V. Підсумок уроку

Виконання практичних завдань

1. Оберіть характеристики, притаманні лише місцевому самовря- дуванню.

1. Має особливий суб'єкт, яким є населення, громадяни.

2. Забезпечення прав і свобод громадян.

3. Це форма здійснення публічної влади, влади народу.

4. Муніципальна влада і влада державна — це форми публіч­ної влади, влади народу.

5. Розвиток парламентаризму.

6. Узгодження інтересів всіх соціальних груп.

7. Має особливий об'єкт управління: питання місцевого зна­чення.

8. Самостійність як форма організації і здійснення влади.

9. Власна відповідальність муніципальних утворень.

2. Яка з наведених функцій місцевого самоврядування не відпо- відає місцевому самоврядуванню?

1. Забезпечення участі населення у розв'язанні питань місце­вих справ.

2. Управління муніципальної власністю, фінансових коштів муніципального управління.

3. Забезпечення розвитку території муніципального освіти.

4. Забезпечення виконання законів та інших актів законодав­чої влади України.

5. Забезпечення потреби населення в соціально-, культурно-, комунально-побутових та інших життєво важливих по­слугах.

6. Охорона громадського порядку, забезпечення режиму за­конності.

7. Захист інтересів та прав місцевого самоврядування, гаран­тованих Конституцією України.

8. Самоорганізація громадян шляхом використання форм те­риторіального громадського самоврядування.

3. Позначте «+» відмінності місцевого самоврядування і держав- ного управління.

1. Влада — суверенна, верховна;

2. влада — підзаконна;

3. обмеженість кола повноважень і справ;

4. обмежені території;

5. вся територія держави;

6. обов'язковий виборний принцип організації влади;

7. забезпечення прав і свобод громадян.

4. У чому полягає значення місцевого самоврядування для сус- пільства? Доповніть запропонований перелік.

1. Близькість потреб і проблем громадян.

2. Підтримка самостійності, енергії та підприємливості грома­дян.

3. Громадське життя розподіляється рівномірно по всій дер­жаві, а не зосереджується в центрі.

4. Пов'язує адміністрацію з народом.

5. Надає громадянам можливість ближче і на практиці позна­йомитись з громадськими справами.

VI. Домашнє завдання

1. Опрацювати відповідний матеріал підручника.

2. Знайти і записати у вигляді плану чи схеми таку інформацію:

1. Як організоване місцеве самоврядування у вашому населе­ному пункті?

2. Як називається його глава? Хто зараз очолює органи само­врядування (назвіть конкретне ім'я).

3. Які органи самоврядування створено?

4. Чи є на вашій вулиці, у будинку, у школі органи самовряду­вання?

Тема XI. Засоби масової інформації урок 13

Засоби масової інформації та їх роль у суспільному житті

Мета: розкрити сутність понять «інформація», «ЗМІ», «інфор­маційна революція»; визначити основні види і функції ЗМІ; роз­крити роль ЗМІ у сучасному суспільному житті; продовжити фор­мування вмінь аналізувати навчальний матеріал, робити висновки на основі отриманих знань, збирати, накопичувати, зберігати, об­робляти й передавати отриману інформацію.

Тип уроку: вивчення нового матеріалу.

ХІД УРОКУ

1. Організаційний момент уроку

2. Актуалізація опорних знань

Перевірка домашнього завдання

Учні звітують про виконання завдання, отриманого на поперед­ньому уроці.

1. Мотивація навчальної діяльності

Бесіда

1. Що означає термін « засоби масової інформації » ?

2. Наведіть приклади відомих інформаційних програм. Як ви їх оцінюєте?

3. Які ще засоби поширення інформації вам відомі?

4. Чи насправді ЗМІ сьогодні незалежні? Аргументуйте свою від­повідь.

5. Наведіть приклади із історії, коли ЗМІ перебували під нагля­дом держави.

III. Вивчення нового матеріалу

Сьогодні, коли якість інформаційних технологій та їх вико­ристання значною мірою визначають характер життя суспільства,

питання про відносини між суспільством і ЗМІ, ступінь незалеж­ності ЗМІ від суспільства, влади і держави (особливо держави, що претендує на демократичний статус) набуває особливого значення. Засоби масової інформації, будучи важливою складовою части­ною масової комунікації суспільства, виконують різні соціально-політичні ролі залежно від певного числа типових соціально-політичних ситуацій і набувають особливого значення в суспільстві. Це можуть бути ролі організатора, консолідуючої сили суспільства, його просвітителя. Але вони можуть відіграти й дезорганізаційну, дезінтеграційну роль.

