Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
прол.docx
Скачиваний:
4
Добавлен:
16.12.2018
Размер:
467.39 Кб
Скачать
  1. Підсумок уроку

Бесіда

  1. Що таке політичний режим?

  2. Які форми політичних режимів ви знаєте?

  3. Які політичні режими існували в Україні протягом минулого століття?

  4. Як можна охарактеризувати сучасну Україну?

Вчитель підбиває підсумок роботи учнів, звертає увагу на те, що в суспільстві частіше зустрічаються режими не в чистому, а за­звичай змішаному вигляді.

Робота в групах

До уваги учнів пропонуємо висловлювання давньогрецького фі­лософа Платона: «Я бачу близьку загибель тієї держави, де закон не має сили і перебуває під чиєюсь владою».

  • 1-ша і 3-тя групи наводять по три аргументи, погоджуючись з Платоном;

  • 2-га і 4-та групи наводять по три аргументи, спростовуючи точ­ку зору Платона.

  1. Домашнє завдання

Опрацювати відповідний матеріал підручника.

УРОКИ 22-23

Політична діяльність та участь громадян в управлінні суспільством. Вибори як інструмент демократії

Мета: сприяти становленню свідомого демократичного політич­ного вибору та готовності до творчої реалізації рядовим громадя­нином політичних ролей відповідно до сучасних вимог; розкрити сутність політичної культури, політичної поведінки; сприяти фор­муванню свідомого протистояння молоді спробам маніпулювати ними; сприяти розвитку активної громадянської позиції; розвива­

ти готовність стверджувати у своїй практичній політичній діяль­ності демократичні цінності та норми.

Тип уроку: вивчення нового матеріалу.

Форма проведення уроку: лекція з практичною роботою.

Епіграф до уроку: Політика — це прагнення влади і впливу на розподіл влади. М. Вебер

ХІД УРОКУ

  1. Організаційний момент уроку

  2. Мотивація навчальної діяльності

Учитель. Політичне життя країни динамічне й мінливе. У ньому беруть участь люди, соціальні групи, що різняться свої­ми надіями, очікуваннями, рівнем культури та освіти. Взаємодія суб'єктів політики породжує в суспільстві політичний процес. Дея­кі політологи порівнюють політичний процес з дволиким Янусом.

Дволикий Янус (Історична довідка)

Був у римській міфології і такий бог. Щоправда, спочатку він значився древнім царем Лациума, країни латинян, а від всесиль­ного Сатурна отримав дар ясно бачити все в минулому і в майбут­ньому. Саме за цю подвійну здатність Януса почали зображувати з двома обличчями: молодим, спрямованим у майбутнє, і старим, що дивиться углиб часів. Згодом, подібно до інших героїв легенд, він поступово перетворився сам на дволикого бога початку і кінця. Сьогодні дволиким Янусом ми називаємо нещиру людину.

Запитання

— Як ви розумієте це порівняння?

Висновок. Тільки відкриті політичні процеси, що відбуваються на очах в усього суспільства і за свідомої політичної участі грома­дян, ведуть у майбутнє. Це справжні демократичні процеси, у яких громадяни беруть політичну участь .

Саме про це ми й поговоримо сьогодні на уроці.

  1. Вивчення нового матеріалу

►► Політичний статус особистості

У політичному житті беруть участь різні люди, соціальні гру­пи і т. ін. У цій сфері суспільства особистість набуває відтворених у правових актах прав та обов'язків, які характеризують правове становище особи в суспільстві.

Завдання

1. Перелічіть політичні права і свободи громадянина.

  1. Право обирати і бути обраним до органів державної влади та місцевого самоврядування.

  2. Об'єднуватися в громадські організації, у тому числі і в по­літичні партії.

  3. Проводити мітинги, вуличні ходи, демонстрації, пікетуван­ня за умови попереднього повідомлення влади.

  4. Спрямовувати особисті та колективні звернення (петиції) до державних органів та посадових осіб.

  1. У зв'язку з цими правами у людини з'являються політичні ро­лі. Назвіть їх.

(Виборець, депутат, член партії, учасник мітингу тощо)

  1. Яким чином нормативні документи гарантують політичні права?

Робота з Декларацією і Конституцією України Опрацювавши нормативні документи, дайте відповіді на запи­тання.

  1. Які посади є виборними в Україні?

(В Україні обирають президента, Верховну Раду, органи місцевого самоврядування.)

