Теорія конфлікту

Згідно з марксистською теорією правлячий клас капіталістів експлуатує та грабує народ. При цьому йому вдається уникати покарання за свої злодіяння. Трудящі - жертви капіталістичного гноблення - у своїй боротьбі за виживання змушені вчиняти дії, які правлячий клас клеймить як злочин. Інші види девіації - алкоголізм, зловживання наркотичними засобами, проституція^ - продукти моральної деградації, які базуються на гонитві за наживою та гнобленні бідняків, жінок, представників національних меншин. За Річардом Квінні, правова система США відображає інтереси та ідеологію правлячого класу. А якщо держава слугує інтересам правлячого капіталістичного класу, то й злочин є класово обумовлений політичний акт, закладений у структуру капіталістичної системи.

На сучасному етапі розвитку суспільства, коли поглиблюється прірва між добром і злом, потреба в глибоких кримінологіч­них дослідженнях виявляється дуже гостро, оскільки злочин є одним із крайніх проявів зла й потребує глибокого осмислення з позицій як філософії, так і практики юриспруденції.До сучасних кримінологічних теорій і концепцій належать стратифікація, конфлікт культур, інтеракціонізм та стигматизація.Концепція стратифікації з'явилася під упливом соціології, що поглиблює уявлення про структуру сучасного суспільства. Суспільство складається не тільки з класів, а й з інших соціаль­них груп, які створюються на різноаспектній основі (про­фесійній, національній, віковій, ідейній, статевій та ін.). Між цими групами (стратами) існують суперечності, виникають конфлікти, що стають джерелом невдоволення, а іноді й поштовхом до по­рушення закону. Окремим (частковим) випадком є конфлікт культур. Яскравим прикладом прояву конфлікту культур є міг­ранти, котрим важко адаптуватися в умовах життя, що склались у корінного населення. Інтеракціонізм (учення про взаємодію). Згідно з цією концепцією, причини злочинності можна подати схематично. Ядром концепції є постулат про те, що злочинна поведінка -це результат взаємодії особи та середовища. Зауважимо, що радянська кримшологія свого часу значно збагатилась ідеями штеракціонісгів, насамперед, щодо пояснення механізму вчинення конкретного злочину, що є наслідком зіткнення особи, котра має негативні нахили, із несприятливою життєвою ситуацією.

24.

Аномія-це стан беззаконня, відсутність правових норм.

Аномія - суспільний стан, який характеризується розладом системи цінностей, обумовлений кризою всього суспільства, його соціальних інститутів, протиріччям між проголошеними цілями та неможливістю їх реалізації для більшості.

Американський соціолог Роберт Мертон Кінг застосував поняття аномії та соціальної солідарності до аналізу соціальної дійсності США. Для більшості американців, життєвий успіх, що передусім втілювався в матеріальних благах, перетворився на культурно схвалену ціль. Окремі фактори, наприклад, гарна освіта та робота з високою заробітною платою, одержали схвалення як суспільно визнані засоби досягнення успіху.

Декларувався рівний доступ до засобів досягнення матеріального успіху в житті. Однак бідним та представникам національних меншин часто досяжні лише більш низькі рівні освіти та обмежені матеріальні ресурси. Інтерналізація цілі щодо матеріального успіху та перешкоди в можливості її реалізації можуть зумовити девіантну (нонконформну) поведінку.

Отже, тоді, коли суспільство проголошує спільні символи успіху для всього суспільства, обмежуючи при цьому доступ значної частини людей до визнаних засобів їх досягнення, створюються умови для антисуспільної поведінки.

25.

Сатерленд є також автором теорії «білокомірцевої злочинності»,

вчинюваної «діловими людьми», тобто бізнесменами, власниками

промислових, торгових підприємств та іншими «особами, які заслуговують

на повагу». На думку Сатерленда, вищий клас не менш, якщо не більш,

злочинний, ніж представники бідних верств. Він зібрав і узагальнив

великий статистичний матеріал про «злочинців у білих комірцях», який має

актуальне значення для сучасної кримінально-правової статистики та

кримінології.

Найважливішими ознаками цього явища Сатерленд та його послідовники називали обман та зловживання довірою, а також приділяли значну увагу дослідженню особистості злочинця, його посади та соціального статусу.

25.

Теорія диференційного зв'язку. Е. Сатерленд та теорія злочинності "білих комірців".Теорію диференціального зв'язку розробив французький учений ГабмельТард.Власне теорію диференціального зв'язку сформулював американський учений Едвін Сатерленд (1883-1950) у праці "Прин­ципи кримінології". Теорія диференцшованих асоціацій полягає в тому, що особа засвоює злочинну поведінку не тому, що має до цього схильність, а тому що бачить більше прикладів кримшаль-ної поведінки. Відтак вона запозичує негативні моделі поведінки. Якби неповнолітній з дитинства мав інше коло спілкування, він став би іншою особою. Злочинні погляди та навички засвою­ються дитиною здебільшого при безпосередньому неформаль­ному спілкуванні (цьому також сприяє виховання в школі, відсутність психологічного контакту з батьками тощо).Методологічною базою цієї теорії є соціальна психологія як наука про малі соціальні групи. Теорія Е. Сатерленда спрямована на пояснення індивідуальної злочинної поведінки. Згідно з цією теорією, злочинна поведінка виникає в результаті зв'язку окремих людей або груп з моделями злочинної поведінки. Злочинній по­ведінці вчаться у процесі спілкування, здебільшого в групах; при цьому багато що залежить від тривалості й інтенсивності контактів. Навчання злочинній поведінці не відрізняється від звичайного навчання. Теорія диференціального зв'язку високо оцінюється у світовій, а особливо в американській кримі­нології. Водночас розглядувана теорія не позбавлена недоліків. Ґрунтуючись на положеннях цієї теорії, неможливо пояснити, чому окремі люди, котрі все життя прожили серед злочинців, ніколи не вчинили злочину та, навпаки, людина із законослухня­ного середовища вчиняє злочин. Теза про навчання злочинній поведінці не застосовна до ситуативних злочинців. Теорія диференціального зв'язку не бере до уваги індивідуальних особ­ливостей особи та притаманну їй вибірковість поведінки.Від початку 60-х рр. XX ст. у західних країнах та США знач­ного поширення набули прикладні кримінологічні дослідження. Так, виникло кілька напрямів, які вивчають злочинність молоді, злочини, що вчиняються в сім'ї, організовану та "білокомірцеву" злочинність. Відповідні дослідження організовує та фінансує не лише держава, а й бізнесові структури, благодійні та інші організації. Це свідчить Не тільки про збільшення масштабу злочинності, що примушує залучати до боротьби з нею нетра­диційні сили, а й про все відчутнішу свідомість суспільства, що бажає вдосконалюватися.

26.

Стигматизація від грецького - клеймо. Едвін Леметр, Говард Беккер, Кай Еріксон стверджують:

По-перше, жоден вчинок власне не є кримінальним за суттю. "Негатив" вчинку обумовлений не його внутрішнім змістом, а тим, як оточуючі оцінюють і реагують на нього. Відхилення завжди є предметом соціального оцінювання.

По-друге, прибічники цієї теорії відхиляють популярну ідею, що людей можна поділити на тих, хто нормальний, та тих, хто має патологію. Вандалізм, невиконання домашнього завдання, поведінка фанатів на матчі... - первинна девіація - поведінка, яка порушує соціальні норми, але, зазвичай, залишається непоміченим з боку правоохоронних органів.

По-третє. Чи будуть ці люди визнанні як девіанти залежить від того, що вони роблять, а також від того, як реагують інші люди на їх поведінку. Тобто ця оцінка залежить від того, яким правилам слідує суспільство, в яких ситуаціях та стосовно яких людей. Особливе значення мають ті ярлики, якими наділяють індивіда.

По-четверте, наклеювання ярликів призводить до певних наслідків для таких людей. Воно створює умови для вторинної девіації- девіантної поведінки, викликаної у відповідь на санкції щодо індивіда. Індивід отримує публічне визначення, яке підноситься до рангу стереотипу, та оголошується як правопорушник, насильник. ярлик сприяє закріпленню індивіда в статусі аутсайдера. Подібний головний статус придушує усі інші та відіграє роль пророцтва, що саме реалізується. Порушники починають сприймати свій статус як конкретний тип девіантності та формувати на його основі власне життя.

По-п'яте, ті, хто отримав клеймо правопорушника, зазвичай з'ясовують, що звичайні громадяни засуджують їх та не бажають "мати з ними справу", від них можуть відвернутися друзі, рідні та іноді їх відправляють у психічні лікарні. Всезагальна ізоляція підштовхне індивідів до девіантних груп. Участь у девіантній субку-льтурі - спосіб подолати критичну ситуацію, знайти емоційну підтримку оточення, яке тебе розуміє. Своєю чергою, входження до девіантної групи сприяє закріпленню у індивіда уявлень про себе як про правопорушника, сприяє виробленню девіантного стилю життя, послаблює його зв' язок із законослухняними громадянами.

27.

Економічний детермінізм – концепція, згідно з якою розвиток суспільства визначається лише розвитком суспільного способу виробництва (продуктивних сил і виробничих відносин), а надбудовні відносини (передусім політичні, правові, культурні та ін.) позбавлені самостійності, тобто не впливають на суспільно-історичний розвиток. Виник внаслідок певної однобічної теоретико-методологічної спрямованості економічної теорії К Маркса з цієї проблеми, наступної вульгаризації його вчення Е. Бернштейном, П. Лафаргом та іншими марксистами, недостатньою науковою розробкою питань взаємодії базису і надбудови. Ф. Енгельс у своїх листах до Е. Бернштейна, П. Борпуса зазначав, що визначальна роль економічного фактора в розвитку суспільства виявляється лише у кінцевому підсумку і впродовж відносно тривалого часу. Водночас на окремих етапах можуть переважати окремі надбудовні фактори.

Щоб уникнути економічного детермінізму в економічному дослідженні, необхідно, по-перше, зафіксувати наявність багатофакторного впливу економічних та надбудовних факторів на розвиток певного економічного процесу, економічної системи загалом. По-друге, провести суто економічний аналіз, тобто абстрагуючись від впливу надбудовних факторів, що досягається за допомогою методу абстракції. По-третє, простежити діалектичну взаємодію економічного фактора з кожним істотним надбудовним фактором (політикою, правом, ідеологією, культурою тощо), тобто їх взаємовплив, взаємопроникнення, взаємозбагачення тощо. По-четверте, розглядати державу як елемент базису й надбудоби. По п'яте, опанувати діалектичний метод дослідження.

Згідно критичній теорії, капіталізм є економічною системою, що утворює класову систему, яка надає перевагу деяким членам суспільства за рахунок інших членів того ж суспільства. Класова приналежність обумовлює економічні і політичні відносини індивідуумів, оскільки економічні статки є поєднаними з політичною владою. Класова упередженість, втілена у законах, відображається у соціальному контролі. Наприклад, люди нижчих класів мають більші шанси бути арештованими, визнаними винними і отримати суворе покарання, ніж представники вищого класу. Але результати соціологічних досліджень (неофіційні джерела) вказують, що злочинність розподілена між класами набагато рівномірніше, ніж за офіційними даними. Критичні кримінологи обстоюють позицію, що соціальний контроль за злочинцями є упереджений, оскільки кримінальне право зосереджене на поведінці, яка є більш характерною для безвладних, наприклад, публічне п'янство. Класова упередженість у праві також проглядається в тому, що в багатьох випадках шкідлива соціальна поведінка вищих класів розглядається в цивільному чи адміністративному порядку, а не за кримінальним процесом. Представниками такого напрямку є Річард Куінні, Герман та Юлія Швендінгер, Вільям Чамблісс і Роберт Сейдман та інші. Найбільш серйозним недоліком критичної кримінології визнається те, що вона не є теорією, яку можна перевірити експериментально, але радше є точкою зору, поглядом, орієнтацією. Терміни, життєво важливі для теорії, такі як "соціальний клас", не є точно визначеними в термінології, що заважає її практичній перевірці. Разом з тим, відзначається важливість теорії в тому, що вона ставить питання про те, "що є достатні свідчення того, що наші ідеали рівності перед законом поступаються чинникам доходу і раси в індустріальному, значно бюрократизованому суспільному порядку." (Сайкс).

