- •Передмова
- •Глава 1
- •Глава 2
- •1. Основні ознаки держави
- •3. Виникнення держави
- •4. Історичні типи держави
- •5. Загальна характеристика та основні ознаки правової держави
- •Література
- •Глава з
- •Література
- •Глава 4
- •1. Поняття народовладдя
- •2 Там само.
- •2. Організація народовладдя та його основні інститути
- •Глава 5 держава, право та громадянин
- •1 Спиноза б. Избранньїе произведения. — м., 1957. — т. 2. — с. 261.
- •Глава 6 функції держави
- •2. Види функцій держави
- •Глава 7 форми держави
- •4. Державний режим
- •Глава 8 механізм держави
- •Література
- •Глава 9 основні сучасні концепції держави
- •1. Теорія правової держави
- •3. Теорія еліт
- •Глава 10
- •1. Основні ознаки права
- •2. Походження права
- •3. Принципи права
- •4. Функції права
- •5. Право і суспільство
- •7. Право і демократія
- •Глава 11
- •Глава 12 правосвідомість і правова культура
- •1. Правосвідомість
- •2. Правова культура
- •Глава 13 норми права та інші соціальні норми
- •3. Структура норми права
- •Глава 14
- •1. Поняття правоутворення
- •2. Правотворчість
- •Глава 15 система права і система законодавства
- •1. Система права
- •2. Система законодавства
- •Глава 16 реалізація норм права
- •3. Основні стадії процесу застосування норм права
- •Глава 17 правові відносини
- •2. Суб'єкти права
- •4. Юридичні факти
- •Глава 18
- •1. Правова поведінка
- •2. Правомірна поведінка
- •Глава 19
- •1. Поняття законності
- •2. Поняття правопорядку
- •3. Державна дисципліна
- •Глава 20 правове регулювання та його механізм
- •3. Місце і роль держави
- •Глава 21
- •Глава 22 основні сучасні концепції права
- •Глава 23 порівняльне правознавство
- •1 Див.: Максимейко н. Сравнительное изучение истории права, Всту-пительная лекция / Записки Харьковского университета. — Харьков, 1899. - Вьіп. 1.-с. 1—14.
- •Література
- •Глава 24 романо-германська правова сім'я
- •Глава 25 англосаксонська правова сім'я
- •3. Право інших країн англосаксонської правової сім'ї
- •Глава 26 мусульманське право
- •1 Сюкияйнен л.Р. Мусульманское право. — м., 1986. — с. 86. ІЛі ,ю 289
- •4. Судове право
- •5. Міжнародне право
- •Глава 27 сім'я традиційного права
- •1. Загальна характеристика сім'ї традиційного права
- •2. Звичаєве право Африки
- •3. Далекосхідне право
- •Замість післямови
- •Глава 1
- •Глава 2
- •Навчальне видання
Глава 7 форми держави
1. Форма держави: поняття і структура
Уже за давніх часів — на Древньому Сході і в Стародавніх Греції та Римі — у дослідників державно-правових явищ виникла потреба щодо визначення поняття, яке було б достатньо ємним і давало б загальне уявлення про основні характеристики тієї чи іншої держави, про основні шляхи здійснення в ній державної влади. Таким широким поняттям стала категорія "форма держави", але в нього в різні часи різними дослідниками вкладався неоднаковий зміст.
З давніх часів найбільш відомою класифікацією форм держави була та, яку дав Аристотель. Він поділяв форми держави відповідно до двох ознак: а) кількість тих, хто править (один, декілька, багато); б) у чиїх інтересах (кого, скількох) здійснюється правління. Остання ознака була критерієм розподілу форм держави на правильні (правління здійснюється в інтересах усіх) і неправильні (правління здійснюється в інтересах тільки тих, хто править). Правильними формами у нього були: монархія, аристократія і політія; неправильними — тиранія, олігархія, демократія.
У новий час питання про форму держави пов'язане насамперед з ім'ям Ш. Монтеск'є, який під формою держави розумів ті чинники, що визначають методи здійснення державної влади. На цій основі він визначав такі конкретні форми держави: 1) республіка як форма держави, в якій організацію і здійснення державної влади визначають такі якості, як доброчесність і рівність; 2) монархія (основа влади — честь); 3) деспотія (основа влади — страх). Отже, під формою держави Монтеск'є фактично розумів лише те, що у сучасній науці називається державним (політичним) режимом).
Ж.-Ж. Руссо розумів форму держави як структурну організацію вищих державних органів і на цій основі виділяв: 1) монархію — форму держави, в якій владу здійснює одна особа; 2) аристократію — в якій владу здійснює невелика група осіб; 3) демократію — в якій владу здійснюють всі члени суспільства. Як видно, беручи за основу визначення форм держави ознаку організації вищих ор-
7б
ганів держави, Ж.-Ж. Руссо як форму держави розглядав ту категорію, яка в сучасному правознавстві називається формою правління.
