3 Саморуйнівна поведінка.

1. Аддиктивна поведінка – вживання психоактивних речовин: алкоголю, наркотиків, токсикоманія тощо

2. Сексуальна розпуста;

3. Суїцидальна поведінка

4. Ауто агресія і суїцидальна поведінка.

Картина суїциду в Україні. Сімейні конфлікти спричинюють 60-80% суїцидів. Здебільшого це – несправедливе ставлення, образи, приниження, ревнощі, подружня зрада. А ще – розлучення, хвороба чи смерть близьких, нерозділене кохання, статева неспроможність. З іншого боку, за статистикою люди, які перебувають у шлюбі, вчиняють самогубство значно рідше, ніж холостяки або розлучені. Великий рівень суїцидів спостерігається серед людей, які втратили партнера – вони покінчують з життям утричі частіше, ніж сімейні.

Життєві реалії й наукові дослідження засвідчують тісний взаємозв’язок між наркоманією, алкоголізмом, депресією і суїцидальною поведінкою. Статистика свідчить, алкоголь за життя вживали 60% самогубців, хоча безпосередньо перед самовбивством алкоголь вживається тільки у 8% випадків, наркотики – у 4%.

Щодо суспільних категорій, які найбільш схильні до скоєння подібних вчинків, то найвищий показник самогубств відзначається серед психічно хворих, хронічних алкоголіків, наркоманів, інвалідів. До групи ризику можна також віднести літніх людей, засуджених, а також дітей і підлітків. До речі, кількість самогубств, скоєних дітьми, збільшується, а вік зменшується.

Особливо вразливою до соціальних негараздів у суспільстві є молодь. Про це свідчить і значне зростання кількості самогубств серед молодих людей: за період 1991-1994 р. кількість самогубств в Україні серед молоді зросла вдвічі

За даними центру досліджень дитинства Українського НДІ, у 27% дітей віком від 10 до 17 років час від часу з’являються суїцидальні думки. Крім того, більшість дитячих самогубств пов’язана не з психічними захворюваннями, як здається на перший погляд, а з недоліками морального виховання.

Підтвердилась гіпотеза про те, що віком, коли найчастіше здійснюють самогубства є люди 20 – 29 років, а саме 17, 5% опитуваних відповіли так.

Протягом життя майже кожний третій в Україні мав симптоми психічних розладів, а протягом останнього року - кожний п'ятий.

Тема 4. Основи клінічної психіатрії.

1. Методи вивчення психічного стану пацієнта.

2. Особливості прояву порушень когнітивної сфери.

3. Порушення емоційної сфери та їх прояв у поведінці.

4. Невротичні синдроми

5. Психопатичні синдроми.

6. Синдроми затьмарення|потьмарення| свідомості

7. Судомні (епілептичні) синдроми

8. Тактика поведінки із психічно хворим.

1.Методи вивчення психічного стану пацієнта.

Методи клінічної психіатрії:

1. Опитування і спостереження

2. Інструментальний – рентгенографія, томографія(мозок)

3. Лабораторні дослідження біологічного матеріалу

4. Вивчення генетичних маркерів

5. Вивчення особистості в цілому:

• Особиста реакція на хворобу

• Само ставлення

• Історія розвитку хвороби

• Закономірності

• Причини

Що треба знати про особистість?

1. Соціальні ролі(працівника, подружні, сімейні, дружні)

2. Особливості соціального функціонування(збереження соціально-побутових навичок, збереження соціального середовища)

Психопатологія – розділ психіатрії, що вивчає об’єктивні ознаки патологічних змін психологічної дійсності, закономірності і природу психічних розладів. Основне у психопатології – симптом – основна клінічна одиниця психічного стану. Сукупність симптомів називають синдромом. Симптоми мають форму і зміст.

