- •Передмова
- •Глава 1
- •Глава 2
- •1. Основні ознаки держави
- •3. Виникнення держави
- •4. Історичні типи держави
- •5. Загальна характеристика та основні ознаки правової держави
- •Література
- •Глава з
- •Література
- •Глава 4
- •1. Поняття народовладдя
- •2 Там само.
- •2. Організація народовладдя та його основні інститути
- •Глава 5 держава, право та громадянин
- •1 Спиноза б. Избранньїе произведения. — м., 1957. — т. 2. — с. 261.
- •Глава 6 функції держави
- •2. Види функцій держави
- •Глава 7 форми держави
- •4. Державний режим
- •Глава 8 механізм держави
- •Література
- •Глава 9 основні сучасні концепції держави
- •1. Теорія правової держави
- •3. Теорія еліт
- •Глава 10
- •1. Основні ознаки права
- •2. Походження права
- •3. Принципи права
- •4. Функції права
- •5. Право і суспільство
- •7. Право і демократія
- •Глава 11
- •Глава 12 правосвідомість і правова культура
- •1. Правосвідомість
- •2. Правова культура
- •Глава 13 норми права та інші соціальні норми
- •3. Структура норми права
- •Глава 14
- •1. Поняття правоутворення
- •2. Правотворчість
- •Глава 15 система права і система законодавства
- •1. Система права
- •2. Система законодавства
- •Глава 16 реалізація норм права
- •3. Основні стадії процесу застосування норм права
- •Глава 17 правові відносини
- •2. Суб'єкти права
- •4. Юридичні факти
- •Глава 18
- •1. Правова поведінка
- •2. Правомірна поведінка
- •Глава 19
- •1. Поняття законності
- •2. Поняття правопорядку
- •3. Державна дисципліна
- •Глава 20 правове регулювання та його механізм
- •3. Місце і роль держави
- •Глава 21
- •Глава 22 основні сучасні концепції права
- •Глава 23 порівняльне правознавство
- •1 Див.: Максимейко н. Сравнительное изучение истории права, Всту-пительная лекция / Записки Харьковского университета. — Харьков, 1899. - Вьіп. 1.-с. 1—14.
- •Література
- •Глава 24 романо-германська правова сім'я
- •Глава 25 англосаксонська правова сім'я
- •3. Право інших країн англосаксонської правової сім'ї
- •Глава 26 мусульманське право
- •1 Сюкияйнен л.Р. Мусульманское право. — м., 1986. — с. 86. ІЛі ,ю 289
- •4. Судове право
- •5. Міжнародне право
- •Глава 27 сім'я традиційного права
- •1. Загальна характеристика сім'ї традиційного права
- •2. Звичаєве право Африки
- •3. Далекосхідне право
- •Замість післямови
- •Глава 1
- •Глава 2
- •Навчальне видання
Глава 13 норми права та інші соціальні норми
1. Поняття, види та основні ознаки соціальних норм
Людське суспільство, як і будь-яка інша складна система, може нормально функціонувати та розвиватися лише на основі певних правил, з-поміж яких обирається один з багатьох можливих варіантів поведінки того або іншого суб'єкта. Задля регулювання поведінки людей та їх об'єднань у суспільстві формуються певні правила поведінки, котрі орієнтують на досягнення тієї чи іншої мети. Правила, що покликані регулювати життя суспільства, забезпечувати в ньому бажаний порядок і стабільність, називаються соціальними нормами.
Соціальні норми здійснюють нормативне регулювання поведінки суб'єктів шляхом встановлення діянь дозволених чи не дозволених, здійснюють визначення умов, за яких передбачуване діяння дозволяється або забороняється, визначаються суб'єкти, на яких за певних умов поширюється правило поведінки, що встановлено тією чи іншою нормою.
Призначення соціальних норм полягає в упорядкуванні поведінки суб'єктів, що забезпечує системність і певне передбачення розвитку суспільних відносин. На основі цього учасники цих відносин можуть прогнозувати свою поведінку та поведінку інших суб'єктів у ситуаціях, передбачених конкретними соціальними нормами. Соціальні норми регулюють поведінку, що має соціальний характер, пов'язану із взаємовідносинами між людьми, їх об'єднаннями, суспільними групами. Саме цим соціальні норми відрізняються від норм технічних, медичних, біологічних і т. ін., які встановлюють порядок поводження людей з штучними або природними об'єктами, а також явищами природи, представниками тваринного світу тощо. Слід також брати до уваги, що деякі технологічні вимоги за різних обставин набувають суспільного значення і тому закріплюються не тільки в технічних, але й соціальних нормах. Наприклад, правила безпечної поведінки людей у місцевостях, що потерпіли від епідемії або радіоактивного забруднення, мають медичний характер. Але з метою більш ефективного впливу їх на повсякденну поведінку людей ці правила відтво-
145
рюють в актах, що мають юридичне значення (інструкції, накази). А відтак, такі правила набувають властивостей соціальних норм.
