36. Морально-психологічні ознаки особистості злочинця: загальна характеристика.

В структуре личности преступника особенно важное место принадлежит его нравственно-психологической характеристике

Именно признаки такой характеристики позволяют глубже познать внутреннее содержание личности. В первую очередь речь идет о мировоззренческих и нравственных чертах и свойствах: взглядах, убеждениях, ценностных ориентациях, жизненных стремлениях и ожиданиях.

Мировоззренческая позиция не только определяет общую направленность личности, ее целеустремленность, но сказывается на всей совокупности особенностей поведения и действий, привычек и наклонностей. Человек становится личностью лишь тогда, когда у него выработана определенная система взглядов по основным вопросам общественного бытия, жизни и деятельности.

В этом плане при изучении личности преступника особое значение имеют следующие положения. Во-первых, установившиеся отношения к различным социальным и моральным ценностям и различным сторонам действительности (к трудовым обязанностям, собственности, семье, детям, окружающим и т.д.). Во-вторых, уровень, характер и социальная значимость потребностей и притязаний (социально полезные и оправданные или социально вредные, неоправданные) и избираемых способов их удовлетворения (легальные, неправомерные, общественно опасные).

Характеристику личности преступника дополняют его интеллектуальные, эмоциональные и волевые свойства.

К интеллектуальным свойствам относятся: уровень умственного развития, объем знаний, широта или узость взглядов, содержание и разнообразие интересов и стремлений, жизненный опыт и т.д.

Эмоциональные свойства состоят из таких признаков, как сила, уравновешенность или подвижность нервных процессов, динамичность чувств, степень эмоциональной возбудимости, характер реагирования на различные проявления внешней среды и т.д. Волевые свойства включают: способность принимать и осуществлять принятые решения, умение регулировать свою деятельность и направленность поступков, обладание выдержкой, стойкостью, твердостью, настойчивостью и другими чертами.

Жихтя людей у суспільстві регламентується не тільки право-вими, а й моральними нормами. Здорові, міцні моральні пере-конання людей утримують їх від негідних вчинків, слугують стримувальним фактором на шляху можливого вчинення зло¬чинів. Проте це не стосується злочинців, їхня моральна свідомість значно спотворена, її дефекти мають глибокий характер, переростають у негативні звички та переконання. Аморальні вчинки серед них більше поширені, ніж серед законослухняних громадян. У них немає почуття відповідаль¬ності за свої неправомірні дії, вони не цінують власну честь і гідність, зате нехтують гідністю інших, ігнорують громад¬ську думку про свою негідну поведінку, їм не властиві почуття справедливості, твердість волі в дотриманні морального обо¬в'язку. Для багатьох зі злочинців характерним є роздвоєння особистості: вони говорять одне, а насправді ведуть аморальний спосіб життя. У системі їхніх ціннісних орієнтацій на першому місці стоять егоїстичні й корисливі спрямування, вигода, кар'єризм, власний добробут, самолюбство та свавілля.

Отже, злочинці відрізняються негативним або байдужим став-ленням до виконання своїх громадських обов'язків і дотримання правових норм, вибором незаконних засобів задоволення особи-стих потреб, егоїзмом, ігноруванням суспільних інтересів тощо.

психологічна характеристика особи зло¬чинця охоплює особливості її:

- інтелектуальних,

- емоційних;

- вольових характеристик.

Інтелектуальні риси передбачають: рівень розумового роз-витку, обсяг знань, життєвий досвід, широту чи вузькість по¬глядів, характер і різноманітність інтересів тощо. Криміно¬логічні дослідження показують, що більшість осіб, які скоїли злочини, особливо насильницькі, характеризуються зниженим рівнем загальноосвітніх знань, вузьким світоглядом, а то й ро¬зумовою відсталістю, обмеженими здібностями до якоїсь су¬спільно корисної діяльності.

До емоційних характеристик особи належать рівновага та рухливість нервових процесів (тип темпераменту); ступінь емоційного збудження; сила й темп реагування на різні зовнішні подразники, ситуації тощо. Особам, які скоїли насиль¬ницькі злочини, притаманні нестриманість, необдуманість вчинків, агресивність, конфліктність, мінливість у стосунках з іншими людьми. Психічні відхилення найчастіше спостеріга¬ються в неповнолітніх, рецидивістів, людей, які вчиняють тяжкі злочини проти особи (вбивства, тяжкі тілесні ушкоджен¬ня, зґвалтування), хуліганство, дезадаптивні та ситуаційні зло¬чини. До психічних відхилень і аномалій (граничних станів) судово-психіатрична експертиза відносить: психопатію, психо¬патичні стани, шизофренію в стійких формах, ушкодження центральної нервової системи, хронічний алкоголізм, нарко¬манію та інші форми психічної патології, що не виключають осудності. Такі відхилення в багатьох випадках поєднуються із соціально-психологічною деформацією особистості. Вони, зазвичай, мають набутий характер або одержані під час пологів, внаслідок перенесених травм, різноманітних захворювань.

Вольові властивості особи полягають у вмінні свідомо регулювати свою поведінку, здатності приймати та виконувати правильні рішення, досягати поставленої мети. Варто зазначити, що певна частина злочинців має сильні вольові риси, але вони спрямовані на задоволення антисуспільних потреб та інтересів. Інші злочинці характеризуються слабкою волею, піддатли¬вістю, неспроможністю протистояти впливові осіб, які втягують їх у злочинну діяльність.

