9. Робрта з сім’єю.

Сім'я є мікросоціумом, в якому проходить формування особи індивіда, стереотипів його поведінки і соціальних ролей. Як реабілітаційне середовище сім'я забезпечує внутрішньо-сімейну турботу, фізичну допомогу, психологічну підтримку. Від атмосфери в сім'ї і позиції членів сім'ї по відношенню до психічно хворого в значній мірі залежать його подальша доля, самооцінка і реабілітаційний потенціал.

В той же час в сім'ї, у зв'язку з наявністю (появою) психічно хворого, виникає маса проблем психологічного, організаційно-виховного і інформаційного характеру. Зазнають зміни міжособові відносини як між членами сім'ї і особою з психічними розладами, так і між психічно здоровими родичами. Страждають і зовнішні зв'язки сім'ї, розпадається соціальна мережа, рідше здійснюються контакти з родичами, друзями. Сім'я як би робить крен в соціальних зв'язках у бік контактів з лицями, що здійснюють медико-соціальну допомогу (медичні і соціальні працівники, педагоги). Стає збитковим соціальне функціонування сім'ї.

Завдання соціального працівника при роботі з сім'єю носять різноплановий характер — це і надання натурально-речової і психологічної, емоційної підтримки, виправлення дефектів виховання, налагодження міжособових відносин, і ознайомлення родичів з основами психіатричних знань, навчання родичів адаптивно-корегувальній поведінці з хворою людиною. Соціальна підтримка сім'ї психічно хворого і особливо дитину з порушеннями психічного розвитку включає цілий комплекс заходів, що стосуються проблем виживання, лікування і освіти, інтеграції і соціальної адаптації.

Форми власне психосоціальної роботи з сім'єю вельми різноманітні: індивідуальні бесіди з родичами або одним з членів сім'ї, психокорегувальна робота сумісно з хворим і його чоловіком (родичем), групова робота з сім'ями, в яких є психічно хворі з схожою патологією, організація клубів спілкування і суспільних організацій родичів психічнохворих.

Починаючи працювати з найближчим оточенням, перш за все необхідно вислухати проблеми членів сім'ї, пов'язані з хворим родичем, і спільно знайти вихід, визначити план взаємодії. Треба враховувати, що не завжди сім'я відразу відгукнеться на пропозицію соціального працівника за поданням своєї допомоги. Контакт може бути встановлений з часом і спочатку з одним родичем, який в подальшому допоможе привернути інших. Грамотно побудована робота дозволить зробити сім'ю хворого на надійного союзника і помічника в реалізації реабілітаційної програми, а не звалювати весь тягар на плечі соціальних працівників.

Приступаючи до роботи, слід обговорити всі особливості хвороби родича з людиною, що здійснює за ним відхід, особливо ті, які найбільшою мірою обтяжують останнього, якомога точніше оцінити порушення різних видів діяльності в повсякденному житті і всі поведінкові розлади, які тільки можуть бути у хворих. Це допоможе встановити ієрархію задач в реабілітаційній програмі, намітити найближчу і віддалену перспективу.

В процесі психічного захворювання ставлення членів сім'ї до хворого зазнає помітні зміни. На першому етапі виникає відчуття розгубленості і нерозуміння відбувається. Родичі ознаки психічного захворювання ще не вважають патологічними, особливості поведінки трактують як характерологічне відхилення. На другому етапі ознаки психічного захворювання стають очевидними. Члени сім'ї починають проявляти надмірну емоційну залучену, гіперопіку по відношенню до хворого з ігноруванням власних інтересів, виникає відчуття вини, починаються самозвинувачення в хворобі близької людини (особливо з боку батьків). На третьому етапі приходить визнання своєї безпорадності, контакти стають формальнішими, виникає психологічна відгороджена від хворого. Нерідко сім'я розпадається.