До теперішнього часу основними методами вивчення психічного стану пацієнта залишаються опитування |опитування| і спостереження. Багато проявів|виявів| психічного розладу носять суб'єктивний характер|вдачу|, можуть приховуватись|переховуватися| хворим. Виявити їх і зрозуміти можна тільки|лише| за допомогою уміло проведеної співбесіди.

Інструментальні методи дослідження (енцефалографія, реоенцефалографія, рентгенографія), експериментально-психологічне тестування, лабораторні дослідження біологічного матеріалу, вивчення генетичних маркерів є|з'являються,являються| в діагностичному процесі додатковими, уточнюючими.

При вивченні психічного стану важливо|поважно| розглядати|розглядувати| хворого як особистість в цілому|загалом|. Це означає|значить| , що потрібно з'ясувати для себе його характерологічні| особливості, особистісну реакцію на саму хворобу, ставлення |ставлення| до себе і до навколишнього світу, вивчити анамнез, тобто історію розвитку захворювання, виявити закономірність появи і розвитку психічних порушень, зрозуміти їх причину.

Основна увага приділяється особливостям клінічної картини захворювання на момент огляду. Допомогти правильно оцінити стан може спостереження за зовнішнім виглядом, мовою|промовою|, проявом|виявом| емоційних|емоціональних| реакцій і реагуванням на питання, що ставляться, особливостями поведінки.

Соціальному працівникові важливо|поважно| не тільки|не лише| знати клінічну і психологічну характеристики пацієнта, але й,|завітай| навіть в більшій мірі, мати уявлення про всі соціальні ролі підопічного — як працівника, чоловіка, батька, друга і т.д. Дуже важливо|поважно| також розуміти особливості його соціального функціонування, ступінь|міра| збереження у|в,біля| даного пацієнта соціально-побутових і соціально-середовищних| навичок|навичок|. Сукупність таких «цеглинок» дозволить соціальному працівникові прийти до висновку|укладення,ув'язнення| про суть|сутність,єство| психічного захворювання, визначити нозологічну приналежність психічних розладів, обґрунтувати схему лікувальних і реабілітаційних заходів, намітити низку заходів соціального впливу, прогнозувати розвиток захворювання та перспективи необхідних терапевтичних втручань.

Основою вивчення психічної хвороби є|з'являється,являється| психопатологія. Психопатологія — це розділ психіатрії, який вивчає об'єктивні ознаки патологічних змін психічній діяльності, загальні|спільні| закономірності і природу психічних розладів.

Основною клінічною одиницею патологічного стану є|з'являється,являється| симптом. Сукупність тих або інших симптомів є синдромом, або симптмокомплексом|.

Робити висновки щодо психічного стану людини лише за одним або декількома симптоми не можна. Окремі симптоми можуть виникати при різних захворюваннях, а зрідка і у|в,біля| психічно здорових людей. Наприклад, такий симптом| як астенія, проявляється у вигляді загального|спільним| знесилення, підвищеної стомлюваності, виснажуваності, частою зміни настрою, дратівливою слабкістю, порушеннями сну тощо. Такого роду розлади характерні|вдача| при багатьох соматичних захворюваннях, часто спостерігаються у|в,біля| психічно хворих, але|та| можуть виявлятись і у|в,біля| здорових людей при підвищених фізичних і психічних навантаженнях.

Симптоми мають форму і зміст|вміст,утримання|. Так, якщо пацієнт при об'єктивній відсутності джерела сенсорного подразника чує голоси, які погрожують йому вбивством, то формою симптому буде слухова галюцинація, а змістом|вмістом,утриманням| — загроза|погроза| розправи.

Для перебігу психічних захворювань характерною є і|вдача| закономірність зміни одного симптому іншим і певне їх поєднання в симптомокомплексі|. Тому синдроми для діагностики психічного захворювання мають більше значення, чим симптоми.

Основними видами психічних процесів є|з'являються,являються| сприйняття, мислення, пам'ять, свідомість, емоції. Їх порушення проявляються|значаться| у вигляді симптомів і синдромів.