Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
прол.docx
Скачиваний:
1
Добавлен:
16.12.2018
Размер:
467.39 Кб
Скачать
  1. Підсумок уроку

Бесіда

  1. Що таке політика?

  2. Які види політики ви запам'ятали?

  3. Що таке влада?

  4. Назвіть суб' єктів політики.

  5. Що визначає структуру політичної системи суспільства?

  6. Які функції має політична система?

Висновок. Відповідно до Конституції України громадяни Укра­їни мають цілу низку політичних прав і свобод. Вони беруть участь у політичному житті, будучи, суб'єктами політики. Отже, треба формувати в собі навички активної поведінки.

  1. Домашнє завдання

  1. Написати твір-есе «Політика — це мистецтво можливого».

  2. Підготувати повідомлення про політичні партії, які діють в Україні.

Тема X. Демократія урок 11

Поняття, форми та принципи демократії. Вибори як інструмент демократії

Мета: розкрити сутність демократичного політичного режи­му; визначити основні компоненти та різновиди, проаналізувати рівень свободи особистості за демократичного політичного режи­му; розвивати комунікативні здібності учнів, вміння аналізувати тексти навчальних посібників, виконувати завдання; виховувати творчі здібності та критичне мислення учнів.

Тип уроку: вивчення нового матеріалу.

Форма проведення: лекція з елементами бесіди.

Епіграф: Демократія — це ім'я, яке дають народу, коли потре­бують його. Робер де Флер

ХІД УРОКУ

  1. Організаційний момент уроку

  2. Мотивація навчальної діяльності

Ще у VI ст. до н. е. у Стародавній Греції відбулася розмова між рабом і рабовласником: «Чи знаєш ти, раб, що я можу вчи­нити з тобою так, як захочу?». «Так, — відповів раб, — я обплу­таний кайданами рабства, але думки мої не знають пут». Історія не зберегла імені рабовласника, ім'я ж мудрого раба знають всі — Езоп.

Запитання

— Що мав на увазі Езоп? Повідомлення теми та мети уроку.

  1. Вивчення нового матеріалу

►► Історія виникнення демократії

Поняття демократія в дослівному перекладі означає «влада на­роду».

Запитання

  1. Чи добре, коли всі керують?

  2. Якщо в машині кожен буде намагатися виконати роль шофера, це може призвести до катастрофи?

Виникнення демократії, за загальноприйнятою у науці думкою, пов'язано з появою античного полісу. Поліс поєднував у собі еле­мент цивільної самоврядної громади і був частиною міської струк­тури з розвиненою приватною власністю. «Батько історії» Геродот (484-425 рр. до н. е.) був родоначальником поняття «демократія» і виділяв два основні принципи афінської демократії: свободу слова і рівність всіх громадян перед законом.

Фукідід (460-395 рр. до н. е.) записав відому «Промову на пана­хиді» афінського державного діяча Перікла, у якій той, віддаючи шану загиблим у перший рік Пелопоннеської війни (між Афінами і Спартою), говорить про особливості афінської демократії.

«...Наша конституція називає нашу державу демократією тому, що влада перебуває в руках народу, а не меншини. Коли йдеться про розв'язання приватних конфліктів, усі рівні перед законом; коли йдеться про те, щоб покласти на когось велику відповідальність перед суспільством, для нас важлива не прина­лежність людини до певного класу, а її реальні здібності. І якщо людина здатна служити державі, вона не може бути позбавлена цієї можливості через свою бідність... У нашому приватному жит­ті ми вільні і терпимі, проте в суспільних відносинах ми дотриму­ємо закону.

Ми добровільно підкоряємося тим, кого обрали до органів управ­ління, а також суворо дотримуємо законів, особливо тих, що захи­щають права пригноблених, і тих неписаних законів, порушувати які вважається ганьбою. Після роботи ми насолоджуємося всіма видами відпочинку, що приносять користь нашому духу. Круглий рік проводимо безліч різноманітних змагань і жертвоприношень; у наших домівках панують краса і гарний смак, які щодня дарують нам радість і допомагають забути про проблеми.