29.

Обливості сучасної злочинності в Україні і в світі.З 1990 року почалося зростання злочинності. Так, злочинність неповнолітніх збільшилась майже втричі, а молодіжна - в 2,5 ра­зи. Таке становище характерне й для жіночої злочинності. За ос­танні 10 років її питома вага в загальній масі злочинності зросла з 12 до 17%. У посадових і економічних злочинах частка жінок ста­новить 35-40%. Кількість виявлених злочинів у сфері економіки за останні 10 років зросла на 39%. Значно збільшилась питома вага крадіжок, 75% з них складають розкрадання індивідуального май­на громадян, причому майже третина припадає на квартирні кра­діжки. Триває зростання злочинів вчинених з необережності, по­в'язаних з використанням технічних засобів, а також злочинів у сфері незаконного обігу наркотичних речовин.

У найближчому майбутньому серйозною проблемою буде орга­нізована і професійна злочинність, яка перебудовує свої ряди. Цей висновок ґрунтується на тому, що По-перше, реформування економічних і соціально-політичних відносин упродовж усього періоду становлення України відбувається на тлі постійного зростання тіньового економічного сектора, нелегальної та кримінальної економічної діяльності, корупції. По-друге, сучасні кризові умови створили надзвичайно сприятливе середовище для активізації кримінально-тіньової діяльності. Організована злочинність формує не тільки "паралельну" економіку, а й відповідні владні кримінальні структури, які все більше загрожують існуванню держави як такої. Аналіз кримінального законодавства та сучасного стану діяльності правоохоронних органів свідчить як про відсутність у державі ефективних, науково обґрунтованих програм впливу на тенденції розвитку криміногенної ситуації, так і про необхідність пошуку нових форм, засобів і методів протидії злочинності, зменшення її суспільної небезпечності, а головне – реального захисту прав і свобод громадян. А тому сьогодні необхідне вживання комплексних, науково обґрунтованих і зорієнтованих на сучасність заходів протидії злочинності. При цьому комплексність слід розуміти не лише як об'єднання (узгодження) зусиль гілок влади, міністерств і відомств, а й визначення місця та можливостей, розмежування функцій та відповідальності кожного державного органу за виконання поставлених завдань.

По-третє, подальші завдання стосовно зменшення нелегального сектора економіки повинні бути передусім пов'язані з витісненням криміналітету з найприбутковіших галузей господарства, зокрема транспорту, сфери використання надр, спиртогорілчаної промисловості, з обмеженням можливостей фінансово-кредитної та банківської систем щодо легалізації "брудних" грошей, боротьбою з масштабними шахрайствами в розрахунках за зовнішньоекономічними контрактами.

Зрештою, саме політична воля керівництва держави в послідовній реалізації заявленого курсу на боротьбу з корупцією й організованою злочинністю є головною умовою ефективності діяльності всіх органів влади на шляху розбудови України як демократичної, соціальної, правової держави.

30.

Найбільш тісний зв’язок правопорушень з демографічними процесами, тісно пов’язаними з чисельністю населення, його міграцією, урбанізацією, статево-віковою структурою. Не підлягає сумніву пряма залежність злочинності від ступеня урбанізації території. Так, у найменшурбанізованих західних областях злочинність в розрахунку на 100 тис. осіб (600-800) приблизно в два рази менша, ніж в цілому в Україні. В найурбанізованіших областях південного-сходу цей показник досягає 1600-1800. Припускають наявність зв’язку між злочинністю, зокрема хуліганськими проявами, розбоями, грабунками і крадіжками, вбивствами та питомою вагою корінного і некорінного населення. Важко стверджувати, що злочинність залежить від етнічного складу населення території, однак відомо, що переважна більшість злочинів здійснюється особами неукраїнської національності. Мігранти складають специфічну соціальну групу, представники якої досить часто стають як суб'єктами (контрабанда, розповсюдження наркотиків), так і жертвами вчинення злочинів (бізнес, пов'язаний з нелегальною міграцією, розкрадання, вчинені у різних формах).Перш ніж говорити про відмінності в структурі злочинності в регіонах, слід мати на увазі структуру злочинності у країні в цілому.

Перше місце тут займають злочини проти власності громадян і держави.

34.

Соціально-демографічні ознаки особи злочинця охоплюють стать, вік, освіту, місце народження та проживання, громадянство, рід занять, стаж роботи, сімейний стан, належність до певної соціальної групи й інші відомості демографічного характеру. Ці ознаки властиві будь-якій особі й самі по собі не мають кримінологічного значення. Проте у статистичній звітності стосовно осіб, які вчинили злочини, соціально-демо­графічні ознаки дають важливу інформацію, без якої немож­лива повна кримінологічна характеристика особи злочинців.

Узяті у великій сукупності на рівні злочинності взагалі чи на рівні окремого виду злочинів і піддані статистичній обробці в зіставленні з даними офіційної демографічної стати­стики, соціально-демографічні ознаки містять цінну криміно­логічну інформацію про особу злочинців. При такому зістав­ленні встановлюються зв'язки особи злочинця з типовими характеристиками всього суспільства.

Зіставляючи, приміром, частку чоловічого та жіночого на­селення, втягнутого в злочинну діяльність, дослідники доходять висновку, що співвідношення між жіночою та чоловічою зло­чинністю становить у середньому 1:8.

Співвідношення різних вікових груп у масі злочинності показує, що найбільша кримінальна активність належить особам віком 25-29 років. Поширеність злочинності серед осіб, які мають сім'ю, нижча, ніж серед холостяків і розлучених. У більшості випадків, як показують спостереження, сім'я стимулює позитивну поведінку. Аналіз злочинності за останні роки свідчить про підвищення кількості злочинців за рахунок осіб без певних занять, безробітних та мігрантів. Освітня характеристика вказує па залежність злочинної поведінки від рівня освіти й інтелектуального розвитку особи, що значно впливають на потреби й інтереси людини. Скажімо, для тих, хто вчинив хуліганство, грабежі, посягання на особу, характер­ний низький освітній та інтелектуальний рівні. Місце про­живання часто визначає географію злочинності (міська чи сільська), а також характер злочинності в курортних зонах, "спальних" районах міст, новобудовах тощо.

Із наведених прикладів видно, що соціально-демографічні ознаки дають істотну інформацію про особу злочинця, котра може бути використана як у наукових, так і в прикладних цілях, зокрема, при розробці та реалізації заходів профілактики.

35.

Як представляється, в людині в діалектичній єдності поєднується соціальне і біологічне. Людині притаманні біологічні потреби, інстинкти, що впливають на її поведінку, проходячи соціальний фільтр і видозмінюючи її. Кожна людина має визначену структуру характеру, яка визначає її вчинки, думки й ідеї. Отже, ряд злочинів мають під собою біолого-психологічний ґрунт, хоча прояв тих чи інших індивідуальних особливостей характеру, закладених з народження, регулюється так чи інакше соціальними умовами, у яких знаходиться даний індивід. Зі зміною умов змінюється і регулювання. Людині з народження притаманні ті чи інші похилості, а соціальне середовище виступає їх регулятором.Проведене дослідження кримінальних справ свідчить про те, що у більшості випадків вчинення злочинів особами з психічними аномаліями є прямим результатом тісної взаємодії соціального та біологічного в особі злочинця, тобто психофізичних якостей і соціальних умов, в яких знаходиться особа, яка вчиняє злочин.Аналіз судово-слідчої практики дозволяє зробити висновок про те, що особи, які мають психічні аномалії у межах осудності набагато легше втягуються в кримінальні ситуації, а також частіше за психічно здорових осіб мають конфлікти із законом. Емоційна нестійкість, нерідко раптова збудливість, схильність до афективних реакцій даної категорії осіб можуть бути причиною вчинення ними злочинів.Сьогодні в Україні ані в психіатричних, ані в юридичних установах немає офіційної статистичної звітності за такими показниками, як стан, структура, динаміка злочинності осіб із психічними аномаліями. Кримінальна статистика у зв’язку із цим має лише поодинокі дані щодо особливості злочинної поведінки таких осіб.Результати проведеного нами дослідження дають змогу стверджувати, що в Україні особи із психічними аномаліями в межах осудності становлять близько 37% від загальної кількості засуджених за вчинення злочинів. Але можна з упевненістю стверджувати, що питома вага осіб із психічними аномаліями серед насильницьких злочинців у дійсності є набагато більшою, оскільки далеко не в усіх випадках при вчиненні такими особами злочинів в процесі досудового слідства та судового розгляду кримінальних справ таких осіб проводяться судово-психіатричні експертизи.Психічна аномалія може відігравати важливу роль при вчиненні злочину, але якщо вона є основною причиною суспільно небезпечних дій, то немає складу злочину і розглядати ці дії необхідно з медичної, психіатричної точки зору, а не кримінально-правової. Безсумнівно, що патологія психіки — це своєрідний каталізатор вчинення злочину, але тільки при наявності визначених соціальних умов, якими можуть бути і несприятливе середовище, відсутність корисних контактів і т. д.

36.

Морально-психологічні ознаки представлені переконаннями, установками, ціннісними орієнтаціями особи, особливостями її інтелектуальної, емоційної, вольової сфер.Злочинці, вступаючи у кон­флікт із законом, припускаються правового свавілля. Ставлять себе вище за вимоги норм права, не до кінця усвідомлюють, що їх виконання є необхідним обов'язком. Кримінологічні дослідження щоразу підтвер­джують істотну специфіку їх правової свідомості. Особи, які вчиняють злочини, виявляють (приховану або явну) неповагу до закону; вони впевнені, що закон можна обійти, порушити в конкретній ситуації на користь особистим або кланово-груповим інтересам, розраховуючи (іно­ді небезпідставно) на власну кримінально-правову безкарність.Життя людей у суспільстві регламентується не тільки правами, а й моральними нормами. Здорові, міцні моральні переконання людей утри­мують їх від негідних вчинків, служать стримуючим фактором на шля­ху можливого вчинення злочинів. Проте це не стосується злочинців. їх моральна свідомість значно спотворена. її дефекти мають глибокий характер, переростають у негативні звички і переконання. Аморальні вчинки серед них більш поширені, ніж серед законослухняних громадян. У них немає почуття відповідальності за свої неправомірні дії, вони не дорожать власною честю і гідністю, зате нехтують гідністю інших, іг­норують громадську думку про свою негідну поведінку. Для багатьох з них характерним є роздвоєння особистості — на словах вони говорять одне, а насправді поводяться аморально. У системі їх ціннісних орієн­тацій перше місце посідають егоїстичні і корисливі спрямування, ви­года, кар'єризм, власне благополуччя, самолюбство і свавілля.На індивідуальному рівні можна говорити про певний вплив пси­хічних аномалій, таких як: психопатія, психопатичний стан, хронічний алкоголізм, наркоманія та ін., на поведінку людини. Причому злочин­ній поведінці сприяють не самі психічні аномалії, а ті психологічні особливості, які формуються під їх впливом.

37.

