Лікувальна фізична культура при виразковій хворобі шлунка і дванадцятипалої кишки

Виразкова хвороба шлунка і дванадцятипалої кишки - це хронічне, циклічно протікаюче, рецидивуюче захворювання, що характеризується утворенням виразки у гастродуоденальній зоні.

Етіпатогенез виразкової хвороби досить складний і дотепер не існує єдиної позиції по цьому питанню. Разом з тим встановлено, що розвитку виразкової хвороби сприяють різноманітні ураження нервової системи (гострі психотравми, фізичне й особливо розумове перенапруження, різні нервові хвороби). Слід також зазначити значення гормонального фактора, зокрема порушення вироблення травних гормонів (гастрину, секретину й ін.), а також порушення обміну гістаміну і серитоніну, під впливом яких зростає активність кислотнопептичного фактора. Велике значення має порушення режиму харчування, складу їжі. В останні роки усе більше уваги приділяється інфекційній (вірусній) природі цього захворювання. Значну роль у розвитку виразкової хвороби грають також спадкові і конституційні фактори.

Клінічні прояви виразкової хвороби дуже різноманітні. Основним її симптомом є біль, найчастіше в підреберній області, при виразці в дванадцятипалій кишці болі локалізуються звичайно праворуч від середньої лінії живота. У залежності від локалізації виразки болі бувають ранні (0,5-1 год. після їжі) і пізні (1,5-2 год. після їжі). Часом виникають болі натще, а також нічні болі. Досить частими клінічними симптомами при виразковій хворобі є печія, що, як і біль, може мати ритмічний характер, досить часто спостерігається кисла відрижка і блювота також з кислим вмістом, як правило, після їжі. Протягом виразкової хвороби виділяють чотири фази: загострення, загасання загострення, неповної ремісії і повної ремісії. Найбільш небезпечне ускладнення виразкової хвороби - прорив стінки шлунка, що супроводжується гострим «кинджальним» болем у животі й ознаками запалення очеревини. При цьому потрібно негайне оперативне втручання.

У комплекс реабілітаційних заходів входять: ліки, руховий режим, ЛФК та інші фізичні методи лікування, масаж, лікувальне харчування. ЛФК і масаж поліпшують чи нормалізують нервово-трофічні процеси й обмін речовин, сприяючи відновленню секреторної, моторної, всмоктувальної і екскреторної функцій травного каналу.

Завдання ЛФК в лікарняний період: нормалізація тонусу ЦНС та кортико-вісцеральних взаємозв’язків, поліпшення психоемоційного стану; активізації крово- і лімфообігу, обмінних і трофічних процесів в шлунку, дванадцятипалій кишці та інших органах травлення; стимуляція регенеративних процесів і прискорення загоєння виразки; зменшення спазму м’язів шлунка; нормалізація секреторної і моторної функцій шлунка і кишечника; попередження застійних явищ та спайкових процесів у черевній порожнині.

В перший період, на постільному режимі, ЛФК призначають при відсутності протипоказань (сильні болі, виразкова кровотеча). Звичайно це збігається з 2-4 днем після госпіталізації.

Період протікає біля двох тижнів. У цей час показані дихальні вправи статичного характеру, що посилюють процеси гальмування в корі головного мозку. Які виконуються у вихідному положенні лежачи на спині з розслабленням усіх м’язових груп, ці вправи можуть привести хворого в дрімотний стан, сприяти зменшенню болів, усуненню диспептичних розладів, нормалізації сну. Використовуються також прості гімнастичні вправи для малих і середніх м’язових груп, з невеликим числом повторень у поєднанні з дихальними вправами і вправами в розслабленні, але протипоказані вправи, що сприяють підвищенню усередині черевного тиску. Тому рухи ногами виконуються у повільному темпі, повторюються по 4-8 разів. Тривалість занять 12-15 хв, темп виконання вправ повільний, інтенсивність мала. Рекомендується самостійно виконувати статичні дихальні вправи і вправи на розслаблення по кілька разів на день.

З призначенням напівпостільного режиму до форм ЛФК додаються ранкова гігієнічна гімнастика, лікувальна ходьба, що поступово доходить до 1 км. Вправи виконуються в положенні лежачи, сидячи, в упорі на колінах, стоячи з поступово зростаючим зусиллям для всіх м’язових груп, як і раніше крім м’язів черевного преса. Не застосовуються також вправи, що можуть призвести до підвищення внутрішньочеревного тиску. Найбільш прийнятним є положення лежачи на спині: воно дозволяє збільшувати рухливість діафрагми, впливає на м’язи живота і сприяє поліпшенню кровообігу в черевній порожнині. Вправи для м’язів черевного преса хворі виконують без напруження, з невеликим числом повторень.

При уповільненій евакуаторній функції шлунка в комплекси ЛГ варто побільше включати вправи лежачи на правому боці, при помірній - на лівому боці (мал. 4). У цей період хворим рекомендують також масаж, малорухливі ігри, ходьбу. Середня тривалість заняття при палатному режимі складає 15-20 хв, темп виконання вправ повільний, інтенсивність мала. Лікувальна гімнастика проводиться 1-2 рази в день.

У другий період під час вільного режиму разом з подальшим ускладненням гімнастичних вправ із зростаючим зусиллям починають застосовувати вправи для живота без натужування, уникаючи підвищення внутрішньочеревного тиску. Тривалість лікувальної гімнастики 20-25 хв. Дистанція лікувальної ходьби збільшується до 2-3 км, рекомендується ходьба по сходах на 4-5 поверхів.