1.Дати визнач поняття соц.р.якнаука та навч.дисциплінаСоціальна робота - професійна діяльність з організації допомоги та взаємодопомоги людям і групам, які потрапили у важкі життєві ситуації, їх психосоціальної реабілітації та інтеграції. У найзагальнішому вигляді соціальна робота являє собою складне суспільне явище, самостійну область науково-практичного знання,професію і навчальну дисциплінуЯк випливає з визначення соціальної роботи, прийнятому Міжнародною асоціацією шкіл соціальної роботи (див. International Association of Schools of Social Work) та Міжнародною федерацією соціальних працівників (див. International Federation of Social Workers) 27 червня 2001 в Копенгагені, "професійна діяльність соціальних працівників сприяє громадським змін, вирішення проблем людських взаємин; сприяє зміцненню здібностей до функціонального існування в суспільстві і звільненню людей з метою підвищення їх рівня благополуччя. Використовуючи теорії поведінки людини та громадських систем, соціальна робота сприяє взаємодії людей з їхнім оточенням. Принципи прав людини та соціальної справедливості є фундаментом соціальної роботи ".1. Поняття і статус соціальної роботиЗ приводу статусу соціальної роботи в сучасній науці існує три точки зору:-Вид діяльності та прикладна наука.-Вид діяльності і наука, яка має і прикладну, і фундаментальну складову.Соціальна робота як наукаКожна наука повинна мати об'єкт, предмет і методи дослідження, принципи, закономірності, теоретичні моделі, понятійно-категоріальний апарат і своє місце в системі наук. Не є винятком і соціальна робота. Соціальну роботу як науку можна розуміти як область наукового знання про закономірності управління процесом використання внутрішніх та зовнішніх ресурсів індивіда, сім'ї або спільності в ситуаціях порушення соціального функціонування (Б. В. Купріянов). Об'єкт дослідженняОб'єкт науки - певна область дійсності, сукупність тих чи інших явищ, процесів, які вивчає дана наука.Об'єкт соціальної роботи - система соціальних відносин (стійкі зв'язки між суб'єктами, групами і верствами суспільства). Деякі вважають, що об'єктом соціальної роботи є людина. Але при такому розумінні людина розглядається абстрактно від його соціальних зв'язків (а суспільство - це система). Об'єкт соціальної роботи - це не тільки індивіди, але й соціальні групи. У соціальній філософії Маркс казав: "Особистість розуміється як система суспільних відносин". Противники даної точки зору вважають, що при такому підході втрачається людина як індивідуальний неповторний суб'єкт, втрачається його індивідуальний зміст: зведення індивідуального до соціального або індивідуальне розчиняється в соціальному. Якщо в якості об'єкта розглядаються індивіди або групи, то це потрібно розглядати в рамках тих соціальних зв'язків, в які вони включені в реальному суспільстві. Соціальна робота вивчає той самий об'єкт (суспільство), що і ряд інших гуманітарних наук (соціологія, наприклад). Так, один і той самий об'єкт вивчається різними науками, але кожна з них виділяє і досліджує свій специфічний предмет. Об'єкт соціальної роботи - це цілий ряд соціальних зв'язків (соціальна підтримка, соціальна допомога, соціальна реабілітація), який до цих пір не вивчався фахівцями жодної науки. 1.1.2. Предмет дослідженняПредмет дослідження науки - це сторона, зріз, визначений аспект об'єкта, який вивчається лише даної наукою і ніякий інший. Предмет науки безпосередньо пов'язаний з її об'єктом, але не збігається з ним. Якщо об'єкт - це фрагмент дійсності, який існує об'єктивно (тобто незалежно від того, вивчається він людиною чи ні), то предмет виділяється людиною в рамках об'єкта.Предметом соціальної роботи є не всі соціальні відносини, а група відносин, які є найбільш проблемними, тобто призводять до дестабілізації, соціальної дезорганізації, росту соціальної напруженості, виникнення соціальних конфліктів, потрапляння людей у ​​важкі життєві ситуації; а також закономірності взаємодії суб'єктів соціальної роботи при оптимізації соціальних відносин (у процесі формування здатності відновлення соціального суб'єкта). Соціальна робота вивчає діяльність, тобто введення активного суб'єкта в предмет соціальної роботи.

2.дати визнач поняттю соц.р.на основі яких наук виникла. Соціальна робота як наука і навчальна дисципліна сформувалася на стику філософії, соціології, психології, педагогіки, що висвітлює її міждисциплінарний, інтегративний характер.Філософія. Загальнотеоретичні положення соціальної філософії відіграють роль методологічної основи вирішення окремих питань соціальної роботи на науковому рівні. Предметом вивчення при цьому є соціальні відносини, що функціонують у соціальній сфері суспільства і розглядаються у контексті всієї сукупності суспільних відносин, у тому числі економічних, політичних, морально-духовних тощо. Соціальна робота застосовує принципи соціально-філософського пізнання до аналізу окремої проблеми соціальної сфери (соціальних груп, спільнот, особистості, соціальних інститутів тощо), категоріальний апарат філософії.Соціологія. Соціологія може діяти щодо соціальної роботи за випереджальним принципом. Проведення соціологічних досліджень, опитувань з вивчення громадської думки, проведення анкетування, фокус-груп допомагають соціальним працівникам визначити основні проблеми і потреби широкого загалу населення, окремих соціальних груп, спрогнозувати основні методологічні підходи до соціальної роботи у певній соціальній службі чи конкретному регіоні. Соціологія може визначатись як пост-факт практичної діяльності організацій і установ соціальної сфери. У такому випадку методи соціологічного дослідження використовуються для вивчення рівня ефективності соціальних послуг, обізнаності населення щодо діяльності соціальних служб тощо. Такі дослідження є проміжною ланкою у процесі переходу від одного до іншого етапу соціальної роботи. Щодо соціальної роботи з окремим клієнтом соціолог збирає фактаж про умови його життєдіяльності шляхом розробки анкет, опитувальників, бланків інтерв'ю і проведення такого опитування.Психологія. Специфіка соціальної роботи як міждисциплінарної сфери наукового знання зумовлює необхідність високого рівня знань з основних психологічних напрямків психодіагностики і психологічного впливу на особистість у кризових ситуаціях, визначення власного підходу, який узгоджується і відповідає властивостям особистості соціального працівника, відображає його професійні погляди і ціннісні орієнтації. Психологія є психологічною основою соціальної роботи, а на рівні спеціаліста допомагає соціальному працівнику усвідомити особливості розвитку психологічної структури особистості, динаміку позитивних змін тощо. Психолог є правою рукою соціального працівника в процесі соціальної діяльності. Сучасні дослідження свідчать про формування психології соціальної роботи як окремої сфери наукового знання і практичної діяльності.Соціальна педагогіка. Соціальна робота тісно пов'язана з соціальною педагогікою як важливою передумовою формування теорії соціальної роботи. Соціальна робота як наука активно використовує такі категорії соціальної педагогіки, як соціальне середовище, соціалізація, адаптація, індивідуалізація, інтеграція, інтеріоризація, ідентифікація особистості. Важливе значення приділяється науковим дослідженням соціального фону, в якому відбувається життєдіяльність індивіда, його потенційних можливостей, психолого-педагогічних умов, що сприяють самоактуалізації, саморозвитку, самоудосконаленню особистості або ж створюють певні бар'єри для самореалізації.Таким чином, соціальна робота як наука сформувалася на основі синтезу знань фундаментальних наук, що сприяє розвитку її теорії і практики.

3.Розкр поняття соц р.як практична діяльність. . Соціальна робота — унікальний вид професійної діяльності зі створення соціальних умов для поліпшення умов життя окремої особистості, підвищення добробуту народу. Як вид професійної діяльності соціальна робота сформувалася на базі системи соціального захисту населення, освіти, охорони здоров'я, соціальних служб для молоді, спеціалізованих закладів і установ.Традиційно соціальна робота розвивається як філантропічна допомога особистості у складній життєвій ситуації, певна система матеріального забезпечення населення з метою створення належних умов для виживання в період переходу до ринкової економіки. Складні соціально-економічні умови життя зумовили необхідність розробки сучасних наукових і прикладних підходів до соціального впливу на індивіда та його оточення. З одного боку — фінансова підтримка держави, адаптація суспільства до потреб особистості, з іншого — створення відповідних соціальних умов для самоудосконалення і саморе-алізації особистості у напрямі оволодіння нею економічної спроможності. Сутнісна значимість соціальної роботи — в її спонукальному, активізуючому характері, який базується на розумінні того, що соціальний працівник не зможе прожити за клієнта його життя. Соціальна діяльність призначена віднайти позитивні збережені можливості особистості, спрямувати їх у правильне русло, допомогти їй усвідомити власну життєву ситуацію і знайти вихід із неї.Практична спрямованість соціальної роботи на основі науково обґрунтованих підходів до організації праці визначає ЇЇ як професію, різновид трудової діяльності, який потребує певної професійної підготовки і є, зазвичай, способом існування.Соціальна робота — специфічний вид професійної діяльності уповноважених органів з надання державного і недержавного сприяння людині з метою забезпечення матеріального, соціального, культурного рівня її життя, надання індивідуальної допомоги людині, родині чи групі осіб. Соціальна діяльність ґрунтується на різних гуманітарних і демократичних ідеалах. Соціальна робота має п'ять ключових аспектів: соціально-економічний, національно-географічний, політичний, культурний, духовний.

4.Основа соц.р.як пр.діяльн. Основу соціальної роботи як практичної діяльності становлять:· принципи соціальної роботи;· процес соціальної роботи;· функції соціальної роботи;· складові соціальної роботи.Принципи соціальної роботи як практичної діяльності — вихідні положення теорії соціальної роботи, що відображають її прикладне значенняПринцип створення рівних можливостей, Принциппоєднання допомоги із самодопомогою, Принцип гуманності, Принцип диференціації та індивідуалізації, Принцип адаптації, Принцип інтеграції, Принцип узгодженості короткотривалих і довготривалих перспектив, Принцип комплексного підход, Принцип етичності, Принцип партнерства і взаємної довіри, Принцип поваги до особистості, Принцип безкоштовності обслуговування чи коштовності послуг.Процес соціальної роботи — послідовна зміна соціальних явищ, етапів у розвитку практики соціальної роботи, сукупність послідовних дій для досягнення кінцевого результату.Процес соціальної роботи реалізується на різних рівнях розвитку суспільства: мікро-, мезо- і макрорівні.

