Мляві парези і паралічі

Завдання ЛФК: 1) адекватне тренування м'язів для збільшення іх сили; 2) створення адекватної рівноваги між паретичними м'язами і їх синергістами, з одного боку, і антагоністами - з іншого, з метою приведення цієї системи в стан, що забезпечує виконання основних рухових актів; 3) непряме рефлекторне напруження м’язів, а також ідеомоторні вправи для поліпшення кровопостачання і трофіки м'язів; 4) попередження і усунення суглобово-м'язових контрактур і тугорухливості, 5) попередження й усунення порочних компенсаторних рухів, що виникають у хворого спонтанно, на різних етапах відновлення.

Для виконання цих задач необхідний підбір вправ, суворо адекватних наявним руховим можливостям хворого в даний тренувальний момент. Для створення такої адекватності необхідна оцінка рухових функцій по п'ятибальній системі (див. вище).

I. До способів адекватного впливу з тренуючим ефектом сили м’язів відносяться методичні прийоми полегшення чи утруднення рухів і дій.

Основні прийоми полегшення рухів: 1) зменшення протидії м’язів-антагоністів (шляхом зближення точок прикріплення цих м'язів); 2) рух у горизонтальній площині (рух по площині з подоланням сили тертя чи без нього - на підвісах); 3) одномоментні посилення паретичних м'язів (здійснюється попереднім видаленням точок їхнього прикріплення, тобто так називаним «замахом»).

Усі три прийоми при необхідності можуть поєднуватися в одній вправі. Наприклад, при глибокому парезі чотириголового м'яза (оцінка нижче 2 балів) єдиним способом тренування цього м'яза буде виконання наступної вправи: вихідне положення - лежачи на протилежному боці, стегно і гомілка на підвісах, стегно в кульшовому суглобі розігнуте назад, гомілка зігнута. У такому положенні точки прикріплення тренуємого чотириголового м'яза максимально розтягнуті, а точки прикріплення м'язів-антагоністів (стегновий м'яз, напівсухожильна і напівперетинчаста) зближені і не протидіють рухи чотириголового м'яза. Положення ноги в горизонтальній площині при цьому полегшує необхідний рух гомілки і стопи, а підвіс усуває силу тертя об поверхню. У цьому положенні найменші функціональні можливості чотириголового м'яза будуть виявлені, пред'явлені активній свідомості хворого і посилені за рахунок інших тренувальних прийомів утруднення рухів.

До прийомів утруднення рухів відносяться:

1. Багаторазові повторення рухи в одній площині до появи втоми.

2 Повторення рухів у площині, що змінюється - від горизонтальної до вертикальної.

3. Надання активної і пасивної перешкоди рухи шляхом збільшення опору рукою інструктора, вантажами, еластичними тягами. Точка прикладання опору (більш дистальна чи більш проксимальна), сила опору, а також тимчасова точка його прикладання (експозиція) залежать від наявних рухових можливостей хворого і повинні бути суворо адекватними. При цьому сила опору, час і точка його прикладання можуть мати різний характер.

4. Прийоми, узяті зі способів полегшення, але з «зворотним такому». Так, замість зближення точок прикріплення м’язів-антагоністів (для їхнього ослаблення) використовується їх віддалення один від одного, що перешкоджає дії тренуємого м'яза. При цьому у тренуємого м'яза відбувається зближення точок прикріплення, що і є утруднюючимчинником для її роботи.

5. Включення окремого тренуємого руху в руховий акт, у цілеспрямовану дію. Такий прийом є утрудненням для виконання руху, тому що будь-який руховий акт складається з декількох послідовних чи одночасних рухів, що між собою повинні бути суворо координовані.

II. Крім збільшення сили, необхідна взаємодія між різними групами м'язів - як паретичними, так і здоровими. З цією метою використовують вправи для підвищення погодженості рухів між двома і більш суглобами чи м'язовими групами. Ці вправи призначають у тих випадках, коли виявляється непогодженість між рухами в суглобах по: а) часу початку і припинення рухи; б) величині зусилля, що розвивається в різних м'язових групах; в) амплітуді рухів; г) напрямку рухів; д) певної послідовності дії в різних ланках рухового ланцюга.

