Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
прол.docx
Скачиваний:
4
Добавлен:
16.12.2018
Размер:
467.39 Кб
Скачать
  1. Організаційний момент уроку

  2. Вивчення нового матеріалу

►► Зміст і методи вивчення курсу

Процес гуманізації й демократизації освіти за сучасних умов треба розглядати як реорганізацію демократичних і гуманістичних начал. Вивчення курсу «Людина і світ» має сприяти формуванню в сучасної молодої людини гуманістичної світоглядної культури на основі пріоритету загальнолюдських цінностей.

Уже в назві курсу «Людина і світ» визначено його основну мету: привернути увагу учнів до найвищої цінності — людини, яка живе в об'єктивно існуючому, якісно різноманітному світі.

Методи вивчення курсу:

  • поєднання лекційних і пояснювально-ілюстративних форм ви­кладу матеріалу вчителем з активною самостійною роботою учнів;

  • розвиток уміння критично ставитися до фактів реальної дійс­ності та усвідомлювати власний життєвий досвід на основі вис­новків природничих наук, міфології, релігії, філософії;

  • поєднання роботи з підручником та опрацювання додаткової лі­тератури, довідкових джерел тощо;

  • формування самостійності мислення.

Курс інтеґративний за характером, він спрямований на узагаль­нення знань, набутих учнями під час вивчення різних навчальних предметів.

Головна мета курсу «Людина і світ»

Завданнями курсу є набуття учнями знань про процеси та явища суспільного буття, про філософські, культурні, політико-правові та соціально-економічні засади життя демократичного суспільства. Вивчення курсу сприятиме соціалізації учнівської мо­лоді та активному включенню її в суспільне життя, виховуватиме в учнів такі громадянські риси, як правова відповідальність, толе­рантність, ініціативність, громадянська активність, національна самосвідомість.

►► Людина в основних типах світогляду

Теоретичними засадами формування життєвої позиції людини виступають чотири основні типи світогляду — міфологія, релігія, наука, філософія.

Подальша розповідь вчителя базується на матеріалах таблиці.

ОСНОВНІ ТИПИ СВІТОГЛЯДУ

Міфологія

Міф — це не первинна форма знання, а особ­ливий тип світогляду, специфічне образне синкретичне уявлення про явища природи і колективне життя. У міфі як найбільш ранній формі людської культури поєдналися зачатки знань

Релігія

Творча всемогут­ня сила — Бог, який стоїть над природою і поза природою. Бут­тя Бога людина переживає як одкровення. Як одкровення, лю­дині дано знати, що душа її без­смертна

Наука

Людська діяльність спрямована на здобуття і осмислення знання

Філософія

Стійка форма

суспільної

свідомості,

що розглядає

світоглядні

питання

ЛЮДИНА В ОСНОВНИХ ТИПАХ СВІТОГЛЯДУ

Міфологія

Релігія

Наука

Філософія

Людина — ро- Людина — істота, Людина — іс- Людина — іс- зумна тварина, що вірить в існуван- тота, яка пізнає тота, що здатна наділена душею ня надприродного світ бути мудрою

Бесіда

  1. Яку із запропонованих теорій ви вважаєте найбільш обґрунто­ваною?

  2. Чи можна обмежуватись однобічним розумінням сутності лю­дини?

Таким чином, учні роблять висновок: складність людини визна­чається тим, що вона є суперечливою єдністю не тільки біологіч­ного і соціального, а й фізичного і психічного, загальнолюдського й індивідуального. Чим більше людина вміє керувати своїми біоло­гічними потребами, підпорядковувати їх високим прагненням або спрямовувати на досягнення суспільних цілей, тим більше в люди­ні переважає соціальне і тим більш розвиненою вона є.

►► Людина, індивід, особистість

Поняття «людина — індивід — особа — особистість — індивіду­альність», перш за все, характеризують якісні прояви людини.

Поняття «людина» означає вид у біологічній класифікації, ро­зумну істоту, що має принципові відмінності від усіх інших істот.

Поняття «індивід» вживається щодо окремо взятого представ­ника людського роду, якому властиві неповторні й унікальні при­родні і соціальні якості, представлені не в усій родовій повноті та яскравості. Тобто в кожному конкретному індивіді представлені далеко не всі можливі прояви родових якостей людини. Тому ми не можемо прямо і безпосередньо переносити всі характеристики роду на індивіда і навпаки.

Поняття «особа» характеризує певні реальні якості людського індивіда. Тому поза індивідом особи не існує. Але це не означає, що риси індивіда є рисами особи; такі характеристики індивіда, як зріст, колір волосся, вага, особливості, наприклад форма носу, на особу переносити не можна.

Якщо людська особа усвідомлює свої якості, свою унікальність, свої вади та переваги, вона стає людською особистістю — самоді­яльною соціальною та інтелектуальною одиницею. Коли ж це усві­домлення сягає розуміння, що внаслідок унікальності та неповтор­ності особистості існує дещо таке, що здатна зробити лише вона (бо більше такої особистості немає, не було й не буде) і прагне це ви­конати будь-що, людська особистість набуває рис індивідуальності (див. схему нас. 11).

Поняття «індивідуальність» може викликати (і викликає) асо­ціації з індивідуалізмом, і для таких асоціацій є певні підстави.

Людина

Особлива розумна істота, що має принципові від­мінності від усіх інших живих істот; вид живих істот, що посідає певне місце в сукупності живих організмів

Індивід

Одиничний представник роду і стоїть в ряду таких понять: рід — вид — індивід

Особа

Суб'єкт та об'єкт соціальних стосунків; зосере­дження всіх якостей людини

Особистість

Людська особа, що усвідомлює свої якості, свою унікальність, свої вади та переваги

Особистість, яка внаслідок усвідомлення своєї не-Індивідуальність —► повторності розуміє, що дещо в цьому житті може

зробити лише вона, і прагне це реалізувати

Насправді ж, індивідуальність не може сформуватися без самоусві­домлення, без виокремлення себе з-поміж інших людей, без певної внутрішньої зосередженості. Але це не означає і не передбачає люд­ської самоізоляції. Навпаки, усвідомлюючи свою незамінність, ін­дивідуальність, людина усвідомлює і свою цілковиту ідентичність з іншими людьми, адже зрозуміти свою унікальність можна лише через порівняння з іншими людьми і лише за умови переконанос­ті у тому, що всі інші люди є люди, але в чомусь — не такі. Мірою відповідальності людської індивідуальності стає вселюдськість, усвідомлення своїх життєвих здійснень як загальнолюдських або як здійснень, які щось змінюють у стані людства в певному змістовому значенні: коли чогось досягає якась окрема індивідуальність, то це демонструє можливості людства або людини як родової істоти.

Громадянин — людина, яка належить до певної тери­торіальної спільноти — міста, країни тощо. Ця приналеж­ність є формально юридично оформленою. Як член певного соціуму громадянин має певні права та обов'язки щодо цьо­го соціуму і підпорядковується певним (прийнятим в грома­ді) нормам і законам.

Якщо громадянин — це індивід, що належить до конкретної держави і перебуває під її владою і захистом, то громадянськість —

це політична позиція громадянина стосовно процесів, що відбува­ються в суспільстві та державі. Відносини суспільства з державою стають дієвими, якщо суспільство можна назвати громадянським, тобто здатним «забезпечити реальну участь громадян в управлін­ському процесі та контроль з їхнього боку за діяльністю держави». Проте саме тут і виникають суперечності, які людство намагається подолати протягом кількох століть.