Глава 23 порівняльне правознавство

1. Виникнення та основні школи порівняльного правознавства

Порівняння правових явищ виникло майже одночасно з правом. Відповідні джерела свідчать, що Аристотель, готу­ючи свій трактат про політику, вивчив і порівняв 153 конституції грецьких та варварських міст. До цього вдався і Солон, створюючи афінські закони. А в основі Законів XII таблиць лежить узагальнення законів міст усієї Греції. У середні віки поширеним було порівняння римського пра­ва і права канонічного. В Англії протягом тривалого часу юридична наука порівнювала канонічне та загальне право. Монтеск'є саме шляхом порівняльного дослідження законів різних часів і народів намагався пізнати їх дух та визначи­ти принцип найкращої форми держави.

Упродовж тривалого часу правопорівняння було мало пов'язано з потребами розвитку і вдосконалення існуючого позитивного права. Різноманіття правотворчості численних феодалів розглядалось як варварство. Справжнім правом, яке заслуговувало на увагу з боку вчених і підлягало вивченню у навчальних закладах, було римське та ка­нонічне право. Саме вони розглядались як основні складові частини загального права цивілізованого світу. Тому реаль­но існуюче право, правові системи конкретних країн порів­нювались і оцінювались виключно з погляду їх відпо­відності римському або канонічному праву¹.

Порівняльне правознавство в сучасному його розумінні сформувалось в останній чверті XIX ст., що стало наслід­ком соціально-політичних змін, які відбувались у світі. Правовий розвиток передових держав досяг досить високого рівня. Практично сформувались національні правові систе­ми. Утвердження властивих капіталізмові ринкових від­носин суттєво розширило контакти між державами в ціло­му, а також між їх органами, громадськими організаціями та громадянами. Відбувається інтернаціоналізація еконо­міки, розвиток міжнародних торговельних зв'язків, збіль­шення експорту капіталу. В зв'язку з цим виникають

¹ Див.: Давид Р. Основньїе правовьіе системи современности. — М., 1988. — С. 23—24.

244

практичні потреби і, відповідно, посилюється інтерес до вивчення іноземного законодавства та його порівняння з національним правом.

На цьому тлі відбувається виразне виокремлення по­рівняльного правознавства в більш-менш самостійну науко­ву дисципліну, відокремлення його від історії, теорії та філософії права, при яких воно фактично відігравало роль одного з методів досліджень. Виникають відповідні спе­ціальні наукові заклади: Товариства порівняльного законо­давства (Франція, 1869 р.; Англія, 1898 р.), Міжнародна асоціація порівняльного правознавства і науки народного господарства (Берлін, 1899) і т. ін. Починають проводитись міжнародні конгреси, присвячені проблемам порівняльного правознавства, перший з яких відбувся у 1900 р. у Парижі. У розвинутих країнах (Франція, Німеччина, Англія, СІЛА) порівняльне правознавство як окрема навчальна дисцип­ліна стає обов'язковим для вивчення предметом у програмі юридичної освіти. Створюються спеціальні кафедри компа­ративістського (порівняльного) напрямку.

З-поміж найперших, хто почав серйозно приділяти увагу порівняльному правознавству в Україні, треба відзначити професора М. Максимейко, який у кінці XIX — на поч. XX ст. викладав у Харківському університеті історію слов'янських законодавств. Він, зокрема, вбачав значення порівняльного правознавства в тому, що воно: а) тлума­чить пам'ятки національного права; б) виявляє загальні і особливі характеристики правових явищ; в) викриває дій­сні причини правових явищ місцевої історії. У результаті своїх досліджень М. Максимейко дійшов висновку, що різні правові системи багато в чому схожі між собою через: 1) загальність їх походження; 2) запозичування, які від­буваються між ними; 3) ідентичність умов життя і потреб населення¹.

Нині значення порівняльного правознавства зростає. Створюються нові наукові установи, активно видаються відповідні дослідження тощо. Потреби у розвитку порів­няльного правознавства для України важко переоцінити. Необхідність оновлення законодавчого і підзаконного регу­лювання суспільних відносин, пошук можливостей уникати помилок держав, які успішно пройшли відповідний період