1.

Криминология состоит из общей и особенной части.

В общую часть криминологии

входят основные ее элементы изучения, преступность, ее причины, личность

преступника, механизм преступного поведения, личность жертвы преступления,

общая теория предупреждения преступности. Указанные криминологические явления

анализируются в целом, обобщенно, без выделения специфики преступлений.

Помимо этого в общую часть криминологии входят криминологические отрасли,

освещающие влияние на преступное поведение каких либо конкретных факторов:

семьи (семейная криминология), политики (политическая криминология),

поведения жертвы преступления (виктимология).

В особенной части криминологии содержится криминологическая характеристика

отдельных видов преступлений (преступлений в сфере экономической

деятельности, преступлений против собственности, преступлений в сфере

экологии), по содержанию преступных деяний (преступлений насильственно-

агрессивного характера, преступлений корыстной направленности) или по

особенностям контингента преступников (преступления совершенные

несовершеннолетними, женщинами, рецидивистами, профессионалами).

Соотношение криминологии с другими науками.

Наиболее тесно взаимосвязана криминология с уголовным правом. Уголовно

правовая теория и основанный на ней уголовный закон определяют юридические

признаки преступного деяния и лица, являющегося преступником.

Криминологическая информация способствуетсвоевременной реализации нормотворческой деятельности в плане криминализациилибо декриминализации деяний, а также в процедуре дифференциации санкций(замены уголовных наказаний иными мерами воздействия).

Криминология связана с уголовным процессом ом. Так,

уголовный процесс, изучает порядок предварительного расследования и судебного

рассмотрения, субъекты такой деятельности (следователь, прокурор, суд)

обязаны выявлять причины и условия совершения преступлений, предлагать

эффективные меры, направленные на их устранение, своевременно выявлять и

нейтрализовать преступления, а также предупреждать их совершение.

Связь криминалистики и криминологии. Криминалистика использует данные

криминологии о состоянии преступности, о личностных особенностях

преступников, способах и механизмах преступного поведения для разработки

эффективного применения криминалистических средств и методов.

Среди не правовых наук криминология взаимодействует с общей, социальной,

юридической психологией, социологией , экономикой,психиатрией, , политологией.

3.

Ряд исследователей преступности в царской России (Тарновский, Фойницкий, Гернет) высказали много идей о борьбе с преступностью, трактуя ее причины с позиций личностных характеристик преступников. Значительное число работ в то время в России было посвящено статистическому анализу преступности.

Периоды развития криминологии “советского периода” можно представить следующим образом:

- возникновение и развитие;

- современное состояние.

По возможности постараемся кратко описать и несколько конкретизировать эту классификацию.

Практическое изучение состояния преступности, ее причин, личности преступника в первые годы Советской власти было сосредоточено в уголовном розыске (затем в милиции), органах суда, прокуратуры, ВЧК и даже Наркомпроса. При различных учреждениях - судебных, исправительно-трудовых, медицинских и пр. были созданы криминологические кабинеты и клиники, сотрудники которых совместно с практиками изучали на основе статистического, эмпирического и клинического материала различные виды преступлений и типы преступников. Так, Московский кабинет по изучению преступности и личности преступника в 1924 году опубликовал сборник “Преступный мир Москвы”, содержащий большой фактический материал.

В 1925 году был создан Гос. институт по изучению преступности и преступника. На него были возложены следующие задачи: изучение причин и условий преступности в целом и отдельных видов преступлений, изучение методов борьбы с преступностью, разработка вопросов уголовной политики, средств и методов воздействия на осужденных, а также “изучение отдельных лиц, представляющих интерес для выяснения преступности”. Его работа была очень продуктивной, но особо отмечается издававшийся сборник “Современная преступность”, в номерах которого содержался анализ данных уголовной статистики в сопоставлении с результатами первой всесоюзной переписи населения 1926 года.

В 30-е годы криминологические исследования в нашей стране были практически свернуты. Сказались последствия культа личности Сталина, в частности ошибочное мнение о том, что в социалистическом обществе нет социальных причин преступности и эта проблема якобы не представляет ни научного, ни практического интереса. В результате институт по изучению преступности и преступника, криминологические кабинеты на местах были ликвидированы. Анализ преступности приобрел чисто ведомственный ограниченный характер, а научных разработок практически прекращен.

Следующий этап развития советской криминологии начинается с конца 50-х годов. Исследование преступности включается в планы некоторых научно-исследовательских правовых учреждений страны. Криминологическая проблематики стала разрабатываться на кафедрах юридических учебных заведений.

В 1963 году создается Всесоюзный институт по изучению причин и разработке мер предупреждения преступности, на который была возложена координация научных исследований в области криминологии.

С 1964 года преподавание криминологии вводится в программы юридических ВУЗов.

Проблемами этой науки занимались такие ученые, как Аванесов, Антонян, Алексеев, Бабаев, Игошев, Карпец, Миньковский, Стручков и многие другие. Эти ученые внесли значительный вклад не только в криминологию, но и в уголовное и уголовно-исполнительное право. Они чаще всего не могли говорить и писать то, что думали, т.к. одним из важнейших принципов криминологической науки назывался - принцип партийности. А что следовало за ним напоминать не надо. Некоторые из вышеназванных ученых и в “брежневские” времена претерпевали гонения и давление.

