Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
прол.docx
Скачиваний:
4
Добавлен:
16.12.2018
Размер:
467.39 Кб
Скачать
  1. Підсумок уроку

Бесіда

  1. Проаналізуйте особливості інформаційної ситуації в Україні.

  2. Яку роль відіграють ЗМІ у формуванні громадської думки й де­мократизації українського суспільства?

  3. Чи можна за допомогою ЗМІ захистити права людини в Украї­ні? Наведіть відомі вам приклади.

  4. Чи потрібен «Моральний кодекс журналіста»?

У сучасний період розвитку українського суспільства успішне розв'язання політичних, економічних і соціальних завдань дедалі більше залежить від дії такого суб'єктивного чинника, як соціаль­на активність особистості. Важливу роль у формуванні цієї актив­ності, а також громадської думки відіграють засоби масової інфор­мації. Про зростаючу роль преси, радіо і телебачення в суспільному житті країни свідчать їхній бурхливий ріст, поширеність і доступ­ність масової інформації. Друковане й усне слово, телевізійне зо­браження здатні в найкоротші терміни досягти найбільш віддале­них районів, проникнути в будь-яке соціальне середовище.

Засоби масової інформації — потужний засіб оперативного до­несення інформації в різні куточки світу, впливу на емоції людини, здатний ефективно переконувати реципієнта. Особливо чітко це виявляється щодо електронних ЗМІ. У міру розширення технічних можливостей їх роль зростає. А за емоційним впливом на почут­тя і свідомість людей вони залишаються неперевершеними і зби­рають найбільш масову аудиторію. У засобах масової інформації, а особливо на телебаченні питання про підвищення ефективності виступів тісно пов'язані з рівнем організації творчого процесу, форм і засобів соціально-політичного виховання журналістського, художнього і технічного персоналу. Перш за все це відбір проблем, розв'язання яких може підтримати і підказати аудиторія.

  1. Домашнє завдання

  1. Опрацювати відповідний матеріал підручника.

  2. Скласти «Моральний кодекс журналіста».

Тема XII. Нація урок 14

Поняття нації. Нація і націоналізм. Нація етнічна і політична

Мета: поглибити й систематизувати знання учнів про історично сформовані спільноти людей; сформувати в учнів розуміння розма­їття спільнот людей, що живуть на Землі; ознайомити учнів з роз­витком національного питання і форм міжнаціональної інтеграції в Україні; показати позитивні і негативні явища націоналізму; ви­ховувати негативне ставлення молоді до національних і міжнаціо­нальних конфліктів, формувати толерантне ставлення молоді до людей іншої нації, релігії, поглядів.

Тип уроку: вивчення нового матеріалу.

ХІД УРОКУ

  1. Організаційний момент уроку

  2. Актуалізація опорних знань

Перевірка домашнього завдання

Учні зачитують свій варіант «Морального кодексу журналіста».

  1. Мотивація навчальної діяльності

Учням пропонується пригадати з курсу історії визначення по­няття «нація», «міжнаціональні відносини», «міжнаціональні конфлікти», «націоналізм», приклади з історії прояву крайнього націоналізму (фашизм, шовінізм, расизм, геноцид).

Проблемне питання

— Чи існують в Україні міжнаціональні конфлікти і в який спосіб їх можна подолати?

  1. Вивчення нового матеріалу

►► Етнос: його основні ознаки та особливості

У сучасному світі існують різні соціальні спільноти.

Соціальні спільноти — це відносно стійка сукуп­ність людей, що мають більш-менш однакові умови і спосіб життя, вирізняються масовою свідомістю, певною мірою спільністю соціальних норм, ціннісних систем та інтересів.

Види спільнот: сім'я, рід, плем'я, класи, соціальна група, на­родності, нації, професійні спільноти, трудові колективи.

Етнос — стійка сукупність людей, що історично склалася на певній території, має загальні, відносно стабільні особли­вості мови, культури і психіки, а також усвідомлює свою єд­ність і відмінність від інших подібних утворень.

Етнос

І І і

Плем'я

Народність Нація

Нація — певна форма існування етносу, характерна для певно­го етапу історичного розвитку.

Нація — історично сформована спільнота людей, якій притаманні спільні економічне життя, мова, територія, пев­ні психологічні ознаки, які виявляються в особливостях її культури, мистецтва та побуту.

Ознаки нації

Єдина _ тт. Солідар-

Мова Релігія Звички Цінності .

раса ність

►► Національна самосвідомість

Національна самосвідомість — сукупність соці­альних, моральних, політичних, економічних, естетичних, релігійних, філософських поглядів, що характеризують зміст, рівень і особливості духовного розвитку націй.

Національний інтерес — сукупність потреб і праг­нень народів тієї чи іншої держави до створення необхідних для себе життєвих умов, усвідомлення свого суверенітету, встановлення взаємних відносин з народами інших країн.

