38. Порівняльна характеристика впливу на процеси в національній економіці «універсальних» та «спеціалізованих» банків.

УНІВЕРСАЛЬНІ БАНКИ- кредитні установи, що здійснюють усі основні види банківських операцій (депозитні, кредитні, фондові. Інвестиційні, довірчі, розрахункові) та надають банківські послуги всім клієнтам, незалежно від галузевої належності. В У. більшість банків універсальні, їм заборонено здійснювати діяльність лише в сфері торгівлі, матеріального вир-ва і страхування.

Спеціалізовані банки, на відміну від універсальних, функціонують на вузьких секторах грошового ринку чи займаються вузьким колом банківських операцій, де потрібні особливі технічні прийоми та спеціальні знання. Тому ця діяльність для універсальних банків виявляється невигідною, вони залишають відповідні ніші на грошовому ринку для спеціалізованих банків. Найчастіше спеціалізовані банки виникають в таких секторах ринку: споживчого кредиту; іпотечного кредиту; с/г кредиту; залученні малих вкладів та обслуговування малого бізнесу; у зовн-ек д-сті; у сфері інвестування капіталу; у житловому будівництві тощо. Конкретні спеціалізовані банки в різних країнах істотно відрізняються за назвою, структурою, хар-ром д-сті. Найчастіше зустрічаються такі спеціалізовані банки: іпотечні; будівельні ощадні банки (Каси); інвестиційні банки (компанії); банки підтримки; гарантійні байки; розрахункові (клірингові) банки (палати).

39. Роль і місце парабанківської системи у кредитній с-ма країни.

Парабанківська с-ма (ПС) складається з спеціалізованих фінансово-кредитних установ (СФКУ) і поштово-ощадної системи (ПОС). СФКУ характеризується тим, що їх діяльність спеціалізується на обслуговування певних типів клієнтів або певних сфер, що є надмірно ризикованим для банків. До СФКУ входять:

1) лізингові та факторингові компанії;

2) брокерські і дилерські фірми;

3) фондові біржі;

4)страхові компанії;

5) пенсійні фонди;

6) інвестиційні компанії та фонди;

7) кредитні спілки і товариства;

8) ломбарди.

Поштово-кредитні установи акумулюють грошові кошти широких верств населення за допомогою своєї розгалуженої системи. Гроші надаються іншим фінансово-кредитним установам, центральним і місцевим органам виконавчої влади, фондам, спілкам. Такі установи – малоризикові, а % ставки за депозитними вкладами – низькі.

У суч. ек. літер-рі небанк. фін. установи дістали назву парабанківкьких фін. установ за їхню схожість з банківськими за номенклатурою операцій та певні важливі відмінності у діяльності та правилах регулювання.

Парабанківські установи нагромаджують грошові кошти підприємств, установ, організацій та населення, зобов’язання яких не є платіжними засобами, а типові пасивні операції не містять депозитів до запитання юридичних і фізичних осіб, не є об’єктом кредитного регулювання і не впливають на пропозицію грошей. Вони не проводять розрахункових операцій від імені своїх клієнтів. Депозити будь-якої парабанківської установи в чистому вигляді не входять до складу грошової маси, зокрема, не створюючи мультиплікаційного ефекту.

Зростанню впливу парабанк. установ сприяють такі чинники, як зростання доходів населення, розвиток ринку цінних паперів, надання фізичним та юридичним особам специфічних послуг, які не можуть надавати банки, або є для них недостатньо привабливими.

Специфіка небанківських кредитно-фін. установ полягає в тому, що вони здійснюють діяльність на фін ринку та не випускають власних боргових зобов’язань. Усі зміни у вартості активів і пасивів розподіляються серед акціонерів, а єдиними емітованими парабанками цінними паперами — є інструменти власності. На відміну від них, усі банк. установи випускають власні боргові зобов’язання для додаткового залучення коштів. Оскільки мета парабанків полягає у збиранні грошей і забезпеченні потреб клієнтів, вони не мають можливості покривати свої боргові зобов’язання інакше, ніж через додаткове залучення коштів акціонерів або отримання зовнішніх кредитів. Проте останнє є малоприйнятним, оскільки такий спосіб погіршує фінансовий стан і авторитет установи.