47. Власність в с-ма розподілу перерозподілу ресурсів і доходів.

Власність — складна і багатогранна категорія, яка вира­жає всю сукупність сусп відносин — ек, соц, пол, нац, морально-етичних, релігійних тощо. Теоретично і практично визнано дві основні форми власності: приватну та державну.У мірузростаннярівняусуспільненнявир-вазбільшуютьсямасштаби і виникаютьновіформи сусп. власності, тобтотакоївласності, де три їїфункції — володіння, розпорядження і користування — належать не одному приватному суб’єктові, а багатьом, групіосіб, колективу чи суспільству в цілому. Суспільна власність реалізується у таких формах: групова, акціонерна, колективна, муніципальна, власність громадських організацій — профспілок, партій, товариств, фондів і т. п.

Категорію власності слід розглядати з двохбоків: юридичноїформи й економічного змісту. Юрид. підхід у трактуванні власності визначає правила поведінки, що регулюють відносини між людьми відносно спожив. благ. Право власності — це право контролювати використ.певнихресурсів і розподіляти при цьомувитрати і вигоди.

Економісти вважають, що панування тієї чи іншої форми власності визначає відповідний тип розподілу ресурсів і доходів, а отже, й тип економічної і політичної системи суспільства. Приватна власністьнесе як позитивні, так і негативні функції. Приватна власність — це сильний стимул творчої, заінтересованої діяльності.Водночас приватна власність роз’єднує людей на соц. протилежні класи, розвиває пожадливість, жадобу до наживи, егоїзм, інші негативні якості.

Важливим чинником розподілу ресурсів і доходів та ринкової трансформації є реформування відносин власності. Таке реформування може здійснюватися кономічними та політичними методами. Економічний перерозподіл пов’язаний з тим, що власніст ьможе виступати об’єктом купівлі-продажу. Політичними методами перерозподілуслідвважатинаціоналізацію та приватизацію.Націоналізація — це перехід об’єктів власності від приватних власників до держави. Приватизація, на відміну від націоналізації, має протилежний зміст. Це процес перетворення державної власності у недержавну, сутність якого полягає у відчуженні майна, що перебуває у державній власності, на користь фіз та юридичних осіб, які через купівлю стають власниками об’єкта приватизації і використовують придбане майно для задоволення власних потреб або виробничого споживання для збільшення власного доходу.

48. Організація вир-ва суспільних товарів як функція держави.

Однією з функцій держави є вир-во чистих і змішаних суспільних благ (товарів і послуг). Чисті суспільні товари (послуги) – це послуги державного управління, державного регулювання ек-ки, нац. оборони, забезпечення правопорядку, безпеки тощо. Ознаки суспільних товарів притаманні послугам у сфері освіти, охорони здоров'я, науки, культури, мистецтва тощо. Суспільні послуги надаються переважно державними установами (підприємствами, організаціями, закладами).Інколисуспільні товари можуть вироблятися приватним сектором ек-ки, але це не завжди ефективно.

Формування і реалізація стратегії розвитку сектору загального державного управління (СЗДУ) як основного суб’єкта, що виробляє суспільні блага, здійснюються за допомогою соц.-ек прогнозів, державних і місцевих бюджетів, державної програми соц.-економічного розвитку У. та інших державних, регіональних та галузевих програм.

До основних показників, що характеризують р-нь розвитку СЗДУ належать: 1) питома вага державних видатків на освіту, охорону здоров'я, нац. оборону, правоохоронну діяльність, охорону навколишнього природного середовища, у державному бюджеті або у ВВП; 2) обсяг державних видатків за вищеназваними напрямками у розрахунку на душу населення.; 3) нормативи, що визначають мінімальні стандарти споживання суспільних благ чи послуг (прожитковий мінімум, розмір мінімальної ЗП тощо); 4) показники рівня життя населення.

Фінансування підприємств та організацій з сектору загального державного управління здійснюється за рахунок державних і місцевих бюджетів.