Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
прол.docx
Скачиваний:
4
Добавлен:
16.12.2018
Размер:
467.39 Кб
Скачать
  1. Організаційний момент уроку

  2. Мотивація навчальної діяльності

Учням пропонується пригадати з курсу історії визначення по­няття «нація», «міжнаціональні відносини», «міжнаціональні конфлікти», «націоналізм», приклади з історії прояву крайнього націоналізму (фашизм, шовінізм, расизм, геноцид).

Проблема уроку:

— Чи існують в Україні міжнаціональні конфлікти і які шля­хи їх подолання?

  1. Вивчення нового матеріалу

►► Етнос: його основні ознаки та особливості

У сучасному світі існують різні соціальні спільноти.

Соціальні спільноти — це відносно стійка сукуп­ність людей, що має більш-менш однакові ознаками умов і способів життя, масової свідомості, спільність соціальних норм, ціннісних систем і інтересів.

Види спільнот: сім'я, рід, плем'я, класи, соціальна група, на­родності, нації, професійні спільноти, трудові колективи.

Етнос — стійка сукупність людей, що історично склала­ся на певній території, яка має загальні, відносно стабільні особливості мови, культури і психіки, а також усвідомлює свою єдність і відмінність від інших подібних утворень.

Етнос

І І і

Плем'я

Народність Нація

Нація — певна форма існування етносу, характерна для певно­го етапу історичного розвитку.

Нація — історично сформована спільнота людей, якій притаманні спільні економічне життя, мова, території, певні ознаки психології, які виявляються в особливостях її культури, мистецтва та побуту.

Ознаки нації

^—

Єдина _ „ тт. Солідар-

Мова Релігія Звички Цінності . раса ність

Національна самосвідомість

Національна самосвідомість — сукупність соці­альних, моральних, політичних, економічних, естетичних, релігійних, філософських поглядів, що характеризують зміст, рівень і особливості духовного розвитку націй.

Національний інтерес — сукупність потреб і праг­нень народів тієї чи іншої держави створити необхідні для себе життєві умови, усвідомлення свого суверенітету, вста­новлення взаємних відносин з народами інших країн.

Запитання

— Наведіть приклади національного інтересу українців.

Вивчаючи історію розвитку націй і народностей, виділяють та­кі процеси, як міжнаціональна диференціація і міжнаціональна інтеграція.

Міжнаціональна диференціація — це процес роз'єднання, розділення, протистояння різних націй, етно­сів, народів.

Міжнаціональна інтеграція — це процес поступо­вого об'єднання різних етносів, народів і націй через сфери суспільного життя.

Форми міжнаціональної диференціації

Самоізоляція Протекціонізм Релігійний

в цілому в економіці фанатизм

І

Націоналізм у різних формах у політиці та культурі

Форми міжнаціональної інтеграції

І , , Г І

„ . . . „ . . Міжнародні

Економічні та полі- Транснаціональні . .

. ... культурні та народні

тичні союзи корпорації

центри

Взаємопроникнення релігій і культур, цінностей

Причини міжнаціональної інтеграції

  1. Неможливість держав жити ізольовано, що пов'язано з кон­кретними змінами в економіці практично всіх сучасних країн.

  2. Економічний та політичний взаємозв'язок держав.

Прикладом міжнаціональної інтеграції в сучасному світі є кра­їни Європи, об'єднані в Європейський Союз (ЄС).

Завдання

— Наведіть інші приклади міжнаціональної інтеграції, які ви знаєте.

►► Розвиток міжнаціональних відносин в Україні

Національний склад населення України характеризується знач­ною чисельною перевагою титульної нації — українців. За даними

перепису населення 2001 р., українці становили понад 77,82 % усіх жителів України. До того ж значна кількість українців про­живають у близькому та далекому зарубіжжі. Поряд з українцями на території України проживають представники понад 100 націо­нальностей. Серед них найбільшу частку становлять росіяни — по­над 17,28 % усього населення країни.

Далі йдуть, білоруси, молдавани, кримські татари, болгари, угорці, румуни, поляки, євреї та вірмени. Крім цих національнос­тей, в Україні проживають греки, цигани, азербайджанці, німці, грузини, гагаузи та ін.

