25.Характеристика системи мс.

В большинстве стран СНД систему местного самоуправления как самостоятельные элементы составляют:

1)органы местного самоуправления:

а) представительские органы местного самоуправления;

б) исполнительные органы местного самоуправления, которые являются исполнительными органами соответствующих органов местного самоуправления, наделенные собственной компетенцией (местная администрация в Российской Федерации); в) органы территориального общественного самоуправления;

сбори (всходы) граждан, местные референдумы, выборы и другие территориальные формы непосредственной демократии.

2) сбори (всходы) граждан, местные референдумы, выборы и другие территориальные формы непосредственной демократии. Следует отметить, что приведенные легальные средства определения составляющих системы местного самоуправления с научно-теоретической и практической точек зрения являются не совсем удачными. Во-первых, системный подход к местному самоуправлению не должен ограничиваться только перечнем элементов системы, но и путем научного анализа правового статуса каждого ее элемента, и должен способствовать более поверхностному пониманию сути всей системы. Во-вторых, в основу территориальной организации местного самоуправления могут быть положены разные критерии. В-третьих, как уже отмечалось, система - это совокупность элементов, что действуют на единственных принципах. Поэтому аргументом в интересах включения исполнительных органов в систему местного самоуправления может быть их функциональное назначение. Таким образом, согласно п.2 ст. 5 Закона, система местного самоуправления включает: территориальную общину; сельский, поселковый, городской совет; сельского, поселкового, городского председателя; исполнительные органы сельского, поселкового, городского совета; районные и областные советы, которые представляют общие интересы территориальных общин сел, поселков, городов; органы самоорганизации населения. В городах с районным делением по решению территориальной общины города или городского совета могут образовываться районные в городе советы.

26.Адміністративно-територіальний устрій і мс.

Територіальну основу місцевого самоврядування складають визначені Конституцією і законами України елементи системи територіального устрою держави, в межах яких функціонує місцеве самоврядування.

Оскільки поняття територіальної основи місцевого самоврядування тісно пов'язане з поняттям територіального устрою, звернемося до розділу ІХ Конституції, яким визначається територіальний устрій України. Згідно ст. 132 Конституції територіальний устрій України базується на засадах єдності і цілісності державної території, поєднання централізації і децентралізації в здійсненні державної влади, сбалансованості соціально-економічного розвитку регіонів, з урахуванням їх історичних, економічних, екологічних, географічних і демографічних особливостей, етнічних і культурних традицій.

У відповідності зі ст. 133 Конституції України систему адміністративно-територіального устрою України складають: Автономна Республіка Крим, області, райони, міста, райони в містах, селища і села.

Таким чином, адміністративно-територіальний устрій держави - це зумовлена географічними, історичними, економічними, етнічними, соціальними, культурними та іншими чинниками внутрішня територіальна організація держави з розподілом її на складові частини - адміністративно-територіальні одиниці, відповідно до яких будується система державних органів і система місцевого самоврядування. Саме ці адміністративно-територіальні одиниці є “просторовою основою" для організації і діяльності відповідних місцевих органів виконавчої влади і органів місцевого самоврядування.

Оптимальна для організації і функціонування місцевого самоврядування система адміністративно-територіального устрою повинна відповідати певним умовам. По-перше, максимально можливої локалізації, яка випливає з основної мети місцевого самоврядування реалізації інтересів територіальної громади, що реально існує лише в межах населеного пункту. Дійсно, жителі населених пунктів (міст, тим більше селищ і сіл), як правило, чітко розуміють свою приналежність до певного угруповання людей за територіальною ознакою, відчувають свою безпосередню причетність до проблем свого міста, селища, села. На рівні району і області усвідомлення спільних інтересів, причетність до їх реалізації, ефективність самоорганізації, яка є невід'ємною частиною самоврядування, значно знижуються.

Друга умова диктується підконтрольністю органів і посадових осіб місцевого самоврядування населенню і також зводиться до максимальної обмеженості території, на якій діяльність органів і посадових осіб місцевого самоврядування виявляється найбільш чітко і де населення здатне оперативно реагувати на дії місцевої влади.

Третя умова - це доступність органів місцевого самоврядування для громадян-жителів в будь-який час, враховуючи їх територіальне місцезнаходження, оскільки значна частина послуг населенню надається органами місцевого самоврядування за місцем їх проживання (розгляд звернень, видача довідок, оформлення документів і т.п.).

Адміністративно-територіальними одиницями, в межах яких в Україні здійснюється місцеве самоврядування, є області, райони, міста, райони в містах, селища і села.

Адміністративно-територіальний устрій грає важливу роль в організації і діяльності місцевого самоврядування, оскільки на різних його рівнях місцеве самоврядування характеризується певними особливостями. Конституція України і Закон України “Про місцеве самоврядування в Україні" за критерієм такої специфіки місцевого самоврядування виділяють дві основні групи елементів системи адміністративно-територіального устрою. Першу групу складають населені пункти (міста, селища і села), іншу - території (області і райони).