Крім уже перерахованих вправ на погодженість (див. вище), застосовують різні тренажери, тремографи, що дозволяють одночасно фіксувати швидкість рухи, правильність напрямку, усувати побічні рухи і зайву амплітуду. З їхньою допомогою формулюється завдання (швидше, повільніше, плавніше, різкіше, точніше і т, д.), тому що оцінка цих надань фіксується на світловому, звуковому і цифровому табло.

III. Рефлекторні й ідеомоторні вправи застосовують не тільки для поліпшення кровопостачання і трофіки, але й у випадках глибоких парезів і паралічів для одержання первинних, початкових напружень у паретичних м'язах. Ці вправи особливо застосовні при травмах і інфекційних невритах периферичних нервів, коли безпосередній вплив фізичних вправ утруднений чи неможливий через глибоких парезів дистальних відділів кінцівок.

IV. Актуальним у клініці млявих парезів є попередження й усунення контрактур і тугорухливості у суглобах. Крім лікування положенням і активним масажем, широко застосовують: 1) редресуючі рухи у суглобах з поступово зростаючою амплітудою (знаходячись на межі, але не переступаючи її у больових відчуттях); 2) посилення тих м'язів, що є антагоністами по напрямку рухи (наприклад, при згинальній контрактурі в ліктьовому суглобі необхідно зміцнити розгиначі передпліччя - триголовий м'яз плеча); 3) збільшення об’єму рухів у суглобах, використовуючи масу тіла чи його частини в процесі виконання важливого рухового акта - стояння, ходьби і т.д. Наприклад, при контрактурі в гомілковостопному суглобі, стоячи на краю невисокої платформи так, щоб край проходьбив по середині ступнів, опускати стопи з краю, торкаючись підлоги, переносячи масу тіла на ту ногу, у якій відзначається тугорухливість. Пружні рухи при цьому роблять зі зростаючою амплітудою і виконують поперемінно для кожної ноги чи одночасно для обох, коліно випрямлено.

V. Складним є попередження й усунення порочних спонтанних компенсацій, що виникли поза контролем лікаря. Необхідно знати оптимальну схему конкретного рухового акта і навчати хворого свідомому виконанню спочатку окремих елементів цієї схеми, а потім і всієї дії. При цьому показують окремі елементи руху, розучують «зв'язування» між цими елементами, формують цілісний руховий акт.

Масаж і лікування положенням при млявих парезах і паралічах - важливі засоби ЛФК.

Масаж поліпшує трофіку і кровопостачання паретичних м'язів, а також м'язів, що знаходяться в «прикордонній» між здоровими і паретичними м'язовими групами (це особливо правомочно для хворих з ураженням спинного мозку), збільшує пропріоцепцію і поліпшує поверхневу чутливість в уражених зонах, збільшує працездатність тренуємих м'язів.

Лікування положенням попереджає утворення тугорухливості, контрактур і деформацій у паретичних кінцівках, підтримує пасивну рівновагу між паретичними м'язами і їхніми антагоністами, попереджає перерозтягання паретичних м'язів. Масаж і лікування положенням можуть передувати заняттям лікувальною гімнастикою, «включатися» у ці заняття чи завершувати їх. Застосовують і самостійні сеанси цих засобів ЛФК як додатковий лікувальний фактор, а також у тих випадках, коли заняття лікувальною гімнастикою не можуть бути проведені через стан хворого чи яких-небудь інших об'єктивних причин.

Важливу роль відіграють лікування положенням на поворотному столі й ортостатична гімнастика особливо для хворих з розповсюдженими і глибокими парезами і паралічами. Ця терапія передує чи завершує комплекс лікувальної гімнастики (див. орієнтовні схеми), але може бути і самостійною. Тривалість її 30-40 хв..