Відомо, що соціалізація людини здійснюється через засвоєння нею певних законів, моральних вимог, системи цінностей. Перекоси в економічній, соціальній, політичній сферах впливають на людей, нерідко деформуючи їх уявлення про добро і зло, стираючи межу між дозволеним і порушенням закону. В основу певної системи цінностей, з якою зіштовхнулась сучасна людина, покладені гроші, особиста вигода, ідея збагачення за будь-яку ціну. Хабарництво, розкрадання, ухилення від сплати податків, приховування валютної виручки, шахрайство з фінансовими ресурсами, корупція стали нормою життя. В цих несприятливих соціально-економічних і психологічних умовах виникає безліч криміногенних ситуацій, в яких — з своєї чи чужої волі — опиняються працюючі на різних посадах жінки. Орієнтація на егоїстично-споживацькі цінності, скрутне матеріальне становище, тривога за майбутнє сім'ї, мінливі перипетії бізнесу, мотиви престижу, бажання розбагатіти, позбавитися обов'язків породжує і сприяє зростанню корисливої, корисливо-насильницької і насильницької злочинності.

38.

Питання про співвідношення соціального й біологічного в особі злочинця дискутується протягом усього розвитку науки кримінології. Вирішення цього питання полягає у визначенні, що саме впливає на злочинну поведінку особи — якості, що були набуті особою протягом життя або які вона успадкувала.Це питання для кримінології має принципове значення, оскільки від його вирішення залежать рекомендації щодо обрання шляхів і засобів впливу на злочинність.Злочинець, як і будь-яка інша людина, є істотою, у котрій поєднуються певним чином і біологічне, і соціальне начало. Для кримінології надзвичайно важливою є проблема визначення ролі кожного з цих начал соціального і біологічного начала людини у народженні злочинності. Це має значення для розробки засобів протидії злочинності.Існує три підходи до розв'язання проблеми співвідношення соціального і біологічного у механізмі породження злочинності: 1) соціологічний; 2) біологічний; 3) соціально-біологічний.Соціологічний підхід полягає у наданні вирішального значення у породженні злочинності соціальним властивостям людини. Це означає, що злочинність породжується соціальними факторами, в середовищі яких знаходиться людина. Отже, злочинець це витвір середовища, в якому він живе.Такого підходу, зокрема, довгий час притримувалась радянська кримінологічна наука. Таким чином перебільшувалась роль соціальних факторів і заперечувалась роль біологічних факторів у механізмі породження злочинності.Біологічний підхід полягає у наданні вирішального значення біологічним (тобто фізіологічним і психологічним) властивостям людини. Це означає, що злочинність породжується виключно біологічними факторами.Цей підхід започаткував італійський судовий психіатр і криміналіст Чезаре Ломброзо, родоначальник антропологічного напряму у кримінології (ломброзіанства). Він намагався обґрунтувати положення про існування особливого типу людини, схильної до вчинення злочинів в силу природжених біологічних властивостей.Соціально-біологічний підхід полягає у визнанні того факту, що і соціальні властивості і біологічні властивості відіграють певну роль у породженні злочинності. Однак, на сьогодні прибічники цього підходу ще не визначились яку саме криміногенну роль і в яких межах відіграють соціальні і біологічні властивості людини.Досвід і розвиток кримінологічної науки засвідчили, що як соціологічний, так біологічний підходи є безперспективними. Плідним може бути соціальне – біологічний підхід за умови пізнання ролей і меж дії соціального і біологічного чинників в структурі людини, у тому числі і злочинця.

42.

Елементи механізму злочинної поведінки - це психічніпроцеси та стани, які розглядаються не в статиці, а в динаміці у взаємодії зфакторами зовнішнього середовища, які детермінують цю поведінку.

При розгляді механізму злочинної поведінки зовнішнє для особи середовище та її особистості властивості визначаються у взаємодії, беручи до уваги всі етапи кримінальної поведінки: 1) формування мотивації; 2) прийняття рішення про вчинення злочину; 3) виконання прийнятого рішення; 4) посткримінальна поведінка. Важливо при цьому підкреслити, що відповідна поведінка на кожному етапі - результат взаємодії середовища та особи, яка вчинила злочин. У момент вчинення злочинних діянь і до нього середовище визначає характеристики особи, останнє впливає у свою чергу на середовище.

Мотивація включає процес виникнення, формування мотиву злочинної поведінки та її мету. Мотив поведінки - це внутрішнє спонукання до дії, бажання, яке визначається потребами, інтересами, почуттями тощо. За мотивом формується мета як передбачуваний чи бажаний результат певного діяння. При прийнятті рішення відбувається прогнозування можливих наслідків реалізації бажання, що виникло, планування поведінки з врахуванням реальної обстановки, власних можливостей та інших обставин, а також вибір засобів. Після того, як в особи під впливом ситуації та потреб, інтересів і т.п. виникла установка на певну поведінку, наступає деяка "затримка". Як правило, людина не діє відразу у відповідності з цією установкою, а співвідносить її з існуючими в суспільстві моральними, правовими та іншими нормами, з суспільною та груповою думкою, думкою близьких осіб. Крім цього, вона враховує об'єктивні фактори, у тому числі стан зовнішнього соціального контролю (систему охорони об'єкта чи стан обліку на підприємстві і т.п.). Береться до уваги практика виявлення та розкриття злочинів, покарання винних, інші фактори. Проте у ряді випадків, механізм злочинної поведінки носить так званий згорнутий характер. Тоді акту "затримки" не відбувається: людина відразу діє у відповідності з виниклою установкою. Такий характер злочинної поведінки (без обдумування) нерідко відмічається в осіб, які не звикли приймати обдумані рішення та наслідки. Нерідко це спостерігається у неповнолітніх, людей з невисоким рівнем інтелектуального розвитку або тих, що мають імпульсивний характер, знаходяться у стані алкогольного сп'яніння. Згорнутий механізм зустрічається також у складних, незвичних для даної людини ситуаціях, які вимагають швидкого на них реагування.

За прийняттям рішення наступає стадія його виконання - власне вчинення злочину. Фактична реалізація рішення може відрізнятися від запланованої, наприклад, при зміні зовнішньої ситуації. Так, при активному опорі потерпілого грабіж може перерости у розбій.

І стан людини, і стан зовнішнього середовища на різних стадіях злочинної поведінки не залишаються незмінними. Правильна оцінка злочинного діяння передбачає з'ясування того, як фактично виглядав процес зародження злочинної поведінки на кожному із виділених вище трьох етапів, під впливом чого переважно сформувались мотивація та рішення: стійких характеристик особистості чи складної незвичної ситуації. На етапі пост кримінальної поведінки злочинець, аналізує те, що відбувалось, його наслідки, розпоряджається незаконно набутими благами, майном тощо, приховує сліди злочину тощо.

43.

Мета — це та річ чи явище або якась інша спотвора чи зміна, яка приваблює злочинця, манить, тягне його і, на думку злочинця, може задовольнити його певну потребу. Отже, мета породжується об’єктивними умовами життєдіяльності особи, яка має відображення в потребах та інтересах. Для того щоб мета матеріалізувалась у бажане, повинен відбутись процес мотивування.

Мотивація включає процес виникнення, формування мотиву злочинної поведінки та її мету. Мотив поведінки - це внутрішнє спонукання до дії, бажання, яке визначається потребами, інтересами, почуттями тощо. За мотивом формується мета як передбачуваний чи бажаний результат певного діяння.Потреби індивіду є одними з важливих складових у процесі мотивації. Злочин не вчинюється відразу після виникнення потреби в чомусь. Потреба, яка виникає в особи, спочатку "проходить" через її свідомість. Відтак ця потреба трансформується у зацікавленість, бажання, мету. На цій основі виникає процес мотивації.Потреби виникають в особи під впливом недостатку в чомусь або через незадоволення. Потреби, у свою чергу, поділяють на духовні та матеріальні. Матеріальні потреби знаходяться в основі життєдіяльності особи. Безпосереднім джерелом дії особи, що спрямоване на задоволення потреб, є її інтереси. Інтерес — специфічне ставлення особи до предмета злочину через його життєве значення та емоційну привабливість. Він, у свою чергу, поділяється на особистий та суспільний. Особистий інтерес керує поведінкою особи, тому що в його основі знаходиться бажання володіти певними матеріальними благами. У результаті суперечностей між особистими та суспільними інтересами, якщо перший неможливо задовольнити законним шляхом, виникає стан предзлочинної поведінки.

44.

Елементи механізму злочинної поведінки - це психічніпроцеси та стани, які розглядаються не в статиці, а в динаміці у взаємодії зфакторами зовнішнього середовища, які детермінують цю поведінку.При розгляді механізму злочинної поведінки зовнішнє для особи середовище та її особистості властивості визначаються у взаємодії, беручи до уваги всі етапи кримінальної поведінки.

При прийнятті рішення відбувається прогнозування можливих наслідків реалізації бажання, що виникло, планування поведінки з врахуванням реальної обстановки, власних можливостей та інших обставин, а також вибір засобів.Після того, як в особи під впливом ситуації та потреб, інтересів і т.п. виникла установка на певну поведінку, наступає деяка "затримка". Як правило, людина не діє відразу у відповідності з цією установкою, а співвідносить її з існуючими в суспільстві моральними, правовими та іншими нормами, з суспільною та груповою думкою, думкою близьких осіб. Крім цього, вона враховує об'єктивні фактори, у тому числі стан зовнішнього соціального контролю (систему охорони об'єкта чи стан обліку на підприємстві і т.п.). Береться до уваги практика виявлення та розкриття злочинів, покарання винних, інші фактори. Проте у ряді випадків, механізм злочинної поведінки носить так званий згорнутий характер. Тоді акту "затримки" не відбувається: людина відразу діє у відповідності з виниклою установкою. Такий характер злочинної поведінки (без обдумування) нерідко відмічається в осіб, які не звикли приймати обдумані рішення та наслідки. Нерідко це спостерігається у неповнолітніх, людей з невисоким рівнем інтелектуального розвитку або тих, що мають імпульсивний характер, знаходяться у стані алкогольного сп'яніння. Згорнутий механізм зустрічається також у складних, незвичних для даної людини ситуаціях, які вимагають швидкого на них реагування.За прийняттям рішення наступає стадія його виконання - власне вчинення злочину. Фактична реалізація рішення може відрізнятися від запланованої, наприклад, при зміні зовнішньої ситуації. Так, при активному опорі потерпілого грабіж може перерости у розбій.

45.

З позицій психології людина здійснює вольові дії (акти) і неусвідомлені, рефлекторні рухи та імпульсивні дії. Пове¬дінка складається з низки вчинків, що знаходяться під кон¬тролем свідомості; діяльність — сукупність послідовно здій¬снюваних, поведінських актів, які спричиняють зміни в ото¬чуючому, середовищі та в самій особі. Діяльність можна розглядати дещо інакше — не як сукупність поведінських актів, а з позиції їх значимості для людини, оточуючих, сус¬пільства у цілому, їх соціальної цінності (правової, політич¬ної, моральної, релігійної тощо). Також у злочинній поведінці істотну роль відіграє такий компонент спрямованості особистості як соціальна установка. Чимало досліджень, заснованих на загально-психологічному понятті соціальної установки, ввели в науковий обіг поняття антисуспільної установки, як одного з факторів, що визначає злочинну поведінку. Для багатьох правопорушників характерна особистісна установка на злочинну діяльність (у особи з викривленими потребами, антисуспільними поглядами і звичками). Особистісна установка на злочинну діяльність обумовлює здійснення правопорушниками діянь, як правило, агресивного, насильницького спрямування. Характерно, що прояв агресивності цих осіб не є реакцією на обставини конфліктної ситуації, а виражає насамперед прагнення особи реалізувати агресивні спонукання незалежно від того, сприятлива ситуація чи ні.Як стверджує В.В. Бедь, ситуативна установка найбільш властива для правопорушників підліткового і молодіжного віку, що є відображенням їх загальної соціальної незрілості, внутрішньої суперечливості, емоційно-вольової нестійкості, які зумовлюють невідповідні реакції особи об'єктивним обставинам. Для того, щоб більш правильно кваліфікувати здійснений злочин, здійснити вибір найбільш підходящих психологічних прийомів впливу на злочинця (в подальшому звинуваченого) в процесі проведення слідчих дій та більш успішно виявити причини і умови злочину юридичні працівники повинні вивчати психологічні особливості злочинця (звинуваченого). Із змістовної точки зору психологічне вивчення особистості злочинця включає в себе дослідження його внутрішнього світу, потреб, інтересів, мотивів, які визначають вчинки і дії людини, емоційної і вольової сфери, індивідуальних особливостей мислення, пам'яті, сприйняття, уяви та інших психічних явищ.

