41.Криміногенне значення конкретної життєвої ситуації.

Злочинець під час вчинення злочину завжди діє у певній "кримінальній" ситуації. Однак до цієї ситуації він немовби вносить власні особистісні якості, які є результатом формуван¬ня його як особи.

Отже, конкретна ситуація — це сукупність зовнішніх для суб'єкта обставин, що безпосередньо передують злочину і вза¬ємодіють з особистісними якостями суб'єкта, що вчинив зло¬чин. Ситуації, що передують злочину, виходячи з їх змісту по¬діляються на криміногенні (такі, що створюють об'єктивні передумови злочину) і некриміногенні (нейтральні або такі, що навіть створюють перешкоди для злочину).

Криміногенна ситуація має певний об'єктивний зміст і тому в ній існують обставини, що реально впливають на особу. Разом з цим ситуація має також суб'єктивний зміст — певну оцінку ситуації, яка залежить виключно від суб'єкта і не обо¬в'язково збігається з її об'єктивним змістом. В цій оцінці вияв-ляється результат формування особи і саме цим можна поясни¬ти, що один суб'єкт у певній ситуації вчиняє злочин, а інший відмовляється від його вчинення.

Поява мотиву і прийняття рішення про вчинення протиза¬конного діяння здійснюються під впливом ситуації (зовнішніх умов), що є в даний конкретний момент. Причому, в одних випадках злочинець сам навмисно створює умови для здійс¬нення свого наміру, а в інших випадках обставини можуть суттєво обмежувати можливість обрання суб'єктом того чи ін¬шого варіанта поведінки. Законодавцем останні обставини конкретної ситуації можуть визначатись як такі, що пом'як¬шують кримінальну відповідальність або взагалі виключають суспільну небезпечність чи протиправність діяння. Так, згід¬но з ч. 1 ст. 40 КК України вчинення злочину через збіг тяж¬ких особистих або через сімейні обставини, під впливом по¬грози чи примусу або через матеріальну залежність, у стані сильного душевного хвилювання, що викликане неправомір¬ними діями потерпілого, при захисті від суспільно небезпеч¬ного посягання, хоча і з перевищенням меж необхідної обо¬рони визнаються обставинами, що пом'якшують кримінальну відповідальність. Вчинення діяння, що містить ознаки зло¬чину, особою, що перебувала у стані необхідної оборони чи крайньої необхідності (ст. 15, 16 КК України) або діяла під впливом непереборної сили, є підставами, що виключають су¬спільну небезпечність або протиправність такого діяння. У пе¬релічених ситуаціях блокується чи обмежується можливість обрання способу дії.

Конкретна життєва ситуація може містити привід, що без¬посередньо викликає в особи рішучість вчинити злочин, або умови, що сприяють вчиненню злочину. Привід — це події, стани або вчинки людини, що стають останнім імпульсом до дії. Умови, що сприяють злочину, роблять можливим здійс-нення злочинного посягання. Розрізняють умови необхідні й достатні. Необхідними вважаються умови, без яких вчинення злочину взагалі неможливе. Наприклад, для крадіжки такою умовою є наявність предметів крадіжки. Достатні умови в конкретній, певній ситуації полегшують вчинення злочину.

Ситуації, в яких починається, триває й завершується злочин, класифікують на різних підставах. Наведемо деякі з них.

За джерелом походження криміногенні ситуації можуть бути такими, що створені:

• внаслідок дій злочинця;

• за волею інших осіб;

• внаслідок дії природних і техногенних факторів (пожежі, аварії, катастрофи, повінь тощо);

• ситуації змішаного походження — такі, що виникли через поведінку людей, дію природних і техногенних факторів.

За змістом криміногенні ситуації поділяються на проблем¬ні, конфліктні та ін.

За характером впливу на діючу особу розрізняють такі кри¬міногенні ситуації:

• екстремальні;

• провокуючі;

• сприятливі;

• перешкоджаючі;

• нейтральні.

Дослідження і вивчення криміногенних ситуацій є необхід¬ною передумовою ефективної профілактичної діяльності орга¬нів внутрішніх справ, що здійснюється шляхом запобігання виникненню таких ситуацій або нейтралізацією криміногенних ситуацій, що вже виникли.