Со второй половины 80-х годов по настоящее время криминологи получили возможность пересмотреть многие положения науки криминологии.

важным шагом стало снятие грифа секретности со всех данных по преступности и уголовной статистики.

Подводя итог изложенного можно сделать вывод, что советские криминологи считали - их предшественники лишь задумывались над сущностью преступности, ее происхождением, причинами и пр., но преимущество отдавали изучению личности преступника, а преступность рассматривали в основном как субъективно-личностный феномен.

4.

У дореволюційний період кримінологія в Україні розвивалась як особливий розділ кримінально-правової теорії. Харківський професор М. Чубинський називав її кримінальною політикою. Того часу панували два напрями — соціологічний (І. Фойницький, Є. Немировський, М. Ісаєв, М. Гернет та ін.) і традиційний нормативістський (М. Таганцев, А. Трайнін). Великого поширення дістали біологічні теорії злочинності (А. Дріль, М. Неклюдов) і психологічні (С. Познишев). За радянських часів було підсилено позиції соціологічної кримінології. Вийшло друком багато праць з аналізу моральної статистики, особи злочинця тощо як представників старої професури (М. Гернет, С Познишев, А. Трайнін, М. Ісаєв, О. Жижиленко), так і їх учнів (Є. Френкель, Г. Волков, В. Внуков). У великих містах Росії було відкрито кримінологічні кабінети, зокрема в Петрограді (1918 p.), Саратові (1922 р.) і Москві (1923 р.). Аналогічні кримінологічні установи були створені й в Україні. У 1924 р. при Одеському будинку примусових робіт (тюрмі) за участю вчених університету було створено Кабінет з вивчення злочинності й особи злочинця з філіями в Харкові та Києві. Незабаром кабінет став Всеукраїнським, а в 1930 р. перетворився на Всеукраїнський кримінологічний інститут у Харкові. У цей період інтенсивно вивчались соціологія злочинності та її види, особа злочинця, мотивація злочинної поведінки, здійснювалися цікаві дослідження, видавалися збірники наукових статей і монографії — “Моральна статистика” (М. Гернет, 1922), “Преступность и самоубийство во время войны и после нее” (М. Гернет, 1927), “Юные правонарушители” (В. Куфаев, 1924), “Криминальная психология. Преступные типы” (С. По-знишев, 1926). Всеукраїнський кабінет в Одесі щорічно з 1927 по 1930 рік видавав збірник “Изучение преступности и пенитенциарная практика”. У 1926 р. було видано монографію харківського вченого Г. Волкова “Уголовное право и рефлексология”. Численні статті узагальнювали психологічні й соціологічні спостереження щодо різних категорій злочинців, професійної, організованої та рецидивної злочинності. У вивченні злочинності того часу брали участь і практичні працівники суду, прокуратури, ОГПУ, НКВС, а також студенти.Для кримінологічних досліджень тієї пори були характерні відносна незалежність від ідеологічних догм і прагнення розібратися не тільки в зовнішніх криміногенних факторах, а й у властивостях особи правопорушника. Широко використовувалися досягнення біології, психіатрії, психології, теорія рефлексів Бехтерева і Павлова. Усе це суперечило диктаторському сталінському режиму й не вписувалося в офіційно визнані ленінські ствердження про корінну причину злочинності й незабаром наслідки далися взнаки. Починаючи з 1929 р. і до середини 30-х років XX ст. українська радянська кримінологія зазнала нищівного розгрому. Приводом стало обвинувачення кримінологів у пропаганді класово ворожої теорії Ч. Ломброзо про природженого злочинця. Кримінологічні кабінети було ліквідовано, а інститути з вивчення злочинності реорганізовано в установи з вивчення кримінальної політики й кримінального права. Кримінологію спіткала доля генетики і кібернетики: її було оголошено “буржуазною квазінаукою”. У післявоєнні роки цьому сприяло також загострення полеміки в біології. Тоді перемогла “лисенковщина” з її теорією про вирішальну роль зовнішнього середовища в роз-витку організму. Ідея щодо пріоритетного впливу середовища утвердилась і в соціальних науках. Кримінологічні дослідження було припинено на тривалий час. Кримінологічна наука відроджувалася поступово починаючи з XX з’їзду КПРС. У пресі почали з’являтися статті, в яких наголошувалося на необхідності відновлення досліджень злочинності й розробки попереджувальних заходів. У 1957 р. було створено Всесоюзний науково-дослідний інститут (НДІ) криміналістики при Прокуратурі СРСР, а в 1963 р. — Всесоюзний НДІ з вивчення причин і розробки заходів попередження злочинності при Прокуратурі СРСР. У 1964 р. в юридичних вищих закладах освіти було введено курс кримінології.В Україні кримінологія почала відроджуватися в Київській вищій школі МВС СРСР (нині Національній академії внутрішніх справ України) і значною мірою це було пов’язано з ім’ям професора П. Михайленка. У 1964 р. він у співавторстві з І. Гельфандом написав монографію “Попередження злочинів — основа боротьби за викорінення злочинності”. Того часу при Київській вищій школі МВС було створено науково-дослідну лабораторію, значну частку серед тематики якої посідали кримінологічні проблеми. Нині на базі цієї лабораторії при Національній академії внутрішніх справ України функціонує НДІ, який вперше опублікував у відкритому виданні кримінальну статистику України з 1972 по 1993 р. Кафедри кримінології створено в Харківському юридичному інституті (нині Національній юридичній академії ім. Ярослава Мудрого), Національній академії внутрішніх справ України, Одеській юридичній академії. У 1998 р. було створено Кримінологічну асоціацію України, завдання якої полягає в об’єднанні й координації зусиль вчених і практичних працівників щодо розвитку кримінології. У цьому зв’язку необхідно зазначити також плідну діяльність секції кримінального права та кримінології Інституту держави і права ім. Корецького НАН України, Міжвідомчого науково-дослідного центру при Президентській координаційній раді з боротьби з корупцією та організованою злочинністю й Науково-дослідного інституту вивчення проблем злочинності в Харкові. Серед важливих напрямів кримінологічних досліджень в Україні останніми роками виокремлюються проблеми організованої та професійної злочинності, економічної злочинності, злочинності неповнолітніх і молоді, питання попередження злочинності, попередження та прогнозування рецидивної злочинності, кримінальної психології. Потреби практики висувають кримінологічну науку на відповідне місце в системі правоохоронних органів.