У психосоціальній реабілітації велике значення надається формуванню адекватного ставлення членів сім'ї до хворого. Цьому можуть сприяти психоосвітні програми. Родичі повинні знати особливості прояву і перебігу психічного захворювання, його результату, особливості психофармакотерапії, що слід чекати від хворого в плані виконання домашніх справ, роботи або спілкування з іншими людьми. Знання допомагають родичам правильно відноситися до хворого і успішніше справлятися з проблемами, що виникають через хворобу. Вимоги з їх сторони повинні бути адекватні стану і можливостям хворого. Підвищені вимоги, так само як і зайва опіка, не принесуть користі. У сім'ї слід обговорити і встановити певні правила і обмеження. Структуризація, впорядковування проведення часу і обов'язків підопічного полегшить життя йому самому і його родичам.

Наступне найважливіше і дуже складне завдання — це збереження позитивного ставлення у родичів хворого до подій. Уникати негативних відчуттів перед лицем руйнівної хвороби буває дуже нелегко. Але спокійне відношення до неадекватних висловів і поведінки хворого, оптимістичний погляд на перспективу, поважне відношення до особи хворого в будь-якій ситуації допоможуть йому підтримати упевненість і самооцінку, що виконує важливу роль в реабілітації.

Необхідно пам'ятати, що психічно хворі люди нерідко прагнуть до самоти, і це бажання необхідно враховувати.

Іноді присутність поряряд іншої людини здатна швидше погіршити взаємостосунки, ніж допомогти хворому. У гострому епізоді хворого може вибухнути гнівом і лайкою і сильно образити навіть родича або друга, а згодом переживатиме почуття вини. Гнів і конфлікт можуть бути ознакою рецидиву, що насувається. Сім'я повинна уміти визначити зміну в психічному стані хворого і вжити відповідні заходи безпеки, своєчасно удатися до лікарської допомоги.

Наступна задача — створення умов і надання психологічної допомоги в розв’язанні конфліктних ситуацій в сім'ї і у встановленні атмосфери розуміння і терпимості. При роботі в конфліктній сім'ї необхідно зберігати безпристрасне ставлення до всіх членів сім'ї, сприяти тому, щоб члени сім'ї навчилися самі вирішувати свої проблеми.

При порушенні подружніх стосунків фахівець з соціальної роботі може допомогти їх відновити, використовуючи методи поведінкової подружньої терапії і комунікативних навичок. Психічний розлад і вживані засоби психофармакотерапії можуть негативно позначатися на сексуальних: потребах і можливостях хворого. Партнер повинен знати про ці особливості, і в схему лікування можуть бути внесені корективи.

Діти психічно хворих нерідко стикаються з проблемою «поганих батьків». Це може носити форму некомпетентності хворих батьків в питаннях виховання, їх холодним або агресивним ставленням до дітей через особистісні або психопатологічні зміни. Дітей, з урахуванням їх можливості розуміння ситуації, необхідно інформувати про хворобу батьків, учити самостійності, умінню обходитися без батьків, а у разі госпіталізації батьків надавати дітям необхідної допомоги і підтримки. У крайніх випадках — відділяти від батьків, поміщаючи в інші сім'ї, дитячі установи або, навпаки, госпіталізуючи хворих батьків, направляючи їх в «захищені форми житла».

Багато сімей психічно хворих стигматизовані та ізольовані. Інтеграція психічно хворих і їх родичів в суспільство — важливий аспект сімейної роботи. Велику допомогу і підтримку родичі психічно хворого одержують в групах самопідтримки та суспільних об'єднаннях. В них вони здійснюють обмін досвідом по догляду і лікуванню хворого, родичі обговорюють сумісні проблеми і способи їх подолання. Важливим психологічним чинником для членів таких співтовариств є взаєморозуміння і підтримка душевної рівноваги; Все це до певної міри сприяє зниженню тих великих стресових навантажень, що їм доводиться переносити. Але головна задача об'єднання зацікавлених осіб — ослабити почуття безсилля, безпорадності і позбавити від відчуття самоти в подоланні життєвої проблеми у зв'язку з важкою хворобою близької людини. Соціальні працівники повинні сприяти розвитку таких співтовариств, володіти інформацією про діючі місцеві і національні групи самодопомоги і підтримка психічно хворих та їх родичів, надавати цю інформацію споживачам і направляти клієнтів у відповідні організації.