Категорія "форма держави" є однією з найважливіших і ємніших понять державознавства. Вона має констатувати сукупність певного кола загальних ознак і взаємозв'язків, що характеризують державу як суспільний феномен. Найбільш значущі ознаки держав, які в своїй сукупності розкривають найважливіші характеристики форм держави, об'єднуються в такі групи:
1. Ознаки, що характеризують порядок організації і взаємодії вищих органів державної влади і управління. Сукупність цих ознак називається формою державного правління.
Цікаво, що дослідники часів царської Росії і перших років післяжовтневого періоду визначали форму держави виключно за ознакою форми правління, на основі чого вони називали кілька можливих державних форм:
а) деспотія — форма, при якій формально не існує державних органів, що сприяли б монархові у здійсненні його суверенної влади; б) самодержавство — юридично існує орган, який сприяє монархові у здійсненні його суверенної влади (наприклад, Державна Рада, Рада Міністрів); в) дуалістична монархія — політику уряду визначає монарх (так звана конституційна монархія у вузькому значенні слова); г) парламентська монархія — політику уряду визначає парламент; д) парламентська республіка — політику уряду визначає парламент; є) президентська (або дуалістична) республіка — політику уряду визначає президент; є) представницько-безпосередня республіка — здійсненню суверенної влади народу сприяє парламент з остаточною законодавчою владою; ж) чисто безпосередня республіка — здійсненню суверенної влади народу сприяє урядова Рада з законодавчими функціями.
При всій складності і заплутаності такої класифікації не виключались ще й перехідні, змішані і навіть "замасковані" державні форми1. За такого підходу, що зосереджує увагу тільки на питаннях організації і діяльності вищих органів державної влади, не враховуються інші важливі характеристики держави, як-от: державний устрій і державний режим. Тому викладена точка зору не може бути
1 Див., наприклад; Магазинер Я.М. Общее учение о государстве. — Петроград, 1922. — С. 420—422.
визнана основою щодо визначення форми держави, але, певною мірою, корисна при вивченні особливостей різних підходів щодо визначення форми державного правління.
-
Ознаки, що характеризують територіальний устрій держави та відповідну організацію державних органів, на самперед співвідношення держави як цілого з її складовими частинами. Ця сукупність ознак розкриває форму держав ного устрою.
-
Ознаки, що розкривають форми і методи здійснення державної влади.
Сукупність цієї групи ознак характеризує державно-правовий режим.
Отже, форма держави — поняття складне. Воно характеризує державу з погляду існуючих у ній форми правління, державного устрою та державно-правового режиму. Форма держави завжди має відповідне правове закріплення. Всі її елементи (форма правління, державний устрій, державний режим) мають правову основу — вони фіксуються в конституції, законах і підзаконних актах. Але слід мати на увазі, що зміст правових настанов не завжди відповідає дійсному характеру існуючих відносин.
Як уже зазначалося, в юридичній літературі існують й інші думки щодо змісту категорії "форма держави". Згідно з одними зміст форми держави зводиться лише до характеристики форми правління (так звана форма держави у вузькому значенні слова). Інші під формою держави розуміють сукупність форми правління та територіальної організації держави без урахування державного режиму. Але ці думки не знаходили широкої підтримки у дослідників. Слід зазначити, що поняття форми держави як певної структури не означає механічної, довільної сукупності елементів, що її утворюють. Форма держави відображає єдність, взаємообумовленість об'єднаних в ній елементів, в результаті чого виникає нова якість, яка не властива жодному з цих окремо взятих елементів.
2. Форма державного правління
Форма державного правління визначається порядком організації, структурою і взаємодією вищих державних органів влади і управління. Розрізняють дві основні форми державного правління: монархію і республіку.
78
Монархія — це форма державного правління, за якої вища державна влада зосереджується (повністю або частково) в руках однієї особи — монарха, і передається як спадщина серед представників правлячої династії або формується якимось іншим шляхом. Монархії властиві такі юридичні ознаки: а) безстроковість влади монарха; б) володіння владою за спадком по праву крові; в) представництво монарха від імені держави не за дорученням, а за власним правом; г) непідпорядкованість влади монарха будь-яким іншим суб'єктам. Монархії поділяються на дві групи: необмежені та обмежені.
Необмежені монархії — це монархії, за якими влада монарха ніким і нічим не обмежена. Інакше кажучи, у країні не існує ні органів, ні законів, що могли б якоюсь мірою змінити або відмінити волю монарха. Існують різновиди необмеженої монархії:
а) деспотична монархія, за якою влада монарха обож нюється, а він сам офіційно визнається божеством. Цей різновид необмеженої монархії був поширений у державах рабовласницького типу, і насамперед, на Древньому Сході;
б) абсолютна монархія характерна для більш пізніх часів і свого розквіту досягла в епоху феодалізму. В ній монарху вже не надаються божественні почесті, але за ним виз нається необмежена влада, що обумовлюється його на лежністю до правлячої династії. Прикладами абсолютної монархії можуть бути царська Росія, а у наш час — Саудівська Аравія.
