Диспансерний етап

Диспансерний етап реабілітації проводиться у підтримуючій фазі реабілітації протягом усього подальшого життя і націлений на утримання, а в деяких випадках підвищення досягнутого рівня функцій серцево-судинної системи і всього організму, попередження повторних інфарктів міокарда. Головними завданнями ЛФК є: збереження переконаності в необхідних заняттях фізичними вправами для забезпечення професійної і побутової діяльності, підтримання фізичної працездатності, нарощування резервних можливості серця і підтримка стабільного функціонування серцево-судинної системи та організму в цілому; профілактика прогресування ішемічної хвороби серця.

Заняття фізичними вправами проводяться, здебільшого, три рази на тиждень у групах здоров’я, ходьби, бігу, фізкультурно-оздоровчих організаціях за місцем проживання, при лікарсько-фізкультурних диспансерах, реабілітаційних центрах та в домашніх умовах. Використовують гімнастичні вправи, ходьбу, біг у повільному темпі, теренкур, ходьбу на лижах, плавання, прогулянки, туризм, рухливі та спортивні ігри. Рекомендується займатися на велотренажерах, тредбанах, весловому тренажері, водному велосипеді, працювати у садку. Дозволяються фізичні навантаження до величини ЧСС, що досягає 80 % резерву серця. В окремих випадках, переважно для осіб молодого віку, ЧСС може досягати 90-100 % резерву серця. Навантаження в заняттях у домашніх умовах можуть бути на 20-30 % меншими і збігатися із суб'єктивними відчуттями.

У разі появи неприємних відчуттів за грудниною і в ділянці серця, порушенні його ритму, задишки, запаморочення, слабкості слід знижувати фізичне навантаження.

Оптимальними по тренувальному ефекті і безпеці є навантаження, що складають 50% від виявленої індивідуальної толерантності. Точне дозування навантаження можливе при застосуванні спеціальних тренажерів. Такі тренування компактні за часом, не вимагають спортивного залу і спеціально підготовленого інструктора ЛФК. До того ж, при велоергометричних тренуваннях набагато простіше і надійніше можна встановити моніторне спостереження за станом серця. Велоергометричним тренуванням у лабораторних умовах по індивідуальній програмі надається перевага в порівнянні з груповими тренуваннями в умовах спортивного залу.

Заняття по індивідуальній програмі проводять із хворими, що перенесли ІМ, через 3-4 міс від початку захворювання. Показання та протипоказання до залучення хворих до тренувань аналогічні описаним вище.

Тривалість курсу тренувань 10-12 міс. Періодичність занять – 3 рази в тиждень; тривалість одного заняття - 30-35 хв. Заняття проводять у будь-якому пристосованому приміщенні з застосуванням (в основному розділі) велотренажера з електронним (механічним) дозатором потужності навантаження і тахометром, що вказує швидкість педалювання. Зазначені пристосування дозволять точно дозувати фізичне навантаження, що набуває важливого значення при тренуваннях хворих ІХС із низьким порогом перенесення фізичних навантажень.

У ввідному розділі (5-10 хв.) хворі виконують вправи у вихідному положенні стоячи, використовують ходьбу по залу в середньому темпі, ускладнену ходьбу. Після 3-хвилинного відпочинку підраховують пульс у положенні сидячи на сідлі велоергометра.

В основному розділі заняття хворі виконують навантаження на велоергометрі, рівне 50% індивідуальної граничної потужності. Тривалість основного розділу 20 хв. Заняття закінчують 5-хвилинною ходьбою по залу в повільному темпі, дихальними вправами.

В першому періоді індивідуальних тренувань (тривалість 4-5 тиж.) слід обмежити тривалість основного розділу занять 15 хв. Один раз у 3-4 міс необхідно контрольне велоергометричне дослідження для виявлення нового порога фізичної працездатності. При його підвищенні фізичні тренування продовжують по тій же методиці, але на новому функціональному рівні (50% від знову виявленої індивідуальний толерантності до фізичного навантаження). При неможливості проведення контрольних велоергометричних проб допустимий інший методичний підхід до корекції навантажень: не збільшуючи потужності педалювання, збільшувати експозицію навантаження на 5-10 хв. Стабільна адекватна реакція на звичне фізичне навантаження є критерієм підвищення потужності навантаження чи подовження експозиції окремих її ступенів.

