- •Передмова
- •1.1. Гігієнічна оцінка фізичних та хімічних чинників повітря
- •1.2. Термометрія
- •1.3. Гігрометрія
- •1.4. Барометрія
- •1.5. Визначення напряму і швидкості руху повітря
- •1.6. Гігієнічна оцінка комплексного впливу мікроклімату на теплообмін людини
- •1.7. Гігієнічна оцінка впливу погодно-кліічатнчннх умов на здоров'я людини
- •1.8. Методика відбору проб та організація хімічного дослідження повітряного середовища
- •1.9. Визначення і оцінка вмісту хімічних домішок у повітрі
- •1.10. Вивчення впливу забруднень атмосферного повітря на організм людини
- •Гігієна світлового клімату
- •2.1. Гігієнічна оцінка світлового клімату
- •2.2. Визначення інтенсивності інфрачервоного випромінювання
- •2.3. Визначення інтенсивності ультрафіолетового випромінювання
- •2.4. Визначення природної та штучної освітленості приміщень
- •2.5. Дослідження впливу освітлення на зорові функції
- •Гігієна води
- •3.1. Гігієнічна оцінка якості води
- •3.2. Методика вщбору, зберігання і транспортування проб води
- •3.3. Дослідження органолептичних властивостей води
- •3.4. Дослщження хімічних властивостей води
- •3.5. Методи очищення та знезараження води
- •3.6. Вивчення впливу води на здоров'я людини
- •Гігієна грунту
- •4.1. Гігієнічна оцінка якості грунту
- •4.2. Методика вщбору проб грунту для дослідження
- •4.3. Дослідження механічного складу та фізичних властивостей грунту
- •4.4. Дослідження хімічних властивостей грунту
- •4.5. Вивчення впливу грунту на здоров'я людини
- •5.1. Визначення енергетичних витрат організму
- •5.2. Оцінка харчування за даними меню-розкладки
- •6.1. Дослідження м'яса
- •6.2. Дослідження молока
- •6.3. Дослідження борошна
- •6.4. Дослідження хліба
- •6.5. Дослідження консервів
- •6.6. Оцінка адекватності харчування за вітамінним складом
- •9.1. Гігієнічні аспекти роботи лікаря дитячого закладу
- •9.2. Гігієнічне обстеження дитячих закладів
- •9.3. Гігієнічна оцінка дитячих меблів
- •9.4. Гігієнічна оцінка дитячих іграшок
- •9.5. Гігієнічна оцінка шкільних підручників
- •9.6. Оцінка режиму дня дітей та підлітків і організації навчального процесу
- •10.1. Дослідження та оцінка фізичного розвитку дітей і підлітків
- •10.2. Дослідження та оцінка функціонального стану дітей і підлітків
- •11.1. Гігієнічні аспекти роботи цехового лікаря
- •11.2. Гігієнічне обстеження цехової дільниці
- •II. Гігієнічне обстеження цеху.
- •III. Гігієнічна характеристика детальної професії.
- •11.3. Гігієнічна оцінка умов і характеру праці
- •12.1. Виробничий мікроклімат
- •12.2. Виробничий шуп
- •12.3. Виробнича вібрація
- •12.4. Ультразвук та інфразвук на виробництві
- •12.5. Електромагнітні поля на виробництві
- •12.6. Іонізація повітря виробничих приміщень
- •13.1. Дослідження запиленості повітря
- •13.2. Дослідження токсичних речовин у повітрі виробничих приміщень
- •13.3. Гігієнічна оцінка токсичності шкідливих хімічних речовин
- •14.1. Організація і проведення медичних оглядів
- •14.2. Облік, реєстрація та розслідування професійних захворювань і нещасних випадків
- •14.3. Аналіз захворюваності працюючих
- •14.4. Дослідження функціонального стану працюючих
- •15.1. Гігієнічні аспекти роботи лікарів лікувального профілю
- •15.2. Гігієнічна експертиза проектів лікувальних закладів
- •15.3. Гігієнічний контроль за експлуатацією лікувально-профілактичних закладів
- •16.1. Радіоактивні перетворення і види випромінювань
- •16.2. Методи реєстрації іонізуючих випромінювань
- •16.3. Дозиметрія зовнішнього опромінювання
- •16.4.Розрахункові методи захисту від зовнішнього опромінення
- •16.5. Особливості планування та обладнання радіологічних відділень лікарень
- •16.6. Гігієнічні вимоги до розташування
- •Медичний контроль за розташуванням військ
- •Гігієна харчування військ
- •18.1. Гігієнічна оцінка харчування у військовій частині
- •18.2. Методика визначення й оцінка харчового статусу військовослужбовців
- •18.3. Дослідження борошна та хліба в польових умовах
- •18.4. Визначення вітаміну с у свіжих овочах
- •Гігієна водопостачання війсь!
