Художній стиль

Цей найбільший і найпотужніший стиль українсь­кої мови можна розглядати як узагальнення й поєднання всіх стилів, оскільки письменники органічно вплітають ті чи інші стилі до своїх творів для надан­ня їм більшої переконливості та достовірності в зображенні подій. Цей стиль покликаний впливати засобами художнього слова через систему образів на розум, почуття та волю читачів, формувати ідейні переконання, моральні якості й естетичні смаки.

Основні мовні засоби:

– наявність усього багатства найрізноманітнішої лексики, переважно кон­кретно-чуттєвої (назви осіб, речей, дій, явищ, ознак);

– використання емоційно-експресивної лексики (синонімів, антонімів, омонімів, фразеологізмів);

– запровадження авторських новотворів (слів, значень, виразів), форму­вання індивідуального стилю митця;

– уведення до творів, зі стилістичною метою, історизмів, архаїзмів, діа­лектизмів, просторічних елементів, навіть жаргонізмів;

– поширене вживання дієслівних форм: родових (у минулому часі й умов­ному способі); особових (у теперішньому й майбутньому часі дійсного способу); у наказовому способі;

– широке використання різноманітних типів речень, синтаксичних зв’язків, особливості інтонування та ритмомелодики;

– повною мірою представлені всі стилістичні фігури (еліпсис, риторичні питання, звертання, багатосполучниковість, безсполучниковість тощо).

За родами й жанрами літератури художній стиль поділяється на підстилі, які мають свої особливості мовної організації тексту:

1) епічні (прозові: епопея, казка, роман, повість, байка, оповідання, новела, художні мемуари, нарис);

2) ліричні (поезія, поема, балада, пісня, гімн, елегія, епіграма);

3) драматичні (драма, трагедія, комедія, мелодрама, водевіль);

4) комбіновані (ліро-епічний твір, ода, художня публіцистика, драма-феєрія, усмішка).

Розмовний стиль

Сфера використання – усне повсякденне спілку­вання в побуті, у сім’ї, на виробництві.

Основні мовні засоби:

– емоційно-експресивна лексика (метафора, порівняння, синоніми та ін.);

– суфікси суб’єктивної оцінки (зменшено-пестливого забарвлення, зниже­ності);

– прості, переважно короткі речення (неповні, обірвані, односкладові);

– часте використання різних займенників, дієслів із двома префіксами (попо-, пона-, поза-);

– фразеологізми, фольклоризми, діалектизми, просторічна лексика, скоро­чені слова, вигуки й т.д.;

– заміна термінів розмовними словами (електропоїзд – електричка, бетонна дорога – бетонка, маршрутне таксі - маршрутка).

Розмовний стиль поділяється на два підстилі:

а) розмовно-побутовий;

б) розмовно-офіційний.

Офіційно–діловий стиль

Офіційно-діловий стиль (ОДС) - це стиль, який задовольняє по­треби суспільства в документальному оформленні різних актів державного, суспільного, політичного, економічного життя, діяльності, ділових стосунків між державами, організаціями, а також між членами суспільства в офіційній сфері їх спілкування.

Мовні засоби:

1) лексичні: а) залежно від галузі, яку обслуговує ОДС, широке вико­ристання суспільно-політичної, адміністративно-канцелярської, професійно-виробничої, науково-термінологічної лексики (функціонування закладу, регла­ментація дій, бланк, формуляр, заходи), скорочених слів, зокрема назв різних організацій та установ; відсутність діалектизмів, жаргонізмів, просторічної лексики, вигуків;

б) використання обов’язкових усталених мовних зворотів, готових сло­весних формул, штампів, кліше (у зв’язку з, відповідно до, з метою, згідно з, висунути пропозиці, ініціювати питання тощо), що вказує на однотипність думки і процесу укладання документів (бланки);

в) використання безособових і наказових форм дієслів теперішнього часу із значенням почерговості, постійності дії (виробничою нарадою розглянуто, складено й засвідчено у двох примірниках, накласти резолюцію, оголосити подяку, надати слово тощо);

2) синтаксичні: а) мінімальне використання складних речень із сурядним і підрядним зв’язком, натомість широке використання безсполучникових простих поширених речень (кілька підметів при одному присудку, кілька присудків при одному підметі);

б) прямий порядок слів (підмет перед присудком – міністерство пові­домляє, сторони погодили; означення перед означуваним словом – приватне підприємство, договірні умови; додатки після керуючого слова – вжити заходів, завдано збитків і т. ін.).