Протягом історичного періоду національний склад населення України змінювався, і сучасні державні кордони країни суттєво відрізняються від етнічних меж проживання українців. Українці проживають не лише на суміжних з Україною територіях, а й у ба­гатьох віддалених від неї країнах світу. Але найбільша кількість українців проживає в Росії — понад 4,4 млн осіб. Це друга за чи­сельністю нація, що проживає в Росії. Значна частина україн­ців постійно проживає в Польщі, Білорусі, Словаччині, Молдові, США, Канаді, Аргентині, Австралії, Німеччині та багатьох інших країнах світу.

Національний склад населення України постійно змінюється і під впливом міграції. За останні роки з України виїжджало біль­ше населення, ніж поверталось. Серед національностей, що виїж­джають з України, найбільш численну групу становлять росіяни, євреї, молдавани. Разом з тим населення України зростало за раху­нок татар, азербайджанців, білорусів, вірмен, болгар, грузинів.

Зміни у національному складі населення України зумовлені по­верненням на її територію примусово виселених раніше в Росію та інші республіки колишнього Союзу кримських татар і німців. Вони розміщуються переважно в Криму та на півдні України. У складі населення Автономної Республіки Крим кримські татари станов­лять вже 12,1 %. Упродовж майже 60 років депортації радянська влада розвивала та підтримувала негативні стереотипи щодо крим­ських татар як «народу зрадника», стереотипи, що їх продукували ще за часів царської Росії починаючи від анексії території Криму російською імператрицею Катериною II.

Поліетнічність населення, яка утворилася в Україні, має вираз­ну специфіку: з усіх етнічних неукраїнців понад 80 % становили ет­нічні росіяни. Іншим аспектом української поліетнічності є питан­ня визначення мовної ідентичності. Зокрема, 5 544 729 етнічних українців, згідно з даними Всеукраїнського перепису населення

2001 року, рідною вважають російську мову. Сьогодні в Україні існує 3 мегамовні групи — україномовні українці, російськомовні українці та російськомовні росіяни.

Окремо потрібно звернути увагу на взаємини «більшості» з ро­мами та основні проблеми, які існують у цього народу в Україні. За даними Всеукраїнського перепису населення на 2001 рік, громада ромів України налічувала близько 47,6 тис. осіб, з яких близько 14 тис. проживає на Закарпатті і понад 4 тис. у Донецькій, Дніпро­петровській та Одеській областях. Проте, на думку деяких науков­ців, чисельність ромів, що проживають в Україні, значно більше.

Актуальності набувають міжнаціональні взаємини, пов'язані з міграцією до України представників тих громад, які традицій­но не проживали на її теренах. Внаслідок міграційних процесів за останні роки в Україні зросла кількість азербайджанців. Кіль­кість інших національних груп, зокрема болгар, молдаван, біло­русів, євреїв, татар, циган, німців, скоротилася. Навіть порівняно з офіційними даними Всесоюзного перепису населення 1989 року, за даними Всеукраїнського перепису населення 2001 року, в Укра­їні вдвічі збільшилася кількість вірмен — вона сягнула 100 тисяч громадян, азербайджанців тут нині проживає 45 тисяч (ця етнічна група демонструє 20 % зростання). Збільшилася кількість корей­ців: в Україні їх нараховується 13 тисяч, тобто зростання сягнуло 50 %. Якщо під час Всесоюзного перепису населення 1989 р. ара­бів було зафіксовано 1 240 осіб, то 2001 року — 6 575 осіб. Числен­нішою стала група в'єтнамців і вихідців з Індії, Пакистану, країн Південно-Східної Азії.

