2. Основні функції системи органів

Органи і системи органів. Організм як єдине ціле.

З’єднуючись між собою, різні тканини утворюють органи. Органом називається частина тіла, що має визначену форму, будову, займає відповідне місце і виконує специфічну функцію. У формуванні будь-якого органу беруть участь різні тканини,але тільки одна з них є головною, інші виконують допоміжну функцію. Наприклад, сполучна тканина утворить основу органа, епітеліальна – слизуваті оболонки органів дихання і травлення, м’язова – стінки порожніх органів (стравохід, кишечник, сечовий міхур і ін.), нервова тканина подана у виді нервів, що інервують орган, нервових вузлів, що лежать у стінках органів. Органи розрізняються за формою, розмірами і положенням. Крім індивідуальних, є також статеві і вікові відмінності.

Органи, що схожі за своєю будовою, походженням і виконують єдину функцію, називають системою. В організмі людини виділяються наступні системи органів: 1) травна – об’єднує органи, зп допомогою яких в організмі переварюється їжа, відбувається її засвоєння; 2) дихальна – включає органи дихання, в яких відбувається газообмін між кров’ю і навколишнім середовищем; 3) серцево-судинна – об’єднує серце і судини, що забезпечують кровообіг; 4) сечовидільна – здійснює виділення з організму продуктів метаболізму, що утворюються; 5) нервова – з’єднує всі органи і системи в єдине ціле, регулює їхню діяльність; 6) система органів почуттів – сприймає подразнення від зовнішнього і внутрішнього середовища; 7) ендокринна – регулює всі процеси в організмі за допомогою спеціальних речовин (гормонів).

Деякі органи об’єднуються за функціональним принципом в апарати (наприклад, опорно-руховий, ендокринний). Іноді такі органи відрізняються своїми функціями, але зв’язані генетично (наприклад, сечостатевий апарат). Сукупність систем і апаратів органів утворює цілісний організм людини, в кому всі складові його частини взаємозалежні, при цьому основна роль в об’єднання організму належить серцево-судинній, нервовій і ендокринній системі. Нервова система передає сигнали у вигляді нервових імпульсів, а ендокринна система при цьому визволяє гормональні речовини, що переносять кров до органів-мішеней.

Взаємодія між клітинами нервової й ендокринної систем здійснюється за допомогою різних клітинних медіаторів, утворених з амінокислот. Вироблювані в нервовій системі в невеликих концентраціях,вони роблять винятково великий вплив на ендокринний апарат.

Крім спільної регуляції життєдіяльності організму, нервова й ендокринна системи можуть діяти самостійно.

Саморегуляція фізіологічних функцій – основний механізм підтримки життєдіяльності організму на відносно постійному рівні. Відносна сталість внутрішнього середовища в людини підтримується нервово гуморальними фізіологічними механізмами, що регулюють діяльність серцево-судинної і дихальної систем, органів травлення, нирок і потових залоз, що забезпечують видалення з організму продуктів обміну речовин.

Таким чином, нервова й ендокринна системи забезпечують динамічний розвиток організму й усталеність його основних фізіологічних функцій.

3. Контроль та самоконтроль у процесі заняття фізичними вправами

3.1 Лікарський контроль спрямований на вивчення і поліпшення здоров’я, фізичного розвитку і фізичної підготовленості тих, хто займається фізичними вправами і спортом.

Ціль лікарського контролю в процесі фізичного виховання – максимально сприяти правильному використанню засобів фізичної культури і спорту для зміцнення здоров’я, підвищення рівня фізичного розвитку, досягнення юнаками і дівчатами високих спортивних результатів. Перед лікарським контролем ставляться наступні завдання: а) контролювати виконання санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних вимог при організації учбово-тренувальних занять, фізкультурно-оздоровчих заходів і спортивних змагань; б) забезпечувати високу ефективність фізкультурно-оздоровчих і спортивно-масових заходів, упровадження доступних засобів фізичної культури і спорту життя і побуту учнів; в) підвищувати грамотність учнів у питаннях самостійного використання різних фізичних вправ і видів спорту для вирішення оздоровчих і інших задач.