Запитання

— Наведіть приклади національного інтересу українців.

Вивчаючи історію розвитку націй і народностей, виділяють та­кі процеси, як міжнаціональна диференціація і міжнаціональна інтеграція.

Міжнаціональна диференціація — це процес роз'єднання, розділення, протистояння різних націй, етно­сів, народів у різних планах.

Міжнаціональна інтеграція — це процес поступо­вого об'єднання різних етносів, народів і націй через сфери суспільного життя.

Форми міжнаціональної диференціації

і , , Т ~г~

Самоізоляція Протекціонізм Релігійний

в цілому в економіці фанатизм

І

Націоналізм у різних формах у політиці та культурі

Форми міжнаціональної інтеграції

І І ^

Економічні Транснаціональні Міжнародні

. . ... культурні та народні

та політичні союзи корпорації

центри

Взаємопроникнення релігій і культур, цінностей

Причини міжнаціональної інтеграції

  1. Неможливість держав жити ізольовано, що пов'язано з кон­кретними змінами в економіці практично всіх сучасних країн.

  2. Економічний та політичний взаємозв'язок держав.

Прикладом міжнаціональної інтеграції в сучасному світі є кра­їни Європи, об'єднані в Європейський Союз (ЄС).

Завдання

— Наведіть інші приклади міжнаціональної інтеграції, які ви знаєте.

►► Розвиток міжнаціональних відносин в Україні

Національний склад населення України характеризується знач­ною чисельною перевагою титульної нації — українців. За даними перепису населення 2001 р., українці становили понад 77,82 % усіх жителів України. До того ж значна кількість українців про­живають у близькому та далекому зарубіжжі. Поряд з українцями на території України проживають представники понад 100 націо­нальностей. Серед них найбільшу частку становлять росіяни — по­над 17,28 % усього населення країни.

Далі йдуть, білоруси, молдавани, кримські татари, болгари, угор­ці, румуни, поляки, євреї та вірмени. Крім цих національностей,

в Україні проживають греки, цигани, азербайджанці, німці, гру­зини, гагаузи та ін.

Протягом історичного періоду національний склад населення України змінювався, тож сучасні державні кордони країни суттє­во відрізняються від етнічних меж проживання українців. Укра­їнці проживають не лише на суміжних з Україною територіях, а й у багатьох віддалених від неї країнах світу. Але найбільша кіль­кість українців проживає в Росії — понад 4,4 млн осіб. Це друга за чисельністю нація, що проживає в Росії. Значна частина укра­їнців постійно проживає в Польщі, Білорусі, Словаччині, Молдові, США, Канаді, Аргентині, Австралії, Німеччині та багатьох інших країнах світу.

Національний склад населення України постійно змінюється також під впливом міграції. За останні роки з України виїжджа­ло більше населення, ніж поверталось. Серед національностей, що виїжджають з України, найбільш численну групу становлять росі­яни, євреї, молдавани. Населення України зростало також за раху­нок татар, азербайджанців, білорусів, вірмен, болгар, грузинів.

Зміни у національному складі населення України зумовлені й поверненням на її територію примусово виселених раніше в Ро­сію та інші республіки колишнього Союзу кримських татар і нім­ців. Вони проживають переважно в Криму та на півдні України. У складі населення Автономної Республіки Крим кримські татари становлять вже 12,1 %. Упродовж майже 60 років депортації ра­дянська влада розвивала та підтримувала негативні стереотипи щодо кримських татар як «народу зрадника», стереотипи, що їх продукували ще за часів царської Росії починаючи від анексії тери­торії Криму російською імператрицею Катериною II.

Поліетнічність населення, яка утворилася в Україні, має вираз­ну специфіку: з усіх етнічних неукраїнців понад 80 % становили етнічні росіяни. Іншим аспектом української поліетнічності є пи­тання визначення мовної ідентичності. Зокрема, 5 544 729 етніч­них українців, згідно з даними Всеукраїнського перепису населен­ня 2001 року, вважають рідною російську мову. Сьогодні в Україні існує 3 мегамовні групи — україномовні українці, російськомовні українці та російськомовні росіяни.

Окремо потрібно звернути увагу на взаємини «більшості» з ро­мами та основні проблеми, які існують у цього народу в Україні. За даними Всеукраїнського перепису населення на 2001 рік, громада ромів України налічувала близько 47,6 тис. осіб, з яких близько 14 тис. проживає на Закарпатті і понад 4 тис. у Донецькій, Дніпро­

петровській та Одеській областях. Проте, на думку деяких науков­ців, чисельність ромів, що проживають в Україні, значно більша.