5.Дати визнач.та розкрити поняття «Принцип соц.р.»Принципи соціальної роботи як практичної діяльності — вихідні положення теорії соціальної роботи, що відображають її прикладне значення. Принцип створення рівних можливостей Надання соціальних послуг особистості незалежно від її віку, національності, походження, соціального статусу, сфери зайнятості, місця проживання, релігійної приналежності; створення таких соціальних умов життєдіяльності особистості, які відповідають її потребам і співвідносяться з умовами функціонування суспільства. Принциппоєднання допомоги із самодопомогою Опора на позитивний потенціал особистості та її прагнення сприйняти соціальний вплив. Принцип адаптації Визначає особливості залучення різних категорій і цільових груп населення до соціально значущої діяльності з метою пристосування до соціального середовища і задоволення соціально значимих потреб, а також адаптація суспільства до особливих потреб окремих категорій громадян. Принцип етичності Відображає характер діяльності, спрямований на коректну обробку інформації та збереження конфіденційності. Принцип поваги до особистості Дотримання права на особистісну думку, створення умов для волевиявлення власної думки клієнта у процесі надання соціальних послуг.

6.Розкр.поняття «ф-ції соц.р»як практичної діяльності,що регулює кожна. Соціально-діагностична: вивчення особливостей групи, прошарку, особи, ступеня і спрямованості на них мікро- та макрофакторів середовища; диференційовані, індивідуалізовані і точно визначені проблеми клієнтів для організації надання допомоги, підтримки, захисту; вивчення, аналіз та оцінювання об'єктів соціальної роботи (індивідів, сімей, груп); діагностика результативності процесу співробітництва.Прогностична: передбачення розвитку подій, процесів, програмування, прогнозування впливу на об'єкти соціальної роботи всіх соціальних інститутів суспільства, моделювання соціальної поведінки цих об'єктів; визначення цілей та способів втручання соціального працівника у проблеми клієнта; прогнозування, програмування, проектування процесів розв'язання проблем клієнтів з метою надання кваліфікованої допомоги.Соціально-комунікативна: встановлення контактів з тими, хто потребує допомоги і підтримки, організація обміну інформацією, сприяння включенню різних інститутів суспільства в діяльність соціальних служб, допомога у сприйнятті та розумінні іншої людини; формування стратегії і тактики співробітництва соціального працівника з клієнтами.Правозахисна: використання законів і правових актів, спрямованих на надання допомоги, підтримка і захист населення, яке проживає в країні і за її межами; використання правових норм для захисту прав та інтересів клієнтів, сприяння у застосуванні засобів державного примусу і реалізації юридичної відповідальності щодо осіб, які вдаються до прямих чи опосередкованих протиправних дій щодо клієнтів.Превентивна: передбачення і приведення в дію соціально-правових, юридичних, психологічних, соціально-медичних, педагогічних та інших механізмів попередження і подолання негативних явищ; організація соціально-терапевтичної, соціально-побутової, психолого-педагогічної, медичної, юридичної та іншої допомоги; забезпечення захисту прав сім'ї, жінок, підлітків, дітей, молоді; запобігання виникненню можливих життєвих проблем у окремих індивідів; збереження, підтримка і захист нормального рівня життя і здоров'я людей.Психотерапевтична: організація консультування різного виду, коригування міжособистісних стосунків, допомога в соціальній реабілітації всім, хто потребує допомоги, сприяння соціальній адаптації особи.Соціально-педагогічна: виявлення інтересів і потреб людей у різних видах діяльності (виховній, навчальній, освітній, культурно-дозвільневій, спортивно-оздоровчій діяльності, технічній, художній творчості, туризмі), залучення до роботи різних установ, організацій, громадськості, творчих та інших спілок, спеціалістів, тренерів, організаторів культурно-дозвільневої, туристично-краєзнавчої роботи, сприяння соціалізації особистості.Соціально-економічна: сприяння і надання необхідної допомоги та підтримки різним категоріям населення (інвалідам, дітям-сиротам, людям похилого віку, молодим сім'ям), надання натуральної та грошової допомоги, встановлення пільг; надання допомог, одноразових компенсацій; здійснення соціально-побутового патронажу.Контрольно-наглядова: здійснення контролю за виконанням прийнятих рішень, за цільовим використанням коштів, передбачених для надання адресної соціальної допомоги. Проведення перевірок надання соціальної допомоги, для участі в яких залучаються відповідні спеціалісти. Оформлення необхідних документів, перевірка правильності заповнення та їх видачі на отримання державної соціальної допомоги. Перевірка правильності надання соціальної допомоги.Організаційно-управлінська: сприяння організації соціальних служб на підприємствах, в організаціях, за місцем проживання, залучення до роботи громадськості, спрямовування діяльності соціальних служб на надання різних видів допомоги і соціальних послуг населенню, у першу чергу малозабезпеченим категоріям населення, окремим людям; забезпечення узгодженої взаємодії всіх ланок соціального захисту.Рекламно-пропагандистська: організація реклами соціальних послуг, пропаганда та поширення ідей соціального захисту людини, забезпечення клієнтів необхідною інформацією у зрозумілій і доступній для них формі, надання багатоваріантних порад і пропозицій.Соціально-медична: організація роботи з формування здорового способу життя, допомога в оволодінні основами надання першої медичної допомоги, культури харчування, санітарно-гігієнічними нормами; організація роботи з планування сім'ї, формування відповідального ставлення до репродуктивної і сексуальної поведінки, сприяння у підготовці молоді до сімейного життя, сприяння формуванню здорового способу життя, головні складові якого — організація медико-соціального захисту населення, наукове обґрунтування і своєчасне вжиття заходів збереження, підтримки і захисту нормального рівня життя і здоров'я людей.Науково-дослідна: визначення проблем, конкретних тем досліджень; добір, аналіз літературних джерел, досвід; використання наукових методів збирання первинної інформації та її обробки; оформлення результатів досліджень та визначення шляхів впровадження їх у практику.Освітня: формування зацікавленості працівників у навчанні та підвищенні кваліфікації. Створення сприятливих умов для навчання, виявлення індивідуальних потреб працівників у навчанні, розробка проектів планів підготовки та підвищення кваліфікації кадрів. Використання інноваційних методів навчання, новітніх технологій.Проведення просвітницьких курсів, тренінгів, семінарів для клієнтів соціальних служб з метою підвищення інформованості у різних сферах життя, формування соціальних навичок, життєвої компетенції.

7.Дати визнач.і розкр.поняття «об’єкт соц.р.»охар.кожну групу окремо. Розглядаючи соціальну роботу як з позиції її практичної спрямованості, можна визначити такі групи об'єктів соціальної роботи: інваліди (представники різних вікових груп), сім'ї, у яких виховуються діти-інваліди, діти і дорослі, які мають психологічні проблеми, стреси, схильні до суїциду;люди похилого віку, які прирівнюються до ветеранів й учасників Військових дій та Великої Вітчизняної війни, вдови і матері загиблих військовослужбовців, колишні неповнолітні в'язні фашистських концтаборів;люди похилого віку, які неспроможні себе обслуговувати, залишились одинокими, які мають проблеми через певний вік чи інвалідність;діти й молодь, схильні до девіантної поведінки; діти які зазнають психічного, фізичного чи сексуального насильства; ті, що опинились у кризовій ситуації, коли є загроза їхньому життю чи здоров'ю; особи, котрі повернулися з місць позбавлення волі; сім'ї в яких живуть особи, схильні до вживання наркотиків, алкоголю;кризові, неблагополучні сім'ї: в яких виховуються діти-сироти чи діти, що залишились без батьківської опіки, багатодітні сім'ї; неповні сім'ї; сім'ї, де проявляється жорстока поведінка батьків, конфліктні ситуації, сексуальна розбещеність.

8.Ох.законодавчу базу україни у відповідності до суб’єктів їх виконання. Законодавчу, нормативно-правову основу соціальної роботи в Україні, як і в інших країнах світу, визначають правові документи, які умовно згруповані у п’ять груп відповідно до суб’єктів їх видання:

1) регламентуючі, дорадчі документи світового співтовариства (акти, декларації, пакти, конвенції, рекомендації, резолюції ООН, ВООЗ, МОП, ЮНЕСКО, ЮНІСЕФ та ін);

2) внутрішньодержавні юридичні акти (Конституція, закони, укази, розпорядження Президента України, постанови уряду України, накази, рішення колегій та інструкції Міністерства праці та соціальної політики, Міністерства освіти і науки, Міністерства охорони здоров’я, Державного комітету у справах сім’ї та молоді та ін.);

3) документи суб’єктів України, які забезпечують реалізацію законів на своїй території, виконання регіональних законоположень, виконання республіканських (Автономна Республіка Крим) нормативних законоположень з правом законодавчої ініціативи

4) документи муніципальних утворень (міські і сільські райони, мікрорайони (трудові колективи);

5) рішення, накази, розпорядження безпосередньо закладів та організацій.

Законодавчу базу соціальної роботи в Україні становлять такі міжнародні документи, як Загальна декларація прав людини (ООН, 10 грудня 1948 p.), Міжнародний пакт про цивільні і політичні права, Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права (Нью-Йорк, 19 грудня 1966 p.).

9.Охар.загальну декларацію прав людини у контексті затв.в ній прав громадян. У Загальній декларації прав людини (ст. 22) наголошується, що “кожен як член суспільства має право на соціальне забезпечення, а також на здійснення економічних, соціальних і культурних прав, необхідних для його гідності й вільного розвитку його особистості, за допомогою національних зусиль і міжнародного співробітництва та відповідно до організації і ресурсів кожної держави”. У Загальній декларації прав людини зазначається, що кожен має право на працю, вільний вибір виду зайнятості, відпочинок і дозвілля, включаючи розумне обмеження робочої години; на життєвий рівень, необхідний для підтримання здоров’я і добробуту свого народу і своєї сім’ї, та інші права і свободи.

10.Охміжнародний пакт про цивільні і політ права з перерахуванням та розкр.прав гр.