Зміст лікарського контролю містить у собі декілька форм організації медичних і лікарсько-педагогічних заходів. При визначенні медичної групи людини члени лікарської комісії користуються документами Міністерства охорони здоров’я, в яких визначені критерії медичних груп і зазначені фізичні навантаження, показники і протипоказання до занять фізичною культурою і спортом.

До основної медичної групи відносяться особи без відхилень у стані здоров’я, а також особи, що мають незначні відхилення в стані здоров’я, при достатньому фізичному розвитку і достатній фізичній підготовленості. Вона допускаються до занять за навчальною програмою фізичного виховання в повному об’ємі, до занять в одній із спортивних секцій і до участі в змаганнях.

До підготовчої медичної групи відносяться особи без відхилень у стані здоров’я, а також особи,що мають незначні відхилення в стані здоров’я, із недостатнім фізичним розвитком і недостатньою фізичною підготовленістю. Учні цієї групи допускаються до занять за навчальною програмою фізичного виховання за умови більш поступового освоєння комплексу рухових навиків і умінь, особливо зв’язаних із пред’явленням до організму підвищених вимог, а також допускаються до додаткових занять для підвищення рівня фізичної підготовленості фізичного розвитку.

До спеціальної медичної групи відносяться особи, що мають відхилення в стані здоров’я постійного або тимчасового характеру, що вимагають обмеження фізичних навантажень, допущені до виконання навчальної і виробничої роботи. Учням цієї медичної групи дозволяються заняття фізичними вправами за спеціальними навчальними програмами.

Згодом всі учні неодноразово піддаються повторним і додатковим лікарським обстеженням. Повторні лікарські обстеження дозволяють скласти уявлення про слушність і ефективність учбово-тренувального процесу. Додаткові лікарські обстеження проходять спортсмени перед змаганнями, після перенесених захворювань і травм, при систематичних інтенсивних тренуваннях. Головні спортсмени району, міста, області, а також учні ДЮСШ знаходяться під постійним спостереженням лікарсько-фізкультурних кабінетів і диспансерів. Вони систематично піддаються ще більш ретельному лікарському контролю – диспансеризації і поглибленому диспансерному обстеженню. Лікарсько-педагогічні спостереження представляють спільну роботу лікаря, викладача фізичного виховання і тренера, проведену ними безпосередньо в ході учбово-тренувальних занять і змагань.

Іншими формами організації лікарського контролю є: медичне забезпечення фізичного виховання учнів у ході учбово-тренувальних занять і змагань, на тренувальних зборах і в спортивно-оздоровчих таборах; санітарно-гігієнічний контроль за місцями й умовами проведення занять і фізкультурно-оздоровчих заходів; попередження травматизму на заняттях фізкультурою і спортом, попередження захворюваності серед тих що займаються; санітарно-просвітня робота серед учнів.

Важливою формою лікарського контролю в сучасному спорті є спеціальний (або антидопінговий) контроль, спрямований на попередження прийому спортсменами небезпечних для здоров’я речовин із метою стимуляції фізичної працездатності організму. Шкода таких стимуляторів (допінгів) полягає в позамежній мобілізації джерел енергії організму. У сучасній лікарській практиці розроблені швидкі і точні методи виявлення спортсменів, що приймають допінг. У випадку підтвердження прийому допінгу спортсмен із змагань вибуває, а його результати анулюються.

Складовою частиною лікарських обстежень є оцінка фізичного розвитку тих, хто займається фізкультурою і спортом. Він оцінюється методами зовнішнього огляду, антропометричних вимірів і розрахунків. При зовнішньому огляді оцінюються постава,форми кісткового кістяка (грудна клітина, спина, живіт, ноги), стан мускулатури, шкірних покривів, жировідкладення й ін..

