19

1. Загальна фізична та спеціальна фізична підготовка спортсмена

Підготовка спортсмена – складний багатобічний процес, що включає спортивне тренування, спортивні змагання й інші чинники, що доповнюють тренування і змагання,- загальний режим життя, спеціальне харчування, відпочинок, засоби відновлення й ін. Основними сторонами підготовки спортсмена є фізична, технічна, тактична, морально-вольова і теоретична підготовки.

Фізична підготовка спрямована на зміцнення здоров`я, досягнення високого рівня фізичного розвитку, виховання необхідних спортсмену фізичних якостей. Її прийнято підрозділяти на загальну фізичну підготовку (ЗФП) і спеціальну фізичну підготовку (СФП).

Ціль ЗФП – досягнення високої працездатності людини. ЇЇ засобами є різноманітні фізичні вправи ( ходьба, біг, пересування на лижах, плавання, веслування, рухливі і спортивні ігри, гімнастика, вправи з обтяженням і ін.). СФП спрямована на виховання окремих фізичних якостей, навиків і умінь, необхідних в обраному виді спорту. Вона проводиться систематично і допомагає спортсмену підготуватися до змагань. Засобами її є спеціальні вправи й елементи обраного виду спорту. Співвідношення ЗФП і СФП у процесі спортивного тренування змінюється: із ростом спортивної майстерності поступово зростає питома вага СФП.

Технічна підготовка спортсмена спрямована на вивчення й удосконалювання техніки рухів, властивих даному виду спорту. У процесі загальної технічної підготовки спортсмен поповнює фонд рухових умінь і навиків, необхідних йому в житті й у спортивній практиці. У ході спеціальної технічної підготовки він опановує раціональною технікою обраного види спорту, розширює і поглиблює своє спортивну спеціалізацію, доводить до досконалості необхідні уміння і навики.

Тактична підготовка озброює спортсмена способами і формами ведення боротьби в процесі змагань ( тактика в спорті – це мистецтво ведення спортивної боротьби). У зміст тактичної підготовки входить навчання спортсмена поводженню під час змагань, подоланню можливих труднощів. У процесі тактичної підготовки спортсмени опановують необхідними прийомами і діями, тактичними знаннями.

Для побудови тактичного плану спортивної боротьби необхідно вивчити своїх суперників і їхні тактичні прийоми, знати і правильно розподіляти свої сили, застосовувати такі маневри, що можуть принести успіх. План тактичної боротьби повинен бути підпорядкований інтересам колективу і команди.

Морально-вольова підготовка спортсмена спрямована на виховання в нього моральних рис і вольових якостей. Воля – це свідома активність спортсмена, спрямована на подолання перешкод, на досягнення поставленої цілі. Воля виховується в процесі подолання труднощів, що виникають під час тренувань і змагань: страху перед важким елементом, хворобливих відчуттів або несприятливих умов зовнішнього середовища; дотримання встановленого режиму дня, підпорядкування правилам спортивних змагань, виконання дисциплінарних вимог на учбово-тренувальних заняттях і ін.. Вольові зусилля завжди носять усвідомлений характер. Найбільш чітко вони виявляються, коли спортсмен зустрічається із серйозними труднощами. Так, наприклад, при тривалому й інтенсивному бігу наступає стан, коли більше незмога продовжувати біг, хочеться припинити змагання. Потрібна велика сила волі, щоб перебороти цей стан так.

Теоретична підготовка спортсмена озброює його спеціальними знаннями, що мають відношення до спортивної діяльності. Вона включає знання з історії, теорії і методики спорту взагалі і даного виду спорту зокрема, фізіології і психології, гігієни, біомеханіки фізичних вправ, лікарського контролю. Теоретична підготовка здійснюється безпосередньо на учбово-тренувальних заняттях, але може проводитися також у виді лекцій, бесід, самостійного вивчення відповідної літератури.