У Міжнародному пакті про цивільні і політичні права зазначається, що “держави, які беруть участь у пакті, беруть до уваги, що відповідно до принципів, проголошених Статутом Організації Об’єднаних Націй, визнання гідності, властивої усім членам людської спільноти, і рівних і невід’ємних прав їх є основою волі, справедливості і загального світу”.Особлива увага у Міжнародному пакті про економічні, соціальні і культурні права приділяється гарантії права на працю, соціальне забезпечення, охорону дітей і жінок, захист від бідності і голоду. У ст. 6 зазначається: “Заходи, що повинні бути вжиті державами, що беруть участь у цьому Пакті, з метою повного здійснення цього права (на працю), включають програми технічного навчання і підготовки, шляхи і методи досягнення неухильного економічного, соціального і культурного розвитку і повної виробничої зайнятості в умовах, що гарантують основні політичні й економічні свободи людини”.

11.Ох.закон укр.»про держ .соц стандарти»Цей Закон визначає правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України законами України основних соціальних гарантій. державні соціальні стандарти - встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій; державні соціальні гарантії - встановлені законами мінімальні розміри оплати праці, доходівгромадян, пенсійного забезпечення, соціальної допомоги, розміри інших видів соціальних виплат, встановлені законами та іншими нормативно-правовими актами, які забезпечують рівень життя не нижчий від прожиткового мінімуму; визначення механізму реалізації соціальних прав та державних соціальних гарантій громадян, визначених Конституцією України; визначення пріоритетів державної соціальної політики щодо забезпечення потреб людини в матеріальних благах і послугах та фінансових ресурсів для їх реалізації; визначення та обгрунтування розмірів видатків Державного бюджету України, бюджету Автономної Республіки Крим та місцевих бюджетів, соціальних фондів на соціальний захист і забезпечення населення та утримання соціальної сфери. На основі соціальних стандартів визначаються розміри основних соціальних гарантій: мінімальних розмірів заробітної плати та пенсії за віком, інших видів соціальних виплат і допомоги Державні соціальні стандарти обов'язково враховуються при розробці програм економічного і соціального розвитку. України Л.КУЧМА м. Київ, 5 жовтня 2000 року 12 зак . України про держ . соц. Стандарти і гарантії в контексті стандартів

Базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров'я та освіти. Державні соціальні стандарти у сфері доходів населення встановлюються з метою визначення розмірів державних соціальних гарантій у сфері оплати праці, виплат за обов'язковим державним соціальним страхуванням, права на отримання інших видів соціальних виплат і державної соціальної допомоги та їх розмірів, а також визначення пріоритетності напрямів державної соціальної політики. Стаття 8. Державні соціальні нормативи у сфері соціального обслуговуванн Державні соціальні нормативи у сфері соціального обслуговування встановлюються для визначення розмірів державних гарантій соціальної підтримки інвалідів, осіб похилого віку, дітей, які залишилися без піклування батьків, та інших осіб, які потребують соціальної підтримки. Державні соціальні нормативи у сфері транспортного обслуговування та зв'язку Державні соціальні нормативи у сфері охорони здоров'я До державних соціальних нормативів у сфері охорони здоров'я включаються: перелік та обсяг гарантованого рівня медичної допомоги громадянам у державних і комунальних закладах охорони здоров'я; нормативи надання медичної допомоги, що включають обсяг діагностичних, лікувальних та профілактичних процедур; показники якості надання медичної допомоги Державні соціальні нормативи у сфері забезпечення навчальними закладами Державні соціальні нормативи у сфері обслуговування закладами культури До державних соціальних нормативів у сфері обслуговування закладами культури включаються: перелік та обсяг безоплатних послуг, які надаються населенню закладами, підприємствами, організаціями та установами культури; Державні соціальні нормативи у сфері побутового обслуговування, торгівлі та громадського харчування Держава гарантує забезпечення основних потреб громадян на рівні встановлених законом державних соціальних стандартів і нормативів

13 закон Укр про держ соц. Стандарти і гарантії в контексті держ . соц. гарантій Стаття 17. Основні державні соціальні гарантії та порядок визначення їх розмірів Основні державні соціальні гарантії встановлюються законами з метою забезпечення конституційного права громадян на достатній життєвий рівень. До числа основних державних соціальних гарантій включаються: мінімальний розмір заробітної плати; мінімальний розмір пенсії за віком; неоподатковуваний мінімум доходів громадян; розміри державної соціальної допомоги та інших соціальних виплат.Основні державні соціальні гарантії, які є основним джерелом існування, не можуть бути нижчими від прожиткового мінімуму, встановленого законом. Законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії щодо: рівня життя населення, що постраждало внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС; стипендій учням професійно-технічних та студентам вищих державних навчальних закладів; індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін; надання гарантованих обсягів соціально-культурного, житлово-комунального, транспортного, побутового обслуговування та обслуговування у сфері освіти, охорони здоров'я, фізичної культури та спорту, торгівлі та громадського харчування; забезпечення пільгових умов задоволення потреб у товарах та послугах окремим категоріям громадян, які потребують соціальної підтримки. Порядок визначення та застосування державних соціальних гарантій в реалізації державної соціально-економічної політики Виключно законами України визначаються: мінімальний розмір заробітної плати; мінімальний розмір пенсії за віком; неоподатковуваний мінімум доходів громадян; величина порогу індексації грошових доходів громадян; пільги щодо оплати житлово-комунальних, транспортних послуг і послуг зв'язку та критерії їх надання. Державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності. 14 охаракт. Закон .Укр. Про осн . засади соціального захисту ветеранів праці та ін. громадян похилого віку з урахув гарантій

Закон введено в дію з дня опублікування - 20 січня 1994 року Держава гарантує кожному ветерану праці та громадянину похилого віку належний рівень життя, задоволення різноманітних життєвих потреб, подання різних видів допомоги шляхом: реалізації права на працю відповідно до професійної підготовки, трудових навичок і з урахуванням стану здоров'я;забезпечення пенсіями і допомогами; надання житла; створення умов для підтримання здоров'я і активного довголіття відповідно до сучасних досягнень науки; організації соціально-побутового обслуговування, розвитку мережі матеріально-технічної бази для стаціонарних закладів і надомних форм обслуговування громадян похилого віку, а також підготовки відповідних спеціалістів. Кабінет Міністрів України, місцеві органи державної виконавчої влади і місцевого та регіонального самоврядування зобов'язані розробляти і здійснювати державні цільові та регіональні програми соціального захисту громадян похилого віку. 1) надбавки до пенсій, які вони отримують, у розмірі 200 процентів мінімальної пенсії за віком, фінансування яких здійснюється за рахунок Державного бюджету України; 2) звільнення від сплати всіх видів податків, зборів, мита та інших платежів до бюджету; 3) першочергове безплатне особисте і безплатне членів їх сімей (дружини (чоловіка) і дітей віком до 18 років) обслуговування в амбулаторно-поліклінічних закладах усіх типів та видів, позачергова безплатна особиста і безплатна членів їх сімей (дружини (чоловіка) і дітей віком до 18 років) госпіталізація і лікування в стаціонарах, госпіталях, лікарнях, а також збереження безплатного обслуговування зазначених осіб у поліклініках та інших медичних закладах, до яких вони були прикріплені у період роботи до виходу на пенсію. Зазначені пільги зберігаються за одним із подружжя, що пережило, і дітьми віком до 18 років; 4) першочергове безплатне забезпечення ліками, що придбані за рецептами лікаря, доставка за його висновком ліків додому; 5безплатне виготовлення і ремонт зубних протезів (крім виготовлених з дорогоцінних металів); 6) безоплатне першочергове забезпечення санаторно-курортним лікуванням з компенсацією вартості проїзду до санаторно-курортного закладу і назад. Порядок надання путівок, розмір та порядок виплати визначаються Кабінетом Міністрів України;; 8) першочергове поліпшення житлових умов при наданні житла у будинках державного, у тому числі відомчого, і громадського житлового фонду з наданням при цьому додаткової жилої площі до 20 квадратних метрів; 9) звільнення від оплати послуг за оформлення документів на право власності на квартиру при її приватизації; 10) безплатний капітальний ремонт жилих будинків (квартир), що знаходяться у їх власності, або компенсація витрат на його проведення при виконанні власними силами відповідно до Положення про систему технічного обслуговування, ремонту та реконструкції жилих будинків; 11) першочерговий відпуск місцевих будівельних матеріалів на будівництво індивідуальних жилих будинків і на капітальний ремонт житла; 12) позачергове користування всіма видами послуг зв'язку, позачергове і безплатне встановлення домашніх телефонів, позачергове і безплатне обладнання житла засобами позавідомчої охоронної сигналізації; 15) безплатний проїзд один раз на рік (туди і назад) залізничним транспортом у двомісному купе спальних вагонів швидких і пасажирських поїздів, водним транспортом у каютах першого класу (на місцях першої категорії) експресних і пасажирських ліній, повітряним або міжміським автомобільним транспортом; 16) безплатне користування внутріміським транспортом (трамваєм, автобусом, тролейбусом, метрополітеном, водними переправами) і поїздами приміського сполучення, а в сільській місцевості - автобусами внутріобласних ліній; 17) позачергове придбання квитків на всі види залізничного, водного, повітряного і автомобільного транспорту; 18) щомісячна виплата грошової компенсації витрат на автомобільне паливо з розрахунку 50 літрів високооктанового бензину на місяць відповідно до діючих цін на паливо (за наявності особистого автотранспорту);  19) позачергове користування усіма видами послуг підприємств торговельно-побутового обслуговування, при відвідуванні культурно-видовищних і спортивно-оздоровчих закладів; 20) переважне право на залишення на роботі при скороченні чисельності чи штату працівників незалежно від часу роботи на даному підприємстві, в установі або організації, першочергове працевлаштування при ліквідації підприємства, установи або організації; 21) безплатне навчання і перенавчання нових професій за місцем роботи в учбових закладах системи державної підготовки і перепідготовки кадрів, а також у платних навчальних закладах і на курсах; 22) надання зазначеним особам щорічної оплачуваної відпустки, а також додаткової відпустки без збереження заробітної плати терміном до трьох тижнів на рік у зручний для них час

15 Закон Укр .Про основи соціальної захищеності інвалідів в Укр ( діялн держави щодо інвалідів)

