Зовнішня середа підприємства та його взаємодія зі зовнішнім середовищем

Одним із найскладніших і найважливіших етапів роботи з обґрунтування стратегії діяльності підприємства є оцінка сучасного стану та визначення основних тенденцій розвитку його зовнішнього середовища.

Для цього необхідно проводити моніторинг. Взаємодія підприємства із зовнішнім середовищем відбувається у двох зонах:

1. загальне оточення (макросередовище);

2. оперативне середовище (мікросередовище).

Зовнішнє середовище (навколишнє оточення) - це сукупність господарських суб'єктів, економічних, суспільних і природних умов, національних, міждержавних та інших зовнішніх структур відносно підприємства умов і факторів, що діють у глобальному оточенні.

Мікросередовище - це середовище прямого впливу на підприємство, це споживачі, конкуренти, державні органи, фінансово-кредитні установи та інші зовнішні агенти і контрагенти.

Макросередовище - це середовище опосередкованого впливу на підприємство, що утворюють економічні та матеріально-технічні умови, суспільні відносини, природні демографічні, економічні та інші фактори.

Інформаційне забезпечення економічної діяльності підприємства

Інформація — це документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що відбу­ваються в суспільстві, державі і навколишньому природно­му середовищі.

Суб’єктами інформаційних відносин в Україні є: грома­дяни України, юридичні особи і держава. Крім того, також інші держави, їх громадяни та юридичні особи, міжнародні організації й особи без громадянства.

Об'єктами інформаційних відносин є документована або публічно оголошувана інформація про події та явища в галузі політики, економіки, культури, а також у соціальній, екологічній, міжнародній та інших сферах.

Крім якісних показників (вид, галузь тощо), інформація характеризується також кількісними показниками, серед яких найважливіший — це обсяг інформації.

Класифікація інформації:

• за джерелами формування інформація може бути зовнішньою і внутрішньою. Джерелом внутріш­ньої інформації є саме підприємство та його підроз­діли. Таку інформацію відносно легко можна до­ повнити, перевірити, уточнити. Джерела зовніш­ньої інформації знаходяться за межами підприєм­ства і, як правило, виступають одним із елементів його зовнішнього середовища. Зовнішню інформацію підприємство повинно отримувати в найповні­шому обсязі, але це часто пов'язано з додатковими зусиллями з боку працівників підприємства;

• за ступенем обробки виділяють первинну і вто­ринну інформацію. Вторинна інформація являє собою результат аналітико-синтетичної та іншої об­робки однієї або кількох одиниць первинної інфор­мації. Прикладом документів первинної інформації можуть бути рахунки-фактури, товарно-транспорт­ ні накладні, відомості про денну виручку торго­вельного підприємства. Вона фіксується в первин­них документах обліку;

• за характером фіксації інформація може бути представлена як у документованому вигляді, так і в не документованому, наприклад в усній формі. У свою чергу, документована інформація поділяється за носіями інформації (папір, фотоплівка, мікрофотоплівка);

• за ступенем достовірності інформація може бути офіційною, якщо відомі достовірні джерела інфор­мації, посадові особи — автори або розробники інформації. Неофіційна інформація має, як пра­вило, форму чуток і пліток. Найчастіше неможливо визначити джерело неофіційної інформації. Неофі­ційна інформація супроводжується коментарями типу: "за неперевіреними даними", "із неофіційних джерел" тощо. Використання неофіційної інформа­ції може нанести економічну шкоду підприємству, а також погіршити його позитивний імідж в очах суспільства і споживачів. Неофіційна інформаціяможе носити характер дезінформації, тобто в умовах конкурентної боротьби розповсюдження викривлених або явно брехливих відомостей про підприємство з метою його дискредитації. Викори­стання неофіційної інформації для підприємства небажане;

• залежно від умов надання інформаційних послуг інформація може бути безкоштовною і платною. В умовах ринкових відносин більша частина ін­формації є платною. Підприємство може отриму­вати інформацію на платній основі: передплатні видання, економічні огляди, огляди цін і кон'юнк­тури, статистичні бюлетені тощо на умовах угоди чи контракту (проведення науково-дослідницьких робіт, здійснення нормування праці, проведення опитувань населення, відвідувачів, покупців і екс­пертів); купівля і продаж ліцензій, технологій, ноу-хау тощо. Безкоштовно або за символічну плату підприємство може отримувати інформацію з пи­тань законодавства, податків, чинних нормативів тощо в державних органах, у благодійних організа­ціях і в організаціях, що надають технічну допомо­гу (безкоштовні консультації з управління і марке­тингу, організації виробництва і технології, навчан­ня персоналу тощо). Підприємство може організу­вати продаж інформації, що не є комерційною та­ємницею. Одним із найдорожчих видів інформації є науково-технічна, наприклад ліцензії, патенти і ноу-хау. Вони набирають товарну форму і висту­пають предметом купівлі-продажу;

• залежно від форм власності розрізняють інформа­цію, що надходить від державних або комерційних підприємств, які орієнтуються у своїй діяльності на отримання прибутку. Кожне підприємство в умовах ринку незалежно від форми власності повинно публікувати у відкритій пресі відомості про свою діяльність за результатами роботи за календарний або фінансовий рік (бухгалтерський баланс, корот­кий звіт про господарську діяльність тощо);

• залежно від особливостей організаційної побудови і форми власності інформація про підприємство має свої характерні відмінності. В умовах ринку підприємство зацікавлено в захисті інформації від несанкціонованого доступу до неї.