1.1 Навчання рухам. Формування рухових умінь, удосконалювання рухових навиків. Трудова і спортивна діяльність може бути успішною, якщо людина має необхідні рухові уміння і навики. Спроможність людини виконувати рухи й управляти ними називається руховими уміннями.

Навчання новому руху вимагає на початковому етапі підвищеної концентрації уваги, свідомого керування рухами окремих частин тіла. У процесі повторень рухові дії стають звичними, координованими, виконуються легко і невимушено. Уміння переходять у рухові навики. Рухи виконують мовби автоматично, без спрямованої концентрації уваги на їхніх деталях. Велосипедист, наприклад, опанувавши навик їзди, під час руху може розмовляти, оглядати навколишню місцину.

На учбово-тренувальних заняттях ви вивчаєте техніку виконання окремих рухів, комплексів і комбінацій фізичних вправ. Знання основних закономірностей формування рухових умінь, удосконалювання рухових дій істотно прискорює оволодіння новими рухами, робить придбані навики більш міцними.

Процес оволодіння новим рухом проходить три етапи: 1) знайомлення з новим рухом; 2) формування рухового уміння; 3) удосконалення рухового навику.

На етапі ознайомлення створюється загальне уявлення про новий рух, що має бути освоєним. Ті, що займаються, слухають пояснення викладача (тренера), переглядають показ вправи, кінограму, навчальний фільм, вивчають плакати, після чого роблять першу спробу виконувати нову вправу. При цьому використовують різні способи випробування вправ.

На етапі формування рухового уміння шляхом багатократних повторень і виправлення помилок, що виникають, рух доводять до відносно досконалої форми, необхідної деталізації. Широко застосовують на цьому етапі цілісний спосіб виконання вправи з виробничим відпрацюванням окремих деталей.

На етапі удосконалення рухового навику рух спрацьовується в реальних і навіть ускладнених умовах. Етап відрізняється тривалістю: поки спортсмен тренується і виступає в змаганнях, він повинен удосконалювати засвоєні рухові навики свого виду спорту.

У процесі навчання рухам, удосконалювання рухових навиків варто керуватися загальними педагогічними принципами: свідомості, активності, наочності, доступності, систематичності і тривкості.

Стосовно до фізичного виховання принципи свідомості й активності виражаються в тому, наскільки усвідомлено відноситься спортсмен до тренувального процесу. Розуміння задач тренування , активне виконання завдань і вправ прискорюють навчання, підвищують активність тренувальних знань, дозволяють творчо використовувати придбані теоретичні знання, уміння і рухові навики в наступній спортивній діяльності. Особиста зацікавленість, осмислене відношення до знань, свідомий аналіз виконаних вправ особливо необхідні при самостійних заняттях.

Через наочність учні сприймають досліджуваний рух, мовби програмують його у своїй свідомості. Спостерігати можна

За рухом, показним тренером, іншим спортсменом. Це безпосередньо наочність. При опосередкованій наочності вивчаються кінограми, малюнки, схеми і т. п.

Принцип доступності навчання означає, що фізичні вправи повинні бути доступними для виконання, об’єм і інтенсивність застосування навантажень повинні відповідати силам і можливостям тих, що займаються. Фізичні вправи вивчаються і закріплюються з дотриманням правил «від простого до складного», «від легкого до важкого», «від відомого до невідомого».

Принцип систематичності полягає в регулярності знань, у раціональному, систематичному чергуванні навантажень і відпочинку. Регулярні й оптимально тривалі заняття дають більший ефект, ніж епізодичні. Перерви а заняттях викликають угасання деяких навиків, знижують рівень фізичних якостей.

Принцип тривалості припускає, що знання, уміння і навики, засвоєні на навчальних і тренувальних заняттях, необхідно доводити до стійкого, міцно закріпленого стану. Ця вимога має тісний зв’язок із принципом систематичності: для того, щоб засвоїти міцно, треба повторювати вправи систематично. Погано закріплені навики легко руйнуються.