5.

Кафедри кримінології створено в Харківському юридичному інституті (нині Національній юридичній академії ім. Ярослава Мудрого), Національній академії внутрішніх справ України, Одеській юридичній академії.   У 1998 р. було створено Кримінологічну асоціацію України, завдання якої полягає в об’єднанні й координації зусиль вчених і практичних працівників щодо розвитку кримінології.   У цьому зв’язку необхідно зазначити також плідну діяльність секції кримінального права та кримінології Інституту держави і права ім. Корецького НАН України, Міжвідомчого науково-дослідного центру при Президентській координаційній раді з боротьби з корупцією та організованою злочинністю й Науково-дослідного інституту вивчення проблем злочинності в Харкові.   Серед важливих напрямів кримінологічних досліджень в Україні останніми роками виокремлюються проблеми організованої та професійної злочинності, економічної злочинності, злочинності неповнолітніх і молоді, питання попередження злочинності, попередження та прогнозування рецидивної злочинності, кримінальної психології. Потреби практики висувають кримінологічну науку на відповідне місце в системі правоохоронних органів.  

6.

Поняття "злочинність" частіше всього вживається у тих випадках, коли мова йдеться про множинність злочинів, про їх певну статистичну сукупність.

Як вказують окремі автори, "Злочинність - це відносно масове, історично мінливе, соціальне та таке, що має кримінально-правовий характер, явище класового суспільства, яке складається із всієї сукупності злочинів, вчиняємих у певний період часу.

Дійсно, злочинність найочевидніше проявляє себе через масу злочинів. Тут підкреслюється така відмінна риса злочинності порівняно з окремим злочином, як масовість.

Одне із значень слова "маса" - багато, велике число чого-небудь. Як правило, про масу говорять, коли число яких-небудь явищ підлягає статистичному аналізу, при якому виявляються певні статистичні закономірності.

Планомірний та систематичний облік масових суспільних явищ здійснюється на основі рекомендацій науки - статистики. Вона вивчає масові суспільні явища та ті кількісні закономірності, які в них складаються у нерозривному зв'язку з якісною стороною, дає кількісне вираження закономірності розвитку явища.

Ось чому, коли мова заходить про злочинність просто як про множину, масу злочинів, увага акцентується на статистичному аналізі даних про неї. Досліджується стан, структура та динаміка злочинності.

Вказаний підхід (масовість) тривалий час просліджувався у радянській літературі. За кордоном також немало авторів використовують цей напрямок досліджень.

Проте вивчення злочинів, як і будь-яких інших явищ, показує, що саме в масі вини виявляють немало нових властивостей. Відмічаються певні суворі співвідношення між різними злочинами. Наприклад, при зниженні числа виявлених та зареєстрованих фактів легких тілесних пошкоджень, побоїв, злочинів, пов'язаних з незаконним носінням зброї, збільшується число тяжких злочинів проти життя і здоров'я. Це пояснюється такими спонуканнями особи, як схильність до садизму, неповага до людини, самоствердження, егоїзм, т.п.

Зв'язок злочинності та злочинів стали тлумачити як зв'язок загального та окремого (одиночного). Загальне, як відомо, не повторяє характеристики окремого.

За множинністю злочинів проглядається і стійкість злочинної поведінки (рецидив), і організованість (групове вчинення злочинів), і суспільна небезпека вже маси злочинів, що вимірюється, у тому числі через певне співвідношення злочинів різної тяжкості.

