40.Принципи та особливості діяльності небанківських фінансово-кредитних установ.

У суч. ек. літер-рі небанк. фін. установи дістали назву парабанківкьких фін. установ за їхню схожість з банківськими за номенклатурою операцій та певні важливі відмінності у діяльності та правилах регулювання. Парабанківські установи нагромаджують грошові кошти підприємств, установ, організацій та населення, зобов’язання яких не є платіжними засобами, а типові пасивні операції не містять депозитів до запитання юридичних і фізичних осіб, не є об’єктом кредитного регулювання і не впливають на пропозицію грошей. Вони не проводять розрахункових операцій від імені своїх клієнтів. Депозити будь-якої парабанківської установи в чистому вигляді не входять до складу грошової маси, зокрема, не створюючи мультиплікаційного ефекту. До основних небанківських фінансово-кредитних установ в У. належать: інвестиційні, лізингові, факторингові, страхові та фінансові компанії, пенсійні фонди, ломбарди, кредитні товариства та спілки, біржі тощо. До складу парабанківської системи входять:

• Спеціалізовані кредитно-фінансові інститути - спеціалізується на обслуговуванні певних типів клієнтів або певних сфер, які надмірно ризикові для банків.

• Поштово-ощадні установи — акумулюють грошові кошти широких верств населення через свою розгалужену с-ма.

Специфіка небанківських кредитно-фін. установ полягає в тому, що вони здійснюють діяльність на фін ринку та не випускають власних боргових зобов’язань. Усі зміни у вартості активів і пасивів розподіляються серед акціонерів, а єдиними емітованими парабанками цінними паперами — є інструменти власності. На відміну від них, усі банк. установи випускають власні боргові зобов’язання для додаткового залучення коштів. Оскільки мета парабанків полягає у збиранні грошей і забезпеченні потреб клієнтів, вони не мають можливості покривати свої боргові зобов’язання інакше, ніж через додаткове залучення коштів акціонерів або отримання зовнішніх кредитів. Проте останнє є малоприйнятним, оскільки такий спосіб погіршує фінансовий стан і авторитет установи.

42. Економічні функції держави.

Держава як суб’єкт макроек.регулювання виконує багато ф-ій:

1)Формування правових засад функц-ння ек-ки.Держава визначає праовий статус окремих форм власності, узаконює існування різних видів госп.діяльності, регулює відносини між виробниками та покупцями товарів, регламентує здійснення окремими під-вами зовн.ек.діяльності, визначає обов’язки під-ств перед державою тощо.Також держава виконує роль арбітра.

2)Емісіа фун-ія(розписати)

3)Усунення вад ринкового саморегул.

А)Захист конкуренції. ніж конкурентні фірми.

Б)Продукування чистих і змішаних сусп. товарів.

В)Реагування на виникнення екстерна лій

Г)Розв’язання проблем неповноти ринків.

Д)формування інформаційної інфраструктури

Е)Стабілізаційна політика.

4)Перерозподіл доходів(розписати)

5)забезпечення людей обов’язковими товарами-товари які держава зобов’язує людей використовувати

41. Проблеми і перспективи функціонування парабанківських установ у кредитній с-ма у..

У суч. ек. літер-рі небанк. фін. установи дістали назву парабанківкьких фін. установ за їхню схожість з банківськими за номенклатурою операцій та певні важливі відмінності у діяльності та правилах регулювання. Парабанківські установи нагромаджують грошові кошти підприємств, установ, організацій та населення, зобов’язання яких не є платіжними засобами, а типові пасивні операції не містять депозитів до запитання юридичних і фізичних осіб, не є об’єктом кредитного регулювання і не впливають на пропозицію грошей. Вони не проводять розрахункових операцій від імені своїх клієнтів. Депозити будь-якої парабанківської установи в чистому вигляді не входять до складу грошової маси, зокрема, не створюючи мультиплікаційного ефекту. До основних небанківських фін-кредит установ в У. належать: інвестиційні, лізингові, факторингові, страхові та фінансові компанії, пенсійні фонди, ломбарди, кредитні товариства та спілки, біржі тощо. Лізингові компанії – юрид особа, яка передає право володіння і користування предметом лізингу фіз або юрид особі(лізингоодержувачу) відповідно до договору лізингу.

Страхові компанії — це фін посередники, які здійснюють виплати своїм клієнтам при настанні певних подій, обумовлених у договорі страхування.

Факторингові компанії – фінансова установа, яка здійснює в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, операції з придбання права вимоги на виконання зобов'язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог та прийом платежів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів. 

Кредитна спілка – це громадська кредитна установа, яка створюється на добровільних засадах і акумулює кошти громадян для надання їм матеріальної допомоги. Ломбарди – це кредитні установи, які надають грош позики під заставу рухомого майна.

Небанківські установи в У. не мають права приймати депозитні вклади та вести поточні рахунки клієнтів згідно із законом. Однак, разом з тим, такі установи мають дещо спільне з банками:- функціонують у тому самому секторі грошового ринку, що й банки, у секторі опосередкованого фінансування;- формуючи свої ресурси (пасиви), вони випускають, подібно до банків, боргові зобов’язання, які менш ліквідні, ніж зобов’язання банків, проте теж можуть реалізовуватися на ринку як додатковий фінансовий інструмент;- розміщуючи свої ресурси в дохідні активи, вони купують боргові зобов’язання, створюючи, подібно до банків, власні вимоги до інших економічних суб’єктів, хоч ці вимоги менш ліквідні і більш ризиковані, ніж активи банків.