Найважливіші риси ОДС:

1. ОДС ґрунтується на логічній основі (використання засобів образності, як і висловлення особистих почуттів, для нього не типове). Найважливішими тут є послідовність і точність викладу фактів, об’єктивність оцінок, гра­нична чіткість у висловленні запропонованих розв’язків того чи іншого завдання (тому в ОДС не вживається емоційно забарвлена лексика, суфікси суб’єктивної оцінки, вигуки та ін.). Основний (з точки зору емоційно-експре­сивного забарвлення) тон ділового мовлення – нейтральний.

2. ОДС відзначається всезростаючою стандартизацією мови, насамперед мови масової типової документації. Найхарактерніші прояви стандартизації такі:

– широке вживання усталених словесних формул (з метою, у зв’язку з, відповідно до, в порядку, по лінії); їх вживання в ділових паперах цілком закономірне, оскільки набагато спрощує і полегшує процес складання окре­мих видів документів;

– велика повторюванісь тих самих слів, форм, зворотів, конструкцій – як результат прагнення до однотипності способів вираження думки в однотип­них ситуаціях. Укладачі ділових паперів свідомо відмовляються від викорис­тання всієї багатоманітності виражальних засобів мови.

3. Суворі вимоги до лексики ОДС: а) широке, тематично зумовлене вико­ристання професійної термінології, скорочених слів, зокрема скорочених назв різних організацій та установ; б) відсутність діалектизмів, жаргонізмів, просторічної лексики; в) мінімальне використання вигуків, часток іменників з суфіксами суб’єктивної оцінки, що пояснюється завданнями об’єктивного ставлення до повідомлюваних явищ.

4. ОДС відзначаться також великою частотністю вживання віддієслівних іменників; це веде до збільшення кількості пасивних форм, вживання цілого ряду нових слів-зв’язок і нагромадження форм Р.в. При заміні конкретного повнозначного іменника досить загальним і невиразним займенником завжди існує небезпека появи двозначності, певного викривлення змісту.

ОДС належить до книжних стилів, джерела якого сягають ще часів Украї­ни-Русі. ОДС – це функціональний різновид мови, який слугує для спілкування в державно-політичному, громадському й економічному житті, законодав­стві, у сфері управління адміністративно-господарською діяльністю.

Отже, тексти ОДС вимагають документації тверджень, точності формулювань, однозначності тлумачення змісту.

Підстилі (письмові):

Законодавчий – використовується у законотворчій галузі, регламентує та обслуговує офіційно-ділові стосунки між приватними особами, між держа­вою і приватними та службовими особами. Реалізується в Конституції, зако­нах, указах, постановах, статутах і под.

Дипломатичний – використовується у галузі міждержавних офіційно-ді­лових стосунків, у галузі політики, економіки, культури. Реалізується в кон­венціях (міжнародних угодах), комюніке (повідомленнях), нотах (звернен­нях), протоколах, ультиматумах тощо.

Юридичний – використовується в юриспруденції (судочинство, дізнання, розслідування, арбітраж). Обслуговує і регламентує правові та конфліктні відносини між:

• державою та підприємствами і організаціями всіх форм власності;

• підприємствами, організаціями та установами;

• державою та приватними особами;

• підприємствами, організаціями, установами всіх форм власності та приватними особами;

• приватними особами.

Реалізується в актах, позовних заявах, протоколах, постановах, угодах і под.