від 21.03.91, ВВР, 1991, Державне управління з питань забезпечення прав інвалідів та їх соціальної захищеності здійснюється в межах повноважень центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування. Фінансове забезпечення заходів щодо соціальної захищеності інвалідів і дітей-інвалідів здійснюється за рахунок коштів державного бюджету, в тому числі Фонду соціального захисту інвалідів, місцевих бюджетів, а також органами місцевого самоврядування за місцевими програмами соціального захисту окремих категорій населення за рахунок коштів місцевих бюджетів. державна служба зайнятості може за рахунок Фонду соціального захисту інвалідів надавати дотацію роботодавцям на створення спеціальних робочих місць для інвалідів, зареєстрованих у державній службі зайнятості, а також проводити професійну підготовку, підвищення кваліфікації надання підприємствам, установам, організаціям, у тому числі підприємствам, організаціям громадських організацій інвалідів, фізичним особам, які використовують найману працю, цільової позики (на поворотній основі з терміном повернення до трьох років) на створення робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, у межах коштів, передбачених на зазначені потреби у відповідному році. Забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботі у наданні пенсії, державної допомоги, компенсаційних та інших виплат, пільг, соціальних послуг, здійсненні реабілітаційних заходів, встановленні опіки (піклування) або забезпеченні стороннього догляду. Діяльність держави щодо інвалідів виявляється у створенні правових, економічних, політичних, соціальних, психологічних та інших умов для забезпечення їхніх прав і можливостей нарівні з іншими громадянами для участі в суспільному житті та полягає у: виявленні, усуненні перепон і бар'єрів, що перешкоджають забезпеченню прав і задоволенню потреб, у тому числі стосовно доступу до об'єктів громадського та цивільного призначення, благоустрою, транспортної інфраструктури, дорожнього сервісу далі - об'єкти фізичного оточення), транспорту, інформації та зв'язку, а також з урахуванням індивідуальних можливостей, здібностей та інтересів - до освіти, праці, культури, фізичної культури і спорту; охороні здоров'я; соціальному захисті; забезпеченні виконання індивідуальної програми реабілітації інвалідів; наданні пристосованого житла; сприянні громадській діяльності.

20.соціальна робота з дітьми та молоддю - діяльність уповноважених органів, підприємств, організацій та установ незалежно від їх підпорядкування і форми власності та окремих громадян, яка спрямована на створення соціальних умов життєдіяльності, гармонійного та різнобічного розвитку дітей та молоді, захист їх конституційних прав, свобод і законних інтересів, задоволення культурних та духовних потреб; 21.соціальне обслуговування - робота, спрямована на задоволення потреб, які виникають у процесі життєдіяльності, що забезпечує гармонійний та різнобічний розвиток дітей та молоді шляхом надання соціальної допомоги і різноманітних соціальних послуг; 22.соціальний супровід - робота, спрямована на здійснення соціальних опіки, допомоги та патронажу соціально незахищених категорій дітей та молоді з метою подолання життєвих труднощів, збереження, підвищення їх соціального статусу;

23.соціальна профілактика - робота, спрямована на попередження аморальної, протиправної, іншої асоціальної поведінки дітей та молоді, виявлення будь-якого негативного впливу на життя і здоров'я дітей та молоді та запобігання такому впливу;

24.соціальна реабілітація - робота, спрямована на відновлення морального, психічного та фізичного стану дітей та молоді, їх соціальних функцій, приведення індивідуальної чи колективної поведінки у відповідність із загальновизнаними суспільними правилами і нормами;

25.соціальне інспектування - система заходів, спрямованих на здійснення нагляду, аналізу, експертизи, контролю за здійсненням соціальних програм, проектів, умовами життєдіяльності, моральним, психічним та фізичним станом дітей та молоді, забезпечення захисту

їх прав, свобод та законних інтересів;

26.Суб'єктами соціальної роботи з дітьми та молоддю є:-уповноважені органи, які здійснюють соціальну роботу з дітьми та молоддю; -фахівці із соціальної роботи. До уповноважених органів належать: -органи виконавчої влади; -органи місцевого самоврядування;-служби у справах неповнолітніх;

27.Об'єктами соціальної роботи з дітьми та молоддю є: -діти, молодь та члени їх сімей;-професійні та інші колективи; -соціальні групи, щодо яких здійснюється соціальна робота.

28.Завданнями суб'єктів соціальної роботи з дітьми та молоддю є; надання різноманітних соціальних послуг, соціально-медичної, психолого-педагогічної, правової, інформаційної, матеріальної та інших видів соціальної допомоги, консультування дітей та молоді; розроблення та здійснення системи заходів по створенню умов, достатніх для життєдіяльності різних категорій дітей та молоді; здійснення соціально-профілактичної роботи серед дітей та молоді, проведення системи заходів щодо запобігання негативним явищам та їх подолання; розроблення та здійснення реабілітаційних заходів щодо відновлення соціальних функцій, морального, психічного та фізичного стану дітей та молоді, пристосування їх до безпечних соціальних та інших умов життєдіяльності, а також надання допомоги дітям, молоді, які зазнали жорстокості та насильства, потрапили в екстремальні ситуації здійснення міжнародного співробітництва, вивчення і поширення передового міжнародного досвіду з питань соціальної роботи з дітьми та молоддю сприяння молодіжним організаціям і окремим громадянам у їх культурному і фізичному розвитку, участі в трудовій та суспільно корисній діяльності; здійснення інших повноважень у сфері соціальної роботи з дітьми та молоддю.

29.Суб'єкти соціальної роботи з дітьми та молоддю мають право: вносити до органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування пропозиції щодо соціальної роботи з дітьми і молоддю, брати участь у їх реалізації; укладати договори з підприємствами, установами і організаціями, в тому числі зарубіжними, на виконання ними робіт,

що сприяють підвищенню ефективності соціальної роботи; створювати агентства, спеціалізовані служби, інші установи соціального спрямування, займатися благодійництвом відповідно до законодавства України одержувати від підприємств, установ та організацій усіх форм власності інформацію з питань соціальної роботи з дітьми та молоддю; проводити на підприємствах, в установах та організаціях соціологічні дослідження з проблем молоді; представляти інтереси окремих молодих людей (молодих сімей) в їх відносинах з підприємствами, установами, організаціями.

30.Субєкти і об’єкти соц.р. розкрити принципи соц.р. з молоддю та дітьми Соціальна робота з сім'єю спирається на її дослідження як малої соціальної групи. На макрорівні при розгляді сім'ї як соціального інституту вивчаються: суспільна свідомість у сфері шлюбно-сімейних стосунків, узагальнені характеристики сімейної поведінки окремих груп населення за різноманітних економічних та культурних умов, вплив суспільних потреб на характер відносин та спосіб життя сім'ї, причини та наслідки недостатньо високої ефективності функціонування інституту сім'ї за тих чи інших умов; соціальний механізм зміни сімейних норм і цінностей; ефективність реалізації інститутом сім'ї своїх основних функцій у різних політичних, соціально-економічних і культурних умовах; співвідношення зразкових сімейних норм і цінностей та реальної поведінки сім'ї і т. д.На мезорівні вивчаються умови формування, структури та етапи розвитку сучасної сім'ї, розподіл обов'язків у сім'ї, причини та мотиви розлучень тощо. При вивченні структури сім'ї використовуються не лише кількісні показники, такі як склад сім'ї, кількість її поколінь, а й якісні характеристики: міра згуртованості, характер сімейної взаємодії, розподіл соціальних ролей та верховенства в сім'ї, структура сімейного спілкування та ін. На цьому рівні соціальної роботи досліджуються різні функції сім'ї, спроможність подружжя реалізовувати їх у процесі спільного життя: виховна, господарчо-побутова, духовного спілкування, репродуктивна, матеріального забезпечення, ігрова, організаційна та ін. Важливим для розуміння соціально-психологічних проблем подружжя є вивчення впливу соціального оточення на функціонування сім'ї. Соціономія досліджує такі соціальні проблеми сучасної сім'ї: зниження рівня шлюбності; зростання розлучень і кількості подружніх пар, які мешкають окремо; поширення явища позашлюбного життя; підвищення рівня позашлюбної народжуваності; зростання кількості неповних сімей (з одним із батьків, як правило, — матір'ю); перевантаження однодітної сім'ї; перевантаження працюючих жінок домашніми обов'язками; зростання кількості малозабезпечених сімей; сімейні норми; структура родинних зв'язків; соціально-психологічні наслідки розлучень як для подружжя, що розлучається, так і для їхнього найближчого оточення; взаємовідносини родичів у сім'ї тощо.

31.Осн.напрямки держ.політики у сфері соц р.з дітьми та молоддю Сукупність цілей, завдань і функцій держави, що нею практично реалізуються, засобів і методів, які при цьому використовуються, віддзеркалюють сутність держави, їх формування, правове закріплення здійснюється політичною системою та виражається державною політикою.Зазвичай під політикою (від грецького politika — державні або громадські справи) розуміють соціальну діяльність у політичній сфері суспільства, спрямовану головним чином, на досягнення, утримання, зміцнення та реалізацію влади1. В інституціональному аспекті політика становить інституйовану групу інтересів певних політичних суб'єктів. До останніх належать партії, класи, нації, професійні групи, індивідуумів, інші соціальні угруповання. У системно-структурному аспекті політика є структурою політичних суб'єктів суспільства, а в системно-функціональному аспекті — інституалізацією та реалізацією політичних ідеалів, цілей, завдань, програм тощо.Державна політика є оптимальним синтезом об'єктивних тенденцій суспільного розвитку і переважної більшості суб'єктивних тверджень людей про свої інтереси в ньому.

32. Закон укр..»про соц.послуги»Цей Закон визначає основні організаційні та правові засади надання соціальних послуг особам, які перебувають у складних життєвих обставинах та потребують сторонньої допомоги.

33.Дати визнач поняттям: Соціальний працівник - професійно підготовлений фахівець, що має необхідну кваліфікацію у сфері соціальної роботи і надає соціальні послуги.соціальні послуги – діяльність з надання допомоги особам, які опинилися у складних життєвих обставинах, спрямована на задоволення їхніх потреб, поліпшення їх становища, відновлення їх нормальної життєдіяльності та соціальної інтеграції;Складні життєві обставини - обставини, що об'єктивно порушують нормальну життєдіяльність особи, наслідки яких вона не може подолати самостійно (інвалідність, часткова втрата рухової активності у зв'язку із старістю або станом здоров'я, самотність, сирітство, безпритульність, відсутність житла або роботи, насильство, зневажливе ставлення та негативні стосунки в сім'ї, малозабезпеченість, психологічний чи психічний розлад, стихійне лихо, катастрофа тощо).