Соціальні норми формуються і утверджуються різними шляхами, але загальним є те, що вони відображують досвід різних варіантів поведінки суб'єктів у тих чи інших ситуаціях. При цьому в соціальній нормі закріплюється той варіант поведінки, що гарантує найкращий результат або завдає найменшої шкоди. Отже, соціальна норма, що регулює поведінку людей у суспільстві, — це своєрідний результат пізнання і переробки у свідомості людей відповідного досвіду поведінки, через який визначається той її варіант, що найшвидше веде до бажаних успіхів.
Соціальні норми здебільшого зорієнтовані на інтереси пануючих верств населення. Останні свідомо і цілеспрямовано заохочують формування і забезпечують всіма належними засобами дотримання цих правил поведінки відповідно до їх потреб. Класовий характер мали, наприклад, конституційні норми багатьох держав на певних етапах їх розвитку. За цими нормами прямо (як у Конституції РРФСР 1918 р.) чи приховано, за допомогою встановлених різного роду цензів (конституції більшості держав світу до 50—60-х років XX ст.), не допускалися до участі у діяльності державних органів опоненти пануючого на той час класу.
Розмаїття, складність та інші особливості суспільних відносин обумовлюють функціонування багатьох норм, які їх регулюють. У своїй сукупності існуючі норми являють собою єдину систему соціального регулювання, в якій ефективність кожного виду норм найбільшою мірою виявляється лише у взаємодії з іншими елементами цієї системи. Основними видами соціальних норм є: моральні, звичаєві, правові, корпоративні, політичні. Всі вони мають певні відзнаки, оубмовлені особливостями їх формування, методами впливу на поведінку суб'єктів тощо. Але кожному з них притаманні і загальні для всіх соціальних норм ознаки: соціальні норми виступають як правила поведінки людей у суспільстві; вони є правилами поведінки загального характеру; здебільшого соціальні норми виникають у результаті свідомо-вольової діяльності людей, тобто формуються і забезпечуються тими групами людей або їх об'єднаннями, воля та інтереси яких знаходять свій вираз у тих чи інших соціальних нормах; вони багато в чому обумов-
146
лені соціально-економічним ладом суспільства, ознаки якого в тій чи іншій формі відображуються у їх змісті.
Розглянемо головні ознаки тих соціальних норм, які найбільше впливають на регулювання суспільних відносин у сучасних умовах.
Норми моралі регулюють поведінку людей шляхом її оцінки відповідно до категорій добра і зла. Моральним є те, що приносить людям добро. І навпаки — дії, що тягнуть за собою зло, оцінюються як аморальні. Як одна з форм суспільної свідомості і система правил поведінки моральні настанови можуть бути класово обумовленими. Саме тому одне і те саме явище з погляду різних класів або суспільних груп може мати різну моральну оцінку. Наприклад, таке явище, як безробіття, з позиції підприємця — моральне явище, що приносить йому добро. Адже воно забезпечує ринок надлишками робочої сили, дає можливість зменшувати розміри оплати праці робітників і тим самим збільшувати свої прибутки. У той же час з погляду робітників безробіття — зло, бо воно знецінює їх робочу силу, позбавляє засобів до існування.
Слід мати на увазі, що у суспільстві сформувались і моральні вимоги загальнолюдської значущості, які є досягненням цивілізації, зокрема, — це турбота про старих, надання матеріальної та моральної допомоги хворим та незаможним тощо. Проте у суспільстві існують і такі відносини, що не підлягають моральній оцінці.
Частиною загальноморальних норм виступає релігійна мораль, низка вимог якої ("не убий", "не вкради" і т. ін.) належить до загальнолюдських цінностей і становить основну частину практично всіх моральних систем, а в деяких випадках — основу правових та судових систем (закони шаріату в мусульманських країнах).
Норми моралі як засіб регулювання поведінки людей у суспільстві характеризуються помітною залежністю від суб'єктивного чинника. Адже поняття добра або зла визначаються внутрішніми переконаннями людини, її почуттями сумлінності, совісті, тобто тими цінностями, які вона визначила як складові частини своєї життєвої мети.
Звичаї — це правила поведінки, що склалися історично і в результаті багаторазових повторень ввійшли у звичку людей. Прикладами звичаїв як регуляторів поведінки людей можуть бути ритуал "Першого дзвоника" у школах, вшанування старших. Звичай, що закріпився у свідомості людей як найбільш розумний або корисний у певних умо-
1 Д7
вах зразок поведінки, виробляє свого роду автоматизм у поведінці, сприймається та реалізується без глибокого обмірковування. Різні нововведення, що мають за мету зміну або відміну поведінки, яка встановлена звичаєм, протягом певного часу відкидаються чи сприймаються з помітними труднощами при реалізації. Як приклад таких процесів можуть бути багаторазові спроби позбутися звичаю уживання спиртних напоїв при святкуванні урочистих подій.
