2.2. Принципи кримінально-правової політики: поняття та зміст

Під принципами кримінально-правової політики слід розуміти керівні, базові ідеї, основні засади, що визначають зміст законодавства і практики його застосування як у цілому, так і на рівні окремих, функцій, напрямів, засобів, способів і методів протидії злочинності. Тобто, принципи начебто «пронизують» усю структуру кримінально-правової політики, є її орієнтиром діяльності з протидії злочинності.

О. І. Коробєєв зазначав, що ефективність кримінально-правової політики багато в чому визначається ступенем врахування в процесі законотворчості принципів кримінально-правової політики¹. Ці принципи не лише вказують шляхи формування та розвитку законодавства про кримінальну відповідальність, але й стримують його в певних межах, забезпечуючи необхідні стабільність, послідовність, спадковість та єдність правових приписів. Крім того, суди та правоохоронні органи, орієнтуючись на ці принципи, здійснюють правозастосовчу діяльність не тільки у суворій відповідності до «букви» закону, але й відповідно до «духу» вимог кримінально-правової політики держави. Суворе дотримання цих принципів слугує в даному випадку, як правильно стверджує О. І. Коробєєв, своєрідною гарантією правильного, безпомилкового застосування тексту кримінально-правових приписів (законів про кримінальну відповідальність).

Особливістю принципів кримінально-правової політики є їх переважно нормативний характер. Ці принципи закріплені в Конституції України, законодавчих актах, що регулюють сферу протидії злочинності, або випливають з них і є обов’язковими для всіх суб’єктів кримінально-правової політики.

У науковій літературі немає єдності щодо визначення переліку принципів кримінально-правової політики. Так, А. С. Шляпочников відносить до них принципи законності, демократизму, гуманізму, попередження злочинності¹. М. І. Панов та Л. М. Герасіна виділяють такі принципи кримінально-правової політики: законності, рівності громадян перед законом, демократизму, справедливості, гуманізму, невідворотності відповідальності, науковості кримінальної політики².

До принципів української кримінально-правової політики П. Л. Фріс відносить: принцип відповідності кримінально-правової політики іншим елементам правової політики у сфері протидії злочинності, принцип врахування (відповідності) соціально-правової психології, принцип економії репресії, принцип доцільності, принцип невідворотності відповідальності, принцип диференціації й індивідуалізації відповідальності й покарання, принцип соціальної справедливості³.

На думку А. А. Митрофанова, принципами кримінально-правової політики є принципи економії репресії, доцільності, диференціації та індивідуалізації кримінальної відповідальності та покарання, принцип невідворотності кримінально-правового реагування на вчинений злочин⁴.

Таким чином, до принципів кримінально-правової політики слід віднести принципи: 1) законності і справедливості; 2) відповідності кримінально-правової політики іншим елементам правової політики у сфері протидії злочинності 3) комплексності; 4) економії репресії; 5) диференціації й індивідуалізації відповідальності й покарання; 6) випереджального характеру стратегічних рішень; 7) невідворотності кримінально-правового реагування на вчинення злочинів.

Принцип законності і справедливості. Принцип законності кримінально-правової політики розуміється як відповідність норм у сфері протидії злочинності Конституції України; як відповідність закону всієї системи підзаконних актів і управлінських рішень; як застосування закону відповідно до його точного змісту. Він припускає вирішення питань не тільки злочинності і караності діянь, але й інших питань, пов’язаних, наприклад, зі справедливістю судочинства, гуманізмом кримінальної відповідальності і покарання, застосуванням заснованих на законі оперативно-розшукових методів створення доказової бази і реалізації в ході правозастосовчої діяльності саме тих норм, що є чинними, а також загальних засад індивідуалізації відповідальності, підстав і умов реалізації окремих її видів. Принцип законності цілком діє і щодо таких правових наслідків відповідальності і покарання, як умовно-дострокове звільнення від покарання, звільнення від відбування покарання з випробуванням, інших видів звільнення від кримінальної відповідальності і покарання, що передбачені КК України.

У цьому зв’язку не слід протиставляти законність і доцільність. Законність має бути доцільною, обґрунтованою, що відноситься і до стадії законотворчості, і до стадії правозастосування. У свою чергу, доцільне рішення завжди повинно бути законним. Справжня доцільність завжди законна, заснована на чинному КК України у взаємодії з кримінально-процесуальним законом, Законом України «Про оперативно-розшукову діяльність» та іншими, як правило, забезпечує можливість реалізації кримінальної відповідальності винних, необхідну для цього доказову базу. Проблемні ситуації, що виникають через невміння застосовувати закон про кримінальну відповідальність, наприклад, довести, що лідери організованих груп зібралися з метою розроблення планів і умов спільного вчинення злочинів, але при цьому в їх діях уже є склад злочину (ст. 255 КК), а правозастосовні органи говорять про недоліки самого КК. Звідси формується переконання про необхідність створення деяких нових, «зручних» для практики законів. Однак, наприклад, для кваліфікації за ст. 255 КК дій лідерів організованих груп, що беруть участь у злодійській сходці, можуть бути використані докази, пов’язані з самим фактом сходки (дані про її підготовку і проведення); докази, отримані у встановленому законом порядку з використанням технічних засобів; похідні показання оперативних працівників - зі слів негласних співробітників; свідчення про результати спостереження за учасниками сходки й обставинами її припинення; речові докази (зброя, наркотичні засобу тощо), у тому числі виявлені не тільки в учасників сходки, але й у осіб, що їх супроводжують. КК України істотно розширив при цьому можливості стимулювання позитивної посткриминальної поведінки рядових учасників організованих груп у разі їх активного сприяння розкриттю злочину (п. «1» ч. 1 ст. 66, ч. 2 ст. 255 КК)

