Оплата праці працівників торговельної мережі за різними формами та системами оплати праці.

До поняття "організація заробітної плати" входять такі основні елементи, як:

• тарифна система;

• форми і системи заробітної плати;

• організація преміювання;

• нормування праці.

Тарифна система використовується для розподілу робіт залежно від складності їх виконання і працівників за кваліфікацією. Вона складається із:

• тарифних сіток;

• тарифних ставок робітників;

• тарифно-кваліфікаційних довідників;

• кваліфікаційних характеристик робіт і професій;

• схем посадових окладів керівних працівників, спеціалістів і службовців.

Додатково можуть бути встановлені різні доплати і надбавки до тарифних ставок і посадових окладів.

Рівень кваліфікації для спеціалістів і службовців визна­чається відповідно до вимог діючих кваліфікаційних харак­теристик посад керівників, спеціалістів і службовців під­приємств та організацій торгівлі. При цьому враховуються рівень їхньої освіти (наявність документа про освіту) і результати атестацій, що проводяться періодично та визначають просування по службі і рівень заробітної плати.

Для робітників рівень кваліфікації визначається тариф­ним розрядом (для продавців — категорією), що присвою­ється згідно з вимогами діючих кваліфікаційних довідників професій робітників.

Зараз для продавців установлено три рівні кваліфікації: І, II і III категорії. У кваліфікаційному довіднику дано диференціацію кваліфікаційних вимог за категоріями про­давців і з урахуванням виду товарів, які вони продають (продовольчі або непродовольчі товари). Відповідно до вимог та фактичних знань і вмінь продавцю (робітнику) присвоюється категорія (розряд) атестаційною комісією безпосередньо на підприємстві.

Тарифна сітка це шкала, що визначає співвідношення в розмірах, тарифних ставок залежно від присвоєного рівня кваліфікації (за категоріями чи розрядами). Кожен розряд тарифної сітки має коефіцієнт, який показує, у скільки разів заробітна плата робітника даного розряду вища, ніж у робітника першого розряду. Для продавців най­нижча заробітна плата відповідає III категорії кваліфікації.

Мінімальний рівень заробітної плати встановлюється для працівників найнижчого рівня кваліфікації. Тарифна ставка робітників І розряду (продавців III категорії) не мо­же бути нижчою за державну гарантію мінімального заро­бітку. Тарифні ставки вищих розрядів (категорій) визна­чаються множенням ставки І розряду (III категорії) на відповідний тарифний коефіцієнт.

Зараз у більшості галузей діє шестирозрядна тарифна сітка, затверджена відповідними органами державного управління. Але для працівників торгівлі тарифні коефі­цієнти встановлюються галузевими тарифними угодами.

Держава в законодавчому порядку встановлює міні­мальний рівень заробітної плати за місяць.

Тарифна угода на рівні підприємства визначає конк­ретні для даного підприємства розміри окладів, тарифних ставок, що діють у поточному році. У випадку прискорення темпів інфляції зміст тарифних угод може переглядатися протягом року.

Для продавців установлюються місячні оклади залежно від їхньої категорії та асортименту товарів, що продаються.

Прийнято диференціювати місячні оклади для трьох категорій продавців при продажу таких товарів:

1) технічно складні товари і букіністична книга (най­вищі розміри окладів);

2) картопля, овочі, м'ясо, риба;

3)книги;

4) продовольчі товари, товари побутової хімії, буді­вельні і господарчі товари;

5) інші товари.

Оскільки на практиці відбувається універсалізація роздрібної торговельної мережі, то оклади можуть уста­новлюватися лише для продавців четвертої і п'ятої груп товарів. При цьому, як правило, оклад продавця II категорії звичайно у 1,10 - 1,15 раза вищий, ніж 3 категорії, а у продавця І категорії - у 1,20 - - 1,30 раза вищий, ніж у продавця 3 категорії.

Керівник торговельного підприємства самостійно вибирає форми і системи оплати праці для різних категорій персоналу. За допомогою спеціалістів з питань економіки, Праці і кадрів та за узгодженням із профспілковим комі­тетом він установлює і затверджує конкретні розміри тарифних ставок, відрядних розцінок, посадових окладів, премій, винагород, надбавок, доплат на умовах, перед­бачених колективним договором і Кодексом законів про працю України.