Актуальною для України є й проблема нелегальної міграції. Кількість нелегальних мігрантів, які перетинають кордон Украї­ни, постійно збільшується. Більшість нелегалів прагнуть потрапи­ти до країн Західної Європи і розглядають Україну як транзитну територію, принаймні про це свідчать українські прикордонники. Проте реальні міграційні наміри цієї категорії осіб ще тільки комп­лексно досліджуються. Сьогодні існують свідчення про створення в Україні новітніх етнічних компактів. За різними даними, в Укра­їні називають різні цифри щодо кількості мігрантів — від 100 ти­сяч до 6 млн. осіб. Це здебільшого вихідці з країн Азії та Африки. В Одеській області вказують на наявність індійської, в'єтнамської та китайської громад. Відповідні свідчення про збільшення кіль­кості громад — вихідців з країн південної Азії, Китаю — наявні в інших українських регіонах. Отже, у складі населення України фактично зростає кількість представників тих етносів, які мігру­

ють до України з несприятливих у соціальному і міжетнічному сенсі країн, тобто з тих держав, де вирують міжетнічні конфлікти і де наявний низький рівень життя. Це, за свідченнями експертів, демонструє не тільки те, що Україна є транзитною територією, а й те, що країна розглядається новітніми мігрантами як відносно стабільна у сфері міжнаціональних взаємин.

Стабільність життя представників різних національностей не­можлива без шанобливого ставлення і поваги кожного народу до іншого. Це стосується як українців, так і національних меншин, які є жителями однієї держави — України.

Важлива роль у збереженні міжетнічної злагоди в усіх регіо­нах України належить створенню державою сприятливих умов для національно-культурного розвитку як національних меншин в Україні, так і українців, що проживають у країнах близького і да­лекого зарубіжжя. Ці питання повинні бути предметом розвитку міждержавних відносин і вирішуватися на користь народів усіх країн.

►► Націоналізм. Міжнаціональні конфлікти та шляхи їх подолання

Націоналізм — ідеологія і політика, основу якої скла­дають ідеї національної винятковості і переваги, прагнення до національної замкнутості, місництва, недовіра до інших націй.

Яскравий прояв націоналізму в сучасному світі продемонстру­вав німецький фашизм, що призвів світ до Другої світової війни 1939-1945 рр. Синонімами фашизму стали терміни «расизм», «на­цизм», «шовінізм», «геноцид», «Голокост».

Запитання

  • Як на вашу думку, чи можна вважати національне питання однією з причин розпаду СРСР?

Міжнаціональний конфлікт — одна із форм відно­син між національними спільнотами, що характеризується станом взаємних претензій, відкритим протистоянням ет­носів, народів і націй, які мають тенденцію до наростання протистояння аж до збройних зіткнень.

Завдання

  • Назвіть причини міжнаціональних конфліктів.

Причини міжнаціональних конфліктів

  1. Ускладнення соціально-економічного розвитку країн світу, від­чутне відставання багатьох з них.

  2. Непродумана або відверто екстремістська політика низки дер­жавних діячів.

  3. Колонізація населення інших країн.

  4. Помилки і прорахунки керівництва ряду країн у розв'язанні національних питань.

Види міжнаціональних конфліктів

  1. З приводу спірних територій.

  2. Через вигнання народу зі своєї території і повернення депорто­ваного народу на свою історичну батьківщину.

  3. Через довільну зміну адміністративних кордонів.

  4. Через насильницьке включення території народу до сусідньої держави.

  5. Між етнічною більшістю і компактною меншістю (корінна на­ціональність).

  6. З приводу відсутності у народу власної держави або розподілу його території між іншими державами.

Типи міжнаціональних конфліктів

  1. Державно-правові (незадоволення правовим становищем нації, прагнення власної державності, конфлікт з владними органами держави, у складі якої перебуває нація).

  2. Етнотериторіальні (визначення кордонів нації).

  3. Етнодемографічні (захист прав корінної національності).

  4. Соціально-психологічні (зміна способу життя, порушення прав людини).

Шляхи розв'язання міжнаціональних конфліктів

  1. Усвідомлення усіма людьми неприйнятності насильства, вироб­лення поваги до національних почуттів всіх етнічних груп.

  2. Провадження лояльної, продуманої політики з урахуванням інтересів усіх народів і народностей.

  3. Створення ефективно діючих міжнародних комісій, рад, інших організацій для мирного розв'язання національних суперечок.