34. Ким та на яких підставах надаються соц послуги1. Затвердити Порядок взаємодії суб'єктів, що надають соціальні послуги бездомним громадянам (додається).

2. Міністерству праці та соціальної політики України, Міністерству України у справах сім'ї, молоді та спорту, Міністерству охорони здоров'я України, Міністерству внутрішніх справ України, Державному комітету України у справах національностей та релігій, Державному департаменту України з питань виконання покарань та їх територіальним підрозділам забезпечити організацію виконання положень Порядку взаємодії суб'єктів, що надають соціальні послуги бездомним громадянам.

3. Управлінню у справах бездомних громадян та інших груп ризику Міністерства праці та соціальної політики України (О.Суліма) подати цей наказ на державну реєстрацію до Міністерства юстиції України.

4. Контроль за виконанням цього наказу покласти на заступників Міністрів праці та соціальної політики, у справах сім'ї, молоді та спорту, охорони здоров'я, внутрішніх справ, заступника Голови Державного комітету України у справах національностей та релігій, заступника Голови Державного департаменту України з питань виконання покарань згідно з функціональним розподілом.

35.Розкрити поняття конвенція та рекомендація: Генеральна конференція Міжнародної організації праці, що скликана в Генуї Адміністративною радою Міжнародного бюро праці і зібралася 15 червня 1920 року, постановивши ухвалити ряд пропозицій щодо питання про застосування до моряків Конвенції, ухваленої у Вашингтоні в листопаді минулого року, яка забороняє використання праці дітей молодших чотирнадцяти років, що є третім пунктом порядку денного Генуезької сесії Конференції,Оскільки впровадження комплексної програми на користь малих та середніх підприємств (МСП) і ремісництва(1), нижче названої "комплексної програми" відповідно до Білої книги про ріст, конкурентноздатність та зайнятість, потребує реалізації узгодженого плану, очевидного і ефективного, в якому могла б зайняти певне місце політика підприємства на користь МСП;

36.Осн.завд.Міжнародна організація праці (МОП) створена у 1919 р. за ініціативою таза активної участі західної соціал-демократії як своєрідна відповідь на революції у Росії та інших європейських країнах. Рішення створити міжнародну організацію, що усіляко сприяла би суспільному прогресу через встановлення й підтримання соціального миру між різними прошаркам суспільства, було прийнято задля вирішення виникаючих у суспільстві протиріч не насильницьким, а еволюційним, мирним шляхом.

37. Генеральная Конференция Международной Организации Труда, созванная в Женеве Административным Советом Международного Бюро Труда и собравшаяся 6 июня 1962 года на свою сорок шестую сессию, постановив принять ряд предложений о пересмотре Конвенции 1947 года о социальной политике на территориях вне метрополии, что является десятым пунктом повестки дня сессии, с целью прежде всего сделать возможными для независимых государств ее ратификацию или дальнейшее ее применение, считая, что этим предложениям следует придать форму международной конвенции, считая, что экономическое развитие должно служить основой социального прогресса, считая, что должны быть предприняты все усилия на международном, региональном или национальном уровне для обеспечения финансовой и технической помощи для защиты интересов населения, считая, что в надлежащих случаях должны быть приняты меры в международном, региональном или национальном плане с целью создания таких условий торговли, которые способствовали бы повышению уровня производства и создавали бы возможность поддержания приемлемого уровня жизни, считая, что должны быть приняты все возможные меры на международном, региональном и национальном уровне для содействия прогрессу в таких областях, как здравоохранение, жилищное строительство, обеспечение продовольствием, образование, забота о благосостоянии детей, положение женщин, условия труда, вознаграждение наемных рабочих и независимых производителей, защита прав работников-мигрантов, социальное обеспечение, общественные службы и производство вообще, считая, что должны быть приняты все возможные меры, чтобы действительно заинтересовать население и привлечь его к участию в выработке и осуществлении мероприятий, способствующих социальному прогрессу, принимает сего двадцать второго дня июня месяца тысяча девятьсот шестьдесят второго года нижеследующую Конвенцию, которая может именоваться Конвенцией 1962 года об основных целях и нормах социальной политики:

38. Генеральная Конференция Международной Организации Труда, созванная в Женеве Административным Советом Международного Бюро Труда и собравшаяся 4 июня 1952 года на свою тридцать пятую сессию, постановив принять ряд предложений о минимальных нормах социального обеспечения, что составляет пятый пункт повестки дня сессии, и решив придать этим предложениям форму международной конвенции, принимает сего двадцать восьмого дня июня месяца тысяча девятьсот пятьдесят второго года нижеследующую Конвенцию, которая может именоваться Конвенцией 1952 года о минимальных нормах социального обеспечения.

41.де ким і коли були внесені поправки до Європейська соціальна хартія була підписана державами членами ради Європи в місті Турин 18 жовтня 1961 року і набула чинності 26 лютого 1965 року. 5 травня 1988 року держави учасниці підписали Додатковий Протокол до даної хартії за допомогою якого були заповнені деякі прогалини в системі захисту соціально-економічних прав людини. 21 жовтня 1991 року був прийнятий Протокол про поправки так званий туринський протокол, який реформував процедуру контролю за виконанням зазначених в хартії прав. Був відкритий для підписання ще один додатковий протокол, який встановлював процедуру колективних скарг. Цей протокол набрав чинності з 1 червня 1998 року. Хартія потребувала оновлення і в травні 1992 року спеціальний комітет по підготовці нового проекту хартії приступив до роботи, щодо вдосконалення її положення, в результаті їхньої роботи була підготовлена нова редакція яка одержала назву «Європейська соціальна хартія переглянута». Вона була схвалена і відкрита для підписання на 98 засіданні комітету міністрів ради Європи 3 травня 1996 року. Отже було підписано 2 міжнародних документи, після набрання чинності Європейської соціальної хартії переглянутої, перед державами постало питання, який саме документ ратифікувати. Взагалі переглянута хартія – це єдиний документ який гарантує основні соціальні та економічні права і всій їх повноті. Деякий час ці два міжнародних документи будуть існувати одночасно, але з часом оновлений варіант хартії замінить хартію від 1961 року.

42.Охаракт.контрольний механізм Європейська соціальна хартія (переглянута) — це міжнародна угода, яка поєднала всі права, закріплені в Хартії 1961 p., Додаткових протоколах 1988 та 1995 pp., а також поправки, які стосуються цих прав, та нові права. Всього Переглянута європейська соціальна хартія містить гарантії захисту 31 права людини. У післявоєнний час, коли було ухвалено Європейську конвенцію, вважалося, що громадянські й політичні права мають першорядне значення для побудови демократичного суспільства в Європі. Захисту соціальних та економічних прав надавалося другорядне значення, оскільки їх забезпечення значною мірою залежало від економічного стану розвитку конкретної країни. Таким чином, Рада Європи, так би мовити, виступила на міжнародному рівні ініціатором створення різного юридичного механізму для захисту прав людини, залежно від їх виду. Як засвідчила практика, такий механізм виявився досить ефективним. Європейський суд з прав людини розглянув значне число індивідуальних справ і не було жодного випадку, якби держави відмовлялися виконати рішення Суду. Що ж до соціальних та економічних прав, то Європейська соціальна хартія, прийнята Радою Європи через 11 років, не передбачає права індивідуальної петиції. Не містить такого механізму й Європейська соціальна хартія (переглянута). Водночас контрольний механізм Переглянутої соціальної хартії такий самий, як і в першому варіанті Хартії, а саме: контрольна основа національних доповідей, поданих Сторонами, а для держав, що ратифікували Додатковий протокол до хартії від 1995 р. або зробили заяву, передбачену в ст. D Переглянутої хартії, — на підставі колективних скарг. Національні доповіді повинні подаватись у проміжок у два роки для положень "основних статей" і чотири роки — для інших положень.

43.який закон захищає права дітей війни Закон України «Про охорону дитинства». Цей Закон визначає охорону дитинства в Україні як стратегічний загальнонаціональний пріоритет і з метою забезпечення реалізації прав дитини на життя, охорону здоров'я, освіту, соціальний захист та всебічний розвиток встановлює основні засади

державної політики у цій сфері. Закон складається з 8 розділів та 37 статей. Підписаний 26 квітня 2001 року Президентом України Л. Кучмою.

44. Закон укр. Про соц захист дітей війни Цей Закон установлює правовий статус дітей війни і визначає основи їх соціального захисту та гарантує їх соціальну захищеність шляхом надання пільг і державної соціальної підтримки.

Дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту") ( 3551-12 ) до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни. Фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим Законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Нагляд за додержанням і правильним застосуванням цього Закону всіма підприємствами, установами, організаціями, посадовими особами та громадянами забезпечується місцевими державними адміністраціями.

45.З якою метою встанов держ соц гарант1ї дітям війни Стаття 2. Мета встановлення державної соціальної підтримки і пільг дітям війни

Державні соціальні гарантії дітям війни встановлюються з метою: визнання на державному рівні важкого життєвого шляху громадян України, чиє дитинство збіглося з роками Другої світової війни; надання дітям війни соціальної підтримки. - Закон України «Про соціальний захист дітей війни» 18 листопада 2004 року Л. Кучма.

46.закон про соц захист дітей війни,(пільги які надаються) Стаття 5. Пільги дітям війни

Дітям війни надаються такі пільги:

право на переважне залишення на роботі при скороченні чисельності або штату працівників;

використання чергової відпустки в зручний для них час; одержання додаткової відпустки без збереження заробітної плати строком до двох тижнів на рік;

виплата допомоги по тимчасовій непрацездатності в розмірі 100 відсотків середньої заробітної плати незалежно від стажу роботи;

першочергове відведення земельних ділянок для індивідуального житлового будівництва, садівництва та городництва;

безплатний проїзд усіма видами міського пасажирського транспорту, автомобільним транспортом загального користування в сільській місцевості, залізничним і водним транспортом приміського сполучення та автобусами приміських маршрутів у межах області (Автономної Республіки Крим) за місцем проживання;

право на 25-відсоткову знижку при платі за користування комунальними послугами (газом, електроенергією тощо) у межах середніх норм споживання;

діти війни, які є інвалідами, мають право на стаціонарну медичну допомогу в госпіталях ветеранів війни та у військово-медичних закладах охорони здоров'я (госпіталях). Госпіталізація проводиться при відповідних показаннях та наявності вільних місць.