За режимом доступу інформація поділяється на від­криту інформацію та інформацію з обмеженим досту­пом.

Режим доступу до інформації — це передбачений правовими нормами порядок одержання, використання, по­ширення і зберігання інформації.

Доступ до відкритої інформації забезпечується шляхом її систематичної публікації в офіційних друкованих ви­даннях; поширення її засобами масової комунікації; безпо­середнього надання її зацікавленим громадянам, держав­ним органам та юридичним особам.

Обмеження права на одержання відкритої інформації забороняється чинним законодавством України. Пріори­тетним правом на одержання відкритої інформації користуються громадяни й установи, яким ця інформація необхідна для виконання своїх професійних обов'язків.

Конфіденційна інформація — це відомості, що знахо­дяться у володінні, користуванні або розпорядженні окре­мих фізичних або юридичних осіб і поширюються за їхнім бажанням відповідно до передбачених ними умов.

Громадяни та юридичні особи, які володіють інфор­мацією професійного, ділового, виробничого, банківського, комерційного та іншого характеру, одержаною на власні кошти, або такою, що є предметом їхнього професійного, ділового, виробничого, банківського, комерційного та ін­шого інтересу і не порушує непередбачену законом таєм­ницю, самостійно визначають режим доступу до неї, вклю­чаючи належність її до категорії конфіденційної, і встанов­люють для неї систему захисту (способи захисту).

До таємної інформації належить інформація, що мі­стить відомості, які становлять державну та іншу таємни­цю, розголошення якої завдає шкоди особі, суспільству і державі.

Економічною службою підприємства постійно викори­стовується статистична інформація. Статистична інфор­мація — це офіційна, документована державна інформа­ція, що дає кількісну характеристику подій та явищ, які відбуваються в економічній, соціальній, культурній та ін­ших сферах життя України. Державна статистична інфор­мація підлягає систематичному відкритому публікуванню. Статистичну інформацію можна отримати зі статистичних збірників, які щорічно видаються, або безпосередньо із форм статистичної звітності конкретних підприємств і організацій.

Основними видами інформації за функціональними оз­наками є:

• статистична інформація;

• інформація про діяльність державних органів влади та органів місцевого і регіонального самовряду­вання;

• правова інформація;

• інформація про особу;

• інформація довідково-енциклопедичного характеру;

• науково-технічна інформація;

• соціологічна інформація.

Правова інформація — це сукупність документованих або публічно оголошених відомостей про право, його си­стему, джерела, реалізацію, юридичні факти, правовідно­сини, правопорядок, правопорушення і боротьбу з ними та їх профілактику тощо.

До правової інформації належать:

• законодавчі і підзаконні нормативні акти;

• міжнародні договори й угоди;

• норми і принципи міжнародного права;

• ненормативні правові акти.

Інформація про особу — це сукупність документова­них або публічно оголошених відомостей про особу. Основ­ними і персональними даними про особу є: стать, націо­нальність, освіта, сімейний стан, релігійність, стан здоро­в'я, а також адреса, дата і місце народження. Забороняється збирати відомості про особу без її попередньої згоди, за винятком випадків, передбачених чинним законодавством України.

Інформація довідково-енциклопедичного характеру — це систематизовані, документовані або публічно ого­лошені відомості про суспільне державне життя і навко­лишнє природне середовище. Працівники підприємства для отримання довідково-енциклопедичної інформації активно використовують енциклопедії, словники, довідники, рек­ламні повідомлення й оголошення, путівники, карто­графічні матеріали тощо. Система цієї інформації і доступ до неї регулюються бібліотечним, архівним та іншим галузевим законодавством.

Соціологічна інформація — це документовані або публічно оголошені відомості про ставлення окремих гро­мадян та соціальних груп до соціальних подій і явищ, проце­сів і фактів. Соціологічна інформація є результатом соціо­логічних опитувань, спостережень та інших соціологічних досліджень. Соціологічні дослідження можуть бути вико­нані самими підприємствами або замовлені для виконання спеціалізованими дослідницькими фірмами.

Науково-технічна інформація — не документовані або публічно оголошені відомості про вітчизняні і зарубіж­ні досягнення науки, техніки та виробництва, одержані в ході науково-дослідної, дослідно-конструкторської, проек­тно-технологічної, виробничої і громадської діяльності. Джерелами науково-технічної інформації виступають спе­ціалізовані державні підприємства, установи, організації, державні органи науково-технічної інформації, наукові і нау­ково-технічні бібліотеки, підприємства будь-яких організа­ційно-правових форм, засновані на приватній або колективній власності, предметом діяльності яких є інформаційне забез­печення народного господарства і громадян України.

Крім вищеперелічених класифікаційних ознак можна виділити й такі види інформації:

• за ознакою стабільності: умовно-постійна та умов­но-змінна;

• за фактором часу: оперативна і періодична;

• за направленістю: пряма і зворотна;

• за роллю і функціями: маркетингова, управлін­ська (директивна, розпоряджувальна тощо), нор­мативна, прогнозна, планова, облікова, звітна, ' контрольна, аналітична тощо.