79. Попередження рецидивних злочинів.

Профілактика рецидивної злочинності, як і злочинності вза¬галі, є загальносуспільною справою.

Комплексна програма профілактики злочинності на 2001¬2005 роки передбачає, як і попередня, спеціальні заходи про¬тидії рецидивній злочинності.

Міністерство праці, МВС України, місцеві державні адмініст¬рації покликані вживати заходів щодо працевлаштування осіб, звільнених з місць позбавлення волі, сприяти їх адаптації і роз¬в'язанню соціально-побутових проблем, а також розробити і забезпечити реалізацію механізму взаємодії органів і установ виконання покарань разом з територіальними органами внут¬рішніх справ, місцевими органами виконавчої влади з питань побутового влаштування осіб, звільнених з місць позбавлення волі.

Згідно з вимогами законодавства робота із засудженими до обмеження або позбавлення волі на певний строк, які відбу¬вають покарання в установах кримінально-виконавчої системи, спрямована на їх виправлення і запобігання вчиненню ними нових злочинів.

Основними засобами виправлення засуджених є режим від¬бування покарання, суспільно корисна праця, виховна робота, загальноосвітнє і професійно-технічне навчання. Ці засоби за¬стосовують з урахуванням характеру і ступеня суспільної не¬безпечності вчиненого злочину, особи засудженого, а також його поведінки й ставлення до праці.

Попри всі об'єктивні утруднення завдяки зусиллям праців¬ників кримінально-виконавчої системи, які використовують арсенал засобів, що знаходяться у їх розпорядженні, більшість засуджених виправляються і свідомо відмовляються від по¬дальшої злочинної діяльності.

Але це тільки перший етап профілактики рецидивної зло¬чинності.

Правоохоронні органи, насамперед внутрішніх справ постій¬но виявляють причини й умови вчинення рецидивних злочи¬нів, розроблюють і здійснюють заходи щодо їх профілактики, а також плани з профілактики рецидивної злочинності, у тому числі міжвідомчі (разом з прокуратурою, СБУ).

Розробці планів передує аналітична робота, пов'язана з ви¬вченням ситуації в певному регіоні. З цією метою узагаль¬нюють і оброблюють весь обсяг інформації щодо рецидивістів, які перебувають на території, і їх злочинної поведінки, що над¬ходить з оперативних джерел, заяв громадян, матеріалів кри-мінальних справ, публікацій засобів масової інформації тощо.

У процесі аналізу встановлюють показники динаміки реци¬дивної злочинності, її структуру, географію, вивчають особи рецидивістів за групами: ті, хто відбуває покарання в місцях обмеження і позбавлення волі, засуджені без позбавлення волі.

Щодо окремих осіб, які вчинили злочин, профілактика ре¬цидиву починається з первинних слідчих дій у справі.

Реальний виховний, витверезуючий ефект мають швидке і повне розкриття злочину, ретельне вивчення особи у процесі слідства, правильний і обґрунтований вибір відповідного запо¬біжного заходу, призначення справедливого покарання (його відбування), з урахуванням вимог диференціації та індивідуа¬лізації, суворе дотримання режиму в місцях обмеження і позба¬влення волі, активний виховно-педагогічний вплив, заохочення до щонайменших позитивних проявів у поведінці засудженого, водночас рішуча боротьба зі злочинними проявами в місцях об¬меження і позбавлення волі, подання допомоги в зав'язуванні соціально корисних зв'язків, працевлаштування і побутове влаштування на волі тощо.

Саме з огляду на перелічене забезпечуються ефективна ре-соціалізація особи, рішуча її відмова від вчинення нових зло¬чинів.

Починаючи з 1997 р. в Україні обов'язковим є проходження в місцях позбавлення волі курсів з підготовки до звільнення.

За сім-вісім місяців до звільнення із засуджених форму¬ються групи слухачів чисельністю щонайбільше 30 осіб, що залежить від кількості тих, кого звільняють з установи. Від¬повідальним за проведення занять є заступник начальника з організації соціально-психологічної роботи установи, що ви¬конує покарання. Проводяться заняття за спеціально розроб¬леною відділом соціально-психологічної роботи програмою, де містяться питання реального життя на волі: правове забезпе¬чення, медичне обслуговування, правила поведінки у транс¬порті, реєстрації у службі зайнятості, перебування під адміні-стративним наглядом та ін.

