5. Оцінка ефективності управління запасами

Оцінку ефективності управління на основі російського і закордонного досвіду треба усвідомити кожному студентові. Але розглянути дану проблему в рамках навчального часу цілком не представляється можливим, тому необхідно обрати лише один вид управлінської діяльності і дати необхідні порівняння принципових рис, відмінностей, позитивних сторін і недоліків управління.

Як приклад можна розглянути досвід управління запасами. Ефективність управління такого роду — один з найважливіших додатків успіху. Ціль запасів — створення гарантій для безперервного виробництва, виключення випадків простою через відсутність необхідної сировини, матеріалів, що комплектують виробів і т.д.

Як керували запасами в нашій країні до недавнього минулого? Майже на кожнім заводському дворі, на складах і базах нагромаджувалися будівельні матеріали, металоконструкції, іноді верстати й устаткування, прилади, інструменти і комплектуючі вироби. Кожен директор вважав, що чим більше в запасі матеріальних засобів, тим вище гарантії успіху справи.

Однак ставало усе більш ясним, що лежачі без руху фонди не можуть приносити прибутку. Щоб зменшити прагнення керівників до такому «накопиченню», була введена плата за виробничі фонди. Але і ця міра не змогла вирішити цілком проблему запасів. Тоді був покладений початок роботі з управління запасами. Відділи планування стали більш ретельно планувати постачання, їхній обсяг, терміни й умови. Держпостач країни, міністерства і відомства в 70-х роках розробили безліч інструкцій, нормативів і інших керівних документів з центра на місця про необхідність скорочення запасів на виробництві. Була підготовлена Комплексна програма науково-технічного прогресу, у якій заохочувалися створення й освоєння нової техніки і технології, ощадлива витрата коштів, вводилася атестація якості продукції і ряд інших мір, що ведуть до більш зробленого управління виробництвом, у тому числі і керуванню запасами. Наприклад, установлювалися нові оптові ціни і нормативи чистої продукції на нові товари виробничо-технічного призначення.

Але в умовах директивного планування результати були досить скромними. Ціни, установлені централізовано, не відповідали реальним витратам праці і не були стримуючим чинником проти надмірних запасів на виробництві.

З початком упровадження ринкових відносин у країні положення з управлінням запасами змінилося, але не покращилося. Запасів сировини, матеріалів, що комплектують виробів стало катастрофічно не вистачати. Розбалансованість економічних зв'язків у країні призвела до великих змін у постачаннях, підприємства заборгували один одному значні грошові кошти, сталі вимагати передоплати, увели бартерний обмін і т.д.

Відділи матеріально-технічного постачання в сучасних умовах нестабільності економіки, інфляції, політичного, соціального і фінансового ризику, змушені, попросту говорячи, вивертатися. У хід йде усі: особисті зв'язки, тиск представників у Верховній Раді на відповідні владні структури, підкуп і хабарі, шантаж і погрози, арешт конкурентів і навіть їхнє фізичне знищення. Але і це не вирішує проблеми. Необхідна стабільність. Необхідно повною мірою використовувати те, що було позитивного в досвіді минулого.

На вітчизняних підприємствах при оцінці запасів насамперед оцінюються оборотні виробничі фонди.

Предмети праці, по-перше, що очікують включення у виробничий процес і, по-друге, що уже вступили в процес виробництва.

До першого відносяться запаси сировини, основних і допоміжних матеріалів, палива, покупних напівфабрикатів і комплектуючих виробів, тари і тарні матеріали. Управління запасами будується в залежності від характеру виробничої діяльності і галузі промисловості. Так, наприклад, питома вага виробничих запасів сировини, основних матеріалів і напівфабрикатів у загальній сумі вартості оборотних виробничих фондів наприкінці 80-х років складав: у чорній металургії—20,6%, машинобудуванні і металообробці — 38,3 %; хімічної промисловості — 33,5 %; харчовий — 50,6 %; легкої — 78,6 %. Це говорить про значні засоби, раціональне використання яких дуже важливо.

Прагнення до зниження питомої ваги виробничих запасів і незавершеного виробництва в сучасних умовах є позитивним показником росту ефективності управління. Одночасно з цим підприємці і менеджери ведуть роботу з скороченню питомих витрат сировини, матеріалів, палива і т.д. на одиницю продукції.

Американський досвід управління запасами (по Мескону й ін.) коротко можна звести до наступного.

Ціль створення запасів — це утворення визначеного буфера між послідовними постачаннями матеріалів і виключення необхідності безперервних постачань.

Існують три основних типи запасів:

1) запаси вихідних матеріалів, закуплених комплектуючих деталей і матеріалів, що витрачаються, для створення буфера між обсягом закупівель і обсягом їхнього споживання у виробництві;

2) запаси так називаного незавершеного виробництва, що створюють буфер між послідовними виробничими операціями,

3) запаси готової продукції, що є буфером між продуктивністю операційної системи і швидкістю відвантаження або продажі продукції.

Це, на думку американців, забезпечує оперативну гнучкість, можна закуповувати матеріали або робити товари економічно вигідними партіями.

Управлінські рішення по запасах приймаються по двох напрямках: за часом видачі заявки на закупівлю або виробництво і по кількості, і обсягові закупівлі. Ці рішення впливають на виробничі витрати, вартість предметів закупівлі, витрати на оформлення замовлення, збереження матеріально-технічних запасів (за часом, по якості і т.д.).

Японський підхід до управління запасами. Основна концепція — «точно вчасно». При цій системі управління запасами матеріали, деталі, вироби, інструменти і т.д. надходять точно до моменту, коли вони потрібні. Мескон, Альберт, Хедоурі вважають, що японці випереджають американців принаймні в трьох відносинах: 1) вони набагато більш наполегливі в справі мінімізації матеріально-технічних запасів; 2) вони успішніше й ефективніше застосовують ці системи; 3) вони проробили величезну роботу з інтеграції своїх систем управління матеріально-технічними запасами зі своєю філософією бізнесу, своїми підходами до управління якістю, впровадженням АСУ і т. д.