Обмежена монархія — це монархія, де влада монарха тією чи іншою мірою обмежується повноваженнями певних державних органів. Різновидами її є:
а) дуалістична монархія, за якої монарх вже не має законодавчої влади, яка перейшла до парламенту, але він ще зосереджує у своїх руках виконавчу владу і по своїй волі формує уряд, що відповідальний перед ним, а не перед парламентом. Дуалістична монархія характерна для періоду переходу від феодалізму до капіталізму і є своє рідною спробою примирення інтересів відживаючого класу феодалів (в особі монарха) і нового пануючого класу — буржуазії (в особі парламенту);
б) парламентарна (конституційна) монархія, за якої влада монарха суттєво обмежена в усіх сферах здійснення державної влади і за яким лише формально зберігається статус глави держави, але виключно з представницькими повноваженнями. Виконавча влада належить уряду, який
79
формується парламентом і лише йому підзвітний. Абсолютна більшість сучасних монархій — це монархії парламентарні, їх існування обумовлено національними традиціями, живучістю певних символів (Англія, Швеція, Японія та ін.).
Республіка — форма державного правління, за якої всі вищі державні органи обираються населенням або формуються загальнонаціональним представницьким органом влади. У сучасному світі розрізняють два види республік:
а) президентська республіка, в якій повноваження глави держави, а у деяких випадках — і голови уряду, належать президенту, який обирається парламентським шляхом (прямими чи непрямими виборами населення) і формує уряд, що, як правило, не несе повної відповідальності перед парламентом. Президентські республіки сформува лись у США, Франції, Аргентині, Ірані та ін.;
б) парламентська республіка, в якій здійснюється прин цип верховенства парламенту, що обирається населенням країни і формує відповідальний перед ним уряд (Італія, Греція, Індія та ін.).
Слід мати на увазі, що і в парламентській республіці можливе існування поста президента. Але, на відміну від президентської республіки, він обирається не населенням, а парламентом, йому підзвітний і мас, переважно, представницькі функції (ФРН, Індія та ін.). Щодо України, то нині вона має змішану форму правління. В ній вбачаються ознаки як президентської (вибори президента населенням, широке коло його повноважень), так і парламентської (обов'язкове затвердження Верховною Радою Прем'єр-міністра, можливість виразу парламентом недовіри йому) республік. Всі ці питання детально регулюються Конституцією України 1996 р. (див. розділи IV і V).
3. Форма державного устрою
Форма державного устрою характеризує державу з точки зору її територіального поділу та відповідної організації державних органів. Державний устрій може виявлятись у простій або складній формах. Прикладами простої форми державного устрою є унітарні (єдині) держави.
Унітарна держава — це єдина централізована держава, територія якої поділяється на адміністративно-територіальні одиниці, що не мають ознак суверенітету. Найваж-
80
ливішими юридичними ознаками унітарної держави вважають такі:
-
до складу унітарної держави не входять державні утворення, що наділені ознаками суверенітету;
-
вона має єдину систему державних органів;
-
в унітарній державі діють єдина конституція і єдина система законодавства;
-
в ній існує єдине громадянство;
-
у міжнародних стосунках унітарна держава виступає як єдиний представник.
У сучасному світі більшість держав — унітарні.
Прикладом складної форми державного устрою є федерація і конфедерація.
Федерація — це складна держава (союзна держава), до складу якої входять декілька державних утворень (суб'єктів федерації), що володіють суверенітетом. Література наводить два різновиди федерації: а) федерація, заснована на договорі, суб'єкти якої — суверенні держави, що зберігають за собою значний обсяг повноважень, аж до права виходу із складу федерації; б) федерація, заснована на автономії, суб'єкти якої — державні утворення, що не мають ознак суверенітету, але мають певну самостійність щодо вирішення питань місцевого значення. Юридичними ознаками федерації є:
-
наявність конституції федерації в цілому і консти туцій у кожного з її суб'єктів і, відповідно, системи зако нодавства всієї федерації та системи законодавства у її суб'єктів;
-
існування громадянства як усієї федерації, так і гро мадянства її суб'єктів;
-
у міжнародних стосунках може виступати як феде рація в цілому, так і кожен з її суб'єктів.
Федераціями є США, Росія, ФРН та деякі інші країни. Конфедерація являє собою союз держав, які об'єднані для досягнення певних цілей одним або декількома органами (наприклад, військовими) при збереженні в інших питаннях повної самостійності. Ознаками конфедерації є:
-
відсутність загальних для всієї конфедерації законо давчих органів;
-
відсутність загальних для всієї конфедерації законо давства, громадянства, судової та фінансової систем;
-
рішення загальноконфедеративних органів для членів конфедерації не є обов'язковими, і їх невиконання не тягне за собою ніяких санкцій;
81
4) наявність безумовного права виходу зі складу конфедерації у кожного з її суб'єктів.
За абсолютною більшістю конфедерація — це досить нестійка, перехідна форма від співіснування повністю незалежних держав до їх федерації або До утворення нової унітарної держави. Через етап конфедеративних відносин у своєму розвитку пройшли США, Нідерланди, Швейцарія, яка і нині офіційно називається конфедерацією. З 1981 по 1989 рік існувала конфедерація Сенегамбія, що об'єднувала Сенегал і Гамбію.