122. Сутність стратегії розвитку нац. Ек Укр в умовах глобалізації.

Концептуальні засади стратегії економічного та соц.го розвитку У. на 2002—2011 роки». Основними з них є:

1. Розвиток конкуренції, посилення державного регулювання суб’єктів природних монополій, підвищення прозорості їхньої діяльності, формування конкурентного середовища на ринках енер-гоносіїв, сільгосппродукції, транспортних перевезень, зв’язку, житлово-комунальних послуг, розміщення державного замовлення, централізованих капіталовкладень тощо.

2. Поглиблення, згідно з критеріями ЄС, лібералізації всіх сфер екон. Дія-ті. Такий підхід не суперечить логіці посилення дієзд.і держави, а навпаки — органічно з цим поєднується.

Основною стратегічною метою входження У. у ХХІ ст. має стати підвищення конкурентоспроможності ек-ки. Оскіль-ки пріоритетними напрямами державної політики є вихід Украї-ни на міжнародний ринок, приєднання до ГАТТ і СОТ, інтеграція до Європейського Союзу.

Розробка і реалізація державної стратегії підвищення конкурентоспроможності нац. ек-ки має бути постійним і безперервним процесом, з обов’язковим співвідношенням із потребами господарської діяльності.

Виходячи з тимчасового характеру дії чинників економічного зростання у минулі роки, для забезпечення економічного зростання у довгостроковому періоді виникає необх. у розробленні економічної стратегії, яка має ґрунтуватися на довготривалих чинниках зростання, що повинні мати насамперед внутрішню природу і формувати внутрішньо орієнтовану модель розвитку ек-ки, що забезпечить реалізацію стратегії. У такій моделі визначальними чинниками забезпечення динаміки економічного росту є внутрішній кінцевий попит, розширення внутрішнього ринку, посилення внутрішньої конкуренції.

Внутрішньо орієнтована модель розвитку спрямовується на якомога повніший (оптимальний в існуючих економічних умовах) ступінь ефективного використання внутрішніх ресурсів (передусім людських, науково-технологічних, фінансових — запозичене фінансування) і чинників розвитку; на захист національ- них інтересів в умовах глобалізації на основі впровадження інновацій у пріоритетних сферах діяльності; на формування інтелектуального капіталу та його захист, а також рівноправних, партнерських зовнішньоекономічних взаємовідносин.

124.Сутність понять «конкурентні переваги» та «конкурентоспроможність». Конкурентні переваги у. У зовнішньоекономічних зв’язках.

Конкурентні переваги – це чинники, які позитивно впливають на конкурентоспр. екон. країни у зовн.екон.звязках. КП і Ксп тісно пов’язані. КП, які характеризують об’єкти чи суб’єкти господарювання є факторними ознаками, а конкурентноспром. – результуючою. Конкурентоспроможність (у загальному вигляді) — це наявність властивостей, які створюють переваги для суб’єкта еконо¬мічного змагання. Ці властивості можуть стосуватися різних за природою об’єктів: видів продукції, підприємств і організацій, їхніх груп, які створюють галузеві або конгломератні об’єднання і комплекси, нарешті, окремих країн або їх угруповань — суб’єктів конкурентної боротьби. Конкурентоспроможна країна — це країна, яка виробляє конкурентоспроможні товари і послуги за вільних і справедливих ринкових умов, одночасно підтримує і збільшує реальні доходи населення у довгостроковій перспективі. Тобто, конкурентоспроможність країни визначається здатністю її ек-ки створювати умови для покращання власних світових економічних зв’язків, постійно адаптуватися до зміни ситуації на світовому ринку та розробляти науково обґрунтовану економічну стратегію та політику. Чинники, які впливають на конкурентоспроможність країни поділяються на природні (природні ресурси, географічне положення тощо) та надбані (технологія, кваліфікована робоча сила соц.-економічна політика тощо). Звичайно, у нинішніх умовах вирішальну роль відіграють надбані чинники конкурентоспроможності, які визначають стан НЕ у світовому госп. та зовнішньоекон. зв’язках.

Для У. 84 місце рівня конкурентоспроможності означає її низьку конкурентоспроможність у сучасному глобальному сві­ті. Нац. економіка У. мало реагує на зміни глобаль­ного світу, які постають у новій якості товарів і принципово но­вих технологіях. Це пов'язано з тим, що внутрішні механізми давали змогу отримувати прибутки нічого не вкладаючи, не мо­дернізуючи і не конкуруючи з іншими виробниками ні на внут­рішньому, ні на зовнішньому ринках. На зовнішні ринки можна було постачати будь-яку сировину і отримувати величезні ПДВ, не піклуючися про подальший розвиток вир-ва. Крім того, економіка характеризувалася високим рівнем монополізації, а в таку економіку не йдуть зовнішні бізнесмени, компанії, гроші, технології.