При діалектичному розгляді проблеми співвідношення злочину і злочинності як загального і окремого (одиночного) можна змінити кут зору і поставити таке питання:

Якщо ми погоджуємся з тим, що злочин - це конкретизовані прояви злочинності, то чи правомірне твердження про те, що злочиність являє собою тільки їх множину.

Академік В.М. Кудрявцев висловлював думку про те, що злочинність включає всю сукупність вчинених злочинів і суспільно небезпечних результатів, що наступили.

Інші вчені вказували на те, що між різними злочинними актами існують різноманітні взаємозв'язки. Вони бувають очевидні вже при аналізі злочинної діяльності, про що говорилось вище.

У 60-70 роки ХХ сторіччя вітчизняні кримінологи стали підкреслювати, що злочинність - це сукупність злочинів, а не проста їх множина. Проте цього виявилось недостатнім, оскільки зв'язок багатьох злочинів можна визначити через суб'єкт злочину. Тоді виникло твердження, що злочинність - це складна сукупність злочинів та їх суб'єктів.

У кінці 70-80 р. р. в кримінології все більше став утверджуватись погляд на системно-структурний характер злочинності. Проте до цього часу цей підхід не став загальновизнаним.

У сучасних наукових літературних джерелах є поширеною думка про те, що злочинність - не просто множинність злочинів, а саме явище, цілісна сукупність, система злочинів, яка має певні системні властивості, тобто стійку залежність злочинів всередині цілісності і між нею та іншими соціальними явищами. Ряд вчених крім цього, вважають, що "злочинність - негативне соціально-правове явище, яке існує у людському суспільстві і має свої закономірності, кількісні та якісні характеристики, що ведуть до негативних для суспільства, людей наслідки і вимагають специфічних і громадських заходів контролю за нею".

9.

В науці та у практичній діяльності виділяють такі показники злочинності як: стан, структури динаміки.

При вивченні злочинності поряд з абсолютними даними використовуються відносні: коефіцієнти, питома вага чи частка.

В процесі аналізу поширеності злочинів встановлюються:

а) рівень злочинності - абсолютне число зареєстрованих злочинів і виявлених злочинців;

б) інтенсивність злочинності, що виражена в коефіцієнтах.

Коефіцієнти визначаються шляхом співставлення відомостей про злочинність з кількістю населення.

Якщо співставляються дані про кількість зареєстрованих злочинців, коефіцієнт визначається як КФ (коефіцієнт по особах), якщо показники про число засуджених - Кз.

Саме по коефіцієнтах здійснюється порівняння рівня злочинності в різних державах, регіонах держави, тощо.

Наприклад, співставлення абсолютних даних про зареєстровані злочини в Україні і в Росії ще ні про що не говорить, тому що в останній чисельність населення у тричі більша. Але коефіцієнт злочинності знімає ці відмінності.

Формула розрахунку коефіцієнта злочинності.

Кз = Кількість(кф) злочинів х 10 000/чисельність населення.

Розрахунок можна робити на І тис. Населення, 100 тис. і т.д.

Коефіцієнт злочинності може розраховуватись або на все деліктоздатне (в Україні - з 16 років, а по окремих злочинах - з 14).

Коли розрахунок здійснюється на все населення, коефіцієнт фактично відображає лише те, як населення страждає від злочинності (скільки зареєстрованих злочинів припадає на 10 тис., адже потерпілою може бути і малолітня дитина.

Коефіцієнт, який розрахований на населення у віці від 14 років показує кримінальну активність населення, те, наскільки інтенсивно воно відтворює поведінку.

У процесі вивчення окремих видів злочинності чи певних злочинів вираховується вираховується їх питома вага чи частка в загальній злочинності. Питома вага показує у відсотках їх частку щодо всіх зареєстрованих злочинів чи злочинів певного виду.

Про структуру злочинності судять за питомою вагою різних видів злочинності.

Як відмічається в літературі, "Структура злочинності це питома вага і співвідношення різних видів злочинів у їх загальному числі, за певний період часу на певній території".

Ці види злочинності залежно від вихідних позицій і завдань аналізу виділяються за різними підставами (формах вини, суб'єктах і т.п.).

Структура злочинності відображається або в таблиці, або в діаграмі.

В науціта у практичній діяльності нерідко виявляється термін "стан злочинності", тобто кількість зареєстрованих на певній території і за відповідний період злочинів. Разом з тим цей показник розглядався не обособлено, так як практично є "статичним" ("мертвим"), а поряд з іншими коефіцієнтами вивчення злочинності структурою, рівнем, т.п., що дає можливість повно та всебічно вивчити явище.

10.

Географія злочинності - це розповсюдження її по різних регіонах (територіях) держави, областях, районах, містах, селищах.    Досвід роботи правоохоронних органів свідчить, що нерівномірність у стані, динаміці та структурі розподілу злочинності пояснюється:    - конкретними соціальними умовами певного регіону;    - економічною його характеристикою;    - національним складом і структурою населення;    - послабленням соціального контролю за поведінкою людей;    - рівнем культурно-виховної роботи, організації дозвілля та побуту населення;    - рівнем організації роботи в боротьбі зі злочинністю тощо.    Виявлення та взяття до уваги територіальної різниці в географії злочинності - ключ до ефективних заходів щодо запобігання злочинам. При цьому стають більш видимими й конкретні причини злочинів, умови їх скоєння, що має не тільки пізнавальне значення, але і слугує основою для організації конкретної практичної діяльності.