1.2 Фізичні якості людини. Засоби і методи їхнього виховання.

Фізичними якостями людини прийнято називати окремі її рухові можливості, такі, як сила, швидкість, витривалість, спритність, гнучкість і ін.. Це ті природні задатки до рухів, якими всі люди наділені від народження. Фізичні якості людини перетерплюють природні зміни росту і розвитку організму. Однак ці зміни можна підсилити і прискорити цілеспрямованими заняттями фізичною працею, фізичними вправами. У спорті не можна серйозно мріяти про які-небудь успіхи без досить високого рівня виховання цілого комплексу фізичних якостей.

У більшості видів спорту виявляються всі фізичні якості. Але для досягнення успіху в кожному окремому виді необхідно виховати переважно одну або декілька фізичних якостей. Бігуну на короткі дистанції, наприклад, необхідні переважно швидкість і сила, штангісту – сила, акробату – спритність і т.д. В основі удосконалювання фізичних якостей лежить чудова спроможність людського організму відповідати на повторні фізичні навантаження перевищенням вихідного рівня своєї працездатності. У результаті постійного подолання тренувальних навантажень в організмі людини відбувається ряд змін, що визначають зрушення убік збільшення її фізичних можливостей.

Сила – спроможність людини переборювати зовнішній опір або протидіяти йому за рахунок м’язових зусиль. Засобами виховання сили є вправи, при виховання яких перемагається опір різних обтяжень (штанга, гиря, гантелі і т.п.), пружних предметів (еспандер), маси власного тіла (підтягування, присідання), маси партнера й ін.. Методами виховання сили є: метод максимальних зусиль (виконання вправ із необмеженими обтяженнями і багатократним повторенням «до відмови»); метод динамічних зусиль (виконання вправ з обтяженням різної маси, піднімання їх із великою швидкістю) і ін..

Швидкість – спроможність людини виконувати рухи в мінімально короткий термін. Засобами виховання швидкості будуть такі рухи, що можна виконати з максимальною швидкістю. Застосовуються прості по координації вправи, але їхнє виконання не повинно бути тривалим. Для виховання швидкості використовують методи: утруднених умов (обтяження, наприклад); полегшених умов (лідирування, біг під ухил, метання полегшених снарядів); виконання вправ при емоційно насичених умовах (рухливі ігри, спортивні ігри, біг на місцевості).

Витривалість – це спроможність людини робити роботу заданої інтенсивності протягом можливо більш тривалого часу. Розрізняють загальну і спеціальну витривалість. Під загальною витривалістю розуміється спроможність людини тривалий час виконувати фізичну роботу помірної інтенсивності (пиляння дров, плавання, спортивна ходьба і т.п.). Під спеціальною витривалістю розуміється спроможність спортсмена тривалий час підтримувати працездатність у визначеному виді фізичних вправ (спеціальна витривалість бігуна, плавця, лижника). Загальна витривалість в основному виховується рівномірними методами, спеціальна – перемінним, інтервальним і загальним методами.

Спритність – це спроможність людини перебудовувати свою рухову діяльність відповідно до вимог раптово мінливої обстановки. Активними засобами виховання спритності є рухливі і спортивні ігри, боротьба, акробатика й ін.. При вихованні спритності використовуються такі методи: виконання відомих вправ у незвичайних сполученнях; ускладнення вправ додатковими рухами, зміна способів виконання вправ і ін..

Гнучкість – це спроможність виконувати рухи з великою амплітудою. Для виховання гнучкості використовують активні рухи з амплітудою, що поступово збільшується, наприклад нахили тулуба назад до відмови; махові і пружні рухи - махи ногами; завдання з предметними орієнтирами – змахнути ногою до висячого м’яча; вправи з активною допомогою партнера й ін..