Адміністративно-канцелярський – використовується у професійно-ви­робничій галузі, правових відносинах і діловодстві. Обслуговує та регламен­тує службові (офіційні) відносини між:

• підприємствами одного й різного підпорядкувань;

• структурними підрозділами одного підпорядкування;

• приватними особами та організацією, установою, закладом і навпаки;

• приватні (неофіційні) відносини між окремими громадянами.

Реалізується в офіційній кореспонденції (листах), договорах, заявах, контрактах, автобіографіях, розписках тощо.

Усна форма ОДС не має такої чіткої градації за підстилями, як писемна. Тому тут чітко можна виділити лише жанри: нарада, телефонна розмова, бесіда, різні види публічного виступу тощо.

Офіційно–діловий стиль визначає наявність мовних кліше і штампів, тобто певну стандартизацію початків і закінчень документів. Мовленнєвому вияву точності сприяє стандартизованість (головна ознака офіційно-ділового стилю літературної мови), яка полягає у регулярному використанні стандартних мовних конструкцій – мовних стереотипів (кліше).

Кліше – це готовий мовний стандарт, який є необхідним елементом ділових паперів і якому властивий постійний склад компонентів, їх порядок та звичність звучання, напр.: на основі викладеного; беручи до уваги; подаю до вашого відома; з метою; у зв’язку з тим, що…; зважаючи на те, що…; прошу дозволити; взяти до уваги; взяти за основу; ми, що нижче підписалися. Ці мовні стандарти мають певне функціональне навантаження: економлять розумову енергію, сприяють швидкому й точному складанню документів, однозначному вираженню думки, полегшують ділове спілкуван­ня і є нормативним явищем в ОДС і в правничій галузі.

Вирізняють такі види кліше:

– стійкі предикативні одиниці: розслідуванням встановлено, винність доведена, комісією розглянуто, пред’явлено звинувачення, план доведено, питання обговорено, терміни встановлені;

– синтаксичні дієслівно-іменні конструкції: визнати потерпілим, керуючись статтею (вказівкою), порушити справу (кримінальну);

– фіксовані іменні побудови: за участю, згідно з вимогами статті, з дотриманням вимог;

– номенклатури: перепис майна, кримінальна справа, обвинувальний висновок, попереднє розслідування та ін.

У діловому стилі найбільш поширені такі кліше з головними словами:

а) іменниками: виконання доручень, внесення змін, загроза зникнення, заходи щодо реконструкції, ратифікація угоди, додаткові заходи, грошова допомога, порядок денний, повноважний орган, матеріальна відповідаль­ність, за місцем основної роботи, з боку адміністрації, на підставі наказу;

б) дієсловами: порушити питання, довести до відома, надати допомогу, взяти до уваги, вжити заходів, надати допомогу, обіймати посаду, виго­лошувати промову, накласти резолюцію, позбавити слова, брати участь, схвалити пропозицію;

в) іншими частинами мови: згідно з розпорядженням, відповідно до чинного законодавства, у зв’язку з виходом на пенсію та ін.

Кліше треба відрізняти від мовних штампів – слів і виразів, позбавлених образності, часто й одноманітно повторюваних без урахування контексту, які є явищем негативним, безбарвним і використання у мові яких, як правило, недоречне. Найпоширеніші штампи в ОДС та ЗМІ такі: дати путівку в жит­тя, являти значний інтерес, необхідно відзначити, приділяти велику увагу, набути широкого розмаху, піддати різкій критиці, викликає занепокоєння стан справ, набула гостроти ситуація, працювати на якійсь ниві і под.

У розповідях про сучасного успішного керівника підприємства не обхо­диться без висловів: людина невтомної енергії, пройшов усі сходинки службо­вої кар’єри, людина високих професійних якостей, бере курс на людський фактор, має високий авторитет серед колег тощо. А підприємство, очолю­ване цим керівником, вийшло на передові рубежі вітчизняної економіки, випускає продукцію широкої номенклатури, робить вагомий внесок у… і т. ін.