Ст..6 Дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту") ( 3551-12 ) до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни. Ветеранам війни, які мають право на отримання підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, відповідно до цього Закону та Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" ( 3551-12 ) дане підвищення провадиться за їх вибором згідно з одним із законів.

47. Закон України «Про соціальний захист дітей війни» установлює правовий статус дітей війни і визначає основи їх соціального захисту та гарантує їх соціальну захищеність шляхом надання пільг і державної соціальної підтримки. В свою чергу закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» визначає правовий статус ветеранів війни, забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них. Тобто перший вищеназваний закон стосується саме дітей війни тоді як другий – ветеранів, а взагалі вони обидва спрямовані на надання соціальної підтримки, нарахування грошових пільг, та забезпечення повноцінного становища в кругу суспільства.

48.. Право на охорону здоров'я передбачає:

Кожний громадянин України має право на охорону здоров'я, що передбачає:

а) життєвий рівень, включаючи їжу, одяг, житло, медичний догляд та соціальне обслуговування і забезпечення, який є необхідним для підтримання здоров'я людини;

б) безпечне для життя і здоров'я навколишнє природне середовище;

в) санітарно-епідемічне благополуччя території і населеного пункту, де він проживає;

г) безпечні і здорові умови праці, навчання, побуту та відпочинку;

д) кваліфіковану медичну допомогу, включаючи вільний вибір лікаря, вибір методів лікування відповідно до його рекомендацій і закладу охорони здоров'я; { Пункт "д" частини першої статті 6 із

змінами, внесеними згідно із Законом N 997-V ( 997-16 ) від 27.04.2007 }

е) достовірну та своєчасну інформацію про стан свого здоров'я і здоров'я населення, включаючи існуючі і можливі фактори ризику та їх ступінь;

є) участь в обговоренні проектів законодавчих актів і внесення пропозицій щодо формування державної політики в сфері охорони здоров'я;

ж) участь в управлінні охороною здоров'я та проведенні громадської експертизи з цих питань у порядку, передбаченому законодавством;

з) можливість об'єднання в громадські організації з метою сприяння охороні здоров'я;

и) правовий захист від будь-яких незаконних форм дискримінації, пов'язаних із станом здоров'я;

і) відшкодування заподіяної здоров'ю шкоди;

ї) оскарження неправомірних рішень і дій працівників, закладів та органів охорони здоров'я;

й) можливість проведення незалежної медичної експертизи у разі незгоди громадянина з висновками державної медичної експертизи, застосування до нього заходів примусового лікування та в інших випадках, коли діями працівників охорони здоров'я можуть бути ущемлені загальновизнані права людини і громадянина;

к) право пацієнта, який перебуває на стаціонарному лікуванні в закладі охорони здоров'я, на допуск до нього інших медичних працівників, членів сім'ї, опікуна, піклувальника, нотаріуса та адвоката, а також священнослужителя для відправлення богослужіння та релігійного обряду. { Частину першу статті 6 доповнено пунктом "к" згідно із Законом N 997-V ( 997-16 ) від 27.04.2007 }

Законодавством України може бути визначено й інші права громадян у сфері охорони здоров'я.

Громадянам України, які перебувають за кордоном, гарантується право на охорону здоров'я у формах і обсязі, передбачених міжнародними договорами, в яких бере участь Україна. – Закон України «Про охорону здоров’я» 19 листопада 1992 року Л. Кравчук.

49. Гарантії реалізації права на охорону здоровя. Держава згідно з Конституцією України ( 254к/96-ВР ) гарантує

всім громадянам реалізацію їх прав у сфері охорони здоров'я

шляхом:

а) створення розгалуженої мережі закладів охорони здоров'я;

б) організації і проведення системи державних і громадських заходів щодо охорони та зміцнення здоров'я;

в) надання всім громадянам гарантованого рівня медичної допомоги у обсязі, що встановлюється Кабінетом Міністрів України;

г) здійснення державного і можливості громадського контролю та нагляду в сфері охорони здоров'я;

д) організації державної системи збирання, обробки і аналізу соціальної, екологічної та спеціальної медичної статистичної інформації;

е) встановлення відповідальності за порушення прав і законних інтересів громадян у сфері охорони здоров'я.

Стаття 18. Фінансування охорони здоров'я

Фінансування охорони здоров'я здійснюється за рахунок

Державного бюджету України та місцевих бюджетів, фондів медичного страхування, благодійних фондів та будь-яких інших джерел, не заборонених законодавством.

Кошти Державного бюджету України та місцевих бюджетів, асигновані на охорону здоров'я, використовуються для забезпечення населенню гарантованого рівня медичної допомоги, фінансування державних цільових і місцевих програм охорони здоров'я та фундаментальних наукових досліджень з цих питань.

Медична допомога надається безоплатно за рахунок бюджетних коштів у закладах охорони здоров'я, з якими головними розпорядниками бюджетних коштів укладені договори про медичне

обслуговування населення. Особливості укладення договорів про медичне обслуговування населення визначаються законом.

50. Суб’єкт на право охорони здоровя Зважаючи на різноплановість медичної діяльності, розмаїття суспільних відносин, що виникають у цій сфері, необхідно розрізняти такі групи суб'єктів медичних правовідносин:

1. Суб'єкти, що надають медичну допомогу.

2. Суб'єкти, що отримують медичну допомогу.

3. Суб'єкти, що сприяють наданню медичної допомоги (підрозділи забезпечення).

В зв'язку з цим кожна із зазначених груп суб'єктів медичної діяльності у свою чергу поділяється на окремі підгрупи. Наприклад, суб'єкти, що надають медичну допомогу, можуть бути державними, комунальними і приватними. В той же час, суб'єкти, що отримують медичну допомогу, залежно від політико-правового зв'язку з державою можуть бути громадянами України, іноземними громадянами і особами без громадянства. І, нарешті, суб'єкти, що сприяють наданню медичної допомоги, представлені підрозділами забезпечення - фінансово-економічними, кадровими, соціальними, юридичними службами установ охорони здоров'я. Ці допоміжні підрозділи також мають відношення до медичної діяльності, оскільки їх функціонування спрямоване на досягнення результату медичної допомоги - якісне лікування пацієнтів.

51.Визнач поняття освіта

Освіта - основа інтелектуального, культурного, духовного,

соціального, економічного розвитку суспільства і держави.

Метою освіти є всебічний розвиток людини як особистості та найвищої цінності суспільства, розвиток її талантів, розумових і фізичних здібностей, виховання високих моральних якостей, формування громадян, здатних до свідомого суспільного вибору, збагачення на цій основі інтелектуального, творчого, культурного потенціалу народу, підвищення освітнього рівня народу, забезпечення народного господарства кваліфікованими фахівцями.

Освіта в Україні ґрунтується на засадах гуманізму, демократії, національної свідомості, взаємоповаги між націями і народами.

В Україні загалом сформована законодавча база суб’єктивного права громадян на освіту у вигляді системи законодавчих та нормативних актів про освіту. Національне законодавство України стосовно права на освіту та його гарантій формується на основі світових та європейських стандартів у цій сфері. Основою розвитку конституційного права на освіту в Україні є створення механізмів його забезпечення на рівні європейських стандартів. До найважливіших напрямів розвитку конституційного права на освіту в Україні доцільно віднести: удосконалення правових механізмів виконання державних гарантій права на освіту шляхом надання базовому галузевому Закону «Про освіту» статусу конституційного, законодавче закріплення державного бюджетного фінансування за індивідуальними суб’єктами права на освіту, законодавчу підтримку спрямування ресурсів громадянського суспільства на потреби освіти, перехід до загальної вищої освіти, підтримку індивідуальних зусиль громадян щодо підвищення свого освітнього рівня, конституювання права на електронну освіту, узгодження розвитку системи освіти та суміжних соціальних сфер.

№52

Цей Закон спрямований на врегулювання суспільних відносин у галузі навчання, виховання, професійної підготовки громадян України. Він встановлює правові, організаційні, фінансові та інші засади функціонування системи вищої освіти, створює умови для самореалізації особистості, забезпечення потреб суспільства і держави у кваліфікованих фахівцях.

Студент (слухач) - особа, яка в установленому порядку зарахована до вищого навчального закладу і навчається за денною (очною), вечірньою або заочною, дистанційною формами навчання з метою здобуття певних освітнього та освітньо-кваліфікаційного рівнів.

№53

№54

Житловий фонд - складний інженерний комплекс, що криє в собі; а) жилі будинки і приміщення в інших будівлях; б) різноманітне теплоенергетичне обладнання; в) автоматичні засоби управління та експлуатації; г) розгалужену мережу комунікацій; д) протипожежне, ліфтове, сантехнічне та інше устаткування.

Згідно із ст. 4 ЖК України розрізняють такі види житлового фонду; державний; громадський; кооперативний (ЖБК); індивідуальний. Державний житловий фонд - сукупність жилих будинків та інших жилих приміщень, що знаходяться у власності місцевих рад народних депутатів, державних підприємств, установ, організацій і призначаються для проживання людини і громадянина.

Останнім часом із комерціалізацією житлових відносин скорочується будівництво державного житлового фонду, створюється ринок житла, забезпечується пріоритетний розвиток інших видів житлового фонду.

Громадський житловий фонд - сукупність жилих будинків та інших жилих приміщень, що належать колгоспам, іншим кооперативним організаціям, їхнім об'єднанням, профспілкам та іншим громадським організаціям.

Фонд житлово-будівельних кооперативів - сукупність жилих будинків, що належать житлово-будівельним кооперативам і призначаються для проживання членів ЖБК.

Індивідуальний житловий фонд - сукупність житлових будинків (приміщень), що знаходяться в особистій і приватній власності. До житлового фонду включають також жилі будинки і приміщення, що належать державно-колгоспним та іншим державно-кооперативним об'єднанням, підприємствам та організаціям. До них застосовуються правила, встановлені для громадського житлового фонду.

До житлового фонду не включаються нежилі приміщення в жилих будинках, що мають торговельне, побутове та інше призначення непромислового характеру.