   Поряд з поняттям "географія злочинності" існує і "топографія злочинності", котре ввів у науковий обіг німецький учений Г. Шнайдер. Топографія злочинності - це безпосереднє місце вчинення злочину (магазини, вокзали, квартири, парки тощо).

Екологія злочинності досліджує взаємодія середовища, клімату, природного ландшафту, рослинного і тваринного світу, структури будівництва - з одного боку, та людських переживань (віктимізація - страх перед злочинністю) і злочинної поведінки - з іншого.

Територіальні відмінності злочинності в містах и сільський місцевості. Злочинність в містах та сільській місцевості має дуже багато відмінностей. Сільська злочинність має яскраво виражений маргінальний характер, що виявляється в низькому освітньому рівні злочинців (вище і неповне вище мали лише 2,6%), високій мірі алкоголізації (51,7% %), низькому ціновому порозі крадіжок (до 1 тис. грн. -56,9%), паразитичному способі життя, відсутність якої-небудь певної професії, постійного місця роботи (52,5%). Сільські злочинці — це особи в основному ніде не працюють, або що перебиваються випадковими тимчасовими заробітками, не влаштовані в родинному житті (57,8%). Злочини корисливої спрямованості скоювалися з метою добути засоби на придбання спиртного, продуктів харчування і тому подібне, що свідчить про примітивність інтересів і запитів, низьку культуру дозвілля, домінування при цьому вживання алкоголю. Специфічними особливостями кримінологій, що відрізняють його від особи міського злочинця, володіє особа сільського злочинця: в основному це місцеві жителі (94,97%.), їх питома вага збільшується у міру віддаленості сільських поселень від адміністративних центрів. Скоювання злочинів найбільш властиве особам у віці 21-40 років (59,3%), пік криміналізації доводиться на вікову групу 30-40 років (26,2%). Причому, в групах після сорокалітнього рубежу, де традиційно наголошується спад активності, в нашому дослідженні вони займають друге місце по мірі криміналізації (22,7%). Доля жінок незначна, але особливість в тому, що основна криміногенна вікова категорія — жінки у віці до 30 років (57%). Серед жінок поширена алкоголізація (50%), високий відсоток непрацюючих (85,7%), не мали сім'ї - 42,8%. Специфікою сільських злочинців є високий відсоток знайомств між злочинцем і потерпілим (91,8%), що значно вище, ніж в інших злочинах, високий серед них і відсоток осіб, що знаходяться в стані алкогольного сп'яніння (54%). Високий рівень злочинів досконалих у складі групи - 17,1%, Багато в чому це пов'язано з особливістю предметів, що викрадаються: значною вагою і об'ємом, якісними особливостями, котрі обумовлюють необхідність виконання трудомістких операцій (насіння соняшнику, зернові культури, птиця, тварини і так далі), а також з транспортуванням викраденого (35,9%). Причому, із збільшенням складу групи до 3-х і більш за чоловік, в них, як правило, беруть участь родичі - брати, дружини, діти і інші близькі [5]. Структура злочинів в сільській місцевості має специфіку по спрямованості злочинних посягань. Для сільської злочинності більшою мірою характерна загальна корислива спрямованість (40%), з переважанням крадіжок в місцях мешкання або прилеглих територіях на об'єктах підприємств агропромислового комплексу: склади ферми, гаражі і інші місця зберігання (41,6%), а також літні вигули для великої рогатої худоби, пасовища, фермерські і присадибні ділянки громадян (31,3 %). Предметами крадіжок в основному є сільськогосподарська продукція, малоцінні речі, предмети, інструменти, викрадені речі частіше використовують для власних потреб (68,4%). Крадіжки в сільській місцевості в більшості випадків здійснюються вечірньої пори (53,3%). Поширені злочини, пов'язані з незаконним зворотом наркотиків (18,3%). У сільській місцевості практично відсутні їх розповсюджувачі: злочинці в основному використовують дикорослі в лісопосадках коноплі - в 99,8%, з якої самі виготовляють наркотичний засіб рослинного походження — марихуану (96,4 %), для власного вживання. Поширені злочини, пов'язані з порушенням правил дорожнього руху і експлуатації транспортних засобів (4,2%), причому все в стані алкогольного сп'яніння, хоча в сільській місцевості щільність транспортних потоків невисока. Посилення люмпенізації, алкоголізації сільських злочинних елементів стає одним з основних чинників, що роблять істотний вплив і на загальне полягання криміногенної обстановки в Росії, за рахунок внутрішньої міграції сільських жителів в міське середовище, що вимагає підвищення уваги до попередження злочинів, в сільській місцевості. В свою чергу в містах рівень освіти та розвитку набагато вищий, тому й запити тут в злочинців вищі. Однак зубожіння населення в цілому в деякій мірі спонукає до мізерних злочинів. «Вбивство за пляшку». Економічна нестабільність призводить до зрівняння внутрішніх чинників кримінологічних показників як в сільській так і міській місцевості. Міста сприяють зростанню злочинності. На відміну від сіл та містечок, де невдовзі всі знають нову людину, великі міста переповнені незнайомцями. Безпека сусідів у більшості випадків залежить від міліції. Однак міліція не може стримувати злочинність самостійно. Чимала роль у справі стримування злочинності надається потенційним свідкам, котрі добре знають свої квартали та їх мешканців.