- •19.1. Вибір джерел водопостачання в польових умовах
- •19.2. Відбір проб води з різних джерел
- •19.3. Дослідження фізико-хімічних властивостей води
- •19.4. Очищення та знезараження води
- •19.5. Визначення радіоактивного забруднення води та харчових продуктів
- •Ситуаційні задачі ситуаційні задачі до розділу 1
- •Ситуаційні задачі до розділу 2
- •Ситуащйш задачі до розділу з
- •Ситуаційні задачі до розділу 4
- •Ситуаційні задачі до розділу s
- •Ситуаційні задачі до розділу 6
- •Ситуаційні задачі до розділу 7
- •79005 Львів, вул. Зелена, 20.
13.2. Дослідження токсичних речовин у повітрі виробничих приміщень
Хімічні речовини, які проникають в організм працюючого у процесі виробничої діяльності і призводять до патологічних змін, називаються промисловими отрутами. Найнебезпечнішими є речовини,
що містяться у повітрі виробничих приміщень, зокрема у газо-, паро- і пилоподібному стані, які здатні чинити місцевий подразнювальний, рефлекторний і резорбтивний вплив і за певних умов ставати причиною гострих, підгострих і хронічних професійних отруєнь. Характер резорбтивного впливу речовин різноманітний, залежить від їх фізи-ко-хімічних властивостей, шляху надходження в організм, розподілу в органах і тканинах, виведення з нього, концентрації у повітрі та тривалості контакту з ними й поділяється на нейротоксичний, гепа-тотоксичний, нефротоксичний, кардіотоксичний, гематотоксичний тощо. Шкідливі речовини мають здатність до матеріальної, функціональної або змішаної кумуляції (накопичення в організмі самої речовини або токсичних ефектів її впливу), здатні викликати віддалені специфічні ефекти — канцерогенний, алергенний, мутагенний, гонадо- і ем-бріотоксичний, тератогенний, атерогенний тощо.
Токсичні речовини за ступенем впливу на організм поділяються на чотири класи: І — надзвичайно небезпечні, II — дуже небезпечні, III — помірно небезпечні, IV — малонебезпечні.
Проби повітря на вміст токсичних речовин в умовах виробництва відбирають на постійних і непостійних робочих місцях у зоні дихання робітника при характерних виробничих умовах. Упродовж зміни і на окремих етапах технологічного процесу в кожній точці має бути відібрана така кількість проб (не менше 5), яка виявилася би достатньою для вірогідної гігієнічної характеристики стану повітряного середовища. Відбір проб повітря здійснюється з використанням методів та апаратури, описаних у параграфі 1.9. Нижче наведено найпростіші методи аналізу деяких хімічних речовин у повітрі, виробничих приміщень*.
Визначення парів ртуті. Ртуть — рідкий метал, який випаровується при будь-якій температурі. На виробництві застосовується при виготовленні ртутних препаратів, термометрів, барометрів, рентгенівських трубок, електроламп, у фізичних і хімічних лабораторіях, у стоматологічних кабінетах та ін.
Завдяки здатності накопичуватися (матеріальна кумуляція) у кістковому мозку, печінці, нирках ртуть викликає переважно хронічні професійні отруєння з ураженням центральної нервової (тремор, ртутний еретизм, енцефалопатії) і травної (стоматит, облямівка на яснах синюватого кольору, гастрит, ентероколіт) систем. Для хронічних отруєнь малими дозами ртуті характерні скарги на головний біль, запаморочення, сонливість, послаблення пам'яті, швидку втомлюваність, симптоми ураження вегетативної нервової системи (тремор, зниження ковтального рефлексу, стійкий дермографізм, пітливість) та ротової порожнини (гінгівіти, кровоточивість ясен, псування зубів).
Граничне допустима концентрація парів ртуті у повітрі робочої зони становить 0,01 мг/м3.