  1. Хто володіє виборчим правом?

(Виборче право (активне — з 18 років, пасивне — під час ви­борів на посаду президента — з 35 років, до Верховної Ради — з 21 року) мають всі громадяни країни, за винятком тих, хто за рішенням суду визнаний недієздатним, а також осіб, яких утримують в місцях позбавлення волі за вироком суду.)

►► Політична участь і політична культура

Політична участь — це дії громадян, які впливають на прийняття і реалізацію державних рішень, вибір пред­ставників до інститутів влади.

Політична участь буває опосередкованою (представницькою) і безпосередньою (прямою).

Опосередкована участь здійснюється через обраних представ­ників.

Безпосередня:

  • участь у діяльності політичних партій;

  • звернення та листи, зустрічі з політичними діячами;

  • участь у мітингах;

  • участь у виборах.

Висновок. Поняття «народний суверенітет» передбачає, що на­род виражає свою волю через вибори, референдуми тощо, є вищою владою і джерелом будь-якої влади в державі.

Для виконання різноманітних політичних ролей потрібні знан­ня, певна система цінностей і оволодіння способами політичної ді­яльності. Названі умови в сукупності характеризують демократич­ну політичну культуру.

Політичні знання — це знання людини про політику, політичну систему, про різні політичні ідеології, а також про ті інститути та процедури, за допомогою яких забезпе­чується участь громадян у політичному процесі.

Політичні ціннісні орієнтації — це уявлення людини про ідеали і цінності розумного чи бажаного сус­пільного устрою.

Способи практичних політичних дій — це зразки і правила по­літичної поведінки, які визначають, як можна і як слід чинити.

Основні функції політичної культури

  1. Ідентифікація — розкриває постійну потребу людини в розу­мінні своєї групової приналежності і в прагненні визначити прийнятні для себе способи участі у вираженні та відстоюванні інтересів даної спільності.

  2. Орієнтація — характеризує прагнення людини до змістового відображення політичних явищ, розуміння суспільних мож­ливостей при реалізації прав і свобод у конкретній політичній системі.

  3. Адаптація — висловлює потребу людини у пристосуванні до мінливого політичного життя.

  4. Соціалізація — характеризує набуття людиною певних навичок і властивостей, що дозволяють реалізувати в тій чи іншій сис­темі влади свої громадянські права, політичні функції та інте­реси.

  5. Інтеграція — забезпечує різним групам можливість співісну­вати в рамках певної політичної системи, зберігаючи цілісність держави та її взаємовідносини із суспільством загалом.

  6. Комунікація — пов'язана із взаємодією всіх суб'єктів та інсти­тутів влади на базі використання загальноприйнятих понять, символів, стереотипів та інших засобів інформації та мови спіл­кування.

Зазначені функції характеризують також політичну участь.

Політична участь — дії громадянина з метою впливу на прийняття і реалізацію державних рішень, вибір пред­ставників до інститутів влади, залучення членів суспільства в політичний процес.

►► Вибори як інструмент демократії

Наприкінці XVIII ст. було розроблено класичну теорію вибо­рів, основні ідеї якої зводяться до визнання того, що суверенітет невід'ємно належить народу, який є джерелом будь-якої влади. Народ доручає здійснення влади своїм представникам (депутатам), яких визначає шляхом проведення демократичних виборів.

З часом утвердились певні вимоги і правила, виконання яких покликано забезпечити об'єктивне виявлення волі виборців, утруд­нити чи зробити неможливою фальсифікацію результатів виборів. Найважливіші з них закріплено у конституціях демократичних держав. Сукупність таких конституційних норм утворює консти­туційний інститут виборів до органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Норми цього інституту можна поділити на декілька груп:

  • норми, які закріплюють основні вимоги і правила, пов'язані із власне процедурою проведення виборів;

  • норми, що визначають коло осіб, яких наділяють активним ви­борчим правом, тобто правом обирати представників до органів держави та органів місцевого самоврядування;

  • норми, що визначають коло осіб, яких наділяють пасивним ви­борчим правом, тобто правом бути обраними до органів держав­ної влади, органів місцевого самоврядування чи на виборну по­саду.

Вибори — передбачена конституцією та законами форма прямого народовладдя, за якою шляхом голосування фор­муються представницькі органи державної влади та місце­вого управління (самоврядування).