11.

Структура - внутрішня, якісна властивість злочинності, яка визначається питомою вагою (часткою) окремих видів злочинів у загальній їх кількості, що виділяються залежно від певних кримінально-правових та кримінологічних ознак.

Структура преступности может включать в себя:

– удельный вес различных видов (по статьям УК) и групп (по главам и разделам УК) преступлений;

– соотношение преступлений по категориям (небольшой тяжести, средней тяжести, тяжкие, особо тяжкие);

– распределение преступлений по территориальному признаку (город, село, экономический район);

– распределение преступлений по социальным сферам;

– распределение преступлений по временам года;

– соотношение умышленных и неосторожных преступлений;

– удельный вес корыстных, насильственных и других видов (по мотивации) преступлений;

– доли ситуативной, рецидивной, профессиональной, групповой, организованной или вооруженной преступности;

– удельный вес раскрытых и нераскрытых преступлений;

– доли мужчин, женщин, несовершеннолетних, ранее судимых, безработных;

– лиц, совершивших преступления в состоянии алкогольного или наркотического опьянения;

– других категорий граждан в структуре выявленных правонарушителей;

– удельный вес лиц, освобожденных от уголовной ответственности, осужденных к лишению свободы и другим видам наказания.

Структура преступности может быть рассчитана также по многим другим уголовно-правовым, криминологическим, процессуальным, социально-демографическим и иным признакам.

13.

Динаміка злочинності - показник, який відображає зміну її рівня та структури протягом того чи того тимчасового періоду (рік, три роки та ін.). На динаміку злочинності як соціально-правове явище ншіинаїоть дві групи факторів. Перша - це причини та умови злочинності, демографічна структура населення й інші соціальні процеси та явища, що впливають на злочинність. Друга - зміни кримінального законодавства, що розширюють або звужують сферу злочинних діянь. Диференціація соціальних і правових факторів впливає на статистичну криву злочинності, необхідну для об'єктивної оцінки реальних змін у її динаміці та прогнозі. Зниження чи зростання рівня злочинності відбуваються в результаті як реальних соціальних змін рівня та структури злочинності, так і в результаті правових змін у законодавчій характеристиці кола кримінально-караних діянь, у повноті реєстрації тав інших юридичних факторах.

Статистична картина динаміки злочинності також пов'язана з ефективністю діяльності своєчасного виявлення та реєстрації вчинених злочинів, їх розкриття та викриття винних, забезпечення невідворотності справедливого покарання. До основних показників динаміки відносять: Рівень ряду - це показник абсолютної величини, рівня певного періоду, що відображений у конкретному ряді. Абсолютний приріст (зниження) - це різниця між рівнями минулого та попереднього періодів, відображена в абсолютних показниках. Темп росту (зниження) - відсотковий показник рівня минулого періоду до рівня попереднього, що береться як базовий (ланцюговий спосіб).

Темп приросту (зниження) - відсотковий показник відношення приросту (зниження) всіх наступних рівнів ряду до першого, що визначений як нерухомий базовий (базовий спосіб).

14.

В латентной преступности обычно выделяются две части: скрытая преступность, не выявленная правоохранительными органами в силу специфики самих преступлений, отношения к содеянному со стороны потерпевшего и иных обстоятельств; скрываемая преступность, не нашедшая отражения в статистических учетах в результате неправомерных действий должностных лиц правоохранительных органов. Иногда эти виды латентности определяют как естественную и искусственную. Если в первом случае акцент делается на нежелании потерпевшего или иных лиц, которым известно о преступлении, сообщить об этом компетентным органам, то во втором - на стремлении некоторых должностных лиц правоохранительных органов приукрасить положение дел в борьбе с преступностью.

Наиболее существенными факторами, обусловливающими существование естественной латентной преступности, являются:

- нежелание огласки интимных сторон жизни (особенно это характерно для такого вида преступлений, как изнасилование);

- малозначительность причиненного преступлением ущерба (мелкие хищения, кражи личного имущества граждан, когда потерпевшему причиняется не столь значительный для него ущерб; причинение легкого вреда здоровью и ряд других преступлений);

- отсутствие времени у потерпевшего для подачи заявления и разбирательства случившегося;

- неуверенность в неизбежности наказания преступника (такая неуверенность возникает потому, что у некоторой части граждан сложилось ложное представление о "всесильности" преступников и ограниченных возможностях милиции и других правоохранительных органов);

- особые взаимоотношения потерпевшего либо свидетелей с преступником (родственные связи, зависимость по службе, боязнь разглашения преступником компрометирующих потерпевшего сведений);

- боязнь угроз преступника совершить в отношении потерпевшего рэкет, похищение детей, насилие;

- дефекты правосознания (некоторые потерпевшие рассматривают преступление только как нарушение их личных интересов, никак не связывая его с опасностью для общества и принципом неотвратимости наказания за совершенное противоправное деяние);

- неблаговидное поведение потерпевшего (связи с преступником, при которых со стороны потерпевшего допускались отступления от норм нравственности и морали, а иногда и прямые нарушения закона, что в большей степени характерно для жертв мошенничества и вымогательства);

- сложный, замаскированный характер преступных деяний (хищений путем присвоения, растраты, взяточничества, мошенничества и т.п.), затрудняющий установление правоохранительными органами самого факта совершения преступления.