Колориметричний метод визначення парів ртуті за Полежаєвим ґрунтується на поглинанні її парів йодом у розчині йодиду калію з утворенням йодистої ртуті , яка дає з
солями міді в присутності відновника комплексну ртутно-мідно-йодисту сіль рожево-червоного кольору на білому тлі йодистої міді
Повітря зі швидкістю 1 л/хв протягують за допомогою електро-аспіратора упродовж не менше 60 хв через 10 мл поглинального розчину (2,5 г йоду і ЗО г йодиду калію віл дистильованої води).
Пробу (5 мл) вносять у колориметричну пробірку. Одночасно готують стандартну шкалу, наливаючи у декілька колориметричних пробірок різну кількість стандартного розчину дихлориду ртуті (0,0; 0,05; 0,1; 0,2; 0,3; 0,4; 0,5; 0,6; 0,7 мл і т. ін.), 1 мл якого містить 0,001 мг ртуті, і доводячи її до 5 мл поглинальним розчином.
У всі пробірки шкали і пробірку проби додають по 3 мл приготованого ex tempore складового розчину, до якого входять 7% розчин СиС12 • 2Н2О, 8% розчин Na2CO3 та розчин Na2SO3, насичений на холоді (31,5 г речовини розчиняють у 100 мл дистильованої води) у співвідношенні 1:1,5-2. Через 15 хв колориметрують, порівнюючи забарвлення осаду на білому тлі у відбитому світлі. У контрольній (без стандартного розчину) пробірці шкали осад має бути білий.
Концентрацію ртуті (мг/м3) обчислюють за формулою X = й-в-103/с-V, де а — кількість ртуті, яка знайдена у досліджуваному об'ємі проби, мг; в — кількість поглинального розчину, взятого для протягування повітря, мл; с — кількість поглинального розчину, взятого для аналізу, мл; V — об'єм протягненого повітря, приведений до нормальних умов; 103 — коефіцієнт перерахунку (л у м3).
Визначення ртуті в зіскоблених зразках і змивах з поверхонь виробничих приміщень.
Пари ртуті мають властивість сорбуватися штукатуркою та іншими поверхнями, а також конденсуватися на поверхнях, що мають більш низьку температуру, ніж температура приміщення.
Зіскоблені зразки фарби та штукатурки з певної площі зважують, подрібнюють у ступці, беруть для аналізу 2-5 г і поміщають в U-подібну трубку, яку з'єднують з поглиначем, що містить 10 мл поглинального розчину. Через трубку і поглиначі протягують чисте повітря зі швидкістю 1 л/хв упродовж 30-40 хв при кімнатній температурі. Пари ртуті захоплюються повітрям і вловлюються у поглиначах. Далі визначення здійснюється колориметричне за описаним вище методом. На другому етапі визначають кількість пари, що десорбується з матеріалу при температурі 50-60°С. Для цього U-подібну трубку поміщають у водяну баню, приєднують до нового поглинача з чистим поглинальним розчином і повторюють визначення. Для визначення нелетких сполук ртуті на третьому етапі вміст U-подібної трубки переносять у колбу з притертим корком, влива-
ють туди 20-30 мл поглинального розчину і декілька разів інтенсивно збовтують. Якщо розчин знебарвлюється, додають ще декілька мілілітрів його. Залишають пробу на 1 год, після чого фільтрують. У фільтраті за шкалою стандартів визначають кількість ртуті, що залишилася в матеріалі. Перерахунок проводять з урахуванням маси всього досліджуваного взірця і площі, з якої він був одержаний.
У випадках, коли з поверхні неможливо зробити зіскоб (скло), її послідовно протирають двома ватними тампонами — змоченим по-глинальним розчином і сухим. Вимірюють площу, з якої зроблено змив. Обидва тампони поміщають у колбу з притертим корком, заливають 20-40 мл поглинального розчину, збовтують і за 1 год відфільтровують. Ртуть у фільтраті визначають за шкалою стандартів. Розрахунок роблять на весь об'єм проби з урахуванням площі, з якої зроблено змив.
Визначення свинцю. Свинець — важкий метал, з вираженими кумулятивними властивостями, здатний спричинити у виробничих умовах хронічні отруєння. Для клінічної картини отруєння притаманні астеновегетативний синдром, наявність у крові еритроцитів з базофільною зернистістю, поява свинцю і гематопорфірину в сечі. Далі розвивається анемія, що іноді супроводиться гемолітичною жовтяницею, виникають свинцева облямівка на яснах унаслідок реакції свинцю з сірководнем слини, сірий колір обличчя (свинцевий колорит). До пізніх симптомів хронічного отруєння належать кишкові кольки, парези і паралічі м'язів-розгиначів, явища енцефалопатії.
Гранично допустима концентрація свинцю в повітрі робочої зони становить 0,01 мг/м3.
Метод визначення свинцю і його сполук грунтується на поглинанні свинцю розчином ацетату амонію з подальшим нефелометрич-ним визначенням ступеня помутніння розчину хромату калію
Відбір проб повітря здійснюється на фільтри АФА за допомогою слектроаспіратора, відрегульованого на швидкість 8-10 л/хв, упродовж 50-60 хв. Фільтр виймають з алонжа і вміщують у тигель, змочують 2 мл сірчаної кислоти (1:1). Тигель ставлять у муфельну піч, нагріту до 500-550°С, і озолюють пробу до білої або дещо сіруватої золи. Тигель виймають з печі, охолоджують і золу обробляють 6 мл 3% розчину амонію ацетату. Одержаний розчин центрифугують. Обережно відбирають 2 мл центрифугату в колориметричну пробірку. Одночасно готують стандартну шкалу, вносячи у декілька колориметричних пробірок 0,0, 0,1, 0,2, 0,3, 0,4 мл і т. д. стандартного розчину сульфату свинцю, 1 мл якого містить 0,01 мг свинцю, і доводячи об'єм розчину в кожній пробірці до 2 мл. У всі пробірки шкали і пробірку проби додають по 0,1 мл 2% розчину хромату калію, збовтують і через 15-20 хв порівнюють ступінь помутніння проби зі стандартною шкалою. Вміст свинцю обчислюють аналогічно як і ртуті.
Визначення аміаку. Аміак — безбарвний газ з дуже різким ха-
рактерним запахом, має виражений подразнювальний вплив на верхні дихальні шляхи та очі. Гостре отруєння аміаком у великих концентраціях в умовах виробництва супроводиться хімічним опіком очей, ядухою, кашлем, болем у шлунку, блюванням, запамороченням, нервовим збудженням, розладами дихання і кровообігу, затримкою сечі й смертю внаслідок серцевої недостатності або набряку гортані та легень. При менших концентраціях виникають чихання, слинотеча, захрипання і втрата голосу, розвиваються бронхіти, навіть з кровохарканням, нудота, головний біль, біль у грудях, позиви на сечовипускання. Хронічний вплив малих концентрацій аміаку супроводиться втратою нюху, хронічними катарами носа та носоглотки, хронічними бронхітами. Гранично допустима концентрація аміаку в повітрі робочої зони становить 20 мг/м3.
Метод визначення аміаку базується на колориметричному визначенні забарвлених у жовто-бурий колір розчинів, які утворюються під час взаємодії аміаку з реактивом Несслера.
Досліджуване повітря пропускають зі швидкістю 0,5-1 л/хв упродовж 10-15 хв через два послідовно з'єднані поглиначі, у яких міститься по 10 мл 0,01 н. розчину сірчаної кислоти. У дві колориметричні пробірки переносять по 5 мл поглинального розчину з кожного поглинача і доводять об'єм до 10 мл 0,01 н. розчином сірчаної кислоти. Паралельно готують стандартну шкалу, яка містить у кожній колориметричній пробірці відповідно 0,0, 0,2, 0,4, 0,6, 0,8 мл і т. д. робочого стандартного розчину хлориду амонію. 1 мл стандартного розчину відповідає 0,01 мг аміаку. Об'єм стандартного розчину у кожній пробірці доводять до 10 мл 0,01 н. розчином сірчаної кислоти. У всі пробірки шкали і пробірки з пробою додають по 0,5 мл реактиву Несслера, збовтують і через 5-10 хв порівнюють інтенсивність забарвлення проби зі стандартною шкалою.
Кількість аміаку (мг/м3) обчислюють за формулою
де а, і аг — кількість аміаку, знайдена за стандартною шкалою у досліджуваному об'ємі проби з першого і другого поглиначів, мг; в — об'єм усієї досліджуваної проби, мл; с — об'єм проби, взятої для аналізу, мл; V — об'єм досліджуваного повітря, приведений до нормальних умов, л; 103 — коефіцієнт перерахунку ( л у м3).
Визначення сірководню. Сірководень — безбарвний газ із характерним запахом стухлих яєць, який уражує центральну нервову систему, пригнічує або блокує дихальний фермент цитохромоксида-зу з подальшим розвитком гіпоксії, призводить до змін з боку червоної крові у вигляді олігохромної анемії.
Клініка гострого отруєння дуже високими концентраціями сірководню проявляється судомами, втратою свідомості та смертю від паралічу дихального центру (апоплексична форма отруєння). Помірні концентрації чинять подразнювальну дію з явищами кон'юнктивіту, нежитю, нудотою, блюванням, з'являються головний біль, задишка, серцебиття, бронхіт з подальшим переходом у набряк легень,
втрата свідомості (судомно-коматозна форма). За нижчих концентрацій виникає іритативна форма отруєння, яка виражається подразненням слизових очей, верхніх дихальних шляхів, виникненням головного болю, відчуття стискання у грудях, сірководневої офтальмії, яка супроводиться світлобоязню, сльозотечею. Для хронічних отруєнь характерні подразнення очей і верхніх дихальних шляхів, розлади з боку шлунка та кишок, судинно-вегетативні зміни, поява зеленкувато-сірого нальоту на зубах, шкірний зуд, висипання на шкірі. Граничне допустима концентрація сірководню у повітрі виробничих приміщень становить 10 мг/м3.
Метод колориметричного визначення сірководню ґрунтується на поглинанні сірководню розчином оксиду миш'яку, приготованого на розчині карбонату амонію. Сірководень вступає в реакцію з миш'яком, утворюючи сульфід миш'яку, який з карбонатом амонію утворює стійкий розчин, що може довго зберігатися без окиснення і розпаду:
Сірководень у цьому розчині визначається за реакцією
Сульфід срібла Ag2S — сполука чорного кольору, яка у великих кількостях випадає у вигляді чорного пухкого осаду, у малих кількостях не випадає в осад, а лише надає розчину жовто-бурого забарвлення. Додавання до розчину якого-небудь колоїду сприяє тривалому утриманню сульфіду срібла у розчині.
Відбір проб проводиться зі швидкістю 0,5-1 л/хв у кількості 10-15 л у поглиначі з пористою пластинкою, які містять 15 мл 0,2% розчину оксиду миш'яку в 0,5% розчині карбонату амонію. У колориметричну пробірку відмірюють 5 мл поглинального розчину. Одночасно готують стандартну шкалу, наливаючи у декілька колориметричних пробірок стандартний розчин 0,1 н. тіосульфату натрію у кількості 0,0, 0,1, 0,2, 0,3, 0,4 мл і т. д., 1 мл якого містить 0,01 мг сірководню. Об'єм рідини у пробірках із пробою та стандартами доводять до 5 мл чистим поглинальним розчином. Далі в усі пробірки додають по 0,5 мл 1% розчину крохмалю і по 1 мл 10% розчину нітрату срібла у сірчаній кислоті (1:20). Через декілька хвилин ступінь забарвлення проби порівнюють зі стандартною шкалою і обчислюють вміст сірководню за наведеною вище (для розрахунку ртуті) формулою.
Спрощений варіант одномоментного визначення аміаку й сірководню. Принцип методу полягає у взаємодії аміаку з розчином сірчаної кислоти за рівнянням а сірковод-
ню—з розчином йоду за рівнянням
Титри сірчаної кислоти та йоду після взаємодії з газами зменшуються внаслідок утворення сірчанокислого амонію у першому випадку та йодистоводневої кислоти у другому. За різницею титрів розчинів кислоти та йоду до і після пропускання крізь них дослід-
жуваного повітря обчислюють вміст у повітрі шуканих газів. Для цього в один поглинач Дрекселя наливають 40 мл 0,01 н. розчину йоду, а в інший — 50 мл 0,01 н. розчину сірчаної кислоти. Коротку трубку першого поглинача з'єднують з довгою трубкою другого, а коротку трубку другого поглинача — з водяним аспіратором. Крізь послідовно з'єднані поглиначі пропускають за допомогою аспіратора 10 л досліджуваного повітря зі швидкістю 0,5 л/хв.
Далі визначають титри вихідних розчинів йоду та сірчаної кислоти, а потім титри розчинів йоду й сірчаної кислоти після пропускання через них повітря.
Титр розчину йоду визначають таким чином. У колбу наливають 20 мл 0,01 н. розчину йоду, додають 2-3 краплі 1% розчину крохмалю й титрують із бюретки 0,01 н. розчином тіосульфату натрію до зникнення забарвлення.
Для визначення титру сірчаної кислоти в колбу наливають 10 мл 0,01 н. ЇЇ розчину й титрують 0,01 н. розчином NaOH у присутності фенолфталеїну до отримання блідо-рожевого забарвлення.
Оскільки для титрування поглинальних розчинів після відбору проб повітря беруть не весь їх об'єм (1/2 об'єму розчину йоду та 1/5 — сірчаної кислоти), різницю титрів йоду до і після пропускання повітря множать на 2, розчинів сірчаної кислоти — на 5.
За рівняннями реакцій 1 мл 0,01 н. розчину йоду та сірчаної кислоти зв'язують відповідно по 0,17 мг сірководню та аміаку. Таким чином, різниці в титрах розчинів йоду та сірчаної кислоти до і після пропускання повітря, помножені на 0,17, дадуть вміст сірководню та аміаку (мг) в об'ємі повітря, що пропускають через поглиначі. Потім обчислюють концентрації сірководню та аміаку в 1 м3 досліджуваного повітря, помноживши попередній результат на 100 (10 л менше 1 м3 у 100 разів).
Експресні методи визначення хімічних речовин у повітрі. На відміну від наведених вище методів ці методи не вимагають значного часу для відбору проб та проведення аналізу. Найбільшого поширення набули методи індикаторних папірців та лінійно-колористичні методи з використанням індикаторних трубок.
Методи індикаторних папірців дають змогу проводити якісний і кількісний аналіз вмісту шкідливих речовин у повітрі. Про наявність певної речовини судять за появою характерного забарвлення папірців, а про концентрацію речовини — за його інтенсивністю.
Визначення парів ртуті методом індикаторних папірців. У витяжній шафі зливають у скляний посуд однакові об'єми 10% розчини йодиду калію і мідного купоросу. Через добу верхній рідкий шар зливають, а осад фільтрують через бюхнерівсь-ку воронку під розрідженням. Осад на фільтрі багаторазово промивають спочатку дистильованою водою, а потім 1% розчином сульфіту натрію до знебарвлення, після цього ще декілька разів промивають водою, яку старанно зливають, а потім відсмоктують фільтрувальним папером. Осад з фільтру переносять у чистий посуд з притертим корком і додають етиловий спирт до отримання пастоподіб-
ної маси. Одержану масу підкислюють 25% азотною кислотою з розрахунку 1 крапля на 50 мл маси і скляною паличкою наносять на попередньо нарізані смужки фільтрувального паперу завширшки 10 мм, які висушують в ексикаторі. Приготовані папірці зберігаються у темній банці з притертим корком тривалий час.
Для визначення парів ртуті індикаторні папірці розташовують у робочій зоні на рівні дихання працюючого та біля місць можливого виділення пари в повітря приміщення. Папірці при наявності пари ртуті забарвлюються у рожево-червоний колір завдяки утворенню Cu,(HgJ4). Залежність між початком забарвлення індикаторних папірців і концентрацією пари ртуті в повітрі наведена в табл. 107.
Таблиця 107 |
|||||||
Час забарвлення індикаторних папірців залежно від концентрації пари ртуті в приміщенні |
|||||||
Концентрація пари ртуті, мг/м3 |
0,7 |
0,3 |
0,2 |
0,1 |
0,05 |
0,03 |
0,01 |
Початок забарвлення папірців, хв |
15 |
20 |
50 |
80 |
90 |
180 |
1440 (доба) |
Мал. 79. Універсальний газоаналізатор
УГ-2:
/
— корпус з сильфоном усередині; 2
— шток;
З
— втулка;
4
— стопор;
5
— заглибини
на штоці; б
— штуцер із приєднаною гумовою трубкою;
7 — індикаторна
трубка з порошком; 8
— очищувальна
трубка;
9
—
гніздо штока; 10
— стандартна
шкала; /
/ — кртішка приладу.
Універсальний газоаналізатор УГ-2 (мал. 79) призначений для швидкого кількісного визначення у повітрі оксиду вуглецю,
діоксиду сірки, оксидів азоту, аміаку, сірководню, хлору, ацетилену, пари бензину, бензолу, толуолу, ксилолу, ацетону, етилового ефіру, вуглеводнів нафти тощо. Прилад складається з індикаторних трубок, повітровідбірного пристрою та вимірювальних шкал. Скляні індикаторні трубки довжиною 90 мм із внутрішнім діаметром 2,5 мм попередньо заповнюють індикаторним порошком. Його виготовляють з силікагелю або фарфору, просочених реактивами, що змінюють свій колір при зіткненні з досліджуваними речовинами (табл. 108). Індикаторну трубку заповнюють індикаторним порошком, який зберігається у запаяних ампулах, за допомогою лійки з відтягнутим тонким кінцем і тонкого штиря. Порошок у трубці утримується з обох боків за допомогою двох ватних тампонів. Кінці трубки герметизують сургучем або парафіном.
Відбір проби повітря здійснюється за допомогою повітровідбірного пристрою, що складається з гумового сильфона з пружиною всередині, розташованих у корпусі приладу. Сильфон стискають за допомогою штока, який вставляють у втулку, розташовану на верхній панелі приладу. Коли шток відпускають, починає розправлятися пружина і за її рахунок сильфон, що призводить до засмоктування повітря усередину нього. Прилад обладнаний спеціальним пристроєм для точного визначення об'єму повітря, що засмоктується у сильфон, у вигляді пружинного стопора, розташованого на втулці, та двох заглибин на кожній з чотирьох граней штока, верхньої та нижньої, нанесених у його борознах на різних віддалях. Відтягують стопор, вставляють шток у втулку і натискають на нього рукою до максимального стиснення сильфона. Потім відпускають спочатку стопор, а потім шток. Сильфон, розправляючись, витискає шток до моменту, поки стопор не ввійде у зачеплення з нижньою заглибиною у борозні штока (в цей момент чується клацання). Знову відтягують стопор, сильфон продовжує розправлятися до моменту, коли стопор увійде у зачеплений вже з верхньою заглибиною (знову чути клацання). Віддаль між заглибинами на штоці визначає ступінь розправлення сильфона і відповідно об'єм повітря, що засмоктується приладом. На кожній грані штока вигравірувані об'єми повітря у мілілітрах, що засмоктуються сильфоном, при відповідній віддалі між заглибинами. Прилад обладнаний трьома штоками, які розташовані у гніздах на панелі приладу.
Від сильфона на панель приладу виведений штуцер, до якого приєднується гумова трубка. Гумову трубку сполучають з індикаторною трубкою. За наявності у повітрі речовин, що заважають визначенню досліджуваної речовини, перед індикаторною трубкою приєднують очищувальну (окислювальну, осушувальну або фільтрувальну) трубку.
На місці проведення аналізу продувають прилад досліджуваним повітрям. Потім фіксують шток стопором на рівні ніжньої заглибини, приєднують розгерметизовану за 1-2 хв перед визначенням індикаторну трубку і відводять стопор. Сильфон засмоктує досліджуване повітря через індикаторну трубку, поки кінець стопора не ввій-
Таблиця 108 |
||||
Зведена таблиця лінійно-колористичних визначень токсичних пари та газу |
||||
Речовина, що вІІ.шачасться |
Склад індикаторного порошку |
Межі концентрацій, мг/м3 |
Забарвлення, Ідо утворюється |
Пари та гази, то заважають визначенню |
Хлор |
Силікагель, оброблений флюоросцеї-ном і бромідом калію |
2-60 25-300 |
Жовтий колір порошку переходить у рожевий |
Фтор, бром |
Аміак |
Фарфоровий порошок, оброблений спиртовим розчином бромфенолового синього |
0-40 0-400 |
Сіро-синє |
Пари кислот, лугів і амінів |
Сірководень |
Фарфоровий порошок, просочений ацетатом свинцю |
0-360 |
Чорне |
Меркаптани |
Оксид вуглецю |
Силікагель, оброблений розчином йо-дату калію в сірчаній кислоті |
15-200 40-400 |
Коричневе кільце |
Карбоніли металів |
Бензин |
Силікагель, просочений розчином йо-дату калію в концентрованій сірчаній кислоті |
0-5000 о-зооо'о |
Коричневе , |
Оксид вуглецю, вуглеводні жирного й ароматичного ряду |
Бензол |
Силікагель, просочений розчином йо-дату калію в сірчаній кислоті |
о-юоо |
Темно-сіре |
Толуол, ксилол, бензин |
Ксилол |
Силікагель, просочений розчином п-формальдсгіду в концентрованій сірчаній кислоті |
5-500 200-2000 |
Фіолетово-сіре, фіолетово-коричневе |
Толуол, бензин |
Ацетилен |
Крупнопористий силікагель, оброблений йодатом калію |
0-1400 0-6000 |
Світло-коричневе |
Сірководень, миш'яковистий водень, РН2, SiH^ |
де у верхню заглибину штока (до клацання) і ще упродовж 5-7 хв унаслідок від'ємного тиску, що виник у сильфоні. Індикаторну трубку вивільняють і, порівнюючи її зі стандартною шкалою, визначають концентрацію досліджуваної речовини в повітрі.
При визначенні концентрації індикаторну трубку прикладають до шкали таким чином, щоб початок забарвленої частини стовпця порошку збігся з її нульовою поділкою. Проти поділки шкали, з якою збігається фронт забарвлення, зчитують відповідне значення концентрації з урахуванням об'єму протягненого повітря.
Розмитість межі між шарами порошку, що прореагували і не прореагували, не повинна перевищувати 2 мм. Відлік результату вимірювання проводять від середини розмитості. При розмитості межі, яка перевищує 2 мм, вимірювання необхідно повторити.
Для визначення в повітрі певних речовин використовують відповідні індикаторні порошки та стандартні шкали. Вимірювання концентрацій у кожній точці проводять не менше трьох разів поспіль з подальшим розрахунком середньоарифметичного значення. Для отримання вірогідних і порівнюваних результатів, відповідно до вимог Держстандарту 12.1.014-79 "Повітря робочої зони. Методи вимірювань концентрацій шкідливих речовин індикаторними трубками", дослідження слід проводити при атмосферному тиску 680-780 мм рт.ст., відносній вологості 30-80%, температурі повітря 15-30°С.
Для аналізу складу повітря у шахтах і копальнях, а також на промислових підприємствах, зокрема, для визначення кисню, азоту, оксидів вуглецю, сірки, сірководню та аміаку застосовуються хімічні газовизначники ГХ-4, ГХ-5, ГХ-б, ГХ-МН3, ГХ-СО, принцип роботи яких такий же, як і універсального газоаналізатора УГ-2.
Гігієнічна оцінка повітря виробничих приміщень здійснюється шляхом порівняння фактичних концентрацій хімічних речовин із гранично допустимими в повітрі робочої зони. Під граничне допустимою концентрацією шкідливих речовин у повітрі робочої зони розуміють таку концентрацію, яка при щоденній (крім вихідних днів) роботі упродовж 8 год або іншій тривалості, але не більше 41 год на тиждень, упродовж всього робочого стажу не призводить до захворювань або відхилень у стані здоров'я робітників, що виявляються сучасними методами досліджень в процесі роботи або у віддалені терміни життя теперішнього і наступного поколінь. ГДК деяких хімічних речовин у повітрі виробничих приміщень наведені у табл. 109.
В разі одночасної присутності декількох шкідливих речовин у повітрі при їх комбінованій дії на організм можна спостерігати ефект сумації, синергізму, антагонізму або ізольовану дію (див. § 1.10). У зв'язку з тим що найбільш універсальним ефектом є сумаційний при одночасному вмісті в повітрі кількох шкідливих речовин од-носпрямованої дії, його гігієнічну оцінку здійснюють за формулою
де е,, Су ..., С — фактичні концентрації шкідливих речовин у повітрі; ГДК,, ГДК , ..., ГДКп — граничнодопустимі концентрації шкідливих речовин. Отже, сума співвідношень фактичних концентрацій окремих речовин до їх ГДК не повинна перевищувати одиницю.
Якщо комбінований ефект декількох сполук не вивчений, оцінка проводиться за найбільш токсичним за класом небезпеки компонентом. При комбінованій дії монооксиду вуглецю і сірчистого ангідриду, сірководню і сірковуглецю оцінка повітряного середовища здійснюється за ГДК кожної речовини окремо (ізольована дія). За наявності шкідливих речовин з вираженими кумулятивними властивостями при оцінці повітря враховують не лише їх ГДК, які за способом усереднення належать до максимально разових, але й се-редньозмінні ГДК.