2.Невротичні розлади.

В групу «невроз» входять розлади настрою та інші розлади невротичного рівня такі як неврастенія, синдром деперсоналізації-дереалізації, обсесивно - компульсивний розлад, істеричний, іпохондричний невроз та інші.

Невротичні розлади – це група психогенно обумовлених хворобливих станів з різноманітними клінічними проявами, але об’єднаних трьома основними ознаками:

1. усі вони відносяться до функціональних розладів без органічних уражень головного мозку;

2. мають невротичний рівень прояву, тобто хворий не втрачає зв’язку з реальністю, незалежно від важкості захворювання;

3. розлад має чіткий часовий зв’язок із провокуючим захворювання фактором, і у клінічній картині захворювання часто відображається зміст стресового, провокуючого фактору, хоча іноді такий зв’язок існує лише на початку захворювання, а далі носить прихований характер.

Етіологія неврозів дотепер точно не визначена, однак, зрозуміло, що вони виникають тоді, коли сила стресового фактору для певного індивіда перевищує його захисні можливості, його здатність справлятися з несприятливими життєвими ситуаціями. Вказані захисні можливості визначаються наступними факторами:

1. спадковими факторами,

2. особливостями нейрофізіологічних процесів,

3. умови соціалізації, тобто умовами виховання у дитинстві, що визначають особливості формування особистості,

4. напрацьованими поведінковими навичками і формами реагування на різного роду проблемні стресогенн і ситуації.

Розглянемо основні види невротичних розладів.

Тривожно-фобічні розлади є найбільш поширеним видом невротичних розладів. Симптоми тривоги і неспокою зустрічаються у 5% населення.

У літньому віці тривожні стани різко збільшуються, і їх постійно переживають уже до 25% осіб літнього віку. Стани тривоги проявляються через психологічні і соматичні, тобто тілесні, симптоми.

Психологічні симптоми – це переживання постійної недиференційованої (без конкретної причини) тривоги, неприємні передчуття і думки щодо життєвих подій, свого здоров’я або переживання за близьких людей.

Соматовегетативні симптоми – це серцебиття, приливи жару або лихоманки, пітливість, тремор, відчуття «комка» у горлі, сухість у роті, утруднення ковтання, відчуття дискомфорту у шлунково-кишковому тракті, а також втомлюваність, головні болі, головокружіння, порушення концентрації уваги, погіршення пам’яті, підвищена дратівливість, і, як правило, - порушення сну, що проявляється у тому, що хворим стає важко заснути, тому що вони подумки повертаються до тривожних подій, при засипанні бачать неприємні сновидіння, часто пробуджуються. Рано відчувають себе невиспаними, Часто почуття тривоги супроводжується м’язовим напруженням, що проявляється болем у м’язах, поганою рухливістю кінцівок і спини. Зовні людина з генералізованою тривогою виглядає блідою, напруженою, помітним є руховий неспокій, тремор рук або губ, вона готова будь – коли розплакатись або емоційно бурхливо відреагувати на зовнішній подразник, чи навіть просте звертання до неї.

Деякі хворі з тривожним розладом переживають напади надмірно сильної неконтрольованої тривоги, що називають панічними атаками, що проявляється вираженим почуттям страху смерті, жаху, передчуттям, що зараз станеться якесь нещастя тощо. Такі напади супроводжуються бурхливими вегетативними і соматичними порушеннями - почуттям задухи, зупинки серця, стиснення у грудях, нестачі повітря, підвищенням пітливості, почуттям нудоти, болю в животі тощо. Панічні атаки виникають несподівано і тривають від декількох хвилин до декількох годин. Якщо панічні атаки виникають у певних місцях, за подібних обставин, наприклад, у метро, то у людини розвивається стійка фобія (нав’язливий страх) перед цією ситуацією. До ситуативних фобій належать: страх закритого приміщення (клаустрофобія), перебування в літаках (аерофобія), страх висоти, страх грози, страх перебування у певних місцях із великим скупченням людей і утрудненим виходом (агорафобія).

Люди стараються уникати «небезпечні» місця, можуть доходити до того, що взагалі бояться виходити з дому або носять з собою купу ліків, дехто старається подолати страх самонавіюванням, само переконанням тощо. Однак, захисні ритуали при таких фобіях практично не формуються.

Соціальні фобії часто виникають у підлітковому віці, коли із розширенням соціальних контактів, дуже важливим стає те, яке враження вони справляють на оточуючих. Соціальні фобії пов’язані із страхом відчути увагу з боку оточуючих, наприклад, страх публічних виступів, зустрічей з протилежною статтю. При такому розладі людина приходить у неадекватно тривожний стан, - червоніє, бентежиться, що супроводжується внутрішньою скутістю, напруженням м’язів, тремором, серцебиттям, спітнінням тощо. Страх не виконати звичних дій і зазнати невдачі заставляє людину уникати конкретних життєвих ситуацій, внаслідок чого, знижується соціальна активність, звужується коло спілкування хворого, знижуються можливості отримання освіти і кар’єрного зросту. Для зняття симптомів тривоги деякі хворі починають вживати алкоголь та інші психоактивні речовини, тому зловживання алкоголем серед таких хворих більше, ніж у загальній популяції, де соціальні фобії зустрічаються в цілому від 1 до 5%.. Як правило, на початку захворювання люди хворобливо сприймають неможливість задовольнити свої інтереси, потреби через соціальний страх, однак поступово звикається із своїм становищем і вже не стараються позбавитись страхів; з’являється не властива їм раніше психічна одноманітність, звуження інтересів, вибірковість у спілкуванні, егоцентризм, деспотичність у сімейних стосунках, установка на отримання матеріальної вигоди від свого становища, прагнення отримати групу інвалідності.

Основне завдання соціальної і психотерапевтичної допомоги полягає у тому, щоб встановити з хворим довірливі стосунки, допомогти йому підняти самооцінку, ствердитись у власній значущості і вартості як особистості, напрацювати адекватні форми поведінки у проблемних ситуаціях, підвищити соціальну компетентність.

Психотерапевтичні методи повинні бути спрямовані на навчання пацієнта прийомам релаксації і психофізичної саморегуляції, адекватним формам реагування і поведінки. Когнітивно-поведінкова десенсибілізуюча терапія дозволяє подолати свої страхи, навчитися управлінню емоціями та вегетативними проявами. Соціальний працівник може допомогти вирішити проблеми сімейних ті міжособистісних стосунків, працевлаштування, віднайти ресурси, які можна мобілізувати для надання допомоги такого роду хворим.