Следует отметить, что не все преступления обладают одинаковой степенью латентности. Меньшую латентность имеют умышленные убийства и причинения тяжкого вреда здоровью, а наибольшую - изнасилование, мошенничество, взяточничество, причинение легкого вреда здоровью.

Латентная преступность обусловливается теми же причинами, что и вся преступность. Однако наличие такой преступности и ее причины во многом определяются недостаточно эффективной деятельностью правоохранительных органов. Это относится не только к скрываемой (искусственной), но и к скрытой (естественной) латентности. Например, такая причина скрытой преступности, как неуверенность потерпевшего в неизбежности наказания преступника, имеет прямое отношение к недостаточной эффективности деятельности правоохранительных органов.

18.

Причини й умови злочинності і злочинів – це система негативних для відповідної суспільно-економічної формації (держави і суспільства) явищ, детермінуючихзлочинність як свій наслідок.

┌───────────────────────────────────────────────────────────────────────┐

│ Классификация детерминантов преступности по различным основаниям │

└───────────────────────────────────────────────────────────────────────┘

┌────────────────────────┐ ┌──────────────────────────────┐

│ Механизм действия ├───────────┤Причины │

└───────────┬────────────┘ │Условия │

│ │Криминогенные факторы │

│ └──────────────────────────────┘

┌───────────┴────────────┐ ┌──────────────────────────────┐

│Уровень функционирования├───────────┤Общие причины │

└───────────┬────────────┘ │Причины видов преступлений │

│ │Причины отдельных преступлений│

│ └──────────────────────────────┘

│ ┌──────────────────────────────┐

┌───────────┴────────────┐ │Экономические │

│ Содержание ├───────────┤Политические │

└───────────┬────────────┘ │Социально-бытовые │

│ │Духовно-нравственные │

│ │Социально-психологические │

│ │Культурно-воспитательные │

│ └──────────────────────────────┘

┌───────────┴────────────┐ ┌──────────────────────────────┐

│ Сущность ├───────────┤Социальные │

└───────────┬────────────┘ │Биологические │

┌───────────┴────────────┐ └──────────────────────────────┘

│ Природа возникновения │

└──┬────────┬────────┬───┘

┌─────┴─────┐ │ ┌──────┴─────┐

│Объективные│ │ │Субъективные│

└───────────┘ │ └────────────┘

┌─────────────┴────────────┐

│ Объективно-субъективные │

└──────────────────────────┘

19.

Біологічні концепції причин злочинності в чистому вигляді кримінологи формулюють дуже рідко. Біологічної теорії причин злочинності в чистому вигляді дотримувався тільки на початковому етапі своїх досліджень її засновник Ч. Ломброзо. Біологічні теорії причин злочинності не дістали великого поширення у кримінології (у тому числі у вітчизняній та російській). Більшість прихильників цієї теорії визнають значущість соціальних факторів і тому такі теорії правильніше називати біосоціальними або соціально-біологічними залежно від того, якому витоку — соціальному чи біологічному — надається пріоритет. Згідно з біопсихологічними теоріями причина злочинності полягає в особистості й природі людини.

Общеметодологическая позиция Ломброзо о наличии особого типа «преступного человека» с врожденными криминальными признаками и врожденной предрасположенностью к совершению преступлений.

20.

Психологические теории.

Психологические теории преступления, как и биологические, связывают преступные наклонности с определенным типом личности.

В 20 в. некоторые психологи, опираясь на идеи Зигмунда Фрейда, предположили, что у небольшой части людей развивается «аморальная», или психопатическая личность. По Фрейду, большинство наших моральных качеств происходят из самоограничений, которым мы обучаемся в раннем детстве. Вследствие особого характера взаимоотношений с родителями у некоторых детей не вырабатываются подобные самоограничения, и, соответственно, отсутствует основное чувство моральности. Психопатов можно описать как замкнутых на себе людей, находящих удовольствие в насилии как таковом.

Психологические теории преступления имеют, в отличие от биологических, рациональное зерно. Однако они в лучшем случае могут объяснить лишь некоторые аспекты преступлений. Хотя незначительное меньшинство преступников действительно имеют личностные характеристики, отличные от остального населения, но такие характеристики присущи отнюдь не всем нарушителям закона.

21.

Соціальна обумовленість злочинності характеризується показниками зв'язку (детермінації), що відображають властивість злочинності змінюватися під впливом тих чи інших соціальних, економічних, демографічних та інших процесів і явищ.