№55

Житлові права громадян охороняються законом, тому будь-яка особа не може бути правомірно виселена чи обмежена у праві користування жилим приміщенням. Виселення допускається тільки у виняткових випадках, і тільки з підстав і у порядку, передбачених законом. Перш за все, це такі питання, що суперечать умовам призначення житлового фонду чи порушують права та законні інтереси інших осіб, державних, громадських організацій.

Громадяни мають право на отримання у безстрокове користування у встановленому порядку жилого приміщення в будинках державного чи громадського жилого фонду. Права і обов'язки громадян визначаються нормативно-правовими актами. Права і обов'язки члена кооперативу та членів його сім'ї, умови користування та підстави припинення користування жилими приміщеннями визначаються також статутами відповідного житлового кооперативу.

Квартири, жилі будинки, побудовані громадянами України або придбані ними на основі цивільно-правових угод, є їхньою власністю. Здійснюючи правомочності власника, вони на свій розсуд володіють, користуються і розпоряджаються житлом. їхні права і обов'язки визначаються законодавством про власність. Окрім того, відносно своєї власності вони можуть вчиняти будь-які дії, що не суперечать закону, а саме – безоплатно або за плату передавати у володіння або користування іншим особам, а також відчужувати її.

Здійснюючи свої права, власники зобов'язані не порушувати права та інтереси інших громадян, юридичних осіб і держави, не завдавати шкоди довкіллю, а також додержуватися моральних засад

суспільства. Однією з додаткових Конституційних гарантій забезпечення прав і свобод громадян є недоторканність житла. Відповідно до неї не допускається проникнення до житла чи до іншого володіння особи проведення в них огляду чи обшуку інакше як за вмотивованим рішенням суду. У невідкладних випадках, пов'язаних з врятуванням життя людей та майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину, можливий інший, встановлений законом, порядок проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду і обшуку.

До жилих приміщень без дозволу громадян можуть заходити тільки співробітники міліції за наявності даних, що там вчинений чи вчинюється злочин, відбувся нещасний випадок, а також за умови стихійного лиха, аварій, масових безладь чи заворушень для забез­печення особистої та громадської безпеки.

№56

Крім прав житлове законодавство покладає на громадян обов'язки:

• дбайливо ставитися до будинку, в якому вони проживають;

• використовувати жиле приміщення відповідно до його призначення;

• додержувати правил користування жилими приміщеннями;

• економно витрачати воду, газ, електричну та теплову енергію;

• власники квартир зобов'язані оплачувати всі витрати, пов'язані з утриманням будинку та закріпленої за ним прибудинкової території відповідно до своєї частки у майні будинку;

• частково фінансувати ремонт будинку. Заборгованість власників квартир за укладеними угодами, пов’язаними з утриманням будинку та оплатою комунальних послуг, стягується в судовому порядку. Зазначимо, що після введення закону про оподаткування нерухомості, вони зобов'язані будуть сплачувати щорічний податок на нерухоме майно.

№57

Розрізняють такі джерела житлового права:

1. Закони, нормативні акти, судова практика застосування чинного законодавства, рішення Конституційного суду — залежно від органу, що приймає рішення.

2. Нормативно-правові акти державних органів, рішення судів, договори, звичаї, нормативно закріплені принципи житлового права, інші джерела, що не суперечать нормам і принципам права — за змістом і формою правотворчості (комплексний критерій).

3. Джерела приватного та публічного права — за поділом права на приватне та публічне.

4. Економічні, соціально-культурні, юридичні — за сферою правового регулювання.

5. Нормативні та ненормативні — за юридичною силою.

6. Основні та допоміжні — за значенням.

7. Локальні та загальні — за сферою дії.

№58

Держава забезпечує доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах; розвиток дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійно-технічної, вищої і післядипломної освіти, різних форм навчання; надання державних стипендій та пільг учням і студентам.

Громадяни мають право безоплатно здобути вищу освіту в державних і комунальних навчальних закладах на конкурсній основі.

№59

Стаття 26 загал. Деклар. Прав люд.

Кожна людина має право на освіту. Освіта повинна бути безплатною хоча б початкова і загальна. Початкова освіта повинна бути обов'язковою Технічна і професійна освіта повинна бути загальнодоступною, а вища освіта повинна бути однаково доступною для всіх на основі здібностей кожного.

№60

Основним джерелом права по майновим правам громадян є цивільний кодекс-основний нормативно-правовий акт цивільного законодавства України, прийнятий Верховною Радою України 16 січня 2003 року. Цивільний кодекс України є кодифікованим нормативним актом (законом) яким регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), учасниками яких є фізичні та юридичні особи, Держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права. А житлові права регулюються -Житлове право України — сукупність правових норм в Україні, що регулюють житлові правовідносини між громадянами, та громадян із державними та громадськими організаціями у процесі реалізації конституційного права людини і громадянина на житло.

61. )Розк. зміст осн.джерел права по майновим та житловим правам громадян. Майнові́ права́ - це права фізичних чи юридичних осіб, які повязані з майном, відмінні від права власності. Поняття майнового права визначено ст. 3 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні".Види об'єктів цивільних прав, перебування яких у цивільному обороті не допускається (об'єкти, вилучені з цивільного обороту), мають бути прямо встановлені у законі. Річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов'язки. Тварини є особливим об'єктом цивільних прав. На них поширюється правовий режим речі, крім випадків, встановлених законом. До нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Майном як особливим об'єктом вважається окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки. Об'єктами майнових цивільних прав фізичних та юридичних осіб є речі, у тому числі гроші (грошові кошти) та цінні папери, інше майно (окрема річ, сукупність речей), майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація.

62. назв.і розкр. житл.і майн.права громадян у відповідності до ЖКУ Громадяни мають право на одержання у безстрокове користування у встановленому порядку жилого приміщення в будинках державного чи громадського житлового фонду або на одержання за їх бажанням грошової компенсації за належне їм для отримання жиле приміщення для категорій громадян, визначених законом, або в будинках житлово-будівельних кооперативів. Забезпечення постійним житлом громадян, які відповідно до законодавства мають право на його отримання, може здійснюватися шляхом будівництва або придбання доступного житла за рахунок надання державної підтримки у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Громадяни мають право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду, житлових приміщень у гуртожитках, які перебувають у власності територіальних громад, або придбання їх у житлових кооперативах, на біржових торгах, шляхом індивідуального житлового будівництва чи одержання у власність на інших підставах, передбачених законом. Ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських організацій.

63. визнач.понять. "сімя,неповна сімя,багатод.сім’я, малозабезпечена.

Сім*я-соц. Група, яка склад. з чоловіка та жінки,які зазвичай перебувають у шлюбі,їхні діти та інші особи, поєднані родинними зв’язками з подружжям і здійснюють спільну економ.,побутову діяльність і морально-псих. взаємодію. Багатодітна сім’я - сім’я, яка склад. з батьків і 3-х або більше дітей. Неповна сім’я- сім’я, в якій є тільки один з батьків і виховує дітей. Малозабезпечена сім’я- сім’я,яка добровільно або за не залежних від неї причин має середньомісячний сукупний дохід нижчий від можливого мінімуму для сім’ї. Прийомна сім’я- сім’я, яка добровільно взяла на виховання та спільне проживання від 1 до 4 сиріт,позбавлених батьківського піклування.

Сім’я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення,а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства. Права члена сім’ї має й одинока особа. Право на створення сім’ї має особа, яка досягла шлюбного віку.

64. КУ ст. 52: "Діти рівні у своїх правах незалежно від походження, а також від того, народжені вони у шлюбі чи поза ним".Правовий статус дітей і підлітків у сім’ї також регулюється Сімейним кодексом України від 10 січня 2001 року, Законами України "Про державну допомогу сім’ям з дітьми" від 21 листопада 1992 року, “Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім’ям” від 1 червня 2000 року, “Про попередження насильства в сім’ї” від 15 листопада 2001 року, “Про охорону дитинства” від 26 квітня 2001 року, Національною програмою "Планування сім’ї", затверджену Постановою Кабінету Міністрів від 13 вересня 1995 року. На основі законів та нормативно-правових документів України розроблена Концепція державної сімейної політики.

У Законі України "Про охорону дитинства" передбачено: "Виховання в сім’ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов’язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров’я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці".

65. ЗУ «Про охорону дитинства» від 26.04.2001 р. Цей Закон визначає охорону дитинства в Україні як стратегічний загальнонаціональний пріоритет і з метою забезпечення реалізації прав дитини на життя, охорону здоров'я, освіту, соціальний захист та всебічний розвиток встановлює основні засади державної політики у цій сфері.

Дитина – це особа віком до 18 років (повноліття), якщо згідно з законом, що застосовується до неї, вона не набуває прав повнолітньої раніше. За визначенням Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ) поняття «підлітки» охоплює вікову групу від 10 до 19 років включно.

Кожна дитина має право на життя з моменту визначення її

живонародженою та життєздатною за критеріями Всесвітньої

організації охорони здоров'я.

Держава гарантує дитині право на охорону здоров'я, безоплатну кваліфіковану медичну допомогу в державних і комунальних закладах охорони здоров'я, сприяє створенню безпечних умов для життя і здорового розвитку дитини, раціонального харчування, формуванню навичок здорового способу життя.

*Право на ім'я та громадянство. * Право на достатній життєвий рівень. *Право дитини на вільне висловлення думки та отримання інформації. *Право на захист від усіх форм насильства.

*Право дитини на житло. *Право на освіту. *Право на об'єднання в дитячі та молодіжні організації

№64

У Законі України “Про охорону дитинства” передбачено: “Виховання в сім’ї

є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків

покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток

дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов’язані

виховувати дитину, піклуватися про її здоров’я, фізичний, духовний і

моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її

природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до

самостійного життя та праці”.

Сімейним кодексом України передбачені обов’язки батьків щодо виховання

та розвитку своїх дітей, права батьків щодо захисту дитини, основи

здійснення батьківських прав та виконання обов’язків щодо дитини.

Основні права дитини у сімейних відносинах згідно Сімейного кодексу

України наступні.

Кожна особа має право на проживання в сім’ї (ст.4).

Мати, батько мають рівні права та обов’язки щодо дитини (ст.141).

Право і обов'язок батьків визначати ім'я, по батькові, прізвище, громадянство і національність своїх дітей, тобто їхній особистісно - правовий статус (ст.145, 146). Право й обов'язок батьків виховувати своїх дітей – найголовніші компоненти батьківського піклування. Здійснення батьками своїх прав та виконання обов’язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності (ст.150-155).