Фізичні якості не виховуються ізольовано: удосконалюючи одну з них, ми обов’язково впливаємо і на інші (так званий перенос якостей). Цей перенос якостей може бути позитивним і негативним. Силові якості, наприклад, поліпшують результати у швидкісних вправах лише до визначеної межі. Штангісти рідко можуть виконувати швидкі руки так само ефективно, як, приміром, боксери. Тому одностороннє виховання фізичної сили може привести до зниження показників швидкості і витривалості. От чому вважається, що основою для досягнення високих результатів у спорті є різнобічна фізична підготовка.

Основними засобами виховання фізичних якостей є фізичні вправи. Їхнє число надзвичайно велике. Відомо декілька класифікацій фізичних вправ за різними ознаками. Одна з таких класифікацій – група фізичних вправ за тими фізичними якостями, що вони переважно виховують. Відповідно до неї виділяють: швидкісносилові вправи (спринтерський біг, стрибки, метання й ін..), вправи на витривалість (біг на середні довгі дистанції, лижні гонки, плавання), вправи на координацію (акробатика, стрибки у воду, фігурне катання на ковзанках) і ін..

Для виховання фізичних якостей використовуються різні методи: рівномірний, перемінний, повторний, інтервальний, ігровий, змагальний, круговий і ін..

Рівномірний метод характеризується постійною інтенсивністю тренувальної роботи. У практиці застосовуються два його варіанти, наприклад: робота граничної інтенсивності на змагальній дистанції (біг на 1500 м) і тривалої безупинної роботи помірної інтенсивності, виконуваної цим бігуном на більш довгій дистанції ( наприклад, 8---м). Перший варіант застосовується для виховання спеціальної витривалості, другий – для виховання загальної витривалості.

Перемінний метод характеризується безупинною роботою з мінливою інтенсивністю. Різні співвідношення інтенсивної і помірної роботи і складають суть методу. З варіантів цього методу найбільше відома «фартлек» (гра швидкостей), коли біг виконується з різною швидкістю і чергується з різними стрибковими або імітаційними вправами.

Повторний метод характеризується повторенням тих самих вправ з інтервалами для відпочинку, під час яких відбувається досить повне відновлення працездатності. Число повторень і тривалість виконання вправ можуть бути найрізноманітнішими, наприклад у бігу: 3 х 600 м, 8 х 60 м ( це означає, що бігун пробіг три рази по 600 м, вісім разів по 60 м). У залежності від задач тренувального процесу, періоду тренування і готовності спортсмена визначається швидкість , із якою повинні бути освоєні ці відрізки. Наприклад, повторна робота на коротких відрізках частіше спрямована на виховання швидкісно-силових якостей, тому застосовується біг із граничною або майже межовою швидкістю.

Інтервальний метод відрізняється від повторного тим, що ті самі навантаження виконуються з жорстко заданими інтервалами відпочинку,що у міру зростання тренованості скорочуються (наприклад, 3 х 600 м через 6 хв. Відпочинку)ю Цей метод застосовується в основному для виховання витривалості, як загальної, так і спеціальної.

Ігровий метод дозволяє удосконалювати такі якості і спроможності спортсмена, як спритність, швидкість, самостійність, ініціативність і ін.. Висока ефективність методу пояснюється тим позитивним емоційним тлом, яким супроводжується участь в іграх.

Змагальний метод – це виконання вправ в умовах, близьких до змагань. Він застосовується для виховання морально-вольових, фізичних якостей спортсмена, для тактичної підготовки до майбутніх змагань.

Круговий метод. Його назва походить від того, що спочатку місця, де виконувалися вправи, розташовувалися по замкнутому колу. Суть методу в серійному виконання знайомих, технічно не складних вправ, підібраних і об’єднаних у комплекс за визначеною схемою. Для кожного виду вправ встановлюється (визначається) місце, що називається «станцією». Таких станцій звичайно 8-10. На кожній із них той,що займається, виконує одну з вправ – присідання, підтягування, віджимання в упорі, нахили, стрибки й ін.. І так може бути пройдено декілька кіл.