2. Звичаєве право Африки

Пізнання особливостей звичаєвого права допомагає з'ясувати закономірності та тенденції розвитку систем національного права країн Африканського континенту, які й сьогодні стоять перед проблемою вибору шляху свого розвитку. Соціальні, економічні, політичні, етнічні й куль­турні параметри цих країн вельми різноманітні, розрив між рівнями розвитку окремих суспільств досить значний.

Соціальна структура більшості країн Африки не розви­нута. Поділ влади між сучасними і традиційними полі­тичними інститутами характеризується певним обмежен­ням державою влади традиційних інституцій (родоплемін-

302

ної та феодальної верхівки), які, в свою чергу, впливають на державну політику не тільки через традиційні соціальні норми, а й використовують сучасні форми і методи полі­тичної діяльності (лобізм, безпосередня участь у роботі парламенту тощо). Значна роль в соціальному управлінні цих країн належить армії. Демократизація (за західним типом) здійснюється здебільшого зверху — за ініціативою органів державної влади чи окремих кіл. Суттєве значення у цьому процесі має етнічний, релігійний та культурний плюралізм. Він ускладнює роль держави як національного арбітра, стримує проникнення демократичних режимів у глибину етнічних груп, а різноманітність останніх є чинни­ком політичної нестабільності.

Африканське звичаєве право характеризується: 1) непи-семною формою; 2) тісною єдністю правових і моральних норм; 3) домінуванням ідеї примирення при вирішенні конфліктних ситуацій; 4) різноманітністю звичаєвих комп­лексів, обумовлених численністю етнічних спільнот навіть у межах однієї країни; 5) сукупністю елементів соціальних звичаїв і релігійних норм; 6) тим, що воно є правом спільнот, а не індивідів; 7) наявністю відповідальності спільноти чи групи людей за порушення, скоєні їх члена­ми; 8) на відміну від позитивного, для звичаєвого права не існує поняття суб'єктивного права індивіда; 9) інститутам сімейного, земельного, спадкоємницького права притаман­ний корпоративізм у визначенні прав та обов'язків; 10) дуалізмом офіційного і звичаєвого права.

Колонізація країн Африки мала різні правові наслідки. Кожна метрополія насильницьки нав'язувала своїм під­леглим елементи власної правової системи (англійської, французької, бельгійської, португальської), проте запровад­ження позитивного права здійснювалося при збереженні інститутів традиційного права. Так, реорганізовані судові системи складалися з колоніальних і традиційних судів; вводилися закони, які, не відміняючи норм звичаєвого пра­ва, регулювали відносини між африканцями на підставі права колоніальних держав; підпадали під заборону вар­варські місцеві звичаї; проводилася уніфікація норм зви­чаєвого права. Тому процеси деколонізації обумовили, з одного боку, вилучення елементів законодавства, які за­кріплювали дискримінацію, колоніальну залежність афри­канських країн, а з другого, — подальше обмеження дії норм звичаєвого права, їх уніфікацію та створення єдиної національної правової системи.

303