Оформлення бібліографії

Бібліографія – це список літератури з певного питання. Списки ці мають не­однакове призначення: одні виконують реєструючу функцію. Інші рекомен­дують певну літературу, ще інші показують, яку літературу використав автор книжки, на які праці він посилається.

У науково-популярних працях автор, як правило, рекомендує, що слід прочитати, щоб ознайомитися з певною пробле­мою.

Якщо в бібліографії містяться лише ті дані, які є на титульних сторінках книги вона зветься описовою. Анотованою зветься бібліографія, в якій після титульних даних подається коротка характеристика книги.

Після цитати в тексті ставляться в дужках цифрові позначки, а в кінці книжки вміщується список літератури, на яку було зроблено посилання. Перша цифра у дужках означає порядковий номер книжки у списку, а друга – сторінку, з якої взято цитату.

Принцип розміщення назв книжок у списках може бути неоднаковий: алфавітний, тематичний, хронологічний. Якщо автор обирає тематичний прин­цип, то всередині тематичних рубрик він повинен дотримуватись або алфавіт­ного, або хронологічного принципу.

Відомості про книжку в бібліографії подаються в такому порядку: автор (прі­звище, ініціали); назва (заголовок, підзаголовок); вихідні дані (місце ви­дан­ня, видавництво, рік видання, кількість сторінок або конкретно використані сто­рінки).

Якщо це стаття, надрукована у збірнику, газеті, журналі, то після назви статті ставиться дві наскісні дужки, потім вказується назва журналу, збірника; рік видання, номер, сторінка.

Зразки:

Шевчук С. Українське ділове мовлення. – К., 2000. – 323 с.

Непийвода Н., Чукіна В. Мовна підготовка у школі та вузі // УМЛШ. – 2000. - № 5. – С. 23-28.

Моргунюк В. Про пасивні дієприкметники // Проблеми української термінології: Матеріали V міжнародної наукової конференції. – Вісник. - № 336. – Чернівці, 1998. – С. 15-24.

2. Правила скорочування слів

З метою економії часу й текстової площі у тексті слова можна записувати скорочено, але скорочення повинно здійснюватись так, щоб не допустити дво­значності чи непорозуміння: скорочення проводяться або за прийнятими тради­цією правилами, або усікається така частина слова, без якої слово не перестане бути зрозумілим кожному, хто читатиме текст.

Дотримуючись вимоги лаконічного, максимально стислого письма, під час укладання ділових паперів на позначення понять чи значень широко корис­туються системою скорочень, яка розроблена й рекомендована Держстандар­том України (ДСТУ 3582-97), що чинний від 1998 року.

Види скорочень

Розглянемо такі види скорочень, як загальновживані, спеціальні й локаль­ні. До загальновживаних, які використовуються в більшості видів літерату­ри, належать скорочення:

а) після переліків;

б) перед іменами та прізвищами;

в) перед географічними назвами;

г) при цифрах;

д) при посиланнях.

До спеціальних належать скорочення в бібліографічних описах. Подані українською мовою, вони повинні відповідати останньому Держстандартові України, а подані російською, англійською та ін. європейськими мовами – стандарти ГОСТ 7.12-93 та ГОСТ 7.11-78.

Основні правила скорочення

1. Скороченню підлягають різні частини мови. Одне й те саме скорочення застосовується для всіх граматичних форм одного й того самого слова, неза­лежно від ролу, числа, відмінка й часу.

2. Неприпустиме одне скорочення для двох різних за значенням слів без додаткового пояснення.

3. У скороченому слові слід залишати не менше ніж дві букви, незалежно від прийому, який використовується. Під час відсікання крапка ставиться, а під час стягування ні.

4. Скорочення слова до однієї початкової літери припускається тільки для загальноприйнятих скорочень:

к. (карта), м. (місто), с. (сторінка) та ін.