Навичок висловлюватися штампами людина, на жаль, починає набувати ще в школі; майже у кожному творі сучасного школяра читаємо: автор яскраво зображує, яскравим образом твору є, незабутнє враження справив на мене, образ героя виховує в нас такі якості, як і т. д. У побуті ж постійно чуємо побажання творчих успіхів у роботі, міцного здоров'я і сімейного благополуччя (до речі, добробут).

Штампи часто творять перенесенням кліше з ОДС в інші стилі: у зв’язку з відсутністю коштів, за наявності відповідних умов, проведена певна робота, поставити на лінійну готовність та штучними нагромадженнями зайвих слів: проведення роботи по впорядкуванню території (замість впорядкування території), по впровадженню нових методів, працюють над здійсненням завдання поліпшення роботи транспорту, питання проведення боротьби зі злочинністю.

Отже, розрізняють штампи таких видів:

– універсальні слова, тобто такі, які мають невизначене узагальнення і якими мовець, прагнучи висловитись нечітко, приблизно, замінює слова з конкретним значенням: факт, питання, окремі, деякі, охопити тощо;

– парні слова, які звичайно використовуються у мові разом, хоча й не є фразеологічними зворотами, визначення у цих сполученнях неповноцінні і виражають думку шаблонно, позбавляють її індивідуальності: оплески обов’язково бурхливі, критика – різка, успіхи – великі, поширення – велике, величезні зусилля, бездоганне вирішення тощо;

– надлишкові словосполучення, які виникають через прагнення до уточнення чогось: за допомогою методу, друга за розміром, згідно з умовою задачі (завдання), спільне співробітництво (замість співпраця), засідання мало тривалий характер (замість було тривалим або тривало довго).

Частина штампів переходить до професійного жаргону: підкинути фінан­си, завалити справу, вибивати кошти (свідчення), натиснути на заготів­лі (на слабинку) та ін.

Порівняйте відмінні ознаки кліше і штампів:

Таблиця 1

Кліше	Штамп
Готова форма, її стійкість	Форма, що запам’яталась
Свідоме відтворювання	Бездумне повторення
Закріпленість за визначеними умовами стандарту
Однозначність, чіткість семантики	Невиразність семантики
Є конструктивною одиницею тексту	Як правило, недоречний у мовленні
Економить час, розумову енергію, полегшує процес спілкування	Шкодить думкам
Нейтрально-нормативне явище	Порушує мовні норми
Явище лінгвістичне, інтелек-туалі­зований засіб вираження	Явище психологічне

Як бачимо, кліше – це помічник для укладачів документів, вони приско­рюють комунікацію, а штамп – ворог і того, хто пише, і того, хто говорить, який гальмує спілкування. Штампована мова – це недолік культури мов­лення. Коли людина не знає всього багатства мови, вона намагається обій­тися порівняно невеликою кількістю універсальних слів. А правоохоронець повинен володіти усім мовним багатством, адже основний інструмент у його роботі – слово до Людини.

Отже, юридична та офіційно-ділова лексика української мови характерна високою самобутньою культурою, заснованою на давній оригінальній тради­ції складання адміністративно-юридичних документів і має широкі перспек­тиви подальшого розвитку. Ця лексика поступово стабілізувалася (і стабілі­зується), конкретизувалася (і конкретизується), набувала (і набуває) щораз системнішого характеру, по-новому кодифікувалася (і кодифікується) у зв’язку з новими суспільно-політичними віяннями, прагненнями до соціаль­ного й політичного самоутвердження її носіїв. Передумовою, а водночас і на­слідком творення й використання юридичних та офіційно-ділових термінів, адекватних суті понять, відповідних структурі мови, яка їх породжує або засвоює, інформативно вигідних, концептуально чітких, співмірних із загаль­ними критеріями культури літературного мовлення є злиття воєдино наукової зрілості, культури національної думки й культури українського слова.