Право дитини на належне батьківське виховання забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом. Дитина має право при неналежному виконанню батьками своїх обов’язків щодо неї звернутися за захистом своїх прав та інтересів до органу опіки та піклування, інших органів державної влади, місцевого самоврядування та громадських організацій, а також до суду, якщо вона досягла чотирнадцяти років (ст.152).

Батьки мають право на самозахист своєї дитини (ст.154).

Батьківські права зберігаються лише тоді, коли поведінка і ставлення до своїх батьківських обов’язків відповідні інтересам дитини і вимогам закону. Питання про позбавлення матері чи батька (або обох батьків) батьківських прав вирішує суд, якщо до нього з позовом звернулись один з опікун, прокурор, працівники органів опіки та піклування, школи-інтернату, служби у справах неповнолітніх.

Дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім’ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім’ї (ст.171).

Законодавством України забезпечуються гарантії захисту дітей від насильства в сім’ї. Забороняються будь-які види експлуатації та фізичне покарання батьками своєї дитини, а також застосування ними інших видів покарань, які принижують людську гідність. Однак, батьки мають право обирати форми та методи виховання, крім тих, які суперечать закону та моральним засадам суспільства.

№65

Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпеченнрівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за порушення прав і обмеження законних інтересів дитини на охорону здоров'я, фізичний і духовний розвиток, навчання, невиконання та ухилення від виконання батьківських обов'язків відповідно до закону.

У разі відмови від надання дитині необхідної медичної допомоги, якщо це загрожує її здоров'ю, батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність згідно з законом. Медичні працівники у разі критичного стану здоров'я дитини, який потребує термінового медичного втручання, зобов'язані попередити батьків або осіб, які їх замінюють, про відповідальність за залишення дитини в небезпеці.

№66

Відповідно до ст. 152 Сімейного кодексу України

1. Батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини.

2. Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

3. Батьки зобов'язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.

4. Батьки зобов'язані поважати дитину.

5. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов'язку батьківського піклування щодо неї.

6. Забороняються будь-які види експлуатації батьками своєї дитини.

7. Забороняються фізичні покарання дитини батьками, а також застосування ними інших видів покарань, які принижують людську гідність дитини.

№67

Права та обов язки по вихованню дітей, навчання та розвитку дитини є сукупністю дій та заборон зі сторони батьків по відношенню до своїх дітей. Для дітей першим кроком для повної реалізації себе як повноцінного громадянина є ознайомлення з основними правами та обов’язками.

№68

Згідно із статтею 164

1. Мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він:

1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування;

2) ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини;

3) жорстоко поводяться з дитиною;

4) є хронічними алкоголіками або наркоманами;

5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва;

6) засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини.

2. Мати, батько можуть бути позбавлені батьківських прав з підстав, встановлених пунктами 2, 4 і 5 частини першої цієї статті, лише у разі досягнення ними повноліття.

3. Мати, батько можуть бути позбавлені батьківських прав щодо усіх своїх дітей або когось із них.

4. Якщо суд при розгляді справи про позбавлення батьківських прав виявить у діях батьків або одного з них ознаки злочину, він порушує кримінальну справу.

5. Рішення суду про позбавлення батьківських прав після набрання ним законної сили суд надсилає державному органу реєстрації актів цивільного стану за місцем реєстрації народження дитини.

№69

Майнові правовідносини, які можуть виникати між батьками і дітьми, поділяють на дві групи:

1) відносини батьків і дітей з приводу майна, що перебуває у сфері володіння сім'ї (житло, предмети домашнього облаштування, гроші, цінні папери та ін.);

2) аліментні правовідносини батьків і дітей. Перша група правовідносин стосується головним чином сімейного майна, що є в домашньому господарстві.

№70

Відповідно до цього Закону призначаються такі види державної

допомоги сім'ям з дітьми:

1) допомога у зв'язку з вагітністю та пологами;

2) допомога при народженні дитини;

2-1) допомога при усиновленні дитини;

3) допомога по догляду за дитиною до досягнення нею

трирічного віку;

4) допомога на дітей, над якими встановлено опіку чи

піклування;

5) допомога на дітей одиноким матерям

№71

як вказано у частині 3 ст.151 СК, „батьки можуть вибирати форми та методи виховання, окрім таких, що суперечать закону, моральним засадам суспільства.

№72

За загальним правилом, кримінальній відповідальності підлягають особи, яким до вчинення злочину виповнилося шістнадцять років (ч. 1 ст. 22 КК).

Водночас закон (ч. 2 ст. 22 КК) передбачає так званий знижений вік, з якого може наставати кримінальна відповідальність. Відповідно до ч. 2 ст. 22 КК особи, які вчинили злочин у віці від чотирнадцяти до шістнадцяти років, підлягають кримінальній відповідальності за ряд перелічених у ній злочинів. Серед них, зокрема: умисне убивство, умисне тяжке тілесне ушкодження, зґвалтування, крадіжка, грабіж, розбій, вимагання. Суб'єктами окремих злочинів можуть бути особи, яким виповнилося більше шістнадцяти років. Так, відповідальність за втягнення неповнолітнього у злочинну діяльність можуть нести тільки особи, яким на момент вчинення злочину виповнилося 18 років. Це стосується і таких злочинів, як спонукання неповнолітніх до застосування допінгу, схиляння неповнолітніх до вживання одурманюючих засобів.

№74

Злóчин— передбачене кримінальним законом суспільно-небезпечне винне каране діяння (дія чи бездіяльність), вчинене суб'єктом злочину.

Під складом злочину мають на увазі сукупність передбачених кримінальним законом об'єктивних і суб'єктивних ознак, що визначають суспільна небезпечне діяння як злочин. Вирізняють такі елементи складу злочину; об'єкт/об'єктивна сторона, суб'єкт, суб'єктивна сторона.

Об'єктом злочину можуть бути: суспільний лад України, його політична та економічна системи, власність, особа, політичні, трудові, майнові та інші права і свободи громадян.

Об'єктивна сторона - це зовнішній вираз злочину, що його складає діяння (дія чи бездіяність), спричинені ним суспільне небезпечні шкідливі наслідки і причинний зв'язок між діянням та його наслідками.

Суб'єкт злочину - це індивід, фізична особа, що досягла певного віку і є осудною.

Суб'єктивна сторона - це внутрішня, психічна діяльність особи, яка вчинила злочин. Ознаками суб'єктивної сторони є провина, мотив і мета злочину.

Ознаки: Суспільна небезпечність діяння - це перш за все, його об'єктивна властивість заподіювати шкоду або ж створювати загрозу заподіяння шкоди тим об'єктам, які охороняються законом, у ньому виявляється негативне.

Протиправність діяння - обов'язкова, невід ємна ознака злочину. Таким чином може бути визнано лише таке діяння, яке позначене в законі, передбачене законом.

Винність діяння. Згідно зі ст.З КК злочином може бути визнано тільки винне діяння, тобто вчинене навмисно чи необережно.

Визнання діяння злочином значить, разом з тим, визнання і його караності, оскільки воно заборонено з погрозою покарання.

№75

необхідна оборона - це правомірний захист правоохоронюваних інтересів особи, суспільства або держави від суспільна небезпечного посягання, викликаний необхідністю його негайного відвернення чи припинення шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, що відповідає небезпечності посягання і обстановці захисту. необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони.

Необхідна оборона, крайня необхідність, затримання злочинця виключають відповідальність за злочин.

№76

Випробувальний термін-це термін, що встановлюється судом при умовному засудженні,протягом якого умовно засуджений повинен своєю поведінкою довести своє виправлення.

№77

Матеріальна відповідальність працівників — це один з видів юридичної відповідальності, що виражається в обов'язку працівників покрити повністю або частково матеріальну шкоду, що була заподіяна з їх вини.

Найбільш суттєвими умовами матеріальної відповідальності працівника є:

౦ Перебування працівника в трудових відносинах з підприємством, установою, організацією, якому було заподіяно матеріальну шкоду;

౦ Встановлення розмірів відповідальності працівника;

౦ Наявність вини працівника.

Матеріальна відповідальність у трудовому праві носить двосторонній, взаємний характер. Складовими частинами її є: матеріальна відповідальність працівників і матеріальна відповідальність роботодавця - власника підприємства, установи, організації або уповноваженого ним органу чи фізичної особи. Працівник, котрий заподіяв шкоду майну власника внаслідок невиконання або неналежного виконання обов'язків за трудовим договором, зобов'язаний відшкодувати заподіяну шкоду. Роботодавець або уповноважений ним орган несе матеріальну відповідальність перед працівником за шкоду, заподіяну здоров'ю внаслідок невиконання обов'язків щодо забезпечення здорових і безпечних умов праці; за незабезпечення збереження особистих речей працівника при виконанні ним трудових обов'язків; за порушення права працівника на працю: при необґрунтованій відмові в прийомі на роботу, незаконному відстороненні від роботи, незаконному переведенні на іншу роботу, при незаконному звільненні з роботи, у разі неправильного або не відповідного чинному законодавству формулювання причини звільнення в трудовій книжці, що перешкоджає працевлаштуванню працівника, у зв'язку із затримкою трудової книжки при звільненні, у разі затримки виконання рішення про поновлення працівника на роботі.

Матеріальна відповідальність працівників регулюється главою IX КЗпП "Гарантії при покладенні на працівників матеріальної відповідальності за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації".

№78

Догана - передбачена ст. 135 Кзпп захід дисциплінарного впливу, застосовуваний компетентною посадовою особою до працівника, що зробила дисциплінарна провина. В. виражається у владному осуді неправомірної поведінки працівника при виконанні(або невиконанні)їм трудових обов'язків. Правова підстава - дисциплінарна провина, тобто протиправне, винне невиконання, або неналежне виконання працівником його трудових обов'язків…

Звільнення - в трудовому праві припинення трудових відносин між працівником і роботодавцем.

Питання звільнення обмовляються в трудовому договорі і трудовому законодавстві.

Причини: За власним бажанням

З ініціативи роботодавця

По стану здоров'я

У результаті реорганізації

У результаті ліквідації підприємства

По скороченню штатів

по обставинах, що не залежить від волі сторін

Даунсайзинг - набір заходів, спрямованих на зниження витратної частини бюджету головним чином за рахунок масового скорочення кадрів.