46.

З метою об'єктивного дослідження механізму конкретного злочину необхідно вивчати не тільки злочинця, а й жертву злочину. Це зумовлюється тим, що приводом до злочинного посягання і умовою, що полегшує його вчинення, іноді може бути й поведінка потерпілого. Таку поведінку у кримінології називають віктимною, а розділ кримінології, що вивчає пов'язані з цим проблеми, — віктимологією.Буквально слово "віктимологія" означає "вчення про жертву" (від лат. victima — жертва і грецьк. logos — вчення). Предметом віктимології, а точніше кримінальної віктимології, на відміну від інших її напрямків, є жертви злочинів, відносини, що пов'язують злочинця і жертву, а також ситуації, що передують злочину.Віктимологія вивчає жертву щодо її морально-психологічних і соціальних характеристик, що впливають на її уразливість, і ситуації, що передують злочину, а також ситуації безпосереднього вчинення злочину. Це дає змогу отримати відповіді на запитання, як у цих ситуаціях, у взаємодії з поведінкою злочинця криміногенно-провокуюче виявляється поведінка жертви.Отже, віктимологія — це особливий напрямок кримінологічної науки, який вивчає роль жертви у виникненні криміногенної ситуації і розроблює так званий віктимологічнии аспект попередження злочинів, основним завданням якого є максимальне зменшення криміногенних ситуацій, що створюються безпосередньо потерпілими. Сутність віктимологічного аспекту попередження злочинів полягає в тому, що необхідно здійснювати профілактичну роботу не тільки серед потенційних правопорушників, а й серед потенційних потерпілих — людей, чия поведінка, образ життя, зв'язків, сімейний стан і вид діяльності створюють для них підвищений ризик опинитися в ролі жертви злочинного посягання.Процес перетворення людини в жертву злочину і результат цього процесу називають виктимілогізацією.

Роль потерпілого може бути антикриміногенною (що перешкоджає скоюванню злочинів), нейтральною (не сприяючою скоєнню злочину) і криміногенною (сприяючою скоєнню злочину).Криміногенна роль потерпілого виявляється в наступному:• потерпілий може породити у злочинця ідею скоїти злочин. Наприклад, злочинець шукає не просто жертву, а жертву певного роду, що володіє значущими для нього фізичними, психічними або соціальними властивостями;• потерпілий може породити у конкретної особи рішучість скоїти злочин, тобто викликати необхідний вольовий акт;• потерпілий у ряді випадків змінює мотивацію здійснюваного іншим обличчям злочину. Наприклад, активний опір потерпілого може привести до того, що здійснюваний грабіж переросте в розбій;• потерпілий полегшує настання злочинного результату. Наприклад, потерпілий залишає незачиненими двері свого автомобіля;• потерпілий сам створює криміногенну обстановку, що провокує винного на здійснення злочину. Наприклад, потерпілий викликає спалах гніву у злочинця, який потім здійснює вбивство в стані афекту.

47.

Віктимність — це така соціально-психологічна сукупність рис особи, що зумовлює високу ймовірність стати об'єктом зло­чинного посягання. Треба зауважити, що віктимність - це якіс­ний показник: чим вища віктимність особи, тим більша ймовірність того, що вона стане жертвою злочину.

Віктимність конкретної особи (індивідуальна віктим­ність) - це об'єктивно притаманна людині (реалізована зло­чинним актом або залишена як потенційна) здатність, схильність стати за певних обставин жертвою злочину. Залежно від особистісних рис і поведінки конкретного індивіда ступінь його вразливості може перевищувати середній (підвищена віктимність) або бути нижчим від середнього (мінімізована віктимність). Індивід не придбав віктимність у процесі життє­діяльності, а є віктимним з моменту народження та до смерті; він не може не бути віктимним, оскільки живе в суспільстві, де не ліквідована злочинність, отже, існує об'єктивна мож­ливість стати жертвою злочину.

Віктимізація — це процес перетворення особи чи групи осіб на реальну жертву, а також результат такого процесу; віктимізувати означає: перетворити когось на жертву зло­чину. Девіктимізація — зворотний процес явища.

Віктимна ситуація - життєва ситуація, що складається у зв'язку з характеристиками особи чи поведінкою потенційної жертви, коли виникає реальна можливість заподіяння їй шкоди.

Віктимізація — це процес реалізації віктимних потенцій у задаванні шкоди і результат цього процесу. Віктимологічні скла­дові механізму злочину складні й різноманітні і тому в цьому механізмі ролі злочинця й жертви іноді так переплітаються, що відмінність між ними малопомітна і тільки випадок вирішує, хто стане жертвою, а хто — злочинцем.Фактори які сприяють віктимізації поділяються на:І) Об’єктивні:1. Природно-кліматичні умови (суворі або нестійкі кліматичні умови здійснюють негативний вплив на розвиток, здоров’я і психіку людини; екологічні особливості місцевості можуть призвести до утворення геопатогених зон в межах яких у жителів розвиваються специфічні хвороби або певні психічні стани (дегресії, агресії); особливо це стосується зон екологічного забруднення – підвищеного рівня радіації, загазованості, високого шумового рівня. Все це призводить до росту або до збільшення антисоціальних проявів.2. Суспільство і держава: умови життя і соціалізації незахищених верств населення є різним в різних країнах, що зумовлюється різним рівнем економічного розвитку і соціальної політики держави, тобто:1) типом системи соціальної допомоги і захисту;2) рівнем інвестицій в сферу соціального захисту;3) наявності і дієвості законодавства, яке визначає обов’язки інститутів, що впроваджують соціальну політику і слідкують за дотриманням прав громадян.4) рівнем соціокультурного розвитку суспільства;5) відношення до мігрантів (толерантного ставлення, впровадження заходів економічного захисту, а також реального соціально-психологічного та культурного захисту);6) рівня розвитку суспільних відносин.3. Особливості мікро соціуму в якому існує людина чи група людей:1) економічні умови життя;2) виробнича і рекреативна (обслуговуюча) інфраструктура;3) соціально-професійна структура населення;4) демографічна ситуація в даній місцевості;5) культурний рівень;6) соціально-психологічний клімат в даному мікро соціумі.

ІІ. Суб’єктивні (індивідуальні особливості на індивідуальному та особистісному рівнях):1. На індивідуальному рівні віктимізація залежить від генетичної схильності до проблемної або саморуйнівної поведінки.2. На особистісному рівні віктимізація залежить від ступеня стійкості особистості, рівня розвитку рефлексії та саморегуляції, наявності ціннісних орієнтацій, а також екстернальності і інтернальності. Екстернальність – це схильність людини зумовлювати те, що сталося дією зовнішніх обставин. Інтернальність – це схильність приймати відповідальність за свої вчинки на самого себе.

Суб’єктивні фактори є дуже важливими, оскільки дія їх залежить від власної психіки самої людини.

48.

Класифікація потерпілих від злочинів має важливе значення для запобігання злочинам, оскільки мета її розробки полягає в підвищенні ефективності профілактики злочинів і забезпеченні охорони громадян як потенційних жертв.Кримінологи Санкт-Петербурзької академії МВС Росії вва­жають, що до основних підстав для класифікації жертв злочи­нів належать стать, вік, професійна приналежність, мораль­но-психологічні особливості особи (що сприяє швидкому складанню особистісно-віктимологічної типології) та ін.Класифікація жертв за статтю важлива не лише тому, що жертвами окремих деяких злочинів можуть бути тільки жін­ки, а з огляду на певні елементи, характер поведінки, що типо­ва для ситуації, у якій завдається шкода.Класифікація жертв за віком необхідна вже тому, що підви­щена віктимність, наприклад, неповнолітніх і осіб похилого віку зумовлює необхідність розробки спеціальних заходів вік-тимологічної профілактики.

Посадове становище і професійна діяльність також можуть зумовлювати підвищену віктимність, і останнім часом ця під­става стає дедалі актуальнішою. Як зазначалося, до такої ка­тегорії осіб належать працівники правоохоронних органів, ін­касатори, охоронці, касири, водії таксі, що працюють вночі. Останніми роками до професій, що мають підвищену віктим­ність, додалася й така, як зайняття бізнесом.Важливе значення має також класифікація жертв за ознака­ми їх ставлення до особи, що завдає шкоду, і насамперед за мо­рально-психологічними особливостями. У механізмі злочину "працюють" статева розбещеність і схильність до вживання ал­коголю й наркотиків; жадібність і деспотизм; агресивність і жорстокість; брутальність і боягузливість; сміливість і доброта; фізична сила і слабкість тощо. Усі перелічені якості виявля­ються в поведінці і за певних обставин можуть сприяти або пе­решкоджати вчиненню злочинів. Класифікація жертв за мо­рально-психологічними ознаками необхідна насамперед для характеристики категорій злочинів, в яких зазначені риси осо­би жертви є основою способу й форми вчинення злочину або приводом злочину.Особистісні якості жертв актуалізуються певними ситуа­тивними факторами, що дає підстави для такої їх класифі­кації:агресивні жертви — особи, поведінка яких пов'язана з нападом на особу, що в подальшому завдає шкоду, або інших осіб чи іншими подібними діями (образою, наклепом, знущанням тощо). Для жертв цього типу характерно умисне створення конфліктної ситуації;активні жертви — особи, чия поведінка, хоча й не пов'язана з нападом або створенням конфлікту, проте активно сприяє завданню їм у кінцевому підсумку шкоди (звертаються з проханням про завдання їм шкоди або вчинення дій, що об'єктивно призводять до завдання шкоди чи в інші способи викликають такі дії, а також завдають шкоди самі собі);ініціативні жертви — особи, поведінка яких має позитивний характер, але призводить до завдання їм шкоди;пасивні жертви — особи, які не опираються злочинцю з об'єктивних і суб'єктивних причин;некритичні жертви — особи, для яких характерні необачливість, невміння правильно оцінювати життєві ситуації;нейтральні жертви — особи, що не сприяютьвчиненню проти них злочину.Кримінологи України НАВС вважають, що основним крите­рієм, на підставі якого необхідно класифікувати потерпілих від злочинів, є ступінь віктимності, який відбиває в найза-гальнішому вигляді віктимогенну деформацію особи, професій­ну, вікову віктимність і віктимну патологію. На цій підставі вчені пропонують таку класифікацію жертв:випадкова жертва, тобто особа стає жертвою в результаті збігу обставин. Взаємовідносини, що виникають, не залежать ні від волі бажання жертви, ні від волі й бажання злочинця;

жертва з незначними якостями ризику, тобто особа, якій притаманні, як і всім нормальним людям, фактори ризику й віктимність якої зненацька різко підвищується під впливом конкретної несприятливої ситуації;жертва з підвищеними якостями ризику, тобто особа, стосовно якої діє комплекс факторів ризику. До цієї групи належать два основних типи жертв: жертви необережних злочинів, коли характер виконуваної ними роботи або їх поведінка у громадських місцях містить підвищену віктимність; жертви умисних злочинів, соціальний статус яких при виконанні ними їх соціальних ролей містить підвищений ризик віктимності (працівники ОВС, охорони та ін.).Віктимність цієї категорії може іноді виявлятись в особливих манерах поведінки жертви, в її зовнішньому вигляді тощо;жертва з високим рівнем ризику. Морально-соціальна деформація такої особи практично не відрізняється від правопорушників і характеризується стійкою її антисоціальністю (повії, наркомани, алкоголіки та ін.).Як зазначалося, класифікація жертв необхідна не тільки для їх вивчення, а й більшою мірою для організації спеціально­го напрямку попереджувальної роботи

49.