Кримінологи встановили наявність детермінуючих зв'язків злочинності з такими явищами, як міграція, урбанізація, характер виробничої діяльності, соціальна і вікова структура населення і т. ін. Події перехідного періоду змушують включати у сферу аналізу такі явища, як національний склад населення, рівень безробіття в регіоні, належність до релігійних конфесій та ін. Ці зв'язки у формі об'єктивної закономірності виявляються не тільки на рівні всієї країни чи області, їх можна простежити і на рівні окремого міста або району, 'а в їх межах – по окремих галузях господарства, на підприємствах, в організаціях.

Всі перераховані показники і прийоми, що використовуються для аналізу і оцінки злочинності, можуть повною мірою застосовуватись і для вивчення адміністративних правопорушень:

дрібного хуліганства, пияцтва, порушень правил безпеки руху і експлуатації автомототранспорту, пожежної безпеки, адміністративного нагляду, паспортного режиму та ін. Обчислюється рівень цих правопорушень, їх частка в структурі, поширеність і т. ін.

Аналітичне дослідження адміністративних правопорушень, яке базується, як правило, на великому статистичному матеріалі, має для міськрайорганів внутрішніх справ не менше значення, ніж вивчення злочинності. З цього випливає завдання підвищення рівня аналізу й оцінки цього важливого елемента оперативної обстановки.

22.

Видатний кримінолог Т. Мор визначив причинну зумовленість (детермінованість) злочинності певними соціальними явищами. Такою причиною він вважав насамперед приватну власність, яка породжує глибокий антагонізм у суспільстві. Аналогічної точки зору дотримувались відомі вчені Т. Компанелла, Д. Верас і Ж. Мельє. Подальший розвиток ця теорія дістала у працях засновників марксизму.    Соціологічне пояснення природи злочинності запропоновано в теорії аномії, яку розробив Е. Дюркгейм у 1897 р. Явище аномії (розрегульованості) виникає під час криз і різких соціальних змін, коли загальноприйняті норми соціальної поведінки не відповідають очікуваним результатам.    Теорія аномії дістала значного поширення на Заході. Р. Мертон [7] основною причиною девіації (відхилення поведінки) вважав наявність розриву між культурними цінностями суспільства і соціально схваленими засобами їх досягнення.    Близькі до соціологічних теорій культурологічні концепції причин злочинності кримінологи пояснюють конфліктом між нормами культури суспільства і субкультури окремих соціальних груп, навчанням протиправній поведінці при сприйнятті норм і цінностей злочинних груп (Е. Сатерленд).

Соціологічні концепції причин злочинності: загальна характеристика.Соціологічний напрямок з'явився внаслідок розчарування, втрати інтересу до суто біологічних аспектів вивчення злочинності.Кримінологи-соціологи цікавилися, передусім, залежністю між злочинним і соціальним середовищем. Серед причин зло­чинності вони називали, передовсім, соціальні обставини, що коре­няться не стільки в порочному індивіді, скільки в порочному суспільстві. Основні принципи соціологічного напрямку: злочин - явище соціальне; злочинцями не народжуються, ними стають під упливом несприятливого середовища.Соціологічний напрям на початкових етапах був репрезентований теоріями соціальної дезорганізації та диференціального зв'язку.Теорія соціальної дезорганізації пояснює злочинність на соціальному рівні та ставить психологію злочинця в за­лежність від процесу функціонування суспільства загалом. Цю теорію заснував французький соціолог Е. Дюркгейм, ідеї якого розвинув і доповнив американський вчений Р. Мертон. Методологічною основою цієї теорії є соціологія. Зокрема, соціальна дезорганізація виявляється в явищі аномії. Цей запозичений з теологічного лексикону термін буквально перекладається як "безнормативність". Під аномією Е. Дюрк­гейм розумів соціальний факт як такий стан суспільства, за якого значно послаблюється стримувальна дія моралі та су­спільство на деякий час втрачає вплив на людину.Теорію диференціального зв'язку розробив французький учений ГабмельТард (1843-1904). На відміну від Ч. Ломброзо,упраці "Закони наслідування" Г. Тард пояснює звикання до злочинної поведінки дією психологічних механізмів навчання та насліду­вання. Злочинців він на­зивав своєрідним "соціальним експериментом" і висловлювався, що юридичні диспозиції мають будуватися на психологічній основі, а не на ршних покараннях за однакові злочини, що вважав несправедливим і спрощеним. Функція суду, на його думку, має зводитися до встановлення винуватості чи невинуватості обвину­ваченого, а ступінь його відповідальності має визначати спеціальна медична комісія.Методологічною базою цієї теорії є соціальна психологія як наука про малі соціальні групи. Теорія Е. Сатерленда спрямована на пояснення індивідуальної злочинної поведінки. Згідно з цією теорією, злочинна поведінка виникає в результаті зв'язку окремих людей або груп з моделями злочинної поведінки. Злочинній по­ведінці вчаться у процесі спілкування, здебільшого в групах; при цьому багато що залежить від тривалості й інтенсивності контактів.

23.