В історії відомі різні шляхи здійснення безпосередньої демо­кратії. Найдавніший — народні збори, де кожен міг висловлювати свою думку. Це було ще за часів первісного ладу, де на загальних зборах роду обирали старійшин, а згодом і воєначальників. Для прийняття рішень під час народних зборів використовували різні способи голосування. В античних Греції та Римі громадяни голосу­

вали підняттям рук або кидали у величезний глек чорні і білі боби. У Великому Новгороді голосували криком. Звідси походить власне поняття «голосувати» — подавати голос, кричати. Перемагав на виборах той кандидат, за якого голосніше кричали. На Запорізькій Січі, голосуючи, козаки кидали шапки на купи, щоби визначити, скільки осіб було «за», а скільки — «проти». Із часом процедура виборів ускладнилась.

Громадяни держави, що мають право брати участь у виборах, є виборцями. Коло виборців, що збирається голосувати чи голосує за певну політичну партію на парламентських, президентських чи місцевих виборах, називається електоратом (лат. еіесіог — ви­борець).

Громадяни беруть участь у виборах на основі виборчого права.

Виборче право — це система нормативно-правових ак­тів, що встановлюють та регулюють права виборців у фор­муванні виборних органів державної влади та місцевого управління (самоврядування).

Завдяки виборам, що є формою безпосереднього народовладдя, одержують можливість функціонувати на законних підставах ор­гани представницької демократії. Чому в демократичній державі потрібні вибори?

Історично склалося, що в демократичних країнах діють 2 типи виборчих систем, кожна з яких має переваги і недоліки. Склалися вони природним чином в ході пошуку найбільш раціонального по­єднання державних інтересів, інтересів виборців та інтересів кан­дидатів.

За мажоритарної системи (від франц. тацогііе — більшість) обраним вважається кандидат, який одержав більшість (абсолют­не або відносне число) голосів виборців. Причому тут все залежить від закону, за яким проводять дані вибори. Закон може прямо вка­зувати на відносну більшість, тобто перемагає той кандидат, який отримав більше голосів, ніж його суперники. Абсолютна більшість має скласти 50 % + 1 голос.

Кваліфікована більшість — 2/3,3/4 від загального числа пода­них голосів.

Пропорційна система передбачає розподіл депутатських ман­датів від політичних партій залежно від поданих за них голосів.

Законодавець додатково встановлює ще й бар'єр до 5 %, який потрібно подолати, щоб брати участь у розподілі депутатських ман­датів.

Приклади систем виборів:

  • мажоритарна система відносної більшості (наприклад, США, Великобританія, Канада, Індія);

  • мажоритарна система абсолютної більшості (наприклад, Франція), іноді у формі альтернативного голосування (напри­клад, Австралія);

  • пропорційна система (наприклад, Ізраїль, більшість країн За­хідної Європи, деякі країни Південної Америки);

  • система з додатковим членством (наприклад, Німеччина);

  • обмежене голосування (наприклад, Японія).

Запитання

  • Чи завжди проведення виборів свідчить про наявність демо­кратії в державі?

Робота в малих групах

Кожна група пропонує свої критерії демократичності виборів і доводить, чому ті чи інші принципи або умови проведення виборів свідчать про демократичність державного устрою.

  1. Вибори повинні бути загальними.

  2. Вибори повинні бути рівними.

  3. Вибори проводять за таємного голосування.

  4. Періодичність.

  5. Конкурентність.

  6. Остаточність (легітимність).

  7. Представництво.

  8. Фактична участь громадян у виборах.

►► Стадії виборчого процесу

Виборчий процес зазвичай визначається як врегульована зако­ном та інсоціальними нормами діяльність індивідів, органів, орга­нізацій і груп з підготовки та проведення виборів в державі і в само­врядні органи.

Колективна робота

  • Уявіть себе групою міністрів, перед якими стоїть завдання обрати план проведення виборів.

  1. Призначення виборів.

  2. Утворення виборчих округів.

  3. Створення виборчих органів.

  4. Регістрація виборців.

  5. Висування кандидатів.

  6. Агітаційна кампанія (виступи з програмовими заявами, від­криті дебати, між кандидатами, використання ЗМІ і т. ін.)

  7. Голосування.

  8. Підрахування голосів і підсумків голосування.

  9. Повторні вибори.

  10. Кінцеве визначення та опублікування результатів виборів.