Принцип справедливості кримінально-правової політики зобов’язує законодавця до обґрунтованого (насамперед, за допомогою кримінологічної експертизи) вибору діянь, що криміналізуються та декриміналізуються, встановлення видів і розмірів санкцій, їх «набору» у конкретних складах злочинів, загальних засад реалізації відповідальності, покарання й інших кримінально-правових засобів, що дозволили б у кожному конкретному випадку здійснити необхідний і достатній кримінально-правовий вплив на винних для досягнення мети цього впливу. Він також припускає створення кримінально-процесуального і кримінально-виконавчого механізмів, що забезпечують виявлення всіх осіб, які вчинили злочини, що завжди є несправедливістю стосовно громадян і суспільства. Таким чином, відновлення соціальної справедливості в сфері реалізації кримінально-правової політики підкреслює єдність моральних і правових основ останньої.

Принцип відповідності кримінально-правової політики іншим елементам правової політики у сфері протидії злочинності полягає в тому, що всі елементи правової політики у сфері протидії злочинності, так би мовити, «працюють» у руслі, визначеному кримінально-правовою політикою. Звичайно, при такому положенні між усіма елементами повинна існувати єдність у підходах, оцінках, методології діяльності. Така єдність має будуватись на узгодженості принципів, на яких реалізується діяльність кожної складової¹.

Принцип комплексності. Комплексність у сфері протидії злочинності припускає: використання можливостей усіх рівнів і підсистем кримінально-правової політики і її суб’єктів; відстеження змін у всьому ланцюзі причинно-наслідкових зв’язків, явищ і їхніх наслідків; забезпечення узгодженості (координації і взаємодії) усіх суб’єктів кримінально-правової політики. Цей принцип використовуються при розробці узгоджених планів і програм протидії злочинності, що готуються та реалізуються суб’єктами кримінально-правової політики різних рівнів, іншими державними органами і громадськими об’єднаннями України, регіональними та муніципальними утвореннями.

Принцип економії репресії полягає в тому, що кримінально-правова політика повинна здійснюватися лише в оптимально необхідних межах, не допускаючи їх перевищення. При здійсненні правотворчої кримінально-правової політики принцип економії репресії проявляється у тому, що віднесеними до злочинних та кримінально караних можуть бути лише ті діяння, які насправді є суспільно небезпечними і протидіяти яким необхідно лише засобами кримінального права¹. За влучним висловом М. Й. Коржанський, закон про кримінальну відповідальність – це «стратегічна зброя держави» і застосовувати її треба лише у разі крайньої необхідності, якщо інші засоби правової регламентації чи захисту недостатні або малоефективні². У сфері реалізації кримінально-правової політики (при правозастосовчій формі її здійснення) принцип економії репресії повинен проявлятися у виборі судами таких кримінально-правових засобів впливу на особу, яка вчинила злочин, і в такому обсязі, які з найменшими затратами можуть призвести до найбільшого ефекту, а саме до реалізації мети кримінальної відповідальності та покарання³.

Принцип диференціації й індивідуалізації відповідальності й покарання полягає в тому, що кримінально-правова репресія не повинна мати зрівняльного характеру. Як немає двох абсолютно ідентичних злочинів, а також абсолютно тотожних їх виконавців, так і не повинно бути усередненого підходу до різних категорій злочинів і злочинців. Він означає необхідність на законодавчому і правозастосовному рівнях розробки й застосування суворих засобів кримінально-правового впливу до осіб, які вчиняють тяжкі злочини, до небезпечних і злісних злочинців, і порівняно м’яких – до осіб, які вчиняють злочини невеликої та середньої тяжкості, до ситуативних і випадкових злочинців.

Принцип випереджального характеру стратегічних рішень означає, що завдання у сфері протидії злочинності мають розроблятися і реалізовуватися виходячи зі стратегічної мети, обумовленої вищими органами влади, на основі науково обґрунтованого аналізу злочинності, виявлення її тенденцій і прогнозу на найближчий період (у сучасних умовах не більше ніж на два-три роки). При цьому стратегічні рішення, розроблювальні МВС України і викладені в наказах, директивах на майбутній рік і на перспективу, стосовно як до злочинності в цілому, так і до окремих напрямів діяльності не виключають, а припускають можливість розробки і прийняття випереджальних рішень на деталізованому рівні в масштабах регіону. Кримінально-правова політика і прийняті на її основі стратегічні рішення покликані забезпечити максимально можливе обмеження злочинності, зведення її до рівня, коли вона перестане бути загрозою основам національної безпеки України. У подальшому, на нашу думку, можливим визнається формулювання завдань зниження рівня злочинності, мінімізації її окремих видів до визначених кількісних показників.

Принцип невідворотності кримінально-правового реагування на вчинення злочинів полягає в тому, що особа, в дії чи бездіяльності якої встановлений склад злочину, підлягає покаранню чи іншим заходам впливу, передбаченим законом про кримінальну відповідальність. Цей принцип кримінально-правової політики проявляється як при її формування (у законодавчому визначенні підстав та меж кримінальної відповідальності, а також підстав та умов звільнення від неї), так і при реалізації кримінально-правової політики судами (шляхом реального застосування кримінальної відповідальності або звільнення від неї щодо кожної особи, визнаної винною у вчиненні злочину). З точки зору кримінально-процесуальної політики держави цей принцип проявляється в тому, що кожний вчинений злочин має бути розкритий і має бути встановлена особа, яка його вчинила.