43. Мотивація злочинної поведінки.

Складовою механізму злочинної поведінки є мотивація вчи¬нення злочину, що відбиває для кожного індивіда його потреби й інтереси, які реалізуються в конкретизованому мотиві вчи¬нення злочину. Мотивація — це процес внутрішньої (суб'єк¬тивної) детермінації дій.

Мотиваційний процес може мати вигляд сукупності послі¬довних ланок (етапів): актуалізація певної потреби — вибір способу й засобів для задоволення потреби — виникнення мо¬тиву поведінки — формування мети дії — планування діяль¬ності (у разі вчинення умисного злочину) — прийняття рішен¬ня — реалізація рішення.

Злочин, як і будь-який вчинок, є актом свідомої вольової діяльності людини. Кожний такий акт пов'язаний із задоволен¬ням певної людської потреби. Отже, джерелом активності лю¬дини є її потреби. Система індивідуальних потреб людини від¬биває ціннісну орієнтацію особи і її соціальну позицію.

Потреби людей найрізноманітніші — від найпростіших і життєво необхідних біологічних та фізичних потреб до склад¬них соціальних потреб матеріального й духовного характеру.

Усвідомлена людиною потреба актуалізується, тобто визна¬ється нею як така, що є суттєвою, значущою і підлягає задо¬воленню. Така потреба набуває значення інтересу. Інтерес є безпосередньою суб'єктивною причиною конкретного вчинку або певної лінії поведінки.

Розбіжності між індивідуальним і суспільним інтересами, їх суперечливість і надання переваги індивідуальному інтересу, а не суспільному, що закріплений і охороняється правом, утво¬рюють конфлікт, який може призвести до злочину. Це зумов¬лює необхідність покладання на кожну людину обов'язку регу¬лювати свої потреби та інтереси, задовольняти їх тільки дозволеними способами й засобами і відмовлятися від таких потреб та інтересів, задоволення яких суперечить суспільним інтересам.

Отже, безпосередньою психологічною причиною окремого злочину є прагнення особи задовольнити свої потреби всупереч суспільним інтересам.

За соціальним змістом потреби можуть бути:

• життєво необхідними, що забезпечують умови існування людини (їжа, тепло і та ін.);

• нормальними, соціально схваленими (здобуття знань, спіл¬кування, належні побутові умови);

• деформованими, збоченими за рахунок гіпертрофованих життєво необхідних нормальних потреб;

• збоченими антисоціальними, задоволення яких супере¬чить як суспільним інтересам, так і інтересам особи — пи¬яцтво, наркоманія.

Найнебезпечнішими з позицій соціальності є антисоціальні збочені потреби. Проте їх задоволення в загальному масиві всіх злочинів становить 10-12 %. У більшості випадків злочинність діяння пов'язана не із змістом потреби, а з характером, спосо¬бом і засобами її задоволення.

Щоб задовольнити певну потребу, особа усвідомлює влас¬ні можливості для цього, а також оцінює, що може сприяти чи перешкоджати цьому і ставить перед собою конкретну мету, для досягнення якої вибирає певні способи й засоби. Упродовж процесу, що відбувається з моменту актуалізації потреби до моменту здійснення конкретного вчинку, особа приймає певне рішення: задовольнити свою потребу або утриматися від цього, як саме її задовольнити, а також яки¬ми способами й засобами. Можливість такого вибору визна¬чається наявністю різних варіантів поведінки.

Отже, для мотивації злочинної діяльності вибір способу і за¬собів задоволення актуальної потреби має виключно важливе значення. Наприклад, у особи виникла і актуалізувалася по¬треба мати автомобіль. Але злочинна мотивація з цього не по¬чинається. Автомобіль можна купити за власні або позичені кошти, взяти в оренду тощо. Проте можна придбати автомобіль і злочинним шляхом — крадіжкою, пограбуванням, шахрайст¬вом тощо. Якщо особа вибирає останній варіант задоволення потреби, то й виникає кримінальний мотив.