Однією з умов здійснення кримінологічного дослідження є використання сукупності методів, за допомогою яких вивча­ються конкретні проблеми злочинності.

У філософській літературі під методикою розуміється спо­сіб або засіб пізнання соціальної дійсності. Під методикою у кримінології розуміється сукупність технічних прийомів, способів збирання й аналізу інформації про злочинність, її причини та умови, особу злочинця, заходи боротьби зі зло­чинністю. Результатом кримінологічних досліджень повинні бути практичні висновки з певними рекомендаціями, пропо­зиціями щодо підвищення ефективності боротьби зі злочинні­стю, складання програм з попередження злочинності й удо­сконалення чинного законодавства з кримінологічних проблем. У цьому зв'язку окремі вчені в поняття методики включають також методи розробки певних висновків, пропозицій і реко­мендацій.

Загальнонауковим методом, який використовують у бага­тьох науках, у тому числі й у кримінології, є діалектичний ме­тод пізнання соціальної дійсності. Крім того, для дослідження проблем злочинності кримінологія використовує й окремі (час­тинні) наукові методи.

До загальнонаукових методів кримінологічного дослідження належать методи, які використовують також в інших, у тому числі й правових, науках: логічного, історичного та порівняль­ного аналізу, системно-структурного аналізу, моделювання, статистичні, математичні та кібернетичні.

До окремих (частинних) методів кримінологічного дослід­ження належать метод суцільного або вибіркового дослідження, соціологічні методи, які використовує кримінологія (спостере­ження, опитування у вигляді анкетування або інтерв'ювання, експеримент, методи експертної оцінки, контрольної групи і документальний), а також психологічні (соціометричний, тес­тування та ін.). Особливе значення у кримінології має статис­тичний метод.

Застосування тих чи інших методів у будь-якому криміноло­гічному дослідженні зумовлюється переважно предметом, метою і завданнями конкретного кримінологічного дослідження.

Разом з тим необхідно зважати на те, що в науці немає уні­версальних методів і кожному з них притаманні як переваги, так і недоліки. Тому надання переваги тільки якомусь одному методу й виключення використання інших може призвести до помилкових висновків.

Застосування сукупності методів зумовлює отримання віро­гідної та повної інформації і відповідно сприяє отриманню об­ґрунтованих висновків, підвищенню ефективності й обґрунто­ваності рекомендацій та пропозицій.

Отже, з огляду на викладене доходимо висновку, що мето­дика кримінологічних досліджень — це сукупність конкрет­них прийомів, способів, засобів збирання, обробки й аналізу інформації про злочинність, її причини та умови, особу злочин­ця, заходи боротьби зі злочинністю.

У кримінологічній літературі пропонуються різноманітні класифікації методів кримінологічних досліджень. Наприклад, А. Зелінський [8] пропонує таку класифікацію методів:

• за обсягом;

• джерелами отримання інформації;

• способами обробки й аналізу кримінологічної інформації;

• дисциплінарною приналежністю.

За обсягом кримінологічне дослідження може бути суціль­ним, коли досліджується весь масив так званої генеральної су­купності, або вибірковим, коли дослідження охоплює тільки певну частину генеральної сукупності.

За джерелами отримання інформації розрізняють опитуван­ня, спостереження, вивчення документів, експеримент, екс­пертні оцінки, а також окремі психологічні та економічні ме­тоди збирання інформації.

За способами обробки й аналізу кримінологічної інформації виокремлюють такі методи кримінологічного дослідження, як статистика, типологізація (класифікація), системно-структур­ний метод, математичне моделювання й загальнонаукові мето­ди, які застосовують для опису й аналізу фактів, обґрунтування висновків та рекомендацій.

За дисциплінарною приналежністю методи кримінології (за початковим походженням) можуть бути статистичні, со­ціологічні, психологічні, математичні, кібернетичні та еконо­мічні.

50.

Кримінологічний аналіз злочинності дає можливість розроб­ляти конкретні заходи, спрямовані па боротьбу з нею, будувати цю роботу цілеспрямовано та планомірно, правильно коор­динувати діяльність правоохоронних органів і громадських організацій. Тож вивчення злочинності, виявлення її детермінант дає змогу згодом проводити ефективний комплекс економічних, соціальних, ідейно-виховних, організаційно-управлінських, правових заходів запобігання злочинності.Наукове дослідження в кримінології - це процес отримання нових знань про злочинність, причини й умови, що її зумовлюють, особу злочинця для розробки та реалізації заходів, спрямованих на підвищення ефективності роботи з метою запобігання злочинним проявам.Методика кримінологічного дослідження - це система методів, що застосовуються для - зібрання, обробки, аналізу і інтерпретації кримінологічно значущої інформації. Методи кримінологічного дослідження поділяються на такі групи:1) документальний метод; 2) опитування; 3) спостереження;4) експеримент.Документальний метод полягає в використанні інформації, зафіксованої на папері, фото-, кіноплівці, магнітній плівці та інших носіях. Зокрема до цього методу відносяться анкетування кримінальних справ. Опитування поділяється на два види:1) інтерв'ю;

2) анкетування громадян.Спостереження як метод зібрання інформації полягає в безпосередньому сприйнятті дослідником досліджуваного явища.Експеримент - як метод збирання інформації визначається як науково поставлений дослід, що дозволяє у спеціально створених умовах виявити і виміряти кримінологічне значимі факти.

51.

Якщо об'єктів кримінологічного дослідження порівняно небагато, то всі вони підлягають вивченню, тобто суцільному дослідженню, а якщо об'єктів, які підлягають дослідженню, багато, то використають вибірковий метод (вибірку). Невизначену генеральну сукупність (множину об'єктів, які необхідно охарактеризувати ) можна охарактеризувати тільки за допомогою вибіркового дослідження. Прикладом невизначеної генеральної сукупності можуть бути злочинність, злочинці, потерпілі й інші множини, розміри яких практично неможливо точно визначити хоча б внаслідок того, що значна їх частина не потрапляє до статистики. Але зареєстрована злочинність стає визначеною генеральною сукупністю.Застосування вибіркового методу передбачає обов'язкове дотримання певних умов, основною з яких є репрезентативність вибірки (тобто вибірка повинна бути представницькою). Основні умови репрезентативності вибірки: здійснювати вибірку необхідно тільки з великої генеральної сукупності. Недоцільно здійснювати вибірку з множини, що складається з менш як тисячі одиниць;відбирати вибіркову сукупність необхідно так, щоб кожна одиниця генеральної сукупності мала однакові шанси потрапити до вибірки. Іншими словами, вибірка не повинна бути тенденційною, залежною від волевиявлення і нахилів дослідника;обсяг вибіркової сукупності повинен забезпечити її представницький характер (репрезентативність). Обсяг вибірки визначають за спеціальною формулою; він залежить від частки ознаки, що вивчається у генеральній сукупності, й заданої помилки репрезентативності. Для визначення обсягу вибірки можна також скористатися спеціальними таблицями.Відбір вибірки є важливим етапом дослідження. Неправильне застосування способів відбору призводить до суттєвого спотворення результатів дослідження. Застосовують чотири основні способи відбору: випадковий, ступеневий, типовий і серійний.При застосуванні випадкового способу відбору об'єкти, з яких складається генеральна сукупність, розміщуються за будь-якою випадковою ознакою, наприклад архівні кримінальні справи (500) — за початковою літерою прізвища обвинуваченого в алфавітному порядку. Після цього у вибіркову сукупність відбирають намічену кількість справ (100 або 50) через певні проміжки, наприклад кожна п'ята або десята. Цей спосіб доцільно застосовувати тоді, коли генеральна сукупність чітко визначена й не дуже велика. В інших випадках застосовують ступеневий, типовий або серійний спосіб. Ступеневий відбір полягає в тому, що з генеральної сукупності за жеребом або іншим схожим способом виокремлюють ланки, за допомогою дослідження яких складають думку про структуру загалом. Типовий відбір передбачає попередній розподіл генеральної сукупності на відносно однорідні розряди, з яких потім пропорційно здійснюють випадкову вибірку. Серійний відбір полягає в тому, що генеральна сукупність складається з однорідних серій, що повторюються, і подана у вибірці однією серією.Вибірковий метод фактично завжди використовують при опитуванні громадян, працівників правоохоронних органів, засуджених, злочинців, а також при вивченні кримінальних справ з метою отримання необхідної інформації з проблем злочинності, оскільки практично неможливо опитати або вивчити великі групи осіб або вивчити значну кількість кримінальних справ.

54.

Без вивчення документів практично не відбувається жодна наукова робота, пов'язана з кримінологічними питаннями. Документ - це предмет, створений людиною та призна­чений для зберігання й передавання інформації. Документами є не тільки офіційна та неофіційна письмова інформація, а й фотографії, аудіо-, відеозаписи, книжки, рукописи, листи.Найчастіше в кримінологічних дослідженнях використо­вують інформацію, що міститься в архівних кримінальних справах. Вивчення архівних кримінальних справ є одним із найпоширеніших методів кримінологічного дослідження, що здійснюється на підставі спеціально розробленої відповідно до мети, завдань і предмета дослідження анкети. Зазвичай, така анкета складається з чотирьох розділів. У першому містяться запитання, що стосуються безпосередньо злочинуу другому-за­питання, які стосуються особи злочинця, у третьому - про мету й мотиви злочинного діяння, у четвертому - запитання, по­в'язані з виховним упливом судочинства, заходами покарання та профілактичної роботи за матеріалами справи.

Залежно від теми дослідження вивчають особові справи засуджених, які перебувають у місцях позбавлення волі, статистичні картки й інші облікові документи, що зберігаються в управ­ліннях внутрішніх справ та управліннях (відділах) юстиції.Розрізняють два способи вивчення, аналізу й обробки документальної інформації: традиційний (класичний) і форма­лізований (контент-аналіз).

Традиційний аналіз полягає в огляді документа (зовнішнє дослідження) та вивченні його змісту (внутрішнє дослідження). Мета зовнішнього дослідження - встановити вид документа, час і місце створення, авторство й мету створення, достовірність документа та його контексту. Внутрішній аналіз складається зі змістовного, юридичного та психологічного аналізів тексту (зображення).Формальний аналіз здійснюють заздалегідь підготовленою програмою. Застосовують цей аналіз за наявності значного за обсягом документального матеріалу, коли потрібні висока точність і об'єктивність аналізу.Після отримання необхідної інформації її обробляють і уза­гальнюють за допомогою математичних методів, зазвичай, із застосуванням спеціальних комп'ютерних програм.

55.