►► 3 історії розвитку ЗМІ

Як свідчить еволюція журналістики, одним із головних напрям­ків її розвитку було найбільш повне задоволення потреб людини в комунікації, тобто необхідній і соціально важливій інформації. Уже в доісторичні часи людина виступала як засіб комунікації, по­ширюючи певну інформацію серед найближчого оточення. Частково цю роль виконували шамани, провісники і оракули, а засобом її кон­сервації був наскельний живопис, пергамент, глиняні дощечки.

До сьогодні більшість дослідників дотримують думки, що поява преси припадає на V ст. до н. е., коли в Римі виходили перші газе­ти, які уже за часів Юлія Цезаря нагадували сучасні. Найбільш ві­домим був щоденний бюлетень «АсЬа сііигпа» («Події дня»). В Азії також існували подібні видання (наприклад, у Китаї в VIII ст. н. е. виходила «Диба» — «Придворна газета», «Кібелчжі» — «хроні­кальна газета», а в Японії на глиняних дошках зберігали «Іоміурі каварабан» — «Читати і передавати»), що були, по суті, прадавні­ми газетами.

За часів Середньовіччя були поширені так звані «летючі лист­ки» (серед них — реляції, ревю, куранти та ін.), які мали яскра­во виражений інформаційно-прикладний характер. Винайдення 1440 р. І. Гутенбергом процесу друку за допомогою рухомих літер дало поштовх для розвитку преси і журналістики. Батьківщиною преси як соціального інституту можна вважати територію Західної Європи. Першою газетою у сучасному розумінні цього слова зазви­чай вважають бельгійську «№.єаує Тус1іп£еп» («Всі новини»), яка з'явилася в Антверпені приблизно з 1605 року в друкарні Авраама Вергевена. Із 11 березня 1702 р. в Англії, в Лондоні, почали друку­вати першу щоденну газету «Баііу Соигапі» («Щоденний вісник»).

У стародавні часи поточна інформація фіксувалася в літопи­сах, хроніках, анналах, життєписах, історіях, подорожніх запис­

ках, різноманітних епістолярних формах — від особистого листа до офіційних послань, від повчань і наказів до булл, рескриптів, прокламацій. А вже після виникнення друкованої журналістики починається формування системи журналістських жанрів. Серед найдавніших варто назвати інформацію-хроніку, репортаж, пам­флети. Згодом виникають інші газетно-журнальні жанри.

Прийнято виділяти такі типи журналістики:

• релігійно-клерикальна (ХУ-ХУІ ст.),

• феодально-монархічна (ХУІ-ХУІІІ ст.),

• буржуазна (ХІХ-ХХ ст.),

• соціалістична (XX ст.);

• загальногуманістична (кінець XX ст. — початок III тисячоліття).

У Середньовіччі, за часів панування релігійно-клерикального світогляду, діапазон творчості був досить обмежений. Це поясню­валося не стільки незначною кількістю письменних людей, скіль­ки впливом релігії на всі сфери життя. Феодально-монархічний тип журналістики відображав невисоку економічну розвиненість суспільства і завсідчив перехід від натурального господарства до товарно-грошових відносин. Розвиток торгівлі вимагав обміну ін­формацією про товари, прибуття кораблів, ціни.

У XIX ст. журналістика перетворилась на найважливішу части­ну суспільно-політичного життя і господарювання. Вона виконува­ла роль знаряддя політичної боротьби — 80 % преси мали яскраво виражений політичний і суспільно-політичний характер. Стався класичний поділ преси на якісну (елітарну) і популярну (масову). До кінця XX ст. до неї додався тип проміжних ЗМІ.

Соціалістична журналістика цілком була орієнтована на ідео­логічну залежність, головною константою в якій була партійність. На сьогодні ми можемо говорити про формування загальногуманіс-тичної журналістики.

Основні етапи розвитку ЗМІ:

1. до початку нашої ери — прагазетні явища;

2. із початку нашої ери до XV ст. н. е. — епоха рукописних ви­дань;

3. із XV ст. до XVII ст. — винайдення і розвиток друкарства, ста­новлення газетно-журнальної справи;

4. із XVIII ст. до початку XX ст. — розвиток журналістики як сус­пільного інституту, вдосконалення поліграфічної бази, станов­лення преси як основи демократії;

5. із 1900 р. по 1945 р. — набуття пресою функцій «четвертої влади»;

6. із 1945 р. по 1955 р. — процес концентрації та монополізації ЗМІ;

7. із 1955 р. по 1990 р. — епоха становлення електронних засобів комунікації;

8. із 1990 р. по теперішній час — становлення нового інформацій­ного порядку у світі.

