Організаційно-методичні основи фізичного виховання дітей в умовах сім’ї. Мета, завдання, форми занять

Метою організації фізичного виховання в умовах сім’ї – сприяння оптимальному фізичному розвитку, зміцненню здоров’я.

Завдання:

1. Підвищення рухової активності.

2. Формувати звички до систематичних занять фізичними вправами.

3. Загартування організму.

Для вирішення поставлених завдань використовують такі організаційні форми занять:

• Ранкова гімнастика.

• Виконання домашнього завдання з фізичної культури

• Фізкультурні паузи під час виконання домашнього завдання з теоретичних уроків

• Рухливі ігри, самостійні заняття фізичними вправами.

• Походи вихідного дня (з батьками).

• Індивідуальні тренування.

• Загартування.

Основне призначення різноманітності організаційних форм фізичного виховання учнів – забезпечити норму обсягу та інтенсивності рухової активності, і , таким чином, сприяти зміцнення здоров’я підростаючого покоління.

Особливе значення має просвітницька і пропагандиська робота з батьками (виступи вчителів, конференції, відкриті уроки з фізичної культури, спортивні заходи для усієї сім’ї).

Важливе значення має забезпечення режиму дня дітей, гігієнічних вимог побуту.

Фізична реабілітація лікувальна фізична культура при інфаркті міокарда

Інфаркт міокарда являє собою ішемічний некроз серцевого м'яза, обумовлений коронарною недостатністю. В більшості випадків провідною етіологічною основою інфаркту міокарда є коронарний атеросклероз. Поряд з головними факторами гострої недостатності коронарного кровообігу (тромбоз, спазми, звуження просвіту, атеросклеротична зміна коронарних артерій) велику роль у розвитку інфаркту міокарда відіграють недостатність колатерального кровообігу у вінцевих артеріях, тривала гіпоксія, надлишок катехоламінів, недостатність іонів калію і надлишок натрію, що обумовлюють тривалу ішемію клітин.

Інфаркт міокарда - захворювання поліетіологічне. У його виникненні безсумнівну роль відіграють фактори ризику – гіподинамія, надмірне харчування і збільшена вага, стреси, стенокардія, гіпертонія, підвищене згортання крові, психоемоційні напруження, фізичні перенапруження, алкогольна інтоксикація й ін. Розміри і локалізація інфаркту міокарда залежать від калібру і топографії закупореної чи звуженої артерії, у зв'язку з чим розрізняють: а) великий інфаркт міокарда - крупновогнищевий, що охоплює стінку, перегородку, верхівку серця; б) дрібновогнищевий інфаркт, що уражає частину стінки; в) мікроінфаркт, коли вогнища інфаркту видні тільки під мікроскопом. При інтрамуральному інфаркті міокарда некроз уражає внутрішню частину м'язової стінки, а при трансмуральному - усю товщину стінки. Місце некрозу заміщається сполучною тканиною, що поступово перетворюється в рубцеву. Розсмоктування некротичних мас і утворення рубцевої тканини триває 1,5-3 місяці.

Процес реабілітації хворих на інфаркт міокарда, відповідно до рекомендацій ВООЗ, прийнято поділяти на три фази: лікарняна (гостра), видужання (конвалесценція) і підтримуюча (постконвалесценція). Перша фаза включає виконання програм фізичної реабілітації на лікарняному, стаціонарному етапі реабілітації, друга і третя - після виписки хворого зі стаціонару на санаторному та диспансерно-поліклінічному етапах, кожний з яких має свої завдання і відповідні форми ЛФК. Слід підкреслити, що у хворих на інфаркт міокарда фізичний аспект реабілітації займає чільне місце, тому що час і ступінь відновлення фізичних можливостей пацієнта є визначальними у нормалізації психоемоційного стану, професійній і соціальній реабілітації.