4. Ет та еп. Завдання еп держави на суч. Етапі трансформаційних перетворень в у.

ЕТ – це суспільна наука, яка вивчає закони розвитку економічних систем, діяльність економічних суб’єктів, спрямовану на ефективне господарювання в умовах обмежених ресурсів, з метою задоволення свої безмежних ресурсів, з метою задоволення своїх безмежних потреб.

ЕТ являє собою с-му наукових знань про ек закони, ек процеси розв сусп. ЕТ виникає в древності у вигляді елементів знань, але у дійсному розуміння слова вона поч формув з розв капіталізму 16-17 ст. Сучасна ЕТ – результат розв науки за всі попередні покоління. В кожній кр-ні Д розроб ту чи ін пол, яка виражає інтереси як сусп-ва так і окремих його груп. ЕП є наукою, коли вона будується на основі ЕТ. ЕП – це цілісна система заходів держави, спрямованих на розвиток національної економіки в інтересах усіх соціальних груп суспільства. Вона має визначати оптимальні варіанти вирішення економічних проблем.

ЄС: забезп сталого  та прискореного подолання на цій основі розриву в обсягах ВВП на душу населення між Укр та членами ЄС. Опанування інновац шляху розв підвалини якого мають бути закладені в процесі структур переб ек-ки. Обмеження загрозливої диференціації доходів населення та подолання бідності. Вирішення завдань пов'язаних із європ інтеграцією Укр, утвердженням орієнт структ-інновац шляху розв, може здійсн лише поетапно:2002-2004 рр. мета - зміцнення конкурентоспром вітчизняної ек-ки, створ сприятливих умов для накопичення інвестиц-х ресурсів. істотне розширення вн d й утвердження на цій основі надійної стабілізації та сталого . 2005-2011 рр. передб комплексну модернізацію підп-в утвердження принципів і механізмів структурно-інноваційної моделі розв та формування засад соціально орієнтованого ринкового госп-ва. ЕП розгл соц зріз ек в-н, увага звертається на макро рівні, довготривалі, аналіз якості.ЕТ-мікро рівні, аналіз кількісні показники, коротко строк інтервали.

5. Становлення та розвиток ет. Сучасні ек школи.

В 4 ст до н.е з’явилась назва ек-ка, дана вченим Кінохонто, у 3 ст Аристотель назвав свою працю про господар-я крематистикою: крема – майно, адже ек в той час розгляд як наука ведення дом госп-ва. Наступні ст ек наука розвивалась як с-ма знань, хоча виникали певні школи і погляди. В 17 ст ек наука набуває системного х-ру і отримує назву політ ек, яку дав Монкретьєн. Ек наука поч мобілізувати все сусп госп-вомежі об’єкта розширюються. В 1890 після виходу праці А. Маршала – Принципи ек-ки, з’являється назва ек-ка. З розв ЕТ змін зміст предмету: в 17 ст це було багатство, нині – це аналіз споживання ресурсів, аналіз поведінки фірми. В кц 19-поч 20 ст в ек науці виникла низка шкіл:  нова істор школа (Бюхер, Зомбарт) – замінили цілісну, абстрактну ЕТ історією народного госп-ва;  авсрійська школа граничної корисності (Менгер, Візер) – критика марксизму, запереч труд теорії в-сті;  кембріджська школа (Пігу, Маршал) – інструменти ек аналізу такі як, еластичність попиту, надлишок попиту;  в кц 70-поч 80-х рр 20 ст виник неоконсерватизм, його осн теорії: ек розв і б-ба з інфляцією, відмова від регулювання платоспроможного попиту, теорія раціональних очікувань;  у 60-70-х рр еволюціонує інституціонально-соціальний напрям – критикували всі традиційні школи за відрив від аналізу соц проблем, виступали за процес соціологізації ЕТ.

6. Потреби та споживчі блага. Класифікація потреб. Закон спадної граничної корисності. П – необх матеріал і дух благ для забезп життєдіяльності людини. П не зводиться до фізич розуміння, вона відображ комплекс соц-ек умов і відрізняється від поняття нужда, яка відображає необхідність благ для фіз існування людини. Економісти вивч матеріальні потреби – ті, що забезп життєдіяльн людини і сусп-ва і пов’язані з в-вом. Задоволення 1 породжує необхідність іншихпроцес постійного задоволення потреб, при цьому потреби  як кількісно так і якісно. Заг ек закон – закон  потреб: по мірі розв сусп-ва і умов його функціонув, його потреби, як і потреби окремих людей . Благо – будь-яка корисність (предмет, явище, процес), яка задовольняє людську потребу. Розріз такі блага: *неуречевлені (сонячне світло, здоровя, спілкування, знання),й уречевлені (дари природи, а також продукти праці: їжа, одяг, житло); * неекономічні (надані природою без зусиль людини) та економічні (обмежені, такі, що є результатом чи об’єктом ЕК діял-ті). ЕП – П в ек благах. Носіями ЕК благ є найрізн тов та послуги. Розр.: * споживчі бага і виробничі блага, * матеріал і нема тер, * теперішні блага і майбутні.

Класифікація П: за цілеспрямованістю: матеріальні, духовні, соціальні; за засобами задоволення: матерал, нематеріал; первинні і вторинні; першої необх і предмети розкошу; базові і ті, що зумовлені цивілізацією; виробничі і невиробничі; індивідуальні, колективні; поточні і перспективні; нижчі і вищі. Засоби задовол потреб: в-во товарів і послуг. Тов і послуги для задовол потреб – спож блага, їх класифікація: товари особистого спож, тов виробничого спож, послуги особистого спож, виробн-комерц послуги. Корисність речі – оцінка споживачем необхідності речі для нього. З-н спад граничної корисності: якщо запас блага , то оцінка споживачем кожного наступного екземпляра блага(граничного) буде . Дослідження цього з-ну є змістом маржиналізму(Менгер, Візер) (піраміда Маслоу 1 фізіологічні, 2 безпеки, 3 соц, 4 поваги, 5 самореалізаія)