40.Структуризація світового фін. Ринку та його функції.

З функціональної точки зору СФР – це система ринкових відносин, в якій об’єктом операцій виступає грошовий капітал і яка забезпечує акумуляцію та перерозподіл світ фін потоків, створюючи умови для безперервності та рентабельності вирцтва.

З інституціональної точки зору СФР – сукупність банків, спеціалізованих фін-кред установ, фонд бірж, через які здійснюється рух міжнар потоків і які є посередниками перерозподілу фін активів між кредиторами та позичальниками, продавцями та покупцями фін ресурсів. СФР складається з нац ринків країн та міжнар фін ринку. Головна ф-ія – забезпечення світової ліквідності, тобто можливості швидко залучати достатню кількість фін засобів в різноманітних формах на зручних умовах на наднаціональному рівні.

1) В залежності від місця проведення операцій: -централізований (біржі); -децентралізований (позабіржовий). 2) За типами фін операцій (кредитними чи інвестиційними): - ринок ЦП (якщо вільна купівля-продаж фін зобов’язань або інструментів можлива); - кредитний (ринок боргових зобов’язань) (неможлива). 3) Залежно від часових параметрів реалізації майнових прав: - грошовий ринок (короткі терміни купівлі-продажу короткострокових боргових інструментів); - ринок капіталів (тривалі терміни купівлі-продажу довгострокових боргових зобов’язань та акцій). Основна класифікація: 1) міжнар валютний ринок; 2) міжнар ринок банк кредитів; 3) міжнар ринок ЦП (фондовий). Є доцільним окремо виокремити міжнар ринок фін послуг - сферу діяльності учасників СФР з метою надання та споживання певних фін послуг через операції з фін активами, які здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб (кліринг, страхування, лізинг, факторинг, форфейтинг).

41.Особливості залучення прямих іноземних інвестицій.

ПІІ – капіталовкладення в іноземні підприємства, які забезпечують контроль над обєктом розміщення капіталу і відповідний доход. У сучасному світі практично всі країни залучені до процесів міжнародного співробітництва. усталений економічний розвиток неможливий без ефективного використання переваг залучення ПІІ з-за кордону. Важливою особливістю, що визначає розвиток міжнародного ринку інвестицій є проведення національними урядами і міжнародними організаціями політики лібералізації міжнародного інвестиційного простору і вироблення уніфікованих норм державного регулювання інвестиційних процесів. До норм державного регулювання ПІІ можна віднести: надання державних гарантій як країною базування, так і приймаючою країною, врегулювання інвестиційних спорів, усунення подвійного оподаткування, страхування зарубіжних інвестицій, дипломатична і адміністративна підтримка. Приплив ПІІ стає одним з ключових критеріїв статусу країни, успішності її включення до світового господарства. основною тенденцією розвитку ринку ПІІ є підвищення частки розвинутих країн і зниження частки країн, що розвиваються. У сфері експорту інвестицій розвинуті країни концентрують понад 90%, країни, що розвиваються – 8%, країни Центральної і Східної Європи – менше1%. Основна частка загального обсягу ввозу і вивозу інвестицій припадає на США, ЄС, Японію. Також важливою тенденцією є зростання масштабів міждержавного злиття і поглинання національних фірм.. Злиття і поглинання стали основним видом інвестиційних операцій. Ринок злиттів і поглинань охоплює переважно розвинуті країни і слугує основою зростання інтернаціональних процесів.

Сукупні прямі іноземні інвестиції після Другої світової війни мають усталену тенденцію до зростання, що засвідчує підвищення ролі даного чинника в економічному розвитку окремих країн. Водночас головна частка інвест потоків припадає на 10 найб приймаючих країн, у той час як 100 країн, що розв, є найм реципієнтами, які отримують лише 1% глобальних прямих іноземних інвестицій. Аналогічна картина складається серед найбільших експортерів капіталу, де п’ять провідних країн (США, Німеччина, Англія, Франція та Японія) вивозять близько 2/3 сукупних інвестицій. Інший показник, а саме обсяг вивозу прямих іноземних інвестицій у ВВП, взятий за період з 1914 по 1996 р., вказує на зменшення ролі даного фактора для провідних країн-інвесторів.