Актуальності набувають міжнаціональні взаємини, пов'язані з міграцією до України представників тих громад, які традицій­но не проживали на її теренах. Внаслідок міграційних процесів за останні роки в Україні зросла кількість азербайджанців. Чис­ленність більшості інших національних груп, зокрема болгар, молдаван, білорусів, євреїв, татар, циган, німців, скоротилася. Навіть порівняно з офіційними даними Всесоюзного перепису на­селення 1989 року, за даними Всеукраїнського перепису населення 2001 року, в Україні вдвічі збільшилася кількість вірмен — вона сягнула 100 тисяч громадян, азербайджанців тут нині проживає 45 тисяч (ця етнічна група демонструє 20 % зростання). Збільши­лася кількість корейців: в Україні їх нараховується 13 тисяч, тобто зростання сягнуло 50 %. Збільшилась кількість арабів: якщо під час Всесоюзного перепису населення 1989 р. їх було зафіксовано 1 240 осіб, то 2001 року — 6 575 осіб. Зросло число в'єтнамців і ви­хідців з Індії, Пакистану, країн Південно-Східної Азії.

Актуальною для України є проблема нелегальної міграції. Кількість нелегальних мігрантів, які перетинають кордон Украї­ни, постійно зростає. Більшість нелегалів прагнуть потрапити до країн Західної Європи і розглядають Україну як транзитну терито­рію, принаймні про це свідчать українські прикордонники. Проте реальні міграційні наміри цієї категорії осіб ще тільки комплексно досліджуються. Сьогодні існують свідчення про створення в Укра­їні новітніх етнічних компактів. За різними даними, в Україні кількість мігрантів коливається від 100 тисяч до 6 млн осіб. Це зде­більшого вихідці з країн Азії та Африки. В Одеській області вка­зують на наявність індійської, в'єтнамської та китайської громад. Відповідні свідчення про збільшення кількості громад — вихідців з країн південної Азії, Китаю — з'являються в інших українських регіонах. Отже, це свідчить, що у складі населення України фак­тично зростає кількість представників тих етносів, які мігрують до України з несприятливих у соціальному і міжетнічному сенсі країн, тобто з тих держав, де вирують міжетнічні конфлікти і де низький рівень життя. Це, за свідченнями експертів, демонструє не тільки те, що Україна є транзитною територією, але й те, що кра­їна розглядається новітніми мігрантами як відносно стабільна дер­жава у сфері міжнаціональних взаємин.

Стабільність життя представників різних національностей не­можлива без шанобливого ставлення і поваги кожного народу до

іншого. Це стосується як українців, так і національних меншин, які є жителями однієї держави — України.

Важлива роль у збереженні міжетнічної злагоди в усіх регіо­нах України належить створенню державою сприятливих умов для національно-культурного розвитку як національних меншин в Україні, так і українців, які проживають у країнах близького і далекого зарубіжжя. Ці питання повинні бути предметом розви­тку міждержавних відносин і розв'язуватися на користь народів усіх країн.

►► Націоналізм. Міжнаціональні конфлікти та шляхи їх подолання

Націоналізм — ідеологія і політика, основу якої скла­дають ідеї національної винятковості і переваги, прагнення до національної замкнутості, місництва, недовіра до інших націй.

Яскравий прояв націоналізму в сучасному світі продемонстру­вав німецький фашизм, що призвів світ до Другої світової війни 1939-1945 рр. Синонімами фашизму стали терміни «расизм», «на­цизм», «шовінізм», «геноцид», «голокост».

Запитання

  • Як на вашу думку, чи можна вважати національне питання однією з причин розпаду СРСР?

Міжнаціональний конфлікт — одна із форм відно­син між національними спільнотами, що характеризується станом взаємних претензій, відкритим протистоянням ет­носів, народів і націй, що мають тенденцію до наростання протистояння аж до збройних зіткнень.

Завдання

  • Назвіть причини міжнаціональних конфліктів.

  1. Ускладнення соціально-економічного розвитку країн світу, від­чутне відставання багатьох з них.

  2. Непродумана або відверто екстремістська політика низки дер­жавних діячів.

  3. Колонізація населення інших країн.

  4. Помилки і прорахунки керівництва ряду країн у розв'язанні національних питань.

Види міжнаціональних конфліктів

1. З приводу спірних територій.

  1. Через вигнання народу зі своєї території і повернення депорто­ваного народу на свою історичну батьківщину.

  2. Через довільну зміну адміністративних кордонів.

  3. Через насильницьке включення території народу до сусідньої держави.

  4. Між етнічною більшістю і компактною меншістю (корінна на­ціональність).

  5. З приводу відсутності у народу власної держави або розподіл йо­го території між іншими державами.

Типи міжнаціональних конфліктів

  1. Державно-правові (незадоволення правовим становищем нації, прагнення власної державності, конфлікт з владними органами держави, у складі якої перебуває нація).