Існують дві основні форми оплати праці: погодинна (во­на установлюється відповідно до того часу, протягом якого підприємство використовувало робочу силу) або відрядна (відповідно до виконаного обсягу робіт).

Зустрічаються і змішані форми оплати праці, на­приклад, відрядна оплата із гарантованим мінімумом, або погодинна оплата продавцям із виплатою комісійних у від­сотках до певної особистої виручки.

Погодинна оплата праці використовується звичайно при оплаті робіт тих видів, де головну роль відіграє якість, або там, де швидкість робіт, тобто і кількість продукції, вироб­леної (чи проданої) за одиницю часу, не залежить від інди­відуальних зусиль працівника. Погодинна оплата може застосовуватися і там, де важко або неможливо розрахувати обсяг виконаних робіт.

Головна перевага для працівника при погодинна системі оплати праці полягає в тому, що він має гарантований щомісячний дохід, який не залежить від можливого зни­ження рівня виробництва або торгівлі в даний проміжок часу, а недолік — у тому, що працівник не може підвищити свій заробіток шляхом збільшення особистого внеску у виробничий процес. Тобто погодинна оплата праці не стиму­лює індивідуальних зусиль працівника.

В умовах кризового зниження обсягів товарообороту, застосування погодинної форми оплати праці продавців недоцільне і призводить до створення неконтрольованого надлишку робочої сили і виплати незароблених грошей. Ця форма оплати праці може застосовуватися лише для забезпечення соціальних гарантій у торговельному обслу­говуванні сільського населення.

Так, почасово може оплачуватися праця продавців віддалених сільських магазинів системи споживчої коопе­рації України. Товаропостачання таких магазинів, як прави­ло, відбувається через оптові бази райспоживспілок або споживчих товариств. Продавці не вносять власного вкладу в його покращення. Часто вони працюють неповний ро­бочий день з оплатою за мінімальним тарифом за від­працьовані години.

На почасово-преміальній системі оплати праці зви­чайно знаходяться комірники в оптовій торгівлі, спе­ціалісти і службовці, керівники торговельних підприємств, а також досить часто - вантажники, кочегари та інші працівники.

Метою відрядної форми оплати праці є встановлення прямої залежності розмірів заробітної плати від результатів праці. Для ефективного використання цієї форми оплати праці необхідно, щоб тарифні угоди про відрядну оплату мали під собою чітку нормативну базу, тобто містили роз­роблені на науковій основі напружені норми часу або нор­ми виробітку і відрядні розцінки.

Норми часу - це регламентовані витрати часу на виконання окремих операцій при оптимальних умовах ро­боти, але для продавців звичайно установлюються норми виробітку.

Норма виробітку — це кількість продукту, виражена в натуральних чи вартісних одиницях, що повинна бути ви­роблена (оброблена, реалізована) протягом певного періоду.

Між нормою часу і нормою виробітку існує взаємозалежність

- норма виробітку за зміну;

_- норма часу на натуральну одиницю продукту; - фонд робочого часу за зміну.

Відрядна розцінка виторгу продавця - це заро­бітна плата за 100 гривень нормативного товарообороту. Вона розраховується на основі місячних окладів продавців і норм виробітку за місяць так, щоб за 100%-ве виконання норми виробітку продавець одержав призначений йому оклад. Розцінка може бути індивідуальною і бригадною залежно від системи оплати праці, яку використовують. Розрахунок відрядних розцінок виконується за такими формулами:

де - індивідуальна відрядна розцінка оплати праці;

- бригадна відрядна розцінка оплати праці продавців;

- сума місячних окладів усіх членів бригади;

норма виробітку (плановий товарооборот у розрахунку на одного продавця за місяць);

Ч - чисельність членів бригади.

Науково-обґрунтовані розміри норм виробітку, тобто нормативного товарообороту в розрахунку на одного продавця, дають можливість легко визначити необхідну на підприємстві чисельність продавців: