![](/user_photo/2706_HbeT2.jpg)
- •Функції мови. Стилі, типи і форми мовлення. План
- •1. Українська мова – державна мова в Україні
- •2. Основні функції української мови
- •3. Стилі сучасної української мови
- •Науковий стиль
- •Публіцистичний стиль
- •Художній стиль
- •Розмовний стиль
- •Офіційно–діловий стиль
- •Питання для самоперевірки
- •Література
- •Аудиторна робота
- •Позааудиторна пошуково-аналітична робота
- •Поняття літературної мови
- •Норми літературної мови
- •3. Культура мовлення
- •Питання для самоперевірки
- •Література
- •Аудиторна робота
- •Позааудиторна пошуково-аналітична робота
- •Особливості писемної форми мови
- •2. Технічні правила оформлення рукописних текстів та машинописних текстів
- •Оформлення адреси, списку літератури
- •Оформлення бібліографії
- •Правила скорочування слів
- •2.3. Правила цитування
- •2.4. Орфографічні і технічні правила переносу
- •2.5. Рубрикація текстів
- •Питання для самоперевірки
- •Література
- •Аудиторна робота
- •Позааудиторна пошуково-аналітична робота
- •1. Мова і професія
- •Жанри публічних виступів
- •Підготовка тексту до виступу
- •Питання для самоперевірки
- •Література
- •Аудиторна робота
- •Позааудиторна пошуково-аналітична робота
- •1. Загальне поняття про мислення
- •2. Розумові процеси
- •3.Розуміння
- •Думка і висновок
- •Предмет і основні завдання риторики
- •Закони риторики
- •Питання для самоперевірки
- •Література
- •Аудиторна робота
- •Позааудиторна пошуково-аналітична робота
- •1. Сутність і зміст етики ділового спілкування
- •2. Мовленнєвий етикет у професійному спілкуванні
- •3. Невербальні засоби спілкування
- •Питання для самоперевірки
- •Література
- •Аудиторна робота
- •Позааудиторна пошуково-аналітична робота
- •1. Форми і функції спілкування
- •2. Рівні і стилі ділового спілкування
- •3. Особливості ділового спілкування
- •Зони спілкування
- •4. Стратегія і тактика спілкування
- •5. Основні види ділового спілкування
- •1. Загальні принципи ділового спілкування фахівця
- •2. Правила спілкування фахівця при проведенні зустрічей, переговорів, прийомів
- •3. Культура телефонного діалогу
- •Питання для самоперевірки
- •Література
- •Аудиторна робота
- •Позааудиторна пошуково-аналітична робота
- •1. Терміни та їх місце у діловому мовленні
- •2. Виробничо-професійні та науково-технічні професіоналізми
- •Питання для самоперевірки
- •Література
- •Аудиторна робота
- •1. Багатозначні слова та контекст
- •2. Пароніми та омоніми у професійному мовленні
- •3. Синонімічний вибір слова
- •Питання для самоперевірки
- •Література
- •Аудиторна робота
- •Позааудиторна пошуково-аналітична робота
- •Орфографічні норми української мови
- •Орфоепічні норми сучасної української літературної мови
- •Вимова приголосних
- •Питання для самоперевірки
- •Література
- •Аудиторна робота
- •Позааудиторна пошуково-аналітична робота
- •1. Особливості використання граматичних форм іменників у професійному мовленні
- •2. Особливості використання граматичних форм займенників у професійному мовленні
- •3. Особливості використання граматичних форм прикметників у професійному мовленні
- •Питання для самоперевірки
- •Література
- •Аудиторна робота
- •1. Синтаксичні норми української літературної мови
- •2. Порядок слів як стилістичний засіб
- •3. Відокремлювані слова і конструкції у професійному мовленні
- •Аудиторна робота
- •1. Загальні вимоги до складання і оформлення документів
- •2. Текст і його оформлення
- •3. Реквізити ділових документів
- •Література
- •1. Особливості використання числівників у професійному мовленні
- •Питання для самоперевірки
- •Література
- •Аудиторна робота
- •Позааудиторна пошуково-аналітична робота
- •1. Особливості використання дієслівних форму професійному мовленні
- •Питання для самоперевірки
- •Література
- •Аудиторна робота
- •1. Особливості використання прийменників упрофесійному мовленні
- •Питання для самоперевірки
- •Література
- •Аудиторна робота
- •1. Складання документів щодо особового складу
- •Автобіографія
- •Міністерство освіти і науки України Чернівецький індустріальний коледж наказ n 46-к
- •Позааудиторна пошуково-аналітична робота
- •1. Укладання довідково-інформаційних документів (службові листи, протоколи, витяги з протоколів, звіти, пояснювальна записка, доповідна записка, телеграма, телефонограма, факс)
- •Доповідна записка
- •Питання для самоперевірки
- •Література
- •Позааудиторна пошуково-аналітична робота
- •1. Укладання документів з господарсько-договірної діяльності (договір, трудова угода, контракт)
- •1. Предмет договору
- •2. Обов’язки сторін
- •3. Вимоги замовника до предмету договору
- •4. Вартість робіт і порядок розрахунків
- •5. Порядок здачi-приймання робiт
- •6. Термiн дiї цього договору
- •7. В1дповідальність сторін
- •8. Форс-мажор
- •9. Вирішення суперечок
- •10. Iншi умови
- •11. Юридичнi адреси, банкiвськi реквiзити:
- •Питання для самоперевірки
- •Аудиторна робота
- •Позааудиторна пошуково-аналітична робота
- •1. Укладання обліково-фінансових документів (доручення, розписка, накладна (вимога), виробничі акти)
- •1. Укладання організаційних документів (положення, статут, інструкція, правила)
- •Положення про порядок надання дозволу на виконання будівельних робіт
- •1. Загальні положення
- •2. Документи, які подаються для одержання дозволу
- •3. Порядок розгляду документів для надання дозволу
- •4. Перелік будівельних робіт, на які не вимагається дозвіл
- •5. Відповідальність забудовника (замовника) та органу держархбудконтролю
- •1. Загальні положення
- •2. Мета та предмет діяльності підприємства
- •3. Порядок розподілу прибутків та збитків
- •4. Порядок утворення майна підприємства та його викори- стання
- •5. Компетенція та повноваження трудового колективу і його виборних органів
- •6. Орган управління підприємства
- •7. Припинення діяльності підприємства
- •1. Загальні положення
- •Питання для самоперевірки
- •Література
- •Аудиторна робота
- •Список літератури докурсу
Позааудиторна пошуково-аналітична робота
Завдання 1. Доберіть синоніми до поданих слів.
Адміністрація, акциз, акція, аргумент, бізнесмен, корес- понденція, вексель, конкуренція.
Довідка: умови, обставини; пай, частка; підприємець, правління; довід, доказ; боргове зобов’язання; непрямий податок; змагання; листування.
Завдання 2. Складіть речення, у яких би подані нижче слова були омонімами.
1. Бал, туш, гриф, тур, лама, вид, міна, край, мул.
2. Точити, переводити, доходити, засипати, топити.
Тема: Орфографічні та орфоепічні норми
сучасної української літературної мови.
План
1.Орфографічні норми української мови.
2.Орфоепічні норми сучасної української літературної мови.
Орфографічні норми української мови
Орфографія – це система загальноприйнятих правил про способи передачі усного мовлення в писемній або друкованій формі.
Терміну грецького походження «орфографія» відповідає українське слово «правопис», але воно ширше за значенням, оскільки включає ще й «пунктуацію».
Основне поняття орфографії як розділу мовознавства – це орфограма.
Орфограма – це правильне написання, яке потрібно вибрати з кількох можливих варіантів.
До основних орфограм належать:
Вживання апострофа
І. Апостроф ставиться перед я, ю, є, ї при наявності роздільної вимови:
1. Після губних б, п, в, м, ф, якщо перед ними немає приголосного (крім р), який належить до кореня:
п’ять, сім’я, в’юн, верф’ю, любов’ю, п’ється, б’є.
2. Після р у кінці складу:
сузір’я, довір’я, матір’ю, бур’ян, пір’я, (на) подвір’ї.
3. Після префіксів, які закінчуються на будь-який приголосний:
перед’ювілейний, під’юдити, без’язикий, об’їзд, возз’єднати.
4. У слові Лук’ян та похідних від нього словах:
Лук’яненко, Лук’янчук, Лук’янець.
5. У складних словах, друга частина яких починається на я, ю, є, ї:
пан’європейський, дит’ясла, мін’юст.
6. Після частини пів- перед словами, які починаються на я, ю, є, ї:
пів’ящика, пів’юрти. пів’яблука,
II. Не ставиться апостроф:
1. Після б, п, в, м, ф, якщо перед ними є інший приголосний (крім р), що належить до кореня:
Святослав, цвях, морквяний, духмяний, мавпячий
(але: торф’янистий, серм’яга, арф’яр, черв’як).
УВАГА! Якщо попередній приголосний належить до кореня, то апостроф пишеться:
розв’язати, розм’якнути, сп’яніти, зв’язок.
2. Після р на початку складу:
рясно, гарячий, буряк.
Подвоєння і подовження приголосних
Подвоєння і подовження приголосних – це збіг однакових приголосних, який відбувається з різних причин.
Подвоєння – 1. Це збіг однакових приголосних на межі значущих частин слова (одна частина закінчується, а друга починається на той самий приголосний):
а) префікс + корінь:
ввечері, наддністрянський, ззаду, віддзеркалювати, оббити, роззброєння,
б) корінь + суфікс:
законний, стінний, письменний, щоденник, ранній, займенник,
(але: юний, скляний, дерев’яний, качиний),
в) дієслово з кінцевим кореневим с + частка ся:
піднісся, трясся, пасся, розрісся,
г) у складних словах на стику основ:
трьохсоттисячний, піввікна, військкомат, юннат,
2. У прикметникових наголошених суфіксах -анн-, -янн-, --енн, які вказують на вияв ознаки в більшій мірі:
височе΄нний, здорове´нний, нездола´нний, нескінче´нний, незрівня´нний,
Подвоюється н і в наголошених суфіксах прикметників-старослов’янізмів:
священний, благословенний, блаженний, вогненний,
мерзенний, окаянний.
Ніколи не подвоюється н у суфіксах дієприкметників (суфікс ненаголошений).
Порівн.:
прикметник дієприкметник
нездола΄нний нездо΄ланий
незрівня΄нний незрі΄вняний
нескінче΄нний нескі΄нчений
УВАГА! В іменниках на -ість, утворених від прикметників, написання -нн- або -н- зберігається:
нездола΄нність, непримире΄нність, мерзе΄нність, ви΄хованість,
зі΄браність, захо΄пленість.
Подовження – це результат фонетичного явища (прогресивної асиміляції), внаслідок якого на місці колишнього суфікса -j- утворився подовжений приголосний: [знаньje] - [знан΄jе] - [знан΄н΄е] (потім закінчення -е за аналогією до іменників середнього роду на -я ІV відміни (теля, порося, кошеня, зайченя) перетворилося в а.
Подовжуються приголосні д, т, з, с, ц, л, н, ж, ч, ш у таких випадках:
1) в іменниках чоловічого та жіночого родів на -я І відміни:
стаття, рілля, суддя, Ілля,
2) в іменниках середнього роду на -я ІІ відміни:
проміння, затишшя, роздоріжжя, життя, повіддя, колосся, узбіччя,
3) в орудному відмінку однини іменників ІІІ відміни, якщо в називному відмінку слово закінчується на один приголосний:
сіль – сіллю, тінь – тінню, паморозь – памороззю,
піч – піччю, мідь - міддю
(але: радість – радістю, жовч – жовчю),
4) у дієслові ллє і похідних від нього словах:
ллєш, зілляти, наллю, віділлємо,
5) у прислівниках типу:
навмання, спросоння, зрання, попідтинню, старанно.
Чергування приголосних
Іноді при змінюванні або творенні нових слів замість одного звука з’являється інший, тобто відбувається чергування приголосних.
І. Найпоширеніші такі чергування приголосних при словозміні:
а) кінцеві основи
г – ж – з (нога – ніжка – на нозі,
книга – книжка – у книзі),
к – ч – ц (рука – ручка – у руці,
крига – крижина – на кризі),
х – ш – с (вухо – вушко – у вусі, сухий - суша).
б) У дієслівних основах чергуються, крім того, ще такі приголосні:
д – дж (ходити – ходжу, водити - воджу),
т – ч (летіти – лечу, хотіти - хочу),
зд – ждж (їздити – їжджу, гніздитися - гніжджуся),
зк – жч (брязкати – бряжчати),
ст – щ (пустити – пущу, мастити - мащу),
ск – щ (тріскати – тріщати, пискнути - пищати).
ІІ. Найпоширеніші такі чергування приголосних при словотворі:
1) перед суфіксами -ськ(ий), -ств(о) змінюються приголосні:
г, ж, з + -ськ(ств) -зьк(зтв):
Рига – ризький, Париж – паризький, француз – французький,
к, ч, ц + -ськ (ств) -цьк (цтв):
ткач – ткацький, німець – німецький, дивак –дивацький,
х, ш, с + -ськ (ств) -ськ (ств):
латиш – латиський, чех –чеський, прус – пруський.
При утворенні нових суфіксів приголосні г, ж, з, к, ч, ц, х, ш, с спрощуються.
Винятки: казахський, тюркський, баскський та ін.
УВАГА! Мекка – меккський, Ясси – ясський,
Яффа - яффський, Ніцца – ніццький.
2) При творенні іменників за допомогою суфікса -ин(а) відбуваються такі зміни:
а) буквосполучення -цьк- змінюється на -чч-:
дрогобицький – Дрогобиччина, німецький – Німеччина.
Виняток: галицький – Галичина.
б) буквосполучення -ськ-, -ск-, -сок- змінюються на -щ-:
львівський – Львівщина, пісок – піщина, віск – вощина.
3) При творенні іменників та прикметників за допомогою суфікса -ан- сполучення приголосних -ск-, -шк- змінюються на -щ-:
віск – вощаний, дошка – дощаний.
4) При творенні форми вищого ступеня порівняння прикметників та прислівників за допомогою суфікса -ш- приголосні г, ж, з змінюються на жч, а с – на шч ( що графічно передається буквою щ):
дорогий – дорожчий, дорожче; близький – ближчий, ближче;
дужий – дужчий, дужче, високий – вищий, вище.
Винятки: легкий – легший, легше;
довгий – довший, довше.
Правопис префіксів
1. Перед приголосними (глухими і дзвінкими) та голосними вживається префікс з-:
зшити, зчепити, зробити, зцілити, загітувати, знести, збити.
Префікс з- переходить у с- перед приголосними к, п, т, ф, х (кафе “Птах”):
скинути, спитати, схвалити, сфотографувати, стишити.
Якщо корінь слова починається двома і більше приголосними, то вживається префікс зі-:
зіграти, зірвати, зігнути, зіпсувати, зімліти, зітліти.
Префікс зу- є у декількох словах:
зустріч, зупинка, зусилля.
2. У префіксах роз-, без-, воз-, через- завжди пишеться буква з:
безтактний, возвеличити, розстріл, безшумний, розміняти, черезплічник.
3. Префікси пре-, при-, прі- розрізняються за значенням:
а) префікс пре- вживається для вираження найвищого ступеня (його можна замінити словом “дуже”):
премудрий, прекрасний. предобрий, претихий;
б) префікс при- означає приближення, приєднання і неповноту дії:
прибігти, прибути, пришивати, присісти, пригоріти,приклеїти;
в) префікс прі- вживається у трьох словах:
прізвище, прізвисько, прірва.
4. У префіксах від-, під-, над-, об-, між- кінцевий приголосний не змінюється:
відтягти, підпиляти, обстеження, міжсоюзний, надходження.
Спрощення в групах приголосних
Іноді при творенні або змінюванні слів виникає важкий для вимови збіг трьох приголосних, найчастіше зубних. Тоді, як правило, середній приголосний у вимові випадає, а на письмі ця зміна позначається не завжди.
Спрощення приголосних відбувається у таких випадках:
1. У групах приголосних стн, стл, ждн, здн спрощується середній звук:
тиждень – тижневий, перстень – персня, щастя – щасливий,
жалість – жалісливий, проїзд – проїзний, свист – свиснути,
Винятки: а) слова кістлявий, пестливий, хвастливий, хвастнути, зап’ястний, хворостняк, а в числівниках шістнадцять, шістдесят, шістсот тільки у вимові спрощується буква т;
б) прикметники, утворені за допомогою суфікса -н- від іменників іншомовного походження , що закінчуються на -ст:
аванпостний, баластний, контрастний, компостний, форпостний;
2. У групах приголосних скн, зкн, шчк спрощується середній звук:
брязкіт – брязнути, тиск – тиснути, дощок – дошка.
Винятки: випускний, пропускний, скнара, скніти, тоскно, вискнути (від виск), рискнути, брезкнути, верескнути (від вереск).
3. Спрощення відбувається у вимові і на письмі у таких випадках:
сердець – серця, чернець – ченця, місто – міський,
скатерка – скатерть (скатертина).
4.Тільки у вимові відбувається спрощення звука т у групах приголосних:
а) стськ, нтськ, нтств:
студент – студентський, студентство; турист – туристський;
юрист – юристський; кар’єрист – кар’єристський;
б) стц, стч: невістка – невістці, невістчин, повістка – у повістці,
звістка – за звісткою, у звістці.
Вживання м’якого знака
М’який знак вживається в українській мові для передачі на письмі м’якості приголосних у таких випадках:
1) після м’яких приголосних д, т, з, с, дз, ц, л, н, які закінчують склад:
ґедзь, мазь, молотьба, забудько, спільний, Львів,
мовець, дядько, нянька;
2) на позначення м’яких приголосних у середині складу перед о:
льон, сьогодні, дьоготь, тьохкати, дзьоб,
льотчик, сьомий;
3) після з, ц, с у суфіксах -зьк-, -цьк-, -ськ-, -зькість, -ськість, -зьк(о), -ськ(о), -иськ(о):
французький, людський, козацький, військо, пасовисько,
близькість, людськість.
Увага! У словах баский, боязкий, в’язкий, ковзкий, плаский (плоский), різкий і похідних утвореннях боязкість, в’язкість, баско, різко та ін. м’який знак не пишеться, тому що тут з, с, + к не утворюють суфіксів -зк-, -ск-;
4) після н у суфіксах -еньк-, -оньк-, -есеньк-, -ісіньк-, -юсіньк-:
річенька, голівонька, малесенький, тонюсінький;
5) після л перед наступним приголосним (крім л):
більший, кільце, пальці, учителька
(але: гілля, рілля, сіллю).
Увага! Не пишеться м’який знак після л у сполученні лк, а також похідних від нього лц, лч:
балка – балці, галка – галці, галченя, рибалка – рибалці, рибалчин,
Наталка – Наталчин,
(але: Галька – Гальці, Гальчин, Наталька - Натальчин).
6) У родовому відмінку множини іменників жіночого роду І відміни (м’яка група) і середнього роду на -нн(я), -ц(е) ІІ відміни:
знань, друкарень, робітниць, бажань.
7) У 3-ій особі однини й множини дієслів дійсного способу та 2-ій особі однини та множини наказового способу:
сидить, сядуть, пишуть, принесуть, кинь, сядьте, встань.
В іншомовних словах м’який знак пишеться після м’яких д, т, з, с, л, н перед ї, йо, я, ю, є:
конферансьє, пасьянс, ательє, батальйон, мільярд, віньєтка,
Жусьє, Кордильєри, Мольєр, Ньютон
(але: дюна, мадяр, нюанс, тюбик, пюпітр, фюзеляж).
М’який знак не пишеться:
1) після б, п, в, м, ф:
голуб, ставте, любов, кров, степ, верф.
2) Після ж, ч, ш, щ:
ніж, ріж, ніч, ідеш, дощ.
3) Після р у кінці складу:
воротар, пекар, бібліотекар, тепер, перевір
(але: Горький).
4) Після н перед ж, ч, ш, щ та перед суфіксами -ськ-, -ств(о):
кінчик, менший, тонший, Уманський, селянство.
Увага! М’який знак зберігається у словах, утворених від слів, у яких він пишеться:
доньчин (бо донька), няньчити (бо нянька).
5) Після н, д, т перед суфіксами -ченк(о), -чук, -чишин:
безбатченко, Грінченко, Радчук, Панчишин
(але: Михальченко, Михальчук, Рибальченко).
6) Між подвоєними (подовженими) приголосними:
буття, рілля, заміжжя, ллється, роззява, уміння.
7) Після м’яких приголосних (крім л), якщо після них ідуть інші м’які приголосні:
свято, танцювати, радість, цвях, малюнок
(але: різьбяр, тьмяний).
8) Після ц у кінці іменників чоловічого роду іншомовного походження:
кварц, палац, шприц, Суец ,
а також у вигуках:
бац, буц, гоц, клац.
Правопис слів іншомовного походження
1. У словах іншомовного походження, які означають загальні назви, після дев’яти приголосних, які входять у фразу “Де ти з’їси цю чашу жиру” (“правило дев’ятки”), пишеться буква и:
радист, тир, система, шимпанзе, режим, стимул, цитата.
У всіх інших випадках пишемо букву і:
а) після букв б, п, в, м, ф, г, к, х, л, н:
бідон, гірлянда, хімік, нігіліст, вітамін;
б) слова, запозичені із східних мов:
бинт, графин, спирт, вимпел, імбир, кипарис, кит, миля,
мирт, християнство.
2. На початку слова, у кінці слова та перед голосним пишемо букву і:
ірис, таксі, рація, Сирія.
3. Після б, п, в, м, ф, г, к, х, ж, ч, ш, р перед я, ю, є, ї пишемо апостроф:
Х’юстон, Фур’є, Монтеск’є, бар’єр, миш’як.
Апостроф також пишемо після префіксів у словах:
ад’ютант, ін’єкція, кон’юктивіт, кон’юнктура.
4. Пишемо букву и у буквосполученнях -ика, -ида:
Балтика, Арктика, Антарктида,
Нове у правописі:
1. За правилом дев’ятки пишемо букву и у власних географічних назвах:
Чилі, Чикаго, Вашингтон, Мексика, Бразилія.
2. Замість букви ю пишемо у в словах:
журі, парашут, брошура, парфумерія, Жуль Верн, Жусьєн, Жульєн.
3. Не пишемо букви й у словах (немає подвійної йотації):
конвеєр, параноя, феєрверк, секвоя.
4. Відбулося спрощення одного приголосного, а в деяких словах одночасно за “правилом дев’ятки” пишемо букву и:
було: тепер:
барокко бароко
беладонна беладона
бравіссімо бравісимо
інтермеццо інтермецо
лібретто лібрето
піаніссімо піанісимо
піццикато піцикато
стакатто стакато
фортіссімо фортисимо
Винятки: залишилося подвоєння приголосних у словах бонна, булла, ванна, панна, манна, панно,вілла, брутто, нетто, мірра, дурра, тонна, сюрреалізм, імміграція (але емігрант), мотто, ірраціональний, контрреволюція; у власних назвах і похідних від них словах: Марокко, марокканський, Голландія, Міссурі, Міссісіпі, Діккенс, Шиллер, Ясси, Яффа, Ніцца, Мекка, Торрічеллі, Калькутта, Лессінг, Дарданелли та ін.
5. Змінилося закінчення з -а на -у (родовий відмінок однини П відміни) у словах:
писали: пишемо:
абзаца абзацу
каталога каталогу