При антропометричних вимірах визначаються рівень і особливості фізичного розвитку, відповідність його статі, віку, зміни фізичного розвитку під впливом фізичних вправ і спорту. Антропометричні виміри проводяться, як правило, завжди в оой самий час доби, у тому самому костюмі,із використанням того самого інструментарію. Це дозволяє домагатися не тільки високої точності вимірів, але й об’єктивності виявлених змін,правильних оцінок.

Довжина тіла стоячи вимірюється ростомером із точністю до 9,5 см. Маса тіла вимірюється медичними вагами з точністю до 50 г. Важливо при цьому по можливості користуватися завжди одними вагами, а також враховувати час прийому їжі й об’єм прийнятої рідини. Окружності частини тіла (шиї, грудної клітини, талії, стегна, плеча а ін..) вимірюються сантиметровою м’якою стрічкою.

Для комплексної оцінки й оцінки пропорційності фізичного розвитку використовуються розрахунки, засновані на природній пропорційності окремих антропометричних ознак – довжини тіла, маси тіла, життєвої ємності легень і ін.. в даний час використовують науково обґрунтовані методи комплексної оцінки фізичного розвитку людей, такі, як оцінка за антропометричними стандартами, побудова антропометричного профілю й ін..

Під лікувальною фізкультурою (ЛФК) прийнято розуміти використання засобів фізичної культури для прискореного і повного видужання людини. Лікувальна фізкультура – відносно нова область сучасної медицини. Своє наукове обґрунтування вона одержала порівняно недавно. В даний час ЛФК широко використовується як засіб відновлення функцій, утрачених після травм і захворювань.

Стимулюючий вплив фізичних вправ як на здорову, так і на хвору людину відбувається через ЦНС, що мобілізує весь організм на відновлення ушкоджених тканин і утрачених функцій.

Найбільш чуйно на фізичні вправи реагує серцево-судинна система. При активізації кровообігу поліпшується обмін речовин , прискорюється виведення продуктів життєдіяльності клітин, збільшується приплив живлющого кисню і необхідних речовин до всіх тканин, у тому числі і до зони видужання. Лікувальний вплив фізичних вправ на гемодинаміку полягає в мобілізації резервних функцій серцево-судинної системи, в активізації допоміжних механізмів венозного кровообігу.

Використання засобів ЛФК при лікуванні травм і поранень спрямовано на прискорення загоєння травмованої ділянки тіла – з іншого. Рішення першої із цих задач – загоєння травмованої ділянки – у значній мірі залежить від настрою хворого, його віри у швидке повне видужання. Безпосередня роль фізичних вправ при цьому полягає в тому,що по-перше, заняття ЛФК сприяють оздоровленню всього організму, підвищенню життєвого тонусу хворої людини, а по-друге, у тому, що вчасно застосовані рухи попереджають появу рубців. Досвід військових госпіталів показує, що при раціональному застосуванні ЛФК загоєння м’яких тканин, зрощення кісткових відламків прискорюється. Рішення другої задачі – відновлення функції руху – багато в чому залежить від систематичності занять. Багатократне повторення фізичних вправ на ранній стадії лікування попереджає атрофію мускулатури, фіброзне переродження ушкоджених м’язів,дозволяє зберігати еластичність суглобних сумок, повну рухливість суглобних зчленувань. Активність хворого, його завзятість і наполегливість – важливі умови правильного лікування.

ЛФК широко застосовують також у клініці внутрішніх хвороб: для відновлення і розвитку функції зовнішнього подиху, при порушеннях обміну речовин (ожиріння, виснаження, подагра, цукровий діабет і ін.), при паралічах, контрактурах, атрофіях, після оперативних втручань і в багатьох інших випадках. Особливо ефективності засоби ЛФК у комплексі з іншими лікувальними впливами, насамперед із різними фізіотерапевтичними процедурами (ваннами, масажем, електролікуванням і ін.).