Задоволення потреби повинно узгоджуватися з можливостя¬ми суспільства. Ігнорування цього принципу і отримання пев¬них благ всупереч інтересам суспільства є злочинним. Навіть життєво необхідні потреби в разі їх задоволення через пору¬шення суспільних інтересів, як правило, не виключають зло¬чинності вчиненого діяння. Ще більшою мірою це стосується випадків задоволення гіпертрофованих потреб, які не відпові¬дають суспільним можливостям, тому найбільше потребують антисоціальних дій певних людей.

Зміст мотиву полягає в обґрунтуванні особою своєї діяль¬ності й відповідає на питання, заради чого здійснюється така діяльність.

Поняття "мотив" і "мета" не тотожні. Якщо мотив виконує роль рушійної сили певної поведінки особи, то мету можна ви¬значити як бажаний результат дій, що передбачається особою і наближає її до задоволення актуальної потреби. Іноді мета збіга¬ється з мотивом. У цьому разі виникає феномен мотиву-мети.

Наступною ланкою мотивації є планування злочинної діяль¬ності. На цьому етапі визначають спосіб, місце, час та інші об¬ставини. За наявності співучасників на цьому етапі здійснюється розподіл їх обов'язків. Найбільш детальним і обміркованим є планування злочинів, що вчиняються організованими злочин¬ними групами.

Кульмінацією мотивації є прийняття рішення — це інте¬лектуально-вольовий акт, що виражає готовність особи вчини¬ти злочин.

Після прийняття рішення відбувається його виконання. Розглянутий механізм мотивації притаманний вольовій по¬ведінці особи, яка є цілеспрямованою і називається діяльністю.

У психології крім вольової поведінки особи розрізняють ще ім¬пульсивну та звичну її поведінку.

Імпульсивні дії вчиняються за першим спонуканням, без роздумів про їх соціальне значення й наслідки. Залежно від того, які психічні стани правопорушників зумовили імпуль¬сивну реакцію, розрізняють чотири види імпульсивних зло¬чинів:

• вчинені у стані алкогольного або наркотичного сп'яніння;

• афективні — вчинені у стані сильного душевного хвилю¬вання;

- зумовлені хворобливим станом психіки, що не виключає неосудності;

- “парадоксальні" — такі, які вчиняють раптово під впливом неусвідомлених агресивних імпульсів.

Мотиваційний процес при вчиненні імпульсивних злочинів складається з таких ланок: актуалізації потреби, формування мотиву й негайної його реалізації без постановки мети, планування, прийняття рішення та коригування поведінки з урахуванням зміни ситуації. Наприклад, більшість умисних вбивств, що вчиняються під час бійки, спільного вживання спиртних напоїв, як правило, є результатом імпульсивної реакції на ситуацію.

Звичні протиправні вчинки особа здійснює здебільшого свідомо, але під впливом неусвідомлюваних потягів, що суперечать свідомо вибраній позиції особи. Як встановив вчений фізіолог І. Павлов, в основу звичних форм поведінки покладений динамічний стереотип, що виникає в корі головного мозку людини в результаті неодноразового повторення відповідних дій. За психологічним механізмом звична форма поведінки подібна до імпульсивної — вона так само ірраціональна. Механізм мотивації при звичній поведінці більшою мірою розгорнутий: після виникнення мотиву з'являється мета і без будь-якого обмірковування приймається рішення, що негайно реалізується без урахування ситуації, яка може бути дуже несприятливою для успішного завершення злочину. Стандартні звичні рішення часто виявляються в рецидиві злочинів. Що частіше повторюються ті чи інші види злочинної діяльності, то більше підстав судити про їх звичний характер.

Мотивацію злочину необхідно відрізняти від мотивування конкретного злочину, яке є поясненнями обвинуваченого органам розслідування і суду щодо причин та обставин вчиненого ним злочину.