Наша любов до прекрасного не спонукає нас до екстравагант­ності, а наша любов до духовного не робить нас більш піддатливи­ми. Ми вважаємо, що багатство повинно використовуватися розум­но, а не служити об'єктом для вихваляння. У нашій країні кожного турбують не тільки свої власні проблеми, а й проблеми держави в цілому: навіть ті, хто опікується виключно своїми справами, пре­красно поінформовані в галузі політики — і в цьому наша особли­вість, ми не вважаємо, що той, хто не цікавиться політикою, зайня­тий своїми справами, ми вважаємо, що вона взагалі не справ...»

Платон (427-347 рр. до н. е.) виділяв п'ять форм правлін­ня: аристократію (правління кращих, благородних); тимократію

(правління честолюбних); олігархію (правління нечисленної гру­пи сильних і заможних); тиранію (різновид монархії) і демократію (результат заколоту бідняків, що знищують і виганяють багатих і знатних). Згодом він звів типологію до двох форм: монархії та де­мократії. На його думку, монархія небезпечна надлишком влади, а демократія — надлишком свободи, тому треба дотримувати се­редини між цими крайнощами.

Арістотель (384-322 рр. до н. е.) виділяв «правильні» і «непра­вильні» форми державного устрою. До перших він відносив царську владу, аристократію і політику) (змішаний державний устрій); а до других — тиранію, олігархію і демократію (він ставив знак рівності між демократією і охлократією — «владою натовпу»). Арістотель розробив головні принципи правильного демократичного правлін­ня: багаті і бідні беруть участь в управлінні на рівних умовах; обі­ймання посад обмежене майновим, хоча і невисоким, цензом; посіс­ти посаду можуть всі громадяни, за винятком тих, хто був підданий судовому переслідуванню або атімії (позбавлення громадянської честі); основою демократичного правління є панування закону.

Середньовіччя не внесло суттєвих змін у розуміння демократії. Лише наприкінці середніх віків виникла ідея поділу влади: зако­нодавча має належати народу, а виконавча — монархові (Марсилій Падуанський, XIV ст.).

Новий час ознаменувався сплеском інтересу до поняття «демо­кратія» . Це поняття набуває форми вимог до обмеження державної влади щодо громадянина: свобода віросповідання (В. Пені), свобода особистості і власності (Ш. Монтеск'є), участь народу в державот­воренні (Ж.-Ж. Руссо), свобода торгівлі та промислової діяльнос­ті (А. Сміт), право на легальний і ненасильницький спротив владі (І. Кант), можливість революційної і бунтівної боротьби (І. Фіхте). Проте єдності в розумінні демократії не було і в цей період. Англій­ський філософ Дж. Мілль бачив у ній тиранію більшості. Амери­канський президент А. Лінкольн вважав її правлінням, що похо­дить від народу, здійснюваним народом і для народу.

У. Черчілль говорив: «У демократії багато недоліків, але поки що не знайдено нічого кращого».

►► Демократичний політичний режим

У сучасній політології виділяють три політичні режими: демо­кратичний, авторитарний, тоталітарний.

Політичний режим — це система методів, способів і засобів здійснення політичної влади.

Демократія (від грецьк. аіетоз — народ + кгаіоз — вла­да) — політичний режим, заснований на визнанні верховен­ства законів і народовладдя.

Гасло демократичного політичного режиму: «Дозволено все, що не заборонено законом».

Характерні ознаки демократичного режиму:

  • народ — джерело влади;

  • поділ влади (законодавча, виконавча, судова);

  • правова держава; права особистості закріплені законом і гаран­товані; громадянське суспільство;

  • демократичні вибори до органів державної влади;

  • політичний плюралізм;

  • конкурентна багатопартійна система; легальна опозиція;

  • ЗМІ, вільні від цензури;

  • дії армії і спецслужб регулюються й обмежені законом; підтри­мання правопорядку — функції міліції та суду;

  • відсутність офіційної ідеології;

  • церква відокремлена від держави.

►► Політичний статус особистості

У політичному житті беруть участь різні люди, соціальні групи і т. ін. У цій сфері суспільства особистість набуває прав та обов'язків, що відтворені у правових актах і характеризують пра­вове становище особи в суспільстві.

Завдання

1. Назвіть політичні права і свободи громадянина.

  1. Право обирати і бути обраним до органів державної влади та місцевого самоврядування.