  4. Надання національно-культурної автономії усім бажаючим на­ціональним меншинам, що дозволить їм зберегти свою мову, культуру, релігію і традиції.

Шляхи врегулювання міжнаціональних конфліктів

  1. Визнання міжнаціональних проблем і розв'язання їх шляхом продуманої національної політики.

  2. Використання економічних важелів для нормалізації ситуації.

  3. Створення культурної інфраструктури консенсусу, дотримання принципу паритетності у разі призначення людей різних наці­ональностей на державні посади, підтримка національної куль­тури.

►► Формування української політичної нації

Аналіз історико-політичного контексту формування україн­ської національної ідентичності дозволяє розглянути специфіку сучасної національної ідентичності та перспективи поширення за­гальнонаціональної ідентичності на громадян України, що мають різні етнічні, мовно-культурні, регіональні, конфесійні ідентич­ності тощо. Особливу увагу приділено потребам формування укра­їнської загальнонаціональної ідентичності, виходячи з вимог за­безпечення національних інтересів України: зміцнення державної і національної єдності, забезпечення міжетнічного миру, суспільної інтеграції представників етнічних спільнот, розвитку унікальних етнічних ідентичностей в контексті цілісної загальноукраїнської ідентичності, ліквідації загрози сепаратизму.

Проблема становлення єдиної національної ідентичності грома­дян України є однією з визначальних для українського суспільства та для подальшого формування його як повноцінної нації. Політич­ний контекст проблематики (необхідність збереження цілісності держави та її зміцнення, становлення громадянського суспільства, знаходження місця країни у системі культурних і геополітичних координат тощо) зумовлює необхідність вироблення адекватної по­літики щодо кризових явищ, помітних в українській національній ідентичності. Теоретичні та практичні дослідження безпосередньо стосуються проблем зменшення потенціалу сепаратизму, залучен­ня до державотворчого процесу представників усіх етнічних груп, зміцнення можливостей держави у справі протистояння зовніш­ньому тискові.

Складовою частиною політичної діяльності держави, поклика­ною регулювати міжнаціональні відносини в різних сферах життя суспільства, є національна політика.

Українська національна ідентичність проходить складний і су­перечливий процес становлення. Нині її ознаками є амбівалентність

суспільної свідомості, брак консенсусу стосовно базових цінностей, етнопсихологічні та мовно-культурні деформації у свідомості.

Таку ситуацію ускладнюють:

  • розриви у загальнодержавному комунікативному просторі вна­слідок суперечностей у мовній, ідеологічній сферах;

  • брак історичних знань або їх викривлене тлумачення і, як на­слідок цього, слабкість ідеологічної основи для формування на­ціональної ідентичності;

  • деформація національної і громадянської свідомості, соціальної структури суспільства та невиразність соціальної ідентифікації в умовах ослаблення суспільства та складових його частин.

Отже, на сьогодні в Україні недовикористано ресурси для форму­вання та зміцнення сприятливої для суспільства, держави цілісної національної ідентичності. Тут існують такі пояснення: по-перше, недооцінювання з боку державної влади цього явища; по-друге, надмірний вплив в Україні тих політичних сил, які виступають за консервацію наявного «постколоніального» стану ідентичностей.

Серед основних (фундаментальних) інтересів української дер­жави і політичної нації мають бути: збереження територіальної цілісності, національної, культурної, мовної тощо самобутності; подальша консолідація всередині суспільства і нації; рівноправні і повноцінні відносини з іншими державами і націями. Таким чи­ном, визрівання єдиної національної ідентичності за збереження й розвитку етнічних, культурних тощо ідентичностей усіх спіль­нот спроможне значно сприяти зміцненню державної єдності краї­ни, суспільства, істотно посилити державу. Це, у свою чергу, дозво­лить посилити сприйняття української держави як «своєї» серед представників різних етнічних груп; зменшити або нівелювати можливість виникнення сепаратистських тенденцій серед етніч­них груп компактного розселення в Україні; задіяти повною мірою потенціал усіх громадян України. Досягнення таких цілей повніс­тю відповідає інтересам України.