У кримінології не існує однозначного погляду щодо значен¬ня ситуації в механізмі вчинення злочину. Беззаперечним є тільки те, що в механізмі індивідуальної злочинної поведінки наявна взаємодія зовнішніх (об'єктивних) і внутрішніх (су¬б'єктивних) факторів. Як свідчить практика, може існувати багато співвідношень між властивостями особи і обставинами (ситуацією), що передували вчиненню злочину. Крайніми точ¬ками таких співвідношень можуть бути сильний вплив конк¬ретної життєвої ситуації за відсутності антисуспільної установ¬ки і глибока та стійка антисуспільна установка без будь-якого впливу зовнішньої ситуації. Між цими крайніми точками існу¬ють перехідні випадки, коли взаємодіють більш-менш напружена ситуація і більш-менш розвинені антисуспільні якості особи.

Отже, ситуація відіграє певну роль як детермінаційний еле¬мент у механізмі злочину й іноді ця роль може стати вирішаль¬ною. Однак не може існувати випадків, коли б дія суб'єктивного фактора в механізмі злочину була повністю виключена. Суб'єк¬тивне ставлення як рушійний, спонукальний елемент присутній завжди. Взаємодії ситуації і особи може й не бути, якщо все ви¬рішує особа внаслідок реалізації своїх негативних якостей. Не може бути детермінації злочину тільки за рахунок прояву кри-міногенної ситуації, оскільки ситуація завжди опосередковуєть¬ся особою. Якщо ж це не так, то немає й вини суб'єкта, бо ситуа¬ція не надає йому можливості вибору

42. Механізм злочинної поведінки. У науковому дослідженні причини злочинності можуть бути проаналізовані на різних рівнях - суспільства, колективу (малої соціальної групи), особистості. При цьому пояснення зазначених причин набуває переважно філософський, соціологічний чи психологічний характер.

Застосування філософського положення про рівні соціальної дійсності до вивчення антигромадських, протиправних явищ знаходить реалізацію, зокрема, в тому, що слід розрізняти індивідуальний і соціальний рівні злочинної поведінки, несвідомих один до іншого. На соціальному рівні нас цікавить стан, структура і тенденція антигромадської поведінки в країні або окремо взятому районі, узагальнені дані про особу правопорушників, соціальні причини цього соціального явища. На рівні ж індивідуального поводження ми розглядаємо механізм злочину, особистість конкретного правопорушника, причини його протиправного вчинку.

Під механізмом злочинного злочину мається на увазі зв'язок і взаємодію зовнішніх чинників об'єктивної дійсності і внутрішніх, психічних процесів, станів, що детермінують рішення вчинити злочин, що спрямовують і контролюють його виконання.

У кримінологічної літературі поняття механізму злочинної поведінки розкрито ще недостатньо. Відзначено, що механізм злочинної поведінки являє собою динамічне явище, певний взаємодією складових його елементів. У самому загальному вигляді він характеризується як "переробка особистістю" впливів зовнішнього середовища на основі соціальної та генетичної інформації, формування ставлення до діяльності та діяльність, яка визначається психологічними процесами і заборони кримінальним законом. Як видно, елементи механізму злочинної поведінки - це психічні процеси і стани, що розглядаються не в статистиці, а в динаміці, і то не ізольовано, а у взаємодії з факторами зовнішнього середовища, що детермінують це поведінка.

Зі сказаного також випливає, що слід розрізняти кримінально-правове поняття злочину і криміналістичне поняття злочинної поведінки.

Злочин в кримінально-правовій системі визначено в законі (ст.7 Кримінального кодексу ЕР). Воно полягає в зовнішньо вираженому акті людини - дії або бездіяльності, що здійснює як об'єктивну, так і суб'єктивну сторону відповідного складу. Це - суспільно небезпечне, винна і діяння, ознаки якого чітко передбачені в кримінальному законі.

Злочинна поведінка - поняття більш широке. При вивченні злочинної поведінки цікаво не тільки зовнішнє суспільно небезпечне і протиправне діяння, але і його витоки: виникнення мотивів, постановка цілей, вибір засобів, прийняття суб'єктом майбутнього злочину різних рішень і т.д. Зміст даного терміну - кримінологічне. Це означає, що зазначене поняття використовується не для визначення підстав відповідальності за скоєне, а головним чином для розкриття причин індивідуального злочинного акту.