  2. Етнотериторіальні (визначення кордонів нації).

  3. Етнодемографічні (захист прав корінної національності).

  4. Соціально-психологічні (зміна способу життя, порушення прав людини).

Шляхи розв'язання міжнаціональних конфліктів

  1. Усвідомлення усіма людьми неприйнятності насильства, фор­мування поваги до національних почуттів всіх етнічних груп.

  2. Провадження лояльної, продуманої політики з урахуванням інтересів усіх народів і народностей.

  3. Створення ефективно діючих міжнародних комісій, рад, інших організацій для мирного розв'язання національних суперечок.

  4. Надання національно-культурної автономії усім бажаючим на­ціональним меншинам, що дозволить їм зберегти свою мову, культуру, релігію і традиції.

Шляхи врегулювання міжнаціональних конфліктів

  1. Визнання міжнаціональних проблем і розв'язання їх шляхом продуманої національної політики.

  2. Використання економічних важелів для нормалізації ситуації.

  3. Створення культурної інфраструктури консенсусу, дотримання принципу паритетності, коли йдеться про призначення людей різних національностей на державні посади, підтримка націо­нальної культури.

►► Формування української політичної нації

Аналіз історико-політичного контексту формування україн­ської національної ідентичності дозволяє розглянути специфіку сучасної національної ідентичності та перспективи поширення

загальнонаціональної ідентичності на громадян України, що ма­ють різні етнічні, мовно-культурні, регіональні, конфесійні іден­тичності тощо. Особливу увагу приділено потребам формування української загальнонаціональної ідентичності виходячи з вимог забезпечення національних інтересів України: зміцнення дер­жавної і національної єдності, забезпечення міжетнічного миру, суспільної інтеграції представників етнічних спільнот, розвитку унікальних етнічних ідентичностей в контексті цілісної загально­української ідентичності, ліквідації загрози сепаратизму.

Проблема становлення єдиної національної ідентичності грома­дян України є однією з визначальних для українського суспільства та для подальшого формування його як повноцінної нації. Політич­ний контекст проблематики (необхідність збереження цілісності держави та її зміцнення, становлення громадянського суспільства, з'ясування місця країни у системі культурних і геополітичних ко­ординат тощо) зумовлює необхідність вироблення адекватної полі­тики щодо кризових явищ в українській національній ідентичнос­ті. Теоретичні та практичні дослідження безпосередньо стосуються проблем зменшення потенціалу сепаратизму, залучення до дер­жавотворчого процесу представників усіх етнічних груп, зміц­нення можливостей держави у справі протистояння зовнішньому тискові.

Складовою частиною політичної діяльності держави, поклика­ної врегулювати міжнаціональні відносини в різних сферах життя суспільства, є національна політика.

Українська національна ідентичність проходить складний і су­перечливий процес становлення. Нині її ознаками є амбівалентність суспільної свідомості, брак консенсусу стосовно базових цінностей, етнопсихологічні та мовно-культурні деформації у свідомості.

Таку ситуацію ускладнюють:

  • розриви у загальнодержавному комунікативному просторі вна­слідок суперечностей у мовній, ідеологічній сферах;

  • брак історичних знань або їх викривлене тлумачення і, як на­слідок, слабкість ідеологічної основи для формування націо­нальної ідентичності;

  • деформації національної і громадянської свідомості, соціальної структури суспільства та невиразність соціальної ідентифікації в умовах ослаблення суспільства.

Висновок. Отже, на сьогодні в Україні ресурси для формування і зміцнення сприятливої для суспільства, держави цілісної націо­

нальної ідентичності використано не повністю. Це відбувається, по-перше, через недооцінювання з боку державної влади цінності цього явища; по-друге, через надмірний вплив в Україні тих полі­тичних сил, які виступають за консервацію наявного «постколоні-ального» стану ідентичностей.

Серед фундаментальних інтересів української держави і полі­тичної нації мають бути:

  • збереження територіальної цілісності;

  • розвиток власної національної, культурної, мовної тощо само­бутності;

  • подальша консолідація всередині суспільства і нації;

  • рівноправні і повноцінні відносини з іншими державами і на­ціями.

Таким чином, визрівання єдиної національної ідентичності за збереження і розвитку етнічних, культурних тощо ідентичностей усіх спільнот здатне суттєво сприяти зміцненню державної єдності країни, суспільства, істотно посилити державу. Це, у свою чергу, дозволить посилити сприйняття української держави представни­ками різних етнічних груп як «своєї»; зменшити або нівелювати можливість виникнення сепаратистських тенденцій серед етніч­них груп компактного розселення в Україні; залучити повною мірою потенціал усіх громадян України. Досягнення таких цілей повністю відповідає інтересам України.