При вирішенні деяких кримінологічних проблем не можна обійтися без застосування психологічних методів. їх використання додає глибини й усебічності кримінологічним дослідженням. За допомогою психологічних методів, які використовують у кримінологічних дослідженнях, можна отримати розгорнуту характеристику особи злочинця, здійснити якісну й кількісну оцінку внутрішньо- та міжгрупових процесів спілкування, що, зокрема, дуже важливо для класифікації та типізації злочинців.    Найпоширенішими у кримінології психологічними методами є тестування та соціометрія.    Тестування є різновидом методу опитування. Тест – це завдання, запитання й ситуації, котрі розробляє дослідник і ставить перед досліджуваною особою. Застосування тесту зумовлюється необхідністю зіставлення (порівняння, диференціації, ранжування) індивідів за рівнем їхнього розвитку чи ступенем вираженості різних психологічних якостей (інтелект, здібності, темперамент, емоції, особистісні риси та ін.). Мета тестування полягає у встановленні психологічних характеристик особи злочинця: його інтелектуальних можливостей як індивіда, творчих здібностей, схильності до ризику, самоконтролю, жорстокості, швидкості реагування в надзвичайній ситуації тощо.    При тестуванні використовуються стандартизовані питання та завдання (тести), що мають певну шкалу значень.    Теорія та практика психологічної науки розробили безліч тестів: загальноособистісні для дослідження всієї системи психічних особливостей особи; особистісні для дослідження будь-якої однієї характерної риси індивіда; групові, за допомогою яких вивчається структура малих неформальних і формальних соціальних груп (їхня згуртованість, особливості психологічного клімату й міжособистісних стосунків, які панують у них) тощо. Тестові дослідження, що побудовані на науковій основі, дають можливість більш повно й усебічно вивчити особу злочинця і певні категорії злочинців також. Незважаючи на складність деяких психологічних тестів (які іноді складаються з великого переліку питань), за їх допомогою можна швидко дослідити велику кількість осіб.    Соціометрію (соціометричне опитування) вітчизняна наука запозичила із психології та соціології зарубіжних країн. Соціометричне дослідження - це метричне вивчення емоційно-психологічних зв'язків між людьми. На думку засновника цієї методики американського вченого Дж. Морено, соціометричний метод - це система технічних засобів і процедур, які застосовують для метричного та якісного аналізу соціально-емоційних зв'язків індивіда з членами групи, в якій він працює і живе. За допомогою цього методу можна отримати відображення динаміки внутрішніх взаємин між членами групи, здійснити кількісну та якісну оцінку внутрішньо- та міжгрупових процесів спілкування, визначити симпатії та антипатії людей усередині групи, наявність лідера, угруповань, конфліктних ситуацій.    До основних переваг соціометрії належать простота та швидкість здійснення дослідницьких процедур, наприклад, опитування членів групи з метою виявлення їхнього бажання чи небажання спільно вчитися, працювати, відпочивати, виконувати громадські доручення.    Соціометрія ґрунтується на соціометричному опитуванні-необхідному переліку (наборі) запитань, які ставлять опитуваним з метою виявлення їхніх стосунків з іншими членами групи. Опитування в соціометричному дослідженні повинне відповідати загальним вимогам, які висуваються до формулювання запитань у будь-якому опитуванні - анкетуванні чи інтерв'юванні. Отримані в результаті соціометричного опитування дані обробляють, підсумовують і зводять у соціоматриці (таблиці) чи соціограми (схеми). Аналіз таблиць і схем дає змогу, з одного боку, виявити соціально-психологічні властивості особи та групи, а з другого, обрати ефективні засоби керування механізмом взаємодії особи та групи.    У кримінології соціометрію як метод пізнання застосовують рідко, здебільшого в дослідженнях кримінологічних проблем сімейних відносин. Одночасно цей метод можна успішно застосовувати в дослідженнях деяких проблем кримінології, зокрема, при вивченні ефективності заходів кримінального покарання (позбавлення волі, виправних робіт тощо), інституту співучасті. Застосовуючи цей метод, можна змінювати склад груп засуджених, які відбувають покарання у виправно-трудових установах, вирішувати конфліктні ситуації, оздоровлювати психологічну атмосферу.

61.

Кримінологічне планування (програмування) - це ціле­спрямований процес розробки плану, в якому на основі цілей і завдань боротьби зі злочинністю визначаються шляхи та засоби їх вирішення, нормативне, інформаційне, організаційне, ме­тодичне й ресурсне його забезпечення на визначений період часу.Кримінологічне планування ґрунтується на низці принципів.Наукової обґрунтованості - полягає в тому, що плану­вання повинне здійснюватися на основі наукового аналізу об'єктивної дійсності, в умовах якої реалізовуватиметься план. При цьому мають бути науково обґрунтовані: завдання органу, що реалізує план; його ресурсне забезпечення; перед­бачення майбутньої ситуації, в якій йому доведеться діяти.Законності - передбачає розробку планів згідно з чинним законодавством.Актуальності - означає необхідність у процесі планування визначити пріоритетні напрямки профілактичної діяльності.Реальності - вимагає взяття до уваги об'єктивних можли­востей суб'єктів профілактики.Конкретності - передбачає однозначність змісту за­планованих заходів, термінів їх виконання, суб'єктів реалізації та контролю.Несуперечливості - означає узгодження в межах плану всіх його складових частин, аби вони не суперечили одна одній.Субординації - полягає в підпорядкуванні заходів коротко­строкових планів довгостроковим, нижчих ланок суб'єктів профілактики вищим.Принцип інформативності розглядається у двох аспектах. Згідно з першим, цей принцип означає складання плану на підставі повної та достовірної інформації. Відповідно до другого аспекту, план повинен розроблятися таким чином, щоб при якомога меншому обсязі знакового масиву містити якнайбільше необхідної інформації.Процес планування складається з п'яти основних етапів: організаційно-підготовчого;інформаційно-аналітичного;безпосередньої розробки плану;організації виконання плану;оцінювання запобіжної діяльності й висновків.На організаційно-підготовчому етапі відповідний орган виконавчої влади приймає рішення про розробку плану, створює спеціальну комісію (робочу групу), попередньо визначає джерела матеріально-технічного забезпечення роботи комісії, джерела необхідної інформації, розподіляє обов'язки.На другому, інформаційно-аналітичному, етапі комісія вивчає та аналізує злочинність у регіоні, динаміку й тенденції. Безпосередньо розробка комплексного плану про­філактики злочинів передбачає:а)статистичну обробку й аналіз отриманої інформації, її оцінку та формулювання висновків;б) кримінологічне рогнозування на певний строк;в)розробку планових запобіжних заходів із визначенням строків виконання та конкретних виконавців;г)узгодження, рецензування й обговорення проекту плану, його коригування та доопрацювання;ґ) затвердження плану.Організація виконання комплексного кримінологічного плану полягає в доведенні планових завдань до виконавців, визначенні строків подання звітності, встановленні контролю за виконанням плану, коригуванні планових завдань, про­веденні нарад з виконавцями.Запобіжну діяльність оцінюють не за формальними ознаками намічених заходів, а на основі реальної ефективності, тобто за станом правопорядку в регіоні.Кримінологічне планування реалізується у формі управлін­ських документів-планів (програм) і поділяється на такі види:• за рівнем і масштабом: регіональне, місцеве, на певному об'єкті;за органом влади, що затверджує план (програму): загально­державне та місцеве;за складом учасників і їхньою роллю: комплексне, між­відомче, відомче;за спрямованістю: територіальне та галузеве;за предметом: які містять боротьбу зі злочинністю загалом і за видами чи тільки боротьбу з конкретними видами злочинів;за термінами: довгострокове, середньострокове, коротко­строкове.

62.

Залежно від масштабів виділяють:заходи загальної профілактики, що здійснюються стосовно до всього населення держави;заходи спеціальної профілактики, що здійснюються в межах відомства чи великих соціальних груп (приміром, міг­рантів, неповнолітніх);заходи профілактики в мікрогрупах (у сім'ї);•заходи індивідуальної профілактики (до певної особи).За ознакою правового регулювання заходи профілактикиподіляються на:правові (регулюються нормами адміністративного, кримі­нального, кримінально-процесуального й інших галузей права);неправові (регулюються мораллю, традиціями, техніч­ними нормами).За змістом (спрямованістю та видом їхньої дії) є можливість поділити заходи профілактики всіх рівнів, масштабів та об­сягів на:1) соціально-економічні (впливають на усунення, послаблення та нейтралізацію криміногенних факторів, пов'язаних із падінням життєвого рівня населення, кризовими явищами у виробництві й соціальній сфері.)

2) організаційно-управлінські (удосконалення державного й громадського соціального контролю за роботою апаратів управління для того, щоб обмежити масштаби недоліків і порушень, які сприяють існуванню та розвиткові корисної, економічної, посадової (службової) та іншої злочинності.3) Ідеологічні (заходи, що усувають чи обмежують криміногенні фактори через форму­вання у членів суспільства моральної позиції, орієнтованої на базові загальнолюдські цінності; заходи, що формують у громадській думці нетерпимість до злочинів та інших право­порушень; заходи підвищення загальної культури людей.)соціально-психологічні (спрямовані на форму­вання в країні, певних регіонах та місцевостях, у середовищі конкретних категорій і груп населення громадського спокою, впевненості у власній безпеці, готовності до взаємодопомоги, взаємопідтримки у складних життєвих ситуаціях, довіри до правоохоронних органів, готовності допомагати їм. Значна частина таких заходів здійснюється через інститути соціаль­ного виховання, зокрема, освітні установи, засоби масової інформації тощо)медичні та психолого-педагогічні (запобігання поширенню хвороб, які становлять небезпеку для довколишніх)лікування та ресоціалізація осіб, які страждають на такі хвороби;протидія поширенню форм поведінки, пов'язаної із соціаль­ною дезадаптованістю та відтворенням злочинності, бродяжни­цтвом, проституцією, пияцтвом, серйозними побутовими конф­ліктами тощо)

6) технічні (різні вимірювальні прилади, автомати для фіксування виробничих процесів, визначення якості й кількості випущених і реалізованих товарів, зупинки механізмів при виникненні аварійних ситуацій; засоби охоронної сигналі­зації, запірні пристрої; освітлювальні прилади в громадських місцях; пристрої швидкого виклику працівників міліції)7) правові (створюють правову базу для розробки та застосування всіх зазначених вище видів заходів профілактики. Правові заходи профілактики передбачають:удосконалення кримінальної, адміністративної, трудової, цивільної, сімейної та інших галузей законодавства для забез­печення оптимальних умов для виявлення, усунення, ослаблення, нейтралізації причин і умов злочинів, загальної та індивідуаль­ний превенції, ресоціалізації осіб, схильних до вчинення злочинів;

63.

Складність попередження злочинів визначає різноманіття видів цієї діяльності, які виділяються залежно від деяких підстав. Так, по характеру та спрямованості попередження злочинів виділені його загально-соціальний і спеціально-кримінологічний рівні.Спеціально-кримінологічний рівень попередження злочинів характеризується сукупністю заходів, спеціально спрямованих на усунення причин злочинності або конкретних злочинних проявів. Масштаб їхнього застосування, як правило, набагато менше, ніж в загально-соціальних заходах, у деяких випадках він набуває значних розмірів та охоплює, наприклад, цілі галузі народного господарства або поширюється на окремі категорії осіб (неповнолітніх злочинців, рецидивістів і т.д.).

Спеціально-кримінологічне попередження злочинів - це соціальний процес, основою якого є застосування спеціальних методів і прийомів, знань і навичок регулювання соціальних відносин, які відповідають вимогам суспільної моралі й законності з метою ліквідації тих їхніх негативних наслідків, які можуть викликати здійснення злочинів.

Спеціальне кримінологічне попередження називається так не тільки тому, що воно спрямовано на досягнення зазначених цілей, але й тому, що вимагає спеціальних кримінологічних знань, які необхідні і при розробці комплексних планів і цільових програм, і при розробці та реалізації заходів попередження окремих видів злочинів і т.д.

64.