  2. Об'єднуватися в громадські організації, у тому числі і в по­літичні партії.

  3. Проводити мітинги, вуличні ходи, демонстрації, пікетуван­ня за умови попереднього повідомлення влади.

  4. Спрямовувати особисті та колективні звернення (петиції) до державних органів та посадових осіб.

  1. Крім прав, у людини з'являються й політичні ролі. Назвіть їх.

(Виборець, депутат, член партії, учасник мітингу і т. ін.)

  1. Яким чином нормативні документи гарантують політичні права?

Робота з Декларацією і Конституцією України Опрацювавши нормативні документи, дайте відповіді на запи­тання.

  1. Які посади є виборними в Україні?

(В Україні обирають президента, Верховну Раду, органи місцевого самоврядування.)

  1. Хто володіє виборчим правом?

(Виборче право (активне — з 18 років, пасивне — під час виборів на пост президента — з 35 років, до Верховної Ради — з 21 року) мають всі громадяни країни, за винятком тих, кого за рішенням суду визнано недієздатним, а також осіб, яких утри­мують у місцях позбавлення волі за вироком суду.)

►► Політична участь і політична культура

Політична участь — це дії громадян, які впливають на прийняття і реалізацію державних рішень, вибір пред­ставників до інститутів влади.

Політична участь буває опосередкованою (представницькою) і безпосередньою (прямою).

Опосередковану участь здійснюють через обраних представ­ників.

Безпосередня:

  • участь у діяльності політичних партій;

  • звернення та листи, зустрічі з політичними діячами;

  • участь у мітингах; участь у виборах.

Висновок. Поняття «народний суверенітет» передбачає, що на­род виражає свою волю через вибори, референдуми тощо, є вищою владою і джерелом будь-якої влади в державі.

Для виконання різноманітних політичних ролей потрібні знан­ня, певна система цінностей і оволодіння способами політичної ді­яльності. Названі умови в сукупності характеризують демократич­ну політичну культуру.

Політичні знання — це знання людини про політику, політичну систему, про різні політичні ідеології, а також про ті інститути та процедури, за допомогою яких забезпе­чується участь громадян у політичному процесі.

Політичні ціннісні орієнтації — це уявлення людини про ідеали і цінності розумного чи бажаного сус­пільного устрою.

Способи практичних політичних дій — це зразки і правила по­літичної поведінки, що визначають, як можна і як слід чинити.

Основні функції політичної культури

  1. Ідентифікація — розкриває постійну потребу людини в розу­мінні своєї групової приналежності і прагненні визначити при­йнятні для себе способи участі у вираженні та відстоюванні ін­тересів даної спільності.

  2. Орієнтація — характеризує прагнення людини до змістового відображення політичних явищ, розуміння суспільних можли­востей під час реалізації прав і свобод у конкретній політичній системі.

  3. Адаптація — висловлює потребу людини у пристосуванні до мінливого політичного життя.

  4. Соціалізація — характеризує набуття людиною певних навичок і властивостей, що дозволяють реалізувати в тій чи іншій системі влади свої громадянські права, політичні функції та інтереси.

  5. Інтеграція — забезпечує різним групам можливість співісну­вати в рамках певної політичної системи, зберігаючи цілісність держави та її взаємовідносини із суспільством в цілому.

  6. Комунікація — пов'язана із взаємодією всіх суб'єктів та інсти­тутів влади на базі використання загальноприйнятих понять, символів, стереотипів та інших засобів інформації та мови спіл­кування.

Зазначені функції характеризують політичну участь.

Політична участь — дії громадянина, що мають на ме­ті вплинути на прийняття і реалізацію державних рішень, вибір представників до інститутів влади, залучення членів суспільства в політичний процес.

►► Вибори як інструмент демократії

Вибори — передбачена конституцією та законами форма прямого народовладдя, за якою шляхом голосування фор­муються представницькі органи державної влади та місце­вого управління (самоврядування).