Населені пункти (міста, селища і села) є так званим “первинним" рівнем місцевого самоврядування, оскільки, як вже зазначалося, лише в межах цих адміністративно-територіальних одиниць створюється такий основоположний елемент системи місцевого самоврядування, як територіальна громада. Відповідно до п. 2 ст. 2 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні" місцеве самоврядування на рівні населених пунктів здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради і їх виконавчі органи, а також через районні і обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Традиційно населені пункти (міста, селища і села) поділяють на міські і сільські:

До міських населених пунктів відносяться:

- міста, які згідно з ч. ІІ ст. 133 Конституції України мають спеціальний статус, який визначається законами України (Київ і Севастополь);

- міста обласного підпорядкування (економічні і культурні центри областей, які, як правило, мають розвинену промисловість і місцеве господарство, районний поділ і кількість населення понад 50 тисяч осіб);

- міста районного підпорядкування (промислові центри, які мають самостійне місцеве господарство, достатню для обслуговування населення соціальну і культурну інфраструктуру і кількість населення понад 10 тисяч осіб);

- селища (населені пункти, розташовані при промислових підприємствах, спорудах, залізничних вузлах, гідротехнічних спорудах, підприємствах по виробництву і переробці сільськогосподарської продукції, а також населені пункти, на території яких розташовані вищі та середні спеціальні учбові заклади, науково-дослідні установи, санаторії та інші стаціонарні лікувальні і оздоровчі установи, з кількістю населення до 10 тисяч осіб).

До сільських населених пунктів належать села, які мають переважно сільськогосподарську виробничу орієнтацію.

На жаль, в Україні досі не ухвалений закон про адміністративно-територіальний устрій, який визначав би основні поняття адміністративно-територіального устрою, правовий статус і види адміністративно-територіальних одиниць, повноваження органів державної влади і органів місцевого самоврядування відносно розв'язання питань адміністративно-територіального устрою і т.п. Тому в чинному законодавстві України поки що відсутнє чітке закріплення правового статусу населених пунктів. Навіть їх вищенаведена класифікація не закріплена чинним законодавством України, а є історично сформованою.

Що стосується міст зі спеціальним статусом, то сьогодні спеціальним законом, як того вимагає Конституція України, закріплений лише статус столиці України - міста Києва. Так, згідно п. 2 ст. 1 Закону України “Про столицю України місто-герой Київ" місто Київ є:

- політичним і адміністративним центром держави;

- місцезнаходженням резиденції глави держави - Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Конституційного Суду України, Верховного Суду України, центральних органів державної влади;

- духовним, культурним, історичним, науково-освітнім центром України;

- місцезнаходженням дипломатичних представництв іноземних держав і міжнародних організацій в Україні.

Згідно п. 5 цієї статті столичний статус міста Києва покладає на органи місцевого самоврядування і органи виконавчої влади додаткові обов'язки і гарантує цим органам надання з боку держави додаткових прав.

Спеціальний правовий статус міста Севастополя зумовлений тим, що воно є військово-морською базою України на Чорному морі. Проте закон, який би визначав особливості правового статусу міста Севастополя в Україні, ще не прийнятий.

Потрібно також зазначити, що територія населених пунктів (міст, селищ і сіл) може ділитися на мікрорайони і мікроструктури (вулиці, квартали, дільниці, масиви), в межах яких діють органи самоорганізації населення.

Особливість областей і районів з позиції специфіки організаційно-правових форм здійснення місцевого самоврядування визначається передусім тим, що згідно ч. 4 ст. 140 Конституції України місцеве самоврядування на цих рівнях адміністративно-територіального устрою покликано представляти спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ і міст. Територіальної громади як такої на цих рівнях адміністративно-територіального устрою не існує.

Область традиційно визначається як складова частина адміністративно-територіального устрою держави, що історично склалася, яка характеризується значною територією, де проживає багатонаціональне населення із загальними традиціями і менталітетом або де компактно представлені національні меншини.

Згідно ч. 2 ст. 133 Конституції України до складу України входять 24 області: Вінницька, Волинська, Дніпропетровська, Донецька, Житомирська, Закарпатська, Запорізька, Івано-Франківська, Київська, Кіровоградська, Луганська, Львівська, Миколаївська, Одеська, Полтавська, Рівненська, Сумська, Тернопільська, Харківська, Херсонська, Хмельницька, Черкаська, Чернігівська.

Район - це територія, яка виконує функцію політико-координаційного публічного центру з певним економічним потенціалом (передусім аграрний сектор і переробляюче виробництво) і господарською спеціалізацією, транспортом і інформаційною інфраструктурою, яка забезпечує зв'язок між сільськими населеними пунктами, між ними і містами, а також регіональними центрами.

Одним із найважливіших прав місцевого самоврядування відносно його територіальної основи є участь місцевого самоврядування в рішенні органами державної виконавчої влади питань, які стосуються зміни меж адміністративно-територіальних одиниць. Так, у відповідності зі ст. 5 Європейській хартії місцевого самоврядування зміни територіальних меж місцевої влади не можуть здійснюватися без попереднього з'ясування думки відповідних місцевих громад, можливо, шляхом проведення референдуму, якщо це дозволяється законом.

В Україні територіальний устрій визначається виключно законами України (п. 13 ст. 92 Конституції України). Згідно п. 29 ст. 85 Конституції України до повноважень Верховної Ради України відноситься створення і ліквідація районів, встановлення і зміна меж районів і міст, віднесення населених пунктів до категорії міст, найменування і перейменування населених пунктів і районів.

Закон України “Про місцеве самоврядування в Україні" передбачає участь органів місцевого самоврядування в розв'язанні питань адміністративно-територіального устрою з посиланням на те, що форми такої участі повинні визначатися законами України. Проте, як вже відмічалося, закон про адміністративно-територіальний устрій в Україні ще не прийнятий. Тому, участь місцевого самоврядування в рішенні органами державної виконавчої влади питань, які стосуються зміни меж адміністративно-територіальних одиниць, поки що не встановлено чинним законодавством України як обов'язкове.

До компетенції місцевого самоврядування в Україні (згідно ст. 37 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні") віднесені лише такі повноваження відносно розв'язання питань адміністративно-територіального устрою, як найменування (перейменування) вулиць, провулків, проспектів, площ, парків, скверів, мостів та інших споруд, розташованих на території відповідного населеного пункту.