Ситуативний підхід до профілактики намагається запобігти злочинам, змінюючи обставини, в яких вони вчиняються. Центральною є концепція сприятливих можливостей, визначення яких має кілька відтінків: вони можуть стосуватися матеріальних обставин, за яких особа може вчинити злочин; при вчиненні імпульсивних злочинів сприятливі можливості одночасно містяться і в обставинах, і у звабі вчинити злочин; у ширшому значенні сприятливі можливості існують не тільки там, де є спокусливі матеріальні обставини, а й там, де зиск можна отримати з мінімальним ризиком (Кларк, 1980). Отже, ситуативні заходи необхідно пристосовувати до того типу сприятливих можливостей для вчинення злочину, які вони мають усувати.Варто зробити кілька зауважень щодо місця ситуативізму у профілактиці злочинів. Існує три види попередження злочинів. Це заходи первинної профілактики, які розробляються, щоб здійснювати вплив до або, принаймні, під час вчинення злочину. Прикладами можуть слугувати замки, грати на вікнах, сигналізація в автомобілях. Заходи первинної профілактики здебільшого є фізичними перешкодами на шляху вчинення злочину або візуальним нагадуванням про можливість бути спійманим. Вторинна профілактика вступає в силу, коли потенційних злочинців уже ідентифіковано. Більшість її заходів спрямована на усунення соціальних умов, які провокують злочини. Це, скажімо, забезпечення корисного проведення вільного часу тими підлітками, які перебувають у криміногенному середовищі. І, нарешті, третинна профілактика зводиться до функціонування судів та пенітенціарної системи. Після того як злочинця затримано, ці установи мають на меті позбавити його бажання і здатності вчиняти повторні злочини. Первинна профілактика в основному спирається на припущення, що злочинвчиняється через наявність сприятливих можливостей: варто їх усунути і злочин не відбудеться. Звідси випливає, що більшість превентивних заходів спрямовані на зміну обставин, в яких можуть вчинятися злочини. Цей підхід сприяв створенню системи превентивних засобів під загальною Загальною назвою "ситуативна профілактика злочинів".

Ситуативна профілактика (усунення об'єкта злочинного посягання, утруднення доступу до нього за допомогою архітектурного планування та застосування засобів активної і пасивної безпеки, зміна мотиваційної цінності об'єкта злочинного посягання тощо);

68.

По каждому уголовному делу следователем должны быть установлены (в числе других) обстоятельства, характеризующие причины преступления и условия, способствующие его совершению. К обстоятельствам, обусловившим совершение преступления и подлежащих установлению следователем, относятся: •  обстоятельства, которые характеризуют антиобщественные взгляды, привычки в сознании лица, совершившего преступление; • внешние обстоятельства, сформировавшие эти антиобщественные взгляды, привычки в сознании лица; • обстоятельства, характеризующие жизненные ситуации, которые во взаимодействии с позицией личности вызвали преступные действия; • обстоятельства, облегчившие возникновение преступного действия и достижение преступного результата. Поскольку обстоятельства, способствующие совершению преступления, входят в предмет доказывания, меры, направленные на устранение причин и условий, способствовавших совершению преступления, следует принимать тогда, когда обстоятельства, по поводу которых эти меры будут осуществлены, установлены достоверно. После установления всей совокупности этих обстоятельств следователь решает вопрос о внесении представления. Решение следователя об устранении обстоятельств, способствовавших совершению преступления, является по своему характеру властным и означает, что соответствующие лица обязаны выполнить предписание следователя об их устранении. Как и любой процессуальный акт, представление об устранении обстоятельств, способствовавших совершению преступления, должно быть четко оформлено, содержать необходимые реквизиты и отвечать требованиям, предъявляемым к его форме. Следователь должен адресовать свое представление об устранении причин и условий, способствовавших совершению преступления, тем учреждениям и должностным лицам, которые могут принять реальные меры для устранения указанных обстоятельств. . Следователь обязан не только реагировать на причины и условия, способствовавшие совершению преступления, путем внесения представления, но и осуществлять контроль за их реализацией. Следователи проводят профилактическую работу и за пределами уголовного процесса. Сюда относятся выступления по материалам конкретных уголовных дел, а также по результатам обобщений по уголовным делам в печати, по радио, телевидению и в коллективах; чтение лекций по правовой тематике. Правильное сочетание процессуальных и непроцессуальных мер позитивно влияет на уровень преступности. В соответствии с уголовно-процессуальным законодательством прокурор обязан проверять, все ли обстоятельства, способствовавшие совершению преступления, были выявлены следователем и достаточны ли меры, принятые им к устранению этих обстоятельств. Задачи предупреждения преступления и повышения уровня профилактической работы прокурор решает при осуществлении своей деятельности и по другим направлениям.

69.

Центральне місце у системі спеціальних суб’єктів профілактики посідають органи внутрішніх справ, їх діяльність у попередженні злочинів має комплексний характер, що проявляється у таких аспектах:

1) органи внутрішніх справ, на відміну від інших суб’єктів профілактики, впливають на дуже широке коло об’єктів попереджувальної діяльності;

2) вони активно взаємодіють з усіма іншими суб’єктами, надаючи їм інформацію про криміногенну обстановку в регіоні, виявлені детермінанти злочинів та осіб, які потребують індивідуального профілактичного впливу, а також методичну й практичну допомогу в проведенні різних запобіжних заходів;

3) органи внутрішніх справ не лише самі виявляють і ліквідують криміногенні фактори, а й у встановленому законом порядку висувають іншим суб’єктам вимоги в потребі виконання покладених на них функцій у сфері зміцнення правопорядку;

4) органи внутрішніх справ здійснюють попереджувальну діяльність на всіх рівнях, використовуючи при цьому широкий арсенал методів та засобів як гласних, так і оперативних. До того ж у їх структуру входить низка служб і підрозділів, єдине або головне призначення яких полягає у реалізації профілактичних функцій.

Серед значної кількості підрозділів міліції, покликаних, окрім виконання завдань припинення злочинів та правопорушень, реалізовувати заходи профілактичної спрямованості є Державна служба охорони при МВС України. На перший погляд може скластися враження, що призначення цієї служби полягає у реалізації суто охоронних функцій, проте при ознайомленні з нормативно-правовими актами, що регламентують її діяльність, цілковито спостерігається наявність цілої низки здійснюваних нею заходів профілактичної спрямованості.

70.

Прокуратура виконує профілактичні функції у процесі розв’язання своїх основних завдань. Згідно з п. 9 Перехідних положень Конституції України прокуратура продовжує виконувати функції загального нагляду за дотриманням законів і досудового слідства до введення в дію законів стосовно органів державного контролю та досудового слідства. Здійснюючи загальний нагляд за виконанням законів органами влади й управління, юридичними особами, громадськими організаціями, посадовими особами й окремими громадянами, прокуратура зобов’язана реагувати на випадки порушення законності та вживати заходів поновлення порушених прав та інтересів держави, фізичних і юридичних осіб, порушувати стосовно порушників законності дисциплінарне, адміністративне чи кримінальне провадження, опротестовувати незаконні рішення, виносити попередження про неприпустимість порушення закону.    Профілактична функція реалізується і в діяльності слідчих підрозділів прокуратури. У процесі розслідування кримінальних справ слідчі прокуратури зобов’язані виявляти причини й умови, що сприяють вчиненню злочинів, і вносити відповідним посадовим особам подання для їх усунення.    При здійсненні нагляду за виконанням законів органами, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, дізнання та попереднє слідство, прокурор запобігає випадкам порушення законності з боку відповідних посадових осіб і контролює виконання цими посадовими особами вимог закону щодо встановлення обставин, які сприяли вчиненню злочинів, і їх усунення.    Попередження рецидивної злочинності органами прокуратури досягається у процесі здійснення нагляду за дотриманням законів у місцях позбавлення волі, в органах і установах, що виконують інші види кримінального покарання та заходи кримінально-правового впливу, а також здійснюють контроль і соціальну адаптацію осіб, які відбули покарання.    Крім того, на органи прокуратури покладено обов’язок з координації діяльності місцевих правоохоронних органів з боротьби та попередження злочинності.

71.

Основными задачами являются защита прав, свобод, а также представление законных интересов граждан Украины, иностранных граждан, лиц без гражданства, юридических лиц, оказание им иной юридической помощи.

72.

1. Законодавство про боротьбу з організованою злочинністю базується на Конституції України і включає Закон Укр» Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю», Кримінальний і Кримінально-процесуальний кодекси України, закони України "Про оперативно-розшукову діяльність" , "Про міліцію" , "Про Службу безпеки України" , "Про прокуратуру" , інші закони, міжнародно-правові угоди, учасником яких є Україна.

З А К О Н У К Р А Ї Н И

Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю

Основними завданнями цього Закону є:

- створення загальних правових і організаційних засад у сфері боротьби з організованою злочинністю, сприяння її попередженню та ліквідації;

- визначення системи державних органів, що ведуть боротьбу з організованою злочинністю, та їх взаємовідносин;

- встановлення повноважень спеціальних державних органів по боротьбі з організованою злочинністю та спеціальних заходів, що здійснюються ними;

- встановлення обов'язків інших державних органів у сфері боротьби з організованою злочинністю;

- правове забезпечення фінансових, матеріально-технічних та інших умов, необхідних для боротьби з організованою злочинністю;

- забезпечення гарантій прав громадян і юридичних осіб під час здійснення заходів боротьби з організованою злочинністю.

З А К О Н У К Р А Ї Н И

Про міліцію

Міліція в Україні - державний озброєний орган виконавчої влади, який захищає життя, здоров'я, права і свободи громадян, власність, природне середовище, інтереси суспільства і держави від протиправних посягань.

Стаття 2. Основні завдання міліції

Основними завданнями міліції є:

• забезпечення особистої безпеки громадян, захист їх прав і свобод, законних інтересів;

• запобігання правопорушенням та їх припинення;

• охорона і забезпечення громадського порядку;

• виявлення і розкриття злочинів, розшук осіб, які їх вчинили;

• забезпечення безпеки дорожнього руху;

• захист власності від злочинних посягань;

• виконання кримінальних покарань і адміністративних стягнень;

• участь у поданні соціальної та правової допомоги громадянам, сприяння у межах своєї компетенції державним органам, підприємствам, установам і організаціям у виконанні покладених на них законом обов'язків.

З А К О Н У К Р А Ї Н И

Про прокуратуру

Прокуратура України становить єдину систему, на яку відповідно до Конституції України та цього Закону покладаються такі функції:

1) підтримання державного обвинувачення в суді;

2) представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом;

3) нагляд за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство;

4) нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян.

77.

Пенитенциарная преступность- это преступность в пенитенциарных учреждениях, местах лишения свободы. Выделяются несколько типов пенального (лат. наказание) преступного поведения, т. е. при исполнении наказания: - уклонение от наказания; - насильственное преступное поведение; - корыстное преступное поведение; - воспрепятствование деятельности уголовно-исполнительных учреждений и их сотрудников; - массовое преступное поведение; - половые эксцессы осужденных; - обращение с наркотическими или другими запрещенными веществами или предметами; - преступное поведение сотрудников органов, исполняющих уголовное наказание. Прежде всего обращает на себя внимание мотивация преступного поведения. Это прежде всего мотивация поддержания престижа и завоевания авторитета сред осужденных, переходящая в ряде случаев в насильственную, корыстную мотивацию типа преступного поведения, стремление уклониться от исполнения наказания. Играют большую роль особенности психофизиологического и психологического характера.

81.

