Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Ekonomika_predpriatia_kniga.doc
Скачиваний:
2
Добавлен:
09.09.2019
Размер:
6.18 Mб
Скачать

Якість продукції, його оцінка і рівень якості

Під якістю продукції розуміють сукупність якостей, які визначають її здатність задовольняти певні потреби споживачів відповідно до свого призначення. Оцінка якості передбачає визначення його абсолютного, відносного, оптимального і перспективного рівнів.

Абсолютний рівень якості визначають визначенням певних показників без їх порівняння з відповідних показниками аналогічних виробів.

Відносний рівень якості визначають зіставленням абсолютних показників якості продукції з відповідними показниками аналогічних кращих виробів.

Оптимальний рівень якості відповідає мінімальній величині загальний суспільних витрат на виробництво і експлуатацію продукції.

Коефіцієнт якості визначають по формулі:

де

- об'єм продукції відповідно до 1 сорту і вищої якості

- ціна одиниці продукції 1 сорту і вищої якості

Продуктивність праці як економічна категорія, ії розрахунок та фактори зростання.

Під продуктивністю праці заведено розу­міти ефективність (плодотворність) трудових витрат, здатність конкретної праці створю­вати за одиницю часу певну кількість матеріальних благ. Рівень продуктивності праці визначається кількістю продукції (обсягом робіт чи послуг), що виробляє один працівник за одиницю робочого ча­су (годину, зміну, добу, місяць, квартал, рік), або кількістю робочого часу, що витрачається на вироб­ництво одиниці продукції (виконання роботи чи по­слуги).

Різноманітність підходів до визначення рівня про­дуктивності праці залежить від специфіки діяльності тих чи тих підприємств або їхніх підрозділів, від мети розрахунків та базується на методичних особливос­тях.

Якщо показники виробітку мають більш узагаль­нюючий, універсальний характер, то показники тру­домісткості можна розраховувати за окремими ви­дами продукції (послуг) та використовувати для розрахунків потрібної кількості робітників, вияв­лення конкретних резервів підвищення продуктивності праці. Натуральні показники виробітку найбільш точно відображають динаміку продуктивності праці, але можуть бути застосовані лише на підприємствах, що випускають однорідну продукцію. Викорис­тання так званих умовно-натуральних вимірювачів (наприклад, умовна консервна банка) дозволяє розширити можливість застосу­вання цих показників.

Трудові показники потребують добре налагодженої роботи з технічного нормування та обліку праці. Переважно їх використо­вують на робочих місцях, дільницях, цехах, що випускають різно­рідну продукцію, та за наявності значних обсягів незавершеного виробництва, яке неможливо виміряти в натуральних та грошових

Рис. Методи вимірювання та показники рівня продуктивності праці

Методи розрахунку продуктивності праці. Фактори зростання продуктивності праці.

Для забезпечення точності вимірювання продуктивності праці (особливо її динаміки) за вартісними показниками слід ураховува­ти вплив на її рівень передовсім цінового фактора.

Цілеспрямоване управління продуктивністю праці, розробка конкретних програм ефективні­шого використання трудового потенціалу підприємства (організації) потребують класифікації чинників її динаміки. З огляду на можливості впливу на діяльність підприєм­ства (організації) всі чинники зростання продуктивності праці по­діляють на дві узагальнюючі групи — зовнішні та внутрішні.

До групи зовнішніх чинників належать ті, що об'єктивно пере­бувають поза контролем окремого підприємства (тобто чинники за­гальнодержавні та загальноекономічні — законодавство, політика і стратегія, ринкова інфраструктура; макроструктури! зрушення в суспільстві; природні ресурси), а до внутрішніх — ті, на які підприє­мство може безпосередньо впливати (характер продукції, техноло­гія та обладнання, матеріали, енергія; персонал, організація вироб­ництва й праці, система мотивації тощо). Проте зовнішні чинники теж мають для підприємства неабиякий господарський інтерес. Урахувавши їх, можна ґрунтовніше мотивувати відповідні уп­равлінські рішення, які дають змогу виробити стратегію щодо про­дуктивності праці на тривалий період.

Окрім наведеної глобальної (системної) класифікації, у прак­тиці господарювання для аналітичних цілей та укрупнених розра­хунків можуть використовуватися й інші інтегровані групування факторів зростання продуктивності праці на підприємствах. За одним з можливих таких групувань усі чинники, що істотно впли­вають на продуктивність праці, можна об'єднати в такі групи:

  • матеріально-технічні (удосконалення техніки й технології, за­стосування нових видів сировини та матеріалів тощо);

  • організаційні (поглиблення спеціалізації, комбінування, удос­коналення системи управління, організації праці тощо);

  • економічні (удосконалення методів планування, систем опла­ти праці, участі працівників у прибутках тощо);

  • соціальні (створення належного морально-психологічного клімату, нематеріальне заохочення, поліпшення системи підготов­ки та перепідготовки персоналу тощо);

  • природні умови та географічне розміщення підприємств (цю групу факторів виділяють та аналізують переважно на підприєм­ствах добувних та деяких переробних галузей промисловості).

ПОНЯТТЯ “МОТИВАЦІЯ ТРУДОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ” ТА ІЇ МОДЕЛІ.

Соціально-економічною основою поведінки та активізації зусиль персоналу підприємства (орга­нізації), що спрямовані на підвищення результа­тивності їхньої діяльності, завжди є мотивація праці.

Система мотивації характеризує сукупність взаємозв'язаних заходів, які стимулюють окремого працівника або трудовий колек­тив у цілому щодо досягнення індивідуальних і спільних цілей діяльності підприємства (організації).

Для формування належного ставлення до праці необхідно ство­рювати такі умови, щоб персонал сприймав свою працю як свідо­му діяльність, що є джерелом самовдосконалення, основою про­фесійного та службового зростання. Система мотивації повинна розвивати почуття належності до конкретної організації. Відповід­не ставлення до праці та свідома поведінка визначаються систе­мою цінностей працівника, умовами праці й застосовуваними сти­мулами.

До факторів, котрі зумовлюють поведінку працівника і які тре­ба враховувати в практиці мотивації його трудової діяльності, на­лежать передовсім такі: фізичний тип особистості (вік, стать тощо), рівень самосвідомості та освіченості, професійна підготовка, пси­хологічний клімат у колективі, вплив зовнішнього середовища тощо.

Щодо колективної психології, то формування дійової системи мотивації спирається на постійний аналіз і вдосконалення відно­син між: роботодавцями й найманими працівниками; керівниками та їхніми підлеглими; конкуруючими робочими групами; групами, що виконують споріднені функції.

Система мотивації на рівні підприємства має базуватися на пев­них вимогах, а саме:

  • надання однакових можливостей щодо зайнятості та посадо­вого просування за критерієм результативності праці;

  • узгодження рівня оплати праці з її результатами та визнання особистого внеску в загальний успіх. Це передбачає справедливий розподіл доходів залежно від ступеня підвищення продуктивності праці;

  • створення належних умов для захисту здоров'я, безпеки праці та добробуту всіх працівників;

• забезпечення можливостей для зростання професійної май­стерності, реалізації здібностей працівників, тобто створення про­грам навчання, підвищення кваліфікації та перекваліфікації;

• підтримування в колективі атмосфери довіри, заінтересова­ності в реалізації загальної мети, можливості двосторонньої кому­нікації між керівниками та робітниками.

Рис. Концептуальні характеристики моделей мотивації трудової діяльності.

Тут вы можете оставить комментарий к выбранному абзацу или сообщить об ошибке.

Оставленные комментарии видны всем.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]