105.Позиції єс у глобальній економіці.

Процес поглиблення європейської інтеграції, досягнення її первісних цілей створив передумови для територіального розширення Європейських Співтовариств, в згодом — і Європейського Союзу. Ця мета диктувалася геополітичними та геоекономічними інтересами зміцнення своїх позицій в епоху, коли почали формуватися нові риси світової економіки, які зараз прийнято характеризувати як процес глобалізації. За наявних умов жорсткої конкурентної боротьби ЄС вдалося зберегти свою питому вагу на світовому ринку, в той час як США та Японія втратили свої позиції. Сьогодні ЄС забезпечує 19,5% світового ринку товарів (за виключенням електроенергії), втративши всього 1,3% своєї частки з 1995 року.

Проте ЄС зазнав значних втрат на нових ринках країн, що швидко розвиваються, зокрема, в Азії. Недостатня увага до таких найперспективніших ринків може в майбутньому призвести до послаблення позицій Євросоюзу у світовій торгівлі. Нове покоління угод щодо вільної торгівлі з Індією, Кореєю та країнами АСЕАН є рішучим кроком для подолання цієї негативної тенденції. Сьогодні ЄС є лідером експорту послуг та забезпечує 26,9% світового ринку. Євросоюз є найбільшим світовим інвестором та одержувачем закордонних інвестицій без урахування внутрішніх інвестицій ЄС. Стратегія розвитку ЄС також направлена на допомогу бідним країнам для удосконалення їх інфраструктури, розвитку виробничого потенціалу та підвищення ефективності роботи державних органів та установ. Це має істотне значення, оскільки дає таким країнам можливість інтегруватись у глобальну економіку та забезпечити їхнє стійке зростання та розвиток. ЄС як організація прагне досягнення свої цілей, концентруючись на шести пріоритетних сферах, в яких вона може використати свій досвід та знання. До цих сфер належать: торгівля та розвиток, регіональне співробітництво, політика зниження рівня бідності для підтримки систем охорони здоров'я та освіти, транспортна інфраструктура, безпека продовольчих товарів та стійкий розвиток сільського господарства, розвиток інституційних можливостей, ефективне управління та верховенство права.

106.Концепції розширення єс.

ЄС - найуспішніша регіональна організація. Прогрес ЄС на шляху до економічної інтеграції трансформує його у центр залучення для всіх інших країн і угруповань, які бажають укласти довгострокові відносини різного рівня - від отримання привілеїв у торгівлі до вступу.

1 травня 2004 р. ознаменувало новий етап розширення ЄС. Число його членів за рахунок держав Центральної та Східної Європи, а також Прибалтики, збільшилося з 15 до 25 (нові члени - Чехія, Польща, Угорщина, Мальта, Кіпр, Словаччина, Словенія, Естонія, Латвія, Литва). Враховуючи супутні геополітичні чинники, серйозні спостерігачі порівнюють таку подію за значимістю зі створенням самого Спільного Ринку. Їх прийом зумовлено чотирма критеріями, про які вже йшла мова. З усіх перерахованих держав таким критеріям поки жодна повністю не відповідає. Деякі чиновники Європейської Комісії та уряду – члени ЄС, вважали, що майбутнє розширення Євросоюзу дуже схоже на попередні розширення (1973, 1981, 1986, 1995 рр.) і не вимагає спеціальних домовленостей. Накопичений за останні роки досвід розвитку європейських країн показав недалекоглядність цих уявлень.

Той факт, що нові члени – країни з перехідною економікою, автоматично збільшує число спірних питань. Нові члени набагато бідніші, ніж нинішні. Отже, нове розширення повинно розглядатися як “інтеграція для розвитку”. Нові угоди по прийняттю до ЄС повинні включати угоди щодо таких питань, як інтеграційні фонди, соціальна політика та політика з питань охорони навколишнього середовища. Повинні бути обумовлені і періоди переходу, які допоможуть новим членам швидко скоротити розрив між їх рівнем розвитку і рівнем розвитку нинішніх членів.

Просуваючись на Схід, ЄС помітно нарощує свій ресурсний потенціал, перетворюється на найбільший у світі ринок з 500 млн. споживачів, зберігає просторову динаміку інтеграції. Політично складається гегемонія Євросоюзу на основній частині території Європи, що надає йому вже зовсім іншої міжнародної ваги, статусу та позицій. Разом з тим реалії та наслідки розширення ЄС виглядають досить неоднозначно та суперечливо. По-перше, рівень економічного розвитку цих країн дуже нерівномірний, що знаходить відображення у показнику ВВП на душу населення. Тільки по чотирьох з 10 нових країн-членів він більший 50%.

Економічні наслідки від розширення розцінюються по-різному. Очікується, що зростання доходів громадян нових країн-членів виражатиметься цифрою 18% за 3 наступні роки, тоді як для нинішніх членів ЄС – лише 0,2%. Звичайно, результати такої екстраполяції старих тенденцій розвитку на абсолютно нову ситуацію розширення дають вкрай ненадійні результати, але можна з великою долею імовірності передбачати, що стимулюючого впливу на економічне зростання країн ЄС не буде, як це, зрештою, і було під час попередніх хвиль розширення. Зростаючий потік інвестицій з ЄС, звичайно, стимулював структурну перебудову в цих країнах, але у восьми з 10 країн (крім Мальти та Кіпру) торгівельний дефіцит перевищував потік капіталів з ЄС.