Ніякої зовнішній акт здійснення свідомого вчинку, у тому числі злочину, не відбувається спонтанно, він майже завжди підготовлений більш-менш тривалим періодом формування мотивів, планування та прийняття рішення про його здійсненні. Йому передує ряд етапів психічної діяльності суб'єкта, які поступово формують спрямованість вчинку на його фактичне виконання. Злочинна поведінка людини є процесом, який розгортається як в просторі, так і в часі і включає не тільки самі дії, що змінюють зовнішнє середовище, але їм передували психологічні явища і процеси, які визначають генезис протиправного вчинку.

Як відомо, злочини за своїм суб'єктивним властивостями діляться на навмисні та необережні. У свою чергу, серед умисних злочинів виділяються вчинені в стані афекту. Механізм злочинної поведінки у всіх цих випадках має свою специфіку. Найбільш повно і розгорнуто він виступає в групі так званих навмисне злочинах, тих, за які свідомо планувалося суб'єктом ще до настання ситуації, в якій здійснилося його злочинний намір.

Механізм навмисного злочину, як найбільш повний, включає три основних ланки:

1. мотивація злочину;

2. планування злочинних дій;

3. виконання злочину і настання суспільно небезпечних наслідків;

У першу ланку входять потреби особистості, її плани, інтереси, які у взаємодії із системою ціннісних орієнтацій особистості породжують мотиви злочинної поведінки.

У другому ланці механізму злочинної поведінки мотивація вже Конкретизуйте в план протиправного вчинку. Суб'єкт визначає безпосередні об'єкти своїх дій, а також кошти, місце і час вчинення злочину, приймаючи відповідні рішення.

Третя ланка - безпосереднє вчинення злочину. Воно охоплює як злочинні дії (бездіяльність) суб'єкта, так і настання злочинного результату. По суті справи тут злочинну поведінку збігається із злочином як зовнішнім актом суспільно небезпечного та протиправної поведінки.

У всіх цих ланках поведінки суб'єктивне взаємодіє з об'єктивним, особистість - із соціальним середовищем.

Власне, ще до формування першої ланки механізму злочинної поведінки - мотивації у взаємодії особистості і зовнішнього середовища можна в ряді випадків угледіти передумови майбутнього антигромадського вчинку. Як говорилося вище, антигромадської мотивації часто передує несприятливий з соціальної точки зору формування людської особистості. Ті потреби, соціальні установки, ціннісні орієнтації, які склалися в особи, у вирішальній мірі визначають її подальшу поведінку в різних життєвих ситуаціях. Це відноситься і до злочинної поведінки.

Проте для дії механізму злочинної поведінки формування особистості - всього лише попередній етап. Як би не були перекручені соціальні установки або ціннісні орієнтації людини, не можна розглядати його як злочинця, якщо він нічого протиправного, караного в кримінальному порядку не вчинив. Кримінологічні значуще поведінку, які аналізуються з самих його витоків, набуває юридичне значення лише на останньому, третьому етапі - в процесі виконання задуманого.

Процес формування особистості хоча й цікавить право і кримінологію, не є предметом їх вивчення: це справа педагогіки, психології, соціології та інших наук про людину. Що ж стосується формування та прийняття рішення про вчинення злочину, то це вже предмет кримінологічного дослідження.

Виникнення цього рішення не є неминучим наслідком несприятливого формування особистості. Це формування може не закінчитися нічим; можливі також переорієнтація і виправлення суб'єкта. Зв'язок між несприятливих формуванням особистості і рішенням вчинити злочин - статистична, ймовірна, що спостерігається лише в масі осіб і подій. Деяка частина осіб, що мають антигромадську орієнтацію, здійснює потім злочину.

З іншого боку, їх можуть здійснювати і люди, у формуванні особистості яких важко угледіти негативні моменти. Відсутність жорсткої взаємозв'язку між несприятливих формуванням особистості і протиправним вчинком - важливий факт, який зруйнував реакційні уявлення про неминучість злочинної поведінки осіб, які виросли в несприятливому середовищі, їх нібито фатальною схильності до злочинів.

Коли ж починається та деформація генезису поведінки, яку можна розглядати як перші кроки реалізації злочинного акту? Дослідження свідчать, що здебільшого вона бере свої витоки в дефектах мотивації поведінки, за якою йде більш-менш детальне планування та прийняття рішення про вчинення злочину, а потім вже і саме виконання злочинного наміру. Відповідно до цієї схеми мотивація вчинку і вважається першою ланкою розглянутого механізму, а наступ злочинного результату - його останньою ланкою.

