2. Підприємства, установи, організації як суб’єкти трудового права.

Організації, підприємства, установи створюються на базі різних форм власності і як суб’єкти ТП виступають, як правило, в якості роботодавців, пропонуючи роботу й організовучи працю працівників. З дня державної реєстрації організація, підприємство набуває права юр особи і трудової правосуб’єктності в якості роботодавця. Найважливіші питання управління регулюється зак-вом про працю України і статутом цієї організації. Головний суб’єкт управління — власник, який здійснює свої повноваження безпосередньо або через уповноважений орган. Трудовою правосуб’єктністю можуть володіти не тільки організації, які визнаються юр особами, а й структурні підрозділи організації, наділені правом прийняття й звільнення працівників, що мають окремий фонд оплати праці.

Особливим правовим становищем як суб’єкт трудового права користується адміністрація організації. Вона може бути стороною організаційно-управлінських відносин з трудовим колективом і виборним профспілковим органом організації. Особливе правове становище як суб’єкта ТП — в арбітражного керуючого (розпорядник майна, керуючий санацією, ліквідатор). Це — фіз особа, яка має ліцензію, що видана в установленому зак-вом порядку і діє на підставі ухвали господарського суду.

2. Правове регулю­вання колективних договорів.

В Україні правове регулювання колективних договорів і угод здійснюється ЗУ «Про колективні догово­ри і угоди», «Про профспілки, їх права та гарантії діяльності», рекомендації МОП, конвенція МОП «Про застосування принципів права на організацію і на ведення колективних переговорів», главою II «Колективний договір» КЗпП. Закон визначає правові основи роз­робки, укладення і виконання колективних, договорів і угод з метою сприяння регулюванню трудових відносин і соціаль­но-економічних інтересів працівників і власників.

К.д - локальний нормативний комплексний акт,який встановлює взаємні обов’язки для його суб’єктів і від-ть згідно чинного за-ва, з метою врегулювання виробничих, трудових, соц. – економ відносин.

2. По­няття трудових спорів і їх класифікація

Розбіжності, які виникають між суб'єктами ТП щодо встановлення умов праці, укладення труд договору, застосування норм труд зак-тва, вирішення яких передано на розгляд відпов компет органу, уповноваженого державою приймати обов'язкові для сторін рішення, можна назвати труд спорами, або конфліктами.

Труд спір, що виникає між окремим працівником та роботодавцем, у юр літ-рі іменують індивідуальним. Труд спори, які виникають між групами працівників, труд колективами підприємства, з одного боку, і власником підприємства або уповноваженою ним особою, з другого – називаються колективними.

Класифікацію труд спорів можна провести за різними критеріями:

• за ознакою підвідомчості (залежно від порядку вирішення спору – в комісії по труд спорах, у суд порядку або в особливому порядку, визнач спец нормами зак-тва);

• за характером та предметом спору (спори про застосування норм труд зак-тва; КД і ТД; спори про встановлення нових умов праці, не врегульованих зак-вом або іншими норм актами; спори, пов'язані з відмовою у прийнятті на роботу);

• за видом правовідносин, з яких виник спір (як прав, спір виникає з Т правовідносин, проте може виникати і з інших, напр проц, цив правовідносин, зокрема в разі визнання цив-прав договору Т договором);

• за суб'єктом, що заявив про порушення свого права (як прав, особою, яка заявляє про порушення своїх труд прав, є працівник, хоча такою особою може бути і підприємство – сторона труд договору);

• за причинами виникнення спору та деякими іншими критеріями (напр, причини виникнення труд конфліктів можуть мати як суб'єктивний характер (відсутність знань чинного зак-тва України у працівників і керівників підприємств), так і об'єктивний (колізії норм права, недостатнє фінансування бюджетних організацій, що спричиняє невиплати зар плати працівникам тощо).