Визначаючи взагалі вплив психічних аномалій на поведінку людини, необхідно зазначити, що вони автоматично не при-зводять до вчинення злочину. На індивідуальному рівні можна говорити тільки про ймовірності вчинення злочину особою з такими аномаліями. До того ж кримінально караній поведінці сприяють не власне психічні аномалії, а ті психологічні особ-ливості індивіда, що формуються під їхнім упливом. Тож кримі-ногенність властива не психічній аномалії, а психологічній особ-ливості. При цьому психічні аномалії є не причинами, а умовами злочинної поведінки, впливаючи, переважно, не стільки на факт вчинення злочину, як на вид діянь, орієнтуючи останні в бік насильницьких або дезадаптивних злочинів.

37. Соціалізація та її роль у формуванні особистості злочинця. У широкому розумінні поняття "соціалізація" використовується для визначення процесу, в якому людська істота з певними біологічними задатками набуває властивостей, необхідних для життєдіяльності в суспільстві Теорія соціалізації покликана визначити, під впливом яких соціальних факторів виникають та усталюються ті або інші особливості особистості, механізм нього процесу та його наслідки для суспільства.

У вузькому розумінні соціалізація розглядається як процес, що забезпечує включення людини в ту чи іншу соціальну групу або спільноту. Формування людини як представника групи, тобто носія її цінностей, норм, установок, орієнтацій, передбачає вироблення в неї необхідних для цього властивостей та здібностей.

Під впливом соціалізації має сформуватися соціально корисна, з точки зору інтересів суспільства, поведінка. Саме у процесі соціалізації індивід стає особистістю. Три етапи процесу соціалізації за Н. В.Андрієнковою: первинна соціалізація (соціалізація дитини); проміжна соціалізація (соціалізація підлітка); цілісна соціалізація (перехід від юнацтва до зрілості -від 17-18 до 23-25 років).

Результатом неправильної або недостатньої соціалізації є формування особи злочинця. Під формуванням особи злочинця розуміється закріплення в поведінці індивіда дій, що ВІДХИЛЯЮТЬСЯ ВІД вимог правових норм, правил моралі та інших приписів соціально-схвальної поведінки.

Процес формування особистості прийнято розглядати як соціалізацію, тобто процес наділення особистості суспільними властивостями, вибору життєвих шляхів, встановлення соціальних зв'язків, формування самосвідомості й системи соціальної орієнтації, входження в соціальне середовище, пристосування до неї, освоєння певних соціальних ролей про функцій. У цей період з'являються і закріплюються типові реакції на виникаючі життєві ситуації, найбільш характерні для даної людини переваги.

Соціалізація особистості як активний процес триватиме не все життя, а лише період, необхідний для сприйняття комплексу норм, ролей, установок і т. д., тобто протягом часу, необхідного для становлення індивіда як особистості. Можна виділити первинну соціалізацію, або соціалізацію дитини, і проміжну, яка знаменує собою перехід від юнацтва до зрілості, тобто період від 17-18 до 23-25 ​​років.

Особливо важливу роль у формуванні особистості відіграє первинна соціалізація, коли дитина ще несвідомо засвоює зразки і манеру поведінки, типову реакцію дорослих на ті чи інші проблеми, як показують психологічні дослідження особистості злочинців, вже дорослим людина часто відтворює у своїй поведінці те, що відобразилося в його психіки в період дитинства. Злочинне поведінка в певному сенсі є продовження, наслідок первинної соціалізації, але. Звичайно, в інших формах.

Дефекти первинної, ранньої соціалізації в батьківській сім'ї можуть мати криміногенне значення в першу чергу тому, що дитина ще не засвоїв інші позитивні впливи, він повністю залежний від старших і скоєно беззахисний від них. Тому питання формування особистості цілком заслуговують виключного увагу кримінологів. Сім'я - головна ланка тією причиною ланцюжка, яка виводить на злочинну поведінку.

До числа несприятливих сімей ставляться тільки ті, в яких батьки роблять протиправні або аморальні дії. Вирішальну роль грає не тільки склад сім'ї, не тільки відносини між батьками, навіть не тільки їх об'єктивне непристойна, нехай і протиправна поведінка, а головним чином їх емоційне ставлення до дитини, його прийняття або, навпаки, відкидання.

Можна виявити достатню кількість сімей, в яких батьки вчиняють правопорушення, але їх емоційне ставлення до дітей відрізняється теплотою і щирістю. Є підстави вважати, що саме відсутність подібних відносин у дитинстві у вирішальній мірі визначає неналежним поведінку в майбутньому.

Проте умови життя дитини не прямо і не безпосередньо визначають його психічний та моральний розвиток. В одних і тих же умовах можуть формуватися різні особливості особи перш за все із-за того, в яких взаємовідносинах із середовищем знаходиться людина, якими біологічними рисами він володіє. Середовищні впливу визначаються залежно від того, через які раніше виниклі психологічні властивості дитини вони переломлюються.

Особистість злочинця формується не тільки під впливом мікросередовища, але і широких, макросоціальних явищ і процесів. Вони діють двояко: безпосередньо, особливо за допомогою засобів масової інформації, і опосередковано, через мікрооточення