Фізичні тренування хворих у домашніх умовах по індивідуальній програмі. Через те, що значна частина хворих, котрим показані контрольовані тренування, не в змозі приймати у них участь через різні причини (далека відстань, відсутність зручного часу, небажання самого хворого), розроблена програма індивідуальних тренувань у домашніх умовах з використанням кімнатного тренажера. Останній являє собою складну сходинку змінної висоти. Пристосування дає можливість призначати хворим дозоване (кгм/хв.) тренувальне навантаження в межах від 100 до 800 кгм/хв.

При відсутності тренажера, виготовленого в промислових умовах, тренування можна проводити з застосуванням лавочки чи сходинки потрібної висоти, виготовленої самим хворим.

Показання і протипоказання в основному ті ж, що і для групових тренувань. Однак, через більшу простоту, доступність і можливість індивідуалізації програми домашні тренування можуть бути призначені хворим і I функціонального класу, а також особам пенсійного віку.

Принцип дозування навантаження. Тренування в домашніх умовах з використанням кімнатного тренажера фактично являють собою різновид тренувань на велоергометрах за методикою, описаною вище. Для забезпечення безпеки домашніх тренувань рекомендується свідомо безпечне навантаження, що дає тренувальний ефект. До таких відносяться дозовані навантаження, що складають 50% від індивідуальної граничної потужності хворого. Виходячи з цього, попередньо досліджують за допомогою велоергометрії вихідну толерантність хворого до фізичних навантажень; визначають 50% рівень навантаження, що і призначають хворим в основному розділі занять у домашніх умовах.

Методика тренувань по індивідуальній програмі в домашніх умовах. Весь курс індивідуальних фізичних тренувань поділяють на підготовчий і основний періоди, що у свою чергу поділяють на кілька етапів. Заняття проводять щодня: тривалість уроку 20-30 хв. Кожне заняття складається з 3 розділів У вступному розділі заняття (зі зменшеною тривалістю від 10 до 5 хв.) хворі займаються лікувальною гімнастикою у вихідному положенні сидячи.

Основна частина заняття включає тренування на тренажері, що являє собою сходинку заданої висоти. Висоту сходинки встановлюють у залежності від маси тіла хворого і призначеного йому тренувального навантаження.

Варто попередньо навчити хворого правильному сходженню і спуску і, головне, дотриманню необхідного темпу (15 сходжень - 60 рухів у хвилину). Темп 60 рухів у хвилину оптимальний для більшості хворих. При відомій навичці він може виконуватися навіть без секундоміра.

Заняття на тренажері в підготовчому періоді тривають 3 хв., в основному періоді - 5 хв. У підготовчому періоді (3 міс) вдається навчити хворих правильній методиці тренувань, виробити в них навички до самостійних занять, а також запобігти в хворих перетренованості. У цей період виявляють хворих, що не бажають чи не в змозі займатися регулярно тренуваннями.

Методика лікувальної гімнастики в цьому періоді ідентична методиці основного періоду.

Основний період поділяється на 3 етапи. Перший етап (3 міс) включає тренування на тренажері (в основному розділі заняття протягом 5 хв.). Потім проводять пробу з фізичним навантаженням на велоергометрі. У залежності від навантаження, виконаного на велоергометрі, висоту сходинки змінюють. Другий етап (3 міс) основного періоду включає тренування на тренажері протягом 5 хв. із навантаженням, що складає 50% від знову виявленої потужності. На третьому етапі хворих тренують на тренажері з виконанням 50% навантаження від останньої граничної потужності 2 рази по 5 хв. Між двома тренувальними навантаженнями, а також наприкінці заняття хворі виконують фізичні вправи, серед яких переважають вправи на розслаблення.