4. Суть, фактори та етапи ціноутворення.

Маркетингова цінова політика - це комплекс заходів, до якого належать визначення ціни, знижок, умов оплати за товари чи послуги з метою задоволення потреб споживачів і забезпечення прибутку фірми.

Суть маркетингової цінової політики підприємств заключається в тому, щоб встановлювати такі ціни і так ними варіювати, щоб зайняти стале положення на ринку, володіючи максимальною його часткою і забезпечити найбільший обсяг прибутку, а також вирішувати стратегічні і оперативні задачі.

Фактори ціноутворення слід розділити на дві групи: внутрішні і зовнішні.

До внутрішніх факторів слід віднести витрати на виробництво і реалізацію, мету фірми, обсяг пропозиції, умови постачання, якість продукції, рівень новизни товару, етап життєвого циклу товару.

До зовнішніх - тип ринку, кон'юнктура ринку, характер і рівень попиту, стан конкурентного середовища, споживачі, торговельні посередники, рівень інфляції, обмеження, які визначаються існуючим законодавством у сфері ціноутворення.

Процес ціноутворення складається з семі етапів.

Етап 1. Визначення мети ціноутворення (отримання прибутку, виживання підприємства, забезпечення конкурентоспроможності тощо).

Етап 2. Аналіз попиту на товар (оцінка попиту при різних цінах, аналіз факторів впливу на попит, встановлення максимальної ціни тощо).

Етап 3. Аналіз витрат (розрахунок постійних, змінних, повних, середніх та маржинальних витрат тощо).

Етап 4. Аналіз цін конкурентів (аналіз реальних цін на конкуруючі товари, порівняння товарів та їх якості).

Етап 5. Вибір методу ціноутворення (методи прямого ціноутворення чи непрямого).

Етап 6. Вибір цінової стратегії (стратегія висок цін, низьких цін, проникнення, зняття вершків, цінового лідера, ціна - якість тощо).

Етап 7. Встановлення остаточної ціни (перевірка встановленої ціни на відповідність цінового образу підприємства, прогнозування реакції конкурентів, встановлення остаточної ціни).

Екзаменаційний білет № 9

1.Склад та завдання організаційної складової ітр.

Організаційна складова — посередницькі організації (оптові й торговельно-посередницькі структури, товарні біржі, брокерські, дилерські, лізингові компанії), власні комерційні структури великих промислових підприємств і галузевих господарських формувань, підприємства дрібнооптової та роздрібної торгівлі;

Організаційна складова:

• вартість основних фондів загалом (також їхніх складових) та за видами економічної діяльності (оптова торгівля, роздрібна торгівля тощо);

• питома вага основних фондів ринкової інфраструктури у загальному обсязі виробничих основних фондів;

• кількість підприємств оптової роздрібної торгівлі, матеріально-технічного забезпечення тощо;

• розподіл торговельних підприємств за типами та видами (продовольчі, непродовольчі, змішані, кіоски та торговельні точки роздрібної мережі

2.Обєкти та суб’єкти лізингу

У Законі України «Про лізинг» передбачено, що лізингодавець зобов'язується придбати майно у власність за дорученням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна.

Даний Закон визначає три суб'єкти лізингової операції:

• лізингодавець — суб'єкт підприємницької діяльності, зокрема, і банківська або небанківська фінансова установа, що передає в користування об'єкти лізингу за договором лізингу;

• лізингоодержувач — суб'єкт підприємницької діяльності, який одержує в користування об'єкти лізингу за договором лізингу;

• постачальник-продавець лізингового майна — суб'єкт підприємницької діяльності, що виготовляє майно (машини, устаткування тощо) та/або продає власне майно, яке є об'єктом лізингу.

Об'єктом лізингу (згідно з чинним законодавством України) може бути нерухоме і рухоме майно, призначене для використання як основні фонди, не заборонене законом до вільного обігу на ринку і щодо якого немає обмежень про передання його в лізинг (основними фондами виробничого і невиробничого призначення є: будинки, споруди, машини і устаткування, обладнання, інструмент, виробничий інвентар та інше майно тривалого використання, що віднесено законодавством до основних фондів).

Лізинг можна вважати різновидом оренди, так званою посередницькою орендою, що забезпечує інвестування виробничих основних фондів за посередництва лізингової фірми.

Лізингова фірма (лізингодавець) придбаває майно не для власного користування, а з метою надання його на визначених умовах в користування іншій особі і отримання з цього прибутку.

Об'єктом лізингу не можуть бути: земельні ділянки, інші природні об'єкти, а також єдині майнові комплекси підприємств та їх відокремлені підрозділи