Ресоціалізація — це процес соціального оновлення особистості, засвоєння нею повторно (у разі десоціалізації) або вперше (у випадку асоціалізації або відставання в соціалізації) позитивних, з погляду суспільства, соціальних норм і цінностей, взірців поведінки. В даному понятті префікс «ре» означає демонтаж, руйнування засвоєних індивідом у процесі асоціалізації (чи десоціалізації) негативних антигромадських норм і цінностей та прищеплення тих цінностей і взірців поведінки, які схвалюються суспільством.

якщо особистість здійснила злочин і опинилася в місцях позбавлення волі, то в цьому разі процес ресоціалізації передбачає руйнування асоціальних зразків поведінки, поновлення й розвиток у особистості соціально корисних зв'язків із суспільством, закріплення позитивних соціальних цінностей. Такий вид ресоціалізації здійснюють спеціальні інституції (виправно-трудові колонії для неповнолітніх, в'язниці та ін.), основною метою яких є руйнування злочинних зв'язків і установок засудженого шляхом навчання, праці та спілкування.

82.

Податкова злочинність розуміється як сукупність злочинів, об'єктом яких є охоронювані кримінальним законом відносини з приводу справляння податків і зборів, а також здійснення контролю за своєчасністю і повнотою їх сплати.

При виділенні податкової злочинності враховуються особливий суб'єктний склад податкових правовідносин (фінансові органи, податкові органи, податкова міліція (підрозділи органів внутрішніх справ з податкових злочинів), податкові агенти і платники податків) і специфічний об'єкт (відносини з приводу обчислення, сплати податків (зборів) та здійснення контролю за своєчасністю і повнотою їх сплати).

Податкова злочинність - суспільно небезпечне явище, в основі якого лежить конфлікт між державою в особі податкових органів і платниками податків.

Норми про злочини, пов'язаних з податками та зборами, в Росії кінця XX - початку XXI ст. систематично змінювалися. Крім того, були криміналізовані деякі нові діяння. Тому дані є порівнянними. У той же час вони дають деяке уявлення про зміну законодавства і практики боротьби з податковими злочинами. У меншій мірі - про фактичні тенденції податкової злочинності, яка продовжує характеризуватися високою латентністю і зміною форм її прояву.

Про реальні масштаби податкової злочинності в тій чи іншій мірі свідчать наступні показники:

значний розрив між офіційними і реальними доходами населення;

очевидна різниця між витратами на споживання окремих громадян (придбання у великих обсягах валютних цінностей, нерухомості, автомобілів, предметів обстановки та дорогих послуг) та задекларованими ними доходами;

прихована зайнятість населення (наявність значної кількості працюючих на підприємствах, не зареєстрованих в податкових органах або здійснюють незаконну підприємницьку діяльність);

зростання обсягу грошової готівки, що знаходиться під внебан-ський обороті (використання «чорної» готівки в розрахунках з іншими підприємствами, при оплаті праці);

загострення кризи неплатежів, що полягає в нездатності або небажанні організацій розраховуватися грошима з іншими господарюючими суб'єктами в рамках комерційної діяльності (переважання бартерних операцій, використання в розрахунках векселів та інших цінних паперів), а також з бюджетом (заліки, натуральна сплата);

зниження збору податків, що відзначається навіть у період очікування сезонного зростання надходжень податків до бюджету;

значне збільшення з року в рік розміру недоїмки до бюджету;

підвищення обсягів капіталів, незаконно вивезених за кордон (відкриття рахунків у закордонних банках, придбання компаній і цінних паперів за кордоном).

Висока латентність податкових злочинів пов'язана перш за все з тим, що в результаті їх вчинення зачіпаються інтереси держави, населення ж в основній масі відноситься до порушників податкового законодавства терпимо або навіть співчутливо. Значущі також винахідливість податкових злочинців; ретельна маскування злочинів, скоєних ними податкових злочинів; відсутність явних слідів, які вказують на вчинення податкових злочинів; наявність великого проміжку часу (від одного року і більше) між моментом вчинення та виявлення податкового злочину; інші обставини.

83.

Про факти відмивання доходів злочинного походження до правоохоронних органів інформація надходить у більшості випадків від органів, на які покладено фінансовий моніторинг та виявлення сумнівних фінансових операцій. Про високу латентність легалізації свідчать також дані статистики про виявлені злочини у сфері незаконного обігу наркотичних засобів та злочинів економічного спрямування, які становлять основу в отриманні доходів злочинного походження.

В Україні, як і в багатьох інших країнах СНД, після здобуття незалежності стрімкого зростання набула «тіньова» економіка. Це зумовлено невідповідністю законодавчої бази тим ринковим відносинам, які почали зароджуватися.

Відмивання доходів безпосередньо пов’язане з ухиленням від сплати податків. Тому необхідно підвищити рівень свідомості людей, які займаються приватним бізнесом, щоб вони розуміли, яку проблему становить відмивання доходів, адже йдеться про кошти, котрі держава могла б використати для соціального захисту людей .

Тому законодавче регулювання відповідальності за відмивання «брудних» грошей необхідне, насамперед, в інтересах боротьби з організованою злочинністю. Колосальні цінності отримані від торгівлі наркотиками, ігорного та порнобізнесу, контрабанди, розкрадань та іншої незаконної діяльності, злочинці прагнуть легалізувати, тобто надати їм вигляд законних. Легалізацією доходів, одержаних злочинним шляхом є вчинення фінансових операцій чи укладення угоди з коштами або іншим майном, одержаними внаслідок вчинення спільного небезпечного протиправного діяння, що передувало легалізації (відмиванню) доходів, а також вчинення дій, спрямованих на приховання чи маскування незаконного походження таких коштів або іншого майна чи володіння ними, прав на такі кошти або майно, джерела їх походження, місцезнаходження, переміщення, а так само набуття, володіння чи використання коштів чи іншого майна, одержаних внаслідок вчинення суспільно небезпечного протиправного діяння, що передувало легалізації (відмиванню) доходів (ст. 209 КК України) .

Склад злочину, передбачений ст. 209 КК України, має певні недоліки, які призводять до помилок у її застосуванні на практиці.

На складність процесу розслідування таких злочинів впливають також: відсутність комплексних методик розслідування, некомпетентність слідчих, співробітників органів дізнання тощо. Проблеми легалізації доходів злочинного походження знайшли певне відображення у наукових дослідженнях вчених-криміналістів України і Росії .

За офіційними даними, в Україні 50 % економічної діяльності завершується відмиванням коштів. За оцінками ДПА в Україні щорічно відмивається 4 млрд. дол. США. Це свідчить про те, що організовані злочинні угрупування завжди мали за мету збагачення, отримання прибутку. В умовах поширення тіньової економіки відмивання доходів, отриманих незаконним шляхом, давно вже стало загальнодержавною проблемою і потребує вирішення саме на загальнодержавному рівні.

Виявлення «відмивання» доходів, що мають незаконне походження, ускладнюється ще й тим, що досі не існує єдиного тлумачення поняття «відмивання доходів». На Конгресі ООН у Гавані (1990 р.) рекомендовано взяти за базове таке визначення процесу «відмивання» доходів: «перетворення або передача власності, якщо при цьому відомо, що така власність виникла внаслідок злочинів з метою приховування або маскування незаконного походження власності або надання допомоги будь-якій особі, яка бере участь у вчиненні такого злочину або злочинів із тим, щоб уникнути правових наслідків таких дій; приховування або маскування справжнього характеру, джерела, місцезнаходження розташування, переміщення прав стосовно власності або права власності, якщо відомо, що така власність виникла внаслідок злочинів; придбання, володіння або використання власності, якщо на момент одержання відомо, що вона виникла внаслідок акту участі в такому злочині» . Віденська конвенція ООН від 19 грудня 1988 р. (ст. 6) «відмивання» грошей визначає як «умисне приховування дійсної природи, джерела, розміщення або володіння прибутком від протизаконного обороту, включаючи рух чи конверсію доходів, які були одержані в результаті законних дій» . Конвенція Ради Європи 1990 р. «Про відмивання, пошук, арешт та конфіскацію доходів одержаних злочинним шляхом» визначає, що «відмивання грошей – це процес такого маніпулювання протизаконно одержаними коштами (насамперед готівкою), при якому ці кошти набувають цілком законного вигляду» .

Правовою основою протистояння тіньовому бізнесу, в тому числі кримінальному підприємництву злочинних угрупувань у країнах з перехідною економікою, є законодавство, яке перешкоджає легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом. Відсутність або ж недосконалість такого законодавства створює умови, найбільш сприятливі розквіту «нелегального» бізнесу, проведення велико масштабних фінансових афер, «тінізації» доходів, одержаних від неконтрольованої державної економічної діяльності.

З 1 вересня 2001 р. в Україні набув чинності новий КК України, ст. 209 якого визначає злочином діяння, спрямовані на легалізацію грошових коштів та іншого майна, здобутих злочинним шляхом. Це є, безперечно, значним кроком у напрямі боротьби з найнебезпечнішим проявом злочинності – організованою злочинністю. 16 січня 2003 р. Законом України № 430-ІV були внесені зміни до статті. Тепер ця стаття передбачає відповідальність за вчинення фінансової операції чи укладення угоди з коштами або іншим майном, одержаними внаслідок вчинення суспільно небезпечного протиправного діяння, що передувало легалізації (відмиванню) доходів, а також вчинення дій, спрямованих на приховання чи маскування незаконного походження таких коштів або іншого майна чи володіння ними, прав на такі кошти або майно, джерела їх походження, місцезнаходження, переміщення, а так само набуття, володіння або використання коштів чи іншого майна, одержаних внаслідок вчинення суспільно небезпечного протиправного діяння, що передувала легалізації (відмиванню) доходів .

Зазначені проблемні питання щодо виявлення злочинів, пов’язаних з легалізацією грошових коштів та іншого майна, здобутих злочинним шляхом, їх розслідування потребує подальшого удосконалення законодавства.

Можливо потрібно було б врахувати досвід США з призначення покарання за ці злочини, де встановлені тривалі терміни ув’язнення (від 10 до 20 років) та великі суми штрафів (наприклад, сума штрафу в тричі перевищує вартість майна, що є об’єктом кримінальної операції).

Враховуючи викладене вище, зазначимо, що в Україні нейтралізація процесів відмивання доходів є вкрай необхідною з таких основних причин:

-         такі заходи дають можливість виявити злочини не тільки у сфері безпосереднього відмивання доходів, а й корупцію, шахрайство, ухилення від сплати податків та інші форми організованої злочинності;

-         відмивання доходів сприяє розвитку міжнародної корупції, що підриває зусилля України, спрямовані на становлення демократичних політичних інститутів і стабільної національної економічної системи;

-         боротьба з цим економічним злочином дозволяє захистити цілісність української фінансової системи від негативного впливу «кримінального капіталу».

86.

Ст. 2 Закону України „Про боротьбу з тероризмом” визначено, що „правову основу боротьби з тероризмом становлять Конституція України, Кримінальний кодекс України, цей Закон, інші закони України, Європейська конвенція про боротьбу з тероризмом, 1977 р., Міжнародна конвенція про боротьбу з бомбовим тероризмом, 1997 р., Міжнародна конвенція про боротьбу з фінансуванням тероризму, 1999 р., інші міжнародні договори України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, укази і розпорядження Президента України, постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України, а також інші нормативно-правові акти, що приймаються на виконання законів України”.

88.

ЗАКОН УКРАЇНИ

Про засади запобігання і протидії корупції

Корупція - використання особою наданих їй службових повноважень та пов'язаних із цим можливостей з метою одержання неправомірної вигоди або прийняття обіцянки/пропозиції такої вигоди для себе чи інших осіб або відповідно обіцянка/пропозиція чи надання неправомірної вигоди особіабо на її вимогу іншим фізичним чи юридичним особам з метою схилити цю особу до протиправного використання наданих їй службових повноважень та пов'язаних із цим можливостей;