В історії відомі різні шляхи здійснення безпосередньої де­мократії. Найдавніший — народні збори, де кожен міг вислов­лювати свою думку. Це було ще за часів первісного ладу, де на загальних зборах роду обирали старійшин (пізніше — і воєначаль­ників). Для прийняття рішень під час народних зборів різні народи

використовували різні способи голосування. В античних Греції та Римі громадяни голосували підняттям рук або кидали у величез­ний глек чорні і білі боби. У Великому Новгороді голосували кри­ком. Звідси походить саме поняття «голосувати» — подавати голос, кричати. Перемагав на виборах той кандидат, за якого голосніше кричали. На Запорозькій Січі, голосуючи, козаки кидали шапки на купи, висловлюючи громадою «за» і «проти». Із часом процеду­ра виборів ускладнилась.

Громадяни держави, що мають право брати участь у виборах, є виборцями. Коло виборців, що збираються голосувати чи голосу­ють за певну політичну партію на парламентських, президентських чи місцевих виборах, називається електоратом (лат. еіесіог — виборець).

Громадяни беруть участь у виборах на основі виборчого права. Виборче право — це система нормативно-правових актів, що вста­новлюють та регулюють права виборців у формуванні виборних ор­ганів державної влади та місцевого управління (самоврядування).

Завдяки виборам, що є формою безпосереднього народовладдя, одержують можливість функціонувати на законних підставах ор­гани представницької демократії.

Запитання

— Чому в демократичній державі потрібні вибори?

Історично склалося, що в демократичних країнах діють 2 типи виборчих систем, кожна з яких має переваги і недоліки. Склалися во­ни природним шляхом внаслідок найбільш раціонального поєднання державних інтересів, інтересів виборців та інтересів кандидатів.

За мажоритарною системою (від франц. тацогііе — більшість) обраним вважається кандидат, який одержав більшість (абсолютне або відносне число) голосів виборців. Причому тут все залежить від закону, за яким проводять дані вибори. Закон може прямо визнача­ти відносну більшість, тобто перемагає той кандидат, який отримав більше голосів, ніж його суперники. Абсолютна більшість передба­чає, що кандидат повинен набрати 50 % + 1 голос.

Кваліфікована більшість — 2/3,3/4 від загальної кількості по­даних голосів.

Пропорційна система передбачає розподіл депутатських ман­датів від політичних партій залежно від поданих за них голосів.

Законодавець додатково встановлює ще й бар'єр до 5 %, який потрібно подолати, щоб взяти участь у розподілі депутатських ман­датів.

Приклади систем виборів:

  • мажоритарна система відносної більшості (наприклад, США, Великобританія, Канада, Індія);

  • мажоритарна система абсолютної більшості (наприклад, Франція), іноді у формі альтернативного голосування (напри­клад, Австралія);

  • пропорційна система (наприклад, Ізраїль, більшість країн За­хідної Європи, деякі країни Південної Америки);

  • система з додатковим членством (наприклад, Німеччина);

  • обмежене голосування (наприклад, Японія).

Запитання

  • Чи завжди проведення виборів свідчить про наявність демо­кратії в державі?

Робота в малих групах

Кожна група пропонує свої критерії демократичності виборів і доводить, чому ті чи інші принципи або умови проведення виборів свідчать про демократичність державного устрою.

  1. Вибори повинні бути загальними.

  2. Вибори повинні бути рівними.

  3. Вибори проводять за таємного голосування.

  4. Періодичність.

  5. Конкурентність.

  6. Остаточність (легітимність).

  7. Представництво.

  8. Фактична участь громадян у виборах.

►► Стадії виборчого процесу

Виборчий процес зазвичай визначають як врегульовану зако­ном та іншими соціальними нормами діяльність індивідів, органів, організацій і груп з підготовки і проведення виборів державних і самоврядних органів.

Колективна робота

  • Уявіть себе членами Центральної виборчої комісії, яка має затвердити план проведення виборів.

  1. Призначення дати виборів.

  2. Утворення виборчих округів.

  3. Створення виборчих органів.

  4. Реєстрація виборців.

  5. Висування кандидатів.

  6. Агітаційна кампанія (виступи з програмними заявами, відкри­ті дебати, між кандидатами, використання ЗМІ і т. ін.).

  7. Голосування.

  8. Підрахунок голосів і підсумків голосування.

  9. Повторні вибори.

  10. Кінцеве визначення та опублікування результатів виборів.

Тут вы можете оставить комментарий к выбранному абзацу или сообщить об ошибке.

Оставленные комментарии видны всем.