►► Види засобів масової інформації (ЗМІ)

Засоби масової інформації — це інститути та фор­ми публічного і відкритого поширення інформації для ши­рокого кола користувачів, що здійснюється за допомогою технічних засобів.

ЗМІ становлять складну систему, у якій виділяють два головні їх типи: друковані (преса) та електронні (радіомовлення, телеба­чення, кінопродукція, аудіопродукція).

Сучасні ЗМІ представляють собою установи, створені для від­критого, публічного передання за допомогою спеціального техніч­ного інструментарію різноманітних відомостей будь-яким особам. Це відносно самостійна система, що характеризується множинніс­тю складових елементів: змістом, властивостями, формами, ме­тодами і певними рівнями організації (у країні, регіоні, на вироб­ництві). Відмінні ознаки ЗМІ — це публічність, тобто необмежене коло користувачів, наявність спеціальних технічних приладів, апаратури; непостійний склад аудиторії, що змінюється залежно від виявленого інтересу до тієї чи іншої передачі, повідомлення або статті.

Поняття «засоби масової інформації» не слід ототожнювати з поняттям «засоби масової комунікації» (ЗМК). Це не зовсім пра­вильно, оскільки останнє поняття характеризує більш широкий спектр масових засобів. До ЗМК належать кіно, театр, цирк і т. ін., всі видовищні вистави, які визначає регулярність звернення до ма­сової аудиторії, а також такі технічні засоби масової комунікації, як телефон, телеграф, телетайп і т. ін.

Власне журналістика прямо пов'язана з використанням роз­винених технічних засобів комунікації — преси (засоби поши­рення інформації за допомогою друкованого відтворення тексту та зображення), радіо (передання звукової інформації за допомо­гою електромагнітних хвиль) і телебачення (передання звукової

і відеоінформації також за допомогою електромагнітних хвиль; для радіо і телебачення обов'язковим є використання відповідного приймача).

Завдяки використанню цих комунікаційних засобів виникли три підсистеми ЗМІ: преса, радіо і телебачення, кожна з яких скла­дається з величезної кількості каналів — окремих газет, журналів, альманахів, книжкової продукції, програм радіо і телебачення, здатних поширюватися як по всьому світові, так і в невеликих ре­гіонах (областях, районах, округах). Кожна підсистема виконує свою частку функцій журналістики на основі специфічних особли­востей.

Преса (газети, тижневики, журнали, альманахи, книжки) посідає особливе місце в системі ЗМІ. Друкована продукція несе інформацію у вигляді надрукованого буквеного тексту, фотогра­фій, малюнків, плакатів, схем, графіків та інших зображально-графічних форм, які читач-глядач сприймає без допомоги яких-небудь додаткових засобів (тоді як для отримання радіоте­левізійної інформації потрібні телевізор, радіоприймач, магніто­фон і т. ін.).

►► Функції ЗМІ

Розгляд та аналіз функцій будь-якої системи соціальної діяль­ності — найважливіший момент її теорії. Це пов'язано з тим, що процеси, які відбуваються в кожній системі соціальної діяльнос­ті, визначаються, зрештою, тим, що вона здійснює певну функцію в більш широкому загалі.

Взагалі, у ЗМІ величезна кількість функцій в абсолютно різних сферах.

1. Комунікативна — функція спілкування, налагодження кон­такту.

2. Організаторська, у якій найбільш наочно проявляється роль журналістики як «четвертої влади» в суспільстві.

3. Ідеологічна (соціально орієнтовна), пов'язана з прагненням впливати на світоглядні основи та ціннісні орієнтації аудито­рії, самосвідомість людей, їх ідеали та прагнення, включаючи мотивацію поведінки.

4. Культурно-освітня, яка полягає в тому, щоб, будучи одним з інститутів культури суспільства, беручи участь у пропаганді та поширенні в суспільстві високих культурних цінностей, ви­ховувати людей на зразках загальносвітової культури, тим са­мим сприяючи всебічному розвиткові людини.

5. Рекламно-довідкова, спрямована на задоволення утилітарних запитів, пов'язаних зі світом захоплень різних верств аудиторії (сад, город, туризм, колекціонування, шахи тощо).

6. Рекреативна (розваги, зняття напруженості, отримання задо­волення).

У кожній із цих сфер ЗМІ виконують свої соціальні ролі:

• виробничо-економічну,

• регулювальну,

• духовно-ідеологічну,

• інформаційно-комунікативну.