Відомчими нормативними актами передбачається тісний контакт між установами, що виконують покарання, у виді об¬меження й позбавлення волі й місцевими органами внутріш¬ніх справ. Адміністрація установ, що виконують покарання повинна своєчасно інформувати органи внутрішніх справ і центри зайнятості населення про прибуття на територію об¬слуговування для постійного проживання осіб, що відбули по¬карання. Після прибуття зі звільненим проводиться бесіда, під час якої виявляються його наміри і можливості працевла¬штування. Для працевлаштування цієї категорії осіб у центрах зайнятості створюється спеціальний резерв. Поведінку звільне¬них контролює дільничний інспектор міліції.

Частина звільнених прибуває не в зазначену при звільненні місцевість, не звертається по допомогу. Працівники міліції по¬винні виявляти таких осіб, подавати їм допомогу у праце¬влаштуванні й здійснювати необхідний контроль. Дійовою фо¬рмою контролю, який може бути встановлений за особою, звільненою з місць позбавлення волі, є адміністративний на¬гляд згідно із Законом України "Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі" (далі Зако¬ну) від 1 грудня 1994 р.

Адміністративний нагляд — це система тимчасових приму¬сових профілактичних заходів спостереження і контролю за поведінкою окремих осіб, звільнених з місць позбавлення волі, що здійснюються органами внутрішніх справ. Такий нагляд встановлюється з метою запобігання вчиненню злочинів окре¬мими особами, звільненими з місць позбавлення волі, і здійс¬нення виховного впливу на них.

Адміністративний нагляд встановлюється судами за особами, від яких є обґрунтовані підстави очікувати вчинення нового злочину (ст. 3 Закону). Згідно з постановою судді особа, за якою встановлено адміністративний нагляд, має додержува¬тись певних правил поведінки, до неї можуть застосовуватись передбачені законом обмеження (ст. 9, 10 Закону). Порушен¬ня цих правил тягне за собою адміністративну відповідаль¬ність (ст. 187 КАП України), а самовільне залишення особою місця проживання з метою ухилення від адміністративного нагляду, а також неприбуття без поважних причин у визна¬чений строк до вибраного місця проживання особи, щодо якої встановлено адміністративний нагляд після звільнення з місць позбавлення волі, — кримінальну відповідальність

(ст. 395 КК України).

Адміністративний нагляд встановлюється терміном від одно¬го до двох років, може бути подовжений кожного разу ще на шість місяців, але не більше терміну упродовж якого особа вва¬жається судимою (ст. 6 КК України).

Важливим є введення у структуру міських, обласних уп¬равлінь внутрішніх справ центрів соціальної адаптації раніше засуджених осіб, які надають первісний притулок особам, які після засудження втратили соціально корисні зв'язки. Співро¬бітники цих центрів сприяють відновленню втрачених зв'яз¬ків, допомагають відновити документи, прописують, розселя¬ють у гуртожитках, влаштовують на роботу, допомагають матеріально і продуктами харчування, що надходять від орга¬нізацій і підприємств міста.

Вагому допомогу особам, які звільняються з місць обмеження і позбавлення волі, подає також громадський Державний благо¬дійний фонд соціальної реабілітації при Міністерстві внутрішніх справ України: від разової фінансової до організації оформлен¬ня приватизаційних та інших документів.

Контроль за засудженими не до позбавлення волі (громад¬ські, виправні роботи, звільнення від відбування покарання з випробуванням тощо) здійснюють органи кримінально-вико¬навчої системи за місцем проживання засуджених. Вони діють у тісному контакті з дільничними інспекторами та іншими представниками міліції, здійснюють контроль за виконанням обмежень, які передбачені у вироку суду, організовують вико¬нання покарання, виконують індивідуально-профілактичну роботу із засудженими, у необхідних випадках збирають і на¬правляють до суду матеріали для зміни виду призначеного по-карання.

Отже, правоохоронні органи виконують дуже важливі функ¬ції у боротьбі за зниження рівня рецидивної злочинності, про¬те без відповідної допомоги інших установ держави вирішити цю проблему не в змозі. Необхідно прийняти спеціальний за¬кон про соціальну реабілітацію осіб, що відбули покарання, який би зобов'язав широке коло суб'єктів профілактики взяти в цьому безпосередню участь.