125.Методики визн конкурі нац ек-ки.

Конкурентоспроможність нац. ек-ки — це вирішальний критерій її розвитку. Його слід враховувати при вирішенні проблем лібералізації зовнішньоекономічних зв'язків і рівня відкритості ек-ки. Без справжньої конкуренції на внутрішньому ринку не можна забезпечити ефективний вихід на міжнародну арену.

Для оцінки конкурентоспроможності нац. ек-ки можуть застосовуватися кількісні та якісні методи. Кіль­кісні базуються на використанні математичних і статистичних методів аналізу для показників. Це здебільшого стосується обся­гів ринку в грошовому чи натуральному виразі, цін, витрат і чин­ників, які на них впливають. Кількісний аналіз доповнюється які­сним, оскільки не всі чинники та механізми зростання конкурент­них переваг накопичення потенціалу конкурентоспроможності можна виміряти.

Найпопулярнішими дослідженнями з питань конкуренто­спроможності національних економік є Щорічник світової кон­курентоспроможності Інституту менеджменту і розвитку та До­повідь про глобальну конкурентоспроможність Всесвітнього еко­номічного форуму. Рейтинг конкурентоспроможності для країн світу визначається згідно з GCI та Business Competitiveness Index (ВСІ).Розрахунок ВСІ відповідає методиці мікроек індек­су, для розрахунку якого виділяють такі чинники: технології, су­спільні інституції та макроекономічне середовище, бо саме вони впливають на економічне зростання будь-якої країни світу. При визначенні індексу ОСІ розраховують, у свою чергу, три індекси, за кількістю чинників, що на нього впливають. Це технологічний, громадських інститутів та макроекономічного середовища. На основі індексу ОСІ оцінюють спроможність національних еконо­мік досягати сталого розвитку у середньостатистичному періоді.

Крім того, усі країни згруповані як ключові інноватори та не інноватори. Для першої групи країн загаль­ний індекс конкурентоспроможності (ІК) розраховується таким чином:

Для неключових інноваторів

Для неключових інноваторів

Технологічний індекс також розраховується окремо для двох груп країн. Так, для першої групи: Для країн другої групи:

де ТТ — технологічний трансфер.

126.Пояснити особливості процесів у національній економіці, для якої справедливою є характеристика: «частка технологічного обладнання в структурі імпорту товарів і послуг за рік зросла вдвічі». Величина імпорту визначається динамікою внутрішнього попиту: чим більший ВВП, тим більший імпорт. Разом із збільшенням внутрішнього вир-ва готової продукції зростає залежність від імпортної сировини, устаткування, матеріалів, енергоносіїв. Зростання купівельної спроможності населення також сприяє збільшенню попиту на імпортні товари.Така залежність дійсна лише для відкритої ринкової ек-ки. Планові ек-ки, в силу свого політичного устрою, не можуть використовувати переваги зовнішньої торгівлі. Падіння вир-ва та скорочення платоспроможного попиту населення зменшує внутрішній попит на товари як виробничого, так і кінцевого призначення. При незмінності попиту зовнішніх ринків, скорочення імпорту веде до зростання чистого експорту.Таким чином, можна зробити висновок, що оскільки імпорт - вилучення агрегатного попиту, то збільшення за його рахунок внутрішньої пропозиції є позитивним явищем за умови перевищення внутрішнього попиту над пропозицією і він сприяє насиченню внутрішнього ринку і зниженню цін. В умовах недостатнього сукупного попиту, збільшення імпорту веде до занепаду національного вир-ва.Структура імпорту також впливає на динаміку національного вир-ва. "Позитивним" вважається імпорт, який стимулює інвестиційні процеси і сприяє модернізації нац. ек-ки. Це, в першу чергу, наукове устаткування, технології у вигляді патентів, ліцензій, ноу-хау. Неефективність структури українського імпорту визначається наявністю в ньому товарів, які в достатній кількості виробляються або можуть вироблятися в У.. Це продукція машинобудування, а також товари народного вжитку, продукти і сировина для їх вир-ва. Ірраціональність імпортної структури проявляється в її енергомісткості. Найбільшу питому вагу в імпортних закупках займає паливно-енергетична продукція - 38,6 % від загальних обсягів імпорту товарів та послуг Так, при зростанні ВВП збільшується потреба в імпортній сировині, енергоносіях, обладнанні.Такі зміни в структурі імпорту свідчать про те, що в економіці відбувається модернізація, заміна старого обладнання на нове більш сучасне, що призводить до зростання показників продуктивності праці в країні. Отже така ситуація характерна для ек-ки У., коли відбувається техніко-технологічне відставання від економік провідних країн. Для того щоб підвищити свою конкурентоспроможність на світовому ринку їм потрібно здійснювати значні інвестиції у модернізацію основних виробництв.