5. Іменники та інші частини мови, крім прикметників і дієприкметників, скорочують лише за наявності їх у переліку особливих випадків скорочень слів. Під час скорочення іменників ураховуються відмінкові закінчення однини або множини:

д-р (доктор), м-во (міністерство),

6. Прикметники, що закінчуються на: -графічний, -логічний, -номічний, -навчий скорочують відсіканням частини слова:- афічний-, огічний,- омічний, -авчий:

географічний – геогр., соціологічний – соціол. і под.

7. Прикметники, що утворені від власних імен, скорочуються відсіканням частини –ський:

шевченківський – шевченк., франківський – франків.

8. У прикметників, утворених від географічних назв і назв народів (як в етнографічному, так і в адміністративному значенні), зберігають найповнішу для розуміння форму скорочення:

грузинський – грузин., Бориспільський – Бориспіл.

Якщо назви району й області збігаються, то вони скорочуються ідентично:

Харківська область – Харк. обл.,

Харківський район – Харк. р-н

9. Якщо відсіченій частині слова передує літера й або голосний, то слід зберігати наступний за ним приголосний:

калійний – калійн., олійний – олійн., червоний – черв.

10. Якщо скороченню підлягає тільки одна літера, то слово не скорочують:

вищий – вищ., але вища – не скорочується.

11. Якщо відсіченій частині слова передує апостроф, то слід зберігати наступний за ним голосний і приголосний:

торф’яний – торф’ян. і под.

12. Якщо відсіченій частині передує літера ь, то скорочувати слід на приголосний, що стоїть перед ним:

грецький – грец., сільський – сіл. і под.

13.У словосполученні скорочують кожне слово:

видавничий відділ – вид. від.,

умовний друкований аркуш – ум. друк. арк.

Лексичні та графічні скорочення

Лексичні скорочення (абревіатури) функціонують як самостійні слова. Гра­фічні ж скорочення не є словами й використовуються лише на письмі. На від­міну від лексичних вони обов’язково розшифровуються та читаються повністю.

Лексичні скорочення бувають кількох типів:

1. Ініціальні (абревіація) – утворені з початкових букв слів, що означають поняття; вони, у свою чергу, поділяються на:

а) буквені – читаючи їх, треба вимовляти букви: КБ, ЖБК, ХТЗ;

б) звукові – читаючи їх, вимовляють звуки: ЗАТС, ЦУМ, Ан-24;

в) буквено-звукові (змішані) – частини слова вимовляються за буквами, частина - звуками: ЖЕК, ТЕЦ.

2. Складові скорочення – утворені з частин складів слів: техред., міськком.

3. Частково скорочені слова – утворені з частин або частин слів і повного слова: госпрозрахунок, рембаза.

4. Відсікання (усічення): зам., зав., акад., доц.

5. Телескопічні скорочення – утворені з початкової та кінцевої частини складових слів: рація (із ра[діостан]ція),біоніка (із біо[логія] та (електро)ніка).

6. Змішаного типу (комбіновані): ХарБТІ.

Розрізняють декілька типів графічних скорочень:

• крапкові: ст., див., ім. та ін.;

• дефісні: з-д, б-ка, ін-т;

• скіснолінійні (дробові): р/р, в/ч;

- нульові (курсивні) – на позначення фізичних, метричних величин, валют та ін. лише після цифрових назв: 2 хв, 47 кг, 250 г, 400 грн (крапка не ставиться);

• комбіновані: півд.-зах., півн.-схід.

Графічні скорочення, як правило, не подвоюються, виняток становлять рр. (роки).

Увага! Не можна скорочувати:

1) імена та імена по батькові (крім ініціалів): не Мих. Серг. Грушевський (як виняток - з однаковими прізвищами: Гр. Тютюнник – Григір, бо є Григорій Тютюнник);

2) псевдоніми: не Л.Українка, а Леся Українка, не П.Мирний, а Панас Мирний;

3) подвійні прізвища: не Н. - Левицький, а Нечуй-Левицький.