24. Теорія аномії та її значення для сучасного розуміння причин злочинності.

Теорія соціальної дезорганізації пояснює злочинність на соціальному рівні та ставить психологію злочинця в за¬лежність від процесу функціонування суспільства загалом. Цю теорію заснував французький соціолог Е. Дюркгейм, ідеї якого розвинув і доповнив американський вчений Р. Мертон. Методологічною основою цієї теорії є соціологія32.

Еміль Дюркгейм (1858-1917) стверджував, що на індивіда впливають "соціальні фактори", до яких належать зовнішні щодо нього образи мислення, дій. Учений виходив з того, що колективні схильності не є сумою схильностей окремих індивідів, а становлять щось інше, ніж суму поглядів окремих людей. На його думку, суспільна мораль завжди суворіша й безкомпромісніша, ніж індивідуальна. Мораль суспільства диктує конкретним людям правила поведінки.

Суспільству, що функціонує нормально, завжди притаман¬ний високий рівень згуртованості. Він виявляється в тому, що більшість людей солідарні в ідеалах, уявленнях щодо по-зитивного й негативного. Періодично в разі порушення суспіль¬ної рівноваги, що може статись як через економічне лихо, так і через стрімке підвищення рівня достатку в державі, згурто¬ваність людей послаблюється та суспільство дезорганізується. Зокрема, соціальна дезорганізація виявляється в явищі аномії. Цей запозичений з теологічного лексикону термін буквально перекладається як "безнормативність". Під аномією Е. Дюрк¬гейм розумів соціальний факт як такий стан суспільства, за якого значно послаблюється стримувальна дія моралі та су¬спільство на деякий час втрачає вплив на людину.

Роберт Мертон у 1938 р. опублікував статтю під назвою „Соціальна структура та аномія", в якій доповнив вчення Е. Дюрк-гейма тезою про те, що причиною анолмїможе бути суперечність між цінностями, до яких прагне суспільство та можливостями окремих членів суспільства досягти їх за правилами, що встанов¬лені в суспільстві. Це призводить до того, що особа, яка не має

можливості отримати цігблага за усталеними правилами, на-магається їх отримати без правил.

Так, пропаганді загальноприйнятим в американському суспільстві цілям досягнення особистого успіху й добробуту протистоїть обмеженість доступу до соціально схвалених каналів здобуття освіти, професії, багатства, майна, статусу. Для нижчих прошарків залишається тільки один шлях до успіху -порушення правових норм. Особливо це стосується молоді, коли вона після "ідеального" виховання, потрапляє в "доросле" життя й зазнає розчарування.

25. Теорія диференційованого зв'язку. Е Сатерленд та теорія білокомірцевої злочинності.

Теорію диференціального зв'язку розробив французький вчений Г. Тард (1843-1904). На відміну від Ч. Ломброзо у пра¬ці "Закони наслідування" Г. Тард пояснює звикання до зло¬чинної поведінки дією психологічних механізмів навчання й наслідування. Власне теорію диференціального зв'язку сформу-лював американський вчений Е. Сатерленд у праці "Принципи кримінології". Методологічною базою цієї теорії є соціальна психологія як наука про малі соціальні групи. Теорія Е. Сатерленда спрямована на пояснення індивідуальної злочинної пове¬дінки. Згідно з цією теорією злочинна поведінка виникає в ре¬зультаті зв'язку окремих людей або груп з моделями злочинної поведінки. Що стійкіші ці зв'язки, то вірогідніше, що певний індивід стане злочинцем. Злочинній поведінці вчаться у проце¬сі спілкування, здебільшого у групах; при цьому багато що за¬лежить від тривалості й інтенсивності контактів. Навчання злочинній поведінці не відрізняється від звичайного навчання. Теорія диференціального зв'язку високо оцінюється у світовій і особливо в американській кримінології. Разом з тим розгля¬дувана теорія не позбавлена недоліків. Ґрунтуючись на поло¬женнях цієї теорії, неможливо пояснити, чому окремі люди, які все життя прожили серед злочинців, ніколи не вчинили злочину і, навпаки, людина із законослухняного середовища вчиняє злочин. Теза про навчання злочинній поведінці не за¬стосовна до ситуативних злочинців. Теорія диференціального зв'язку не враховує індивідуальних особливостей особи і при¬таманну їй вибірковість поведінки.

Засновником теорії економічної злочинності є американський кримінолог Е. Сатерленд, який ввів поняття «білокомірцевої» злочинності. Найважливішими ознаками цього явища Сатерленд та його послідовники називали обман та зловживання довірою, а також приділяли значну увагу дослідженню особистості злочинця, його посади та соціального статусу Враховуючи ці критерії, Терстеген, орієнтуючись на праці Сатерленда, пропонував таке визначення білокомірцевої злочинності: «це антисуспільна, направлена на збагачення поведінка осіб, які займають соціальна престижне місце в суспільстві та в рамках своєї професійної діяльності діють таким чином, що при одночасній посилці законослухняної поведінки решти осіб вони зловживають суспільною довірою, якою користується їхня група». Послідовники цієї теорії також вказували на те, що білокомірцеві злочинці завжди намагаються залишитися в межах законності чи, принаймні, «мнимої» законності, і ці злочини можна віднести до групи непрямих абстрактних інтелігентних злочинів.

Однак таке визначення піддалося значній критиці з боку іншої групи дослідників (серед них можна назвати, наприклад, Шульца), які вказували, що критерії зловживання довірою занадто розширюють межі господарської злочинності, включаючи до її складу будь-який обман