Так, в економічній галузі преса стає елементом системи ви­робництва, набуває якості товару. У соціальному вимірі головним є збирання, накопичення, зберігання, опрацювання та поширення інформації.

У духовній сфері преса виконує пізнавальну, освітню, виховну функції, притаманні всім ідеологічним інститутам.

Генеральним суб'єктом щодо журналістики є суспільство. На задоволення потреб усього суспільства спрямовані функції інтегра­ції пізнання, які виконує журналістика. Окремі соціальні структу­ри як суб'єкти своїми потребами в завоюванні й утриманні влади визначають такі функції журналістики, як пропаганда, агітація, організація. Особистість визначає функції орієнтації, морально-психологічного задоволення.

Для такого специфічного виду соціальних суб'єктів, як жур­налісти, журналістика виконує службово-професійну і творчу функції.

Проте викликає сумнів власне розподіл суб'єктів, оскільки журналіст може виконувати не тільки творчу і професійні функції, але й використовувати пресу в особистих інтересах.

►► ЗМІ та політика. ЗМІ як засіб формування громадської думки

ЗМІ відіграють у політичному житті суспільства суттєву роль, безпосередньо стосуючись його життєдіяльності і виконуючи ре­продуктивну (відображають політику через радіо, телебачення і пресу) і продуктивну (творчу) функції, тому вони тією ж мірою, що і творці політики, несуть відповідальність за те, що відбуваєть­ся в суспільстві.

Об'єднання націй у сильні централізовані держави часто става­ло можливим завдяки появі преси, яка створила новий вид соціаль­ної спільноти — публіку окремо взятої газети. Члени цієї агрегації розділені відстанями, але об'єднані інформацією, яку вони спожи­

вають. Преса прискорила і поставила на «потік» вироблення єди­них символів і значень у національному масштабі. Сьогодні ЗМІ не тільки безупинно відтворюють цей процес, але й виводять його на глобальний рівень. Хоч мас-медіа покликані вирішувати певні зав­дання в політичній системі та суспільстві, у реальному житті вони досить самостійні, мають власні цілі діяльності, що часом не збіга­ються з потребами суспільства, і використовують для їх досягнен­ня різні методи.

У демократичних державах явно переважає раціональна мо­дель масових комунікацій, розрахована на переконання людей за допомогою інформування та аргументації, побудованою у відповід­ності із законами логіки. Ця модель відповідає сформованому типу менталітету і політичної культури людей. Вона пропонує змагаль­ність різних ЗМІ у боротьбі за увагу і довіру аудиторії. У цих дер­жавах законом заборонено використання ЗМІ для розпалювання расової, національної, класової та релігійної ненависті і ворожне­чі. Проте різні політичні сили широко застосовують методи пере­важно емоційного впливу для пропагування своїх ідей і цінностей, що особливо яскраво проявляється в період виборчих кампаній. Цими можливостями широко користуються тоталітарні, автори­тарні і особливо етнократичні режими, надаючи своїй політичній пропаганді емоційності. Тут ЗМІ широко використовують методи психологічного навіювання, засновані на страху й вірі, для розпа­лювання фанатизму, недовіри або ненависті до політичних опонен­тів, осіб інших національностей.

Незважаючи на важливість емоційного впливу, головний вплив на політику ЗМІ здійснюють через інформаційний процес, основни­ми етапами якого є одержання, відбір, препарування, коментуван­ня відомостей. Від того, яку інформацію, у якій формі та з якими коментарями отримують суб'єкти політики, багато в чому залежать їхні подальші дії. Вони не тільки відбирають відомості, які поста­чають інформаційні агентства, але й самі видобувають та оформ­ляють їх, виступають їх коментаторами і поширювачами. Потік інформації у сучасному світі настільки різноманітний і суперечли­вий, що самостійно розібратися в ньому окремій людині чи навіть групі фахівців несила. Тому відбір найбільш важливої інформації та її подання у доступній масовій аудиторії формі і коментуван­ня — важливе завдання всієї системи ЗМІ. Інформованість грома­дян, у тому числі політиків, прямо залежить від того, як, з якими цілями і за якими критеріями добирають інформацію, наскільки глибоко вона відображає реальні факти після її препарування та

редукції, здійснених газетами, радіо, телебаченням, а також від способу і форм подання інформації.

Роль ЗМІ в політиці не можна оцінювати однозначно. Це склад­ний багатогранний інститут, що складається з безлічі органів та елементів, які інформують населення про те, що відбувається в кожній конкретній країні і в усьому світі.