Механізм злочинної поведінки містить по формі ті ж психологічні елементи - процеси і стани, і механізм правомірного вчинку, але наповнені іншим соціальним змістом. У них, як і при вчиненні суспільно корисних дій, відбивається зовнішнє середовище, в якій діє людина, але це відображення, як правило, дефектні. Механізм злочину, функціонуючи у розгорнутому або згорнутому (стислому) вигляді, включає різні емоційні стани, реалізує волю і свідомість суб'єкта, однак і емоції, і воля, і свідомість злочинця спрямовані на досягнення антигромадських цілей, і їх зміст суперечить об'єктивним закономірностям соціального розвитку. < br />

Аналіз механізму злочинної поведінки показує, що поведінка стає антигромадських і протиправним не в одній якійсь точці причинного ланцюга, що веде до злочинного акту. Тут доречно відзначити дві обставини: по-перше, як правило, ці заходи є засобом характер вчинку складається поступово, починаючи з незначних відхилень від соціально схвалюваних норм, по-друге, "критична точка" розвитку, після якої поведінка явно набуває антигромадську спрямованість, може бути розташована в самих різних місцях причинного ланцюжка, що утворює це поведінка.

Так, часом нейтральні в соціальному відношенні потреби зізнаються особою у вигляді таких інтересів, які вже мають сумнівну моральну спрямованість; потім ці інтереси приходять у суперечність із законними можливостями, призводять до появи явно антигромадських цілей і, нарешті, будучи закріплені в рішенні, здійснюються в злочинному поведінці. Етой процес може розвиватися і по-іншому, наприклад, неправомірні елементи поведінки (цілі, засоби для досягнення тощо) можуть бути нейтралізовані зовнішніми або внутрішніми факторами. У результаті вчинок буде не злочинним або аморальним, а нейтральним з точки зору права і моральності, або ж особа відмовиться від його здійснення.

Аналіз змісту і особливостей функціонування механізму злочинної поведінки дуже важливий як з теоретичної, так і з практичної точки зору. У науковому відношенні він важливий тому, що розкриває властивості особистості злочинця і ті сторони зовнішньої соціального середовища, які утворюють причини та умови, що сприяють вчиненню злочинів. У практичному - тому, що допомагає визначити заходи, здатні запобігти злочину, змінити спрямованість особистості правопорушника. Антигромадську поведінку формується на базі виникнення та поступового розвитку протиріч та конфліктів у різних ланках психологічного процесу. Природа цих протиріч може бути різною.

Одна група суперечностей, які спостерігаються в генезис протиправної поведінки, має психологічну природу. Одні з них є індивідуальними, інші ж відносяться до галузі соціальної психології. Індивідуальний характер мають, наприклад, внутрішні суперечності між різними потребами та інтересами одного і того ж особи, між різними цілями і мотивами його поведінки (боротьба мотивів і т.п.).

Протиріччя в системі моральних, правових та інших соціальних цінностей можуть відображати і більш загальні явища, характерні для групи осіб або мають поширення в певних верствах суспільства. Такі, наприклад, шкідливі традиції і звички, що суперечать номам поведінки в суспільстві. У цьому випадку складаються соціально-психологічні суперечності між звичками даної людини і моральними нормами суспільства в цілому, між низьким рівнем його правосвідомості та принципами права.

Інша група - це протиріччя між психологією особистості і реальністю, в тому числі між уявним і дійсним. Розбіжність між цими категоріями, відрив від об'єктивних вимог життя - характерна особливість осіб, що здійснюють неправомірні дії. Ці суперечності можуть мати місце між потребами і можливостями, інтересами і способом життя, цілями і засобами їх досягнення, мотивами поведінки та її фактичними наслідками. Реальною стороною такого протиріччя будуть вимоги об'єктивної дійсності, які "мстять" за себе при спробі не рахуватися з ними.

Нарешті, протиріччя третьої групи мають об'єктивну соціальну природу. Багато хто з них визначають виникнення двох попередніх груп протиріч. Сюди слід віднести об'єктивно складаються протиріччя в суспільних відносинах, чи то мікросередовище або суспільство в цілому.

Подальше вдосконалення методів і форм боротьби з антигромадською поведінкою людей передбачає проведення інтенсивних кріміноло