Різновидом звичаїв є традиції. Вони також обумовлені звичкою, природністю формування та утвердження у свідомості людей того чи іншого типу поведінки. Традиції охоплюють, як правило, відповідний тип поведінки, складаються не з однієї якої-небудь дії, а стилю поведінки.
Корпоративні норми встановлюються і забезпечуються об'єднаннями громадян. Особливості цього виду соціальних норм полягають у тому, що вони регулюють діяльність, зумовлену завданнями певних об'єднань громадян і спрямовану на досягнення цілей, заради яких ці об'єднання створювались. Корпоративні норми поділяють на внутріш-ньоорганізаційні, згідно з якими встановлюється структура об'єднання, визначаються компетенція, форми і методи роботи його органів, права і обов'язки їх членів. Другу групу становлять норми зовнішньої дії, що регулюють відносини об'єднань з іншими суб'єктами. Корпоративні норми мають бути відповідними до Конституції країни, законів та інших законодавчих актів. Ця група соціальних норм знаходить свій вираз і закріплення в актах (статути, положення, постанови), що видаються відповідними об'єднаннями.
Соціально-технічні норми. В процесі людської діяльності формуються правила, що регулюють порядок поводження людей із знаряддями виробництва, встановлюють правила поведінки в тих чи інших природних умовах. Ці правила забезпечують доцільне і безпечне поводження людини у природному середовищі, використання багатств і явищ природи, досягнень науки і техніки. Такі правила називаються технічними нормами. Але в деяких випадках вони набувають суспільного значення, тому що від їх сумлінного виконання залежить добробут, здоров'я, а то й життя людей. Такі правила відтворюють в актах, що мають юридичне значення (наприклад, технічні правила експлуатації АЕС). З цього моменту вони набувають ознак соціальних норм.
148
2. Поняття, ознаки і види норм права
Особливим видом соціальних норм є норми права, які є "елементарною часткою" права. У зв'язку з цим для норм права як частини цілого (права в цілому) притаманні свої основні ознаки і властивості. Водночас нормі права як окремому явищу властиві свої особливі риси: а) норма права — це загальновизнане правило поведінки, яке формулюється державою і має загальнообов'язковий характер. Положення, що містять у собі норми права, повинні сприйматися як безумовна провідна вказівка до дії, що виходить з державних структур, і не підлягають обговоренню або оцінці з погляду їх доцільності чи раціональності; б) норма права — це формально визначене правило поведінки. У нормі права закріплюються права і обов'язки учасників суспільних відносин, а також санкції, що застосовуються у випадках порушень настанов норми. Ці приписи повинні виконуватися саме в тому обсязі та у випадках, у яких вони знайшли своє формальне закріплення у тексті правової норми; в) норма права — це правило поведінки загального характеру. Правило поведінки, що міститься у правовій нормі, адресоване не конкретному суб'єктові, а поширюється на всіх, хто стає учасником відносин, які регламентуються даною нормою права. Коло суб'єктів, на яких поширюється дія тієї або іншої норми права, може бути різним — від населення держави загалом до невеликих його груп, наприклад, професійних, вікових. Це залежить як від обсягу компетенції органа, що видає норму права, так і від тієї конкретної мети, що ставиться перед нормою права; г) норма права — це правило поведінки, що набуває якостей нормативності і загальнообов'язковості у чітко встановленому порядку. Норма права стає такою лише тоді, коли вона видається уповноваженим на те органом в межах його компетенції і в рамках встановленої процедури, тобто з дотриманням порядку розробки, обговорення, прийняття, набуття чинності, зміни та відміни дії і змісту норм права; д) норма права — це правило, здійснення якого забезпечується державою.
Реалізація норм права забезпечується, з одного боку, створенням державою реальних умов і засобів, що сприяють безперешкодному добровільному здійсненню відповідними суб'єктами сформульованих у правовій нормі зразків поведінки, а з другого — засобами заохочення, переконання і примусу до бажаної поведінки, а також можливістю застосування санкцій у разі невиконання вимог правової
149
норми. Норму права можна визначити як обов'язкове, формально визначене правило поведінки загального характеру, що у встановленому порядку приймається, змінюється, відміняється та забезпечується відповідними державними органами у межах їх компетенції.
У будь-якій державі існує та постійно розвивається значний масив правових норм. Ця обставина робить доцільним і необхідним поділ їх на певні види, тобто класифікацію всієї сукупності норм права на групи відповідно до тієї або іншої ознаки. Так, за функціональною спрямованістю норми права поділяються на: а) регулятивні (правоустановчі) — що встановлюють права та обов'язки суб'єктів; б) правоохоронні — що регламентують засоби юридичної відповідальності за порушення прав і невиконання обов'язків, встановлених регулятивними нормами. За предметом правового регулювання (за галузями права) на: норми державного, адміністративного, цивільного й інших галузей права. Галузеві норми поділяються на: а) матеріальні — що встановлюють бажане правило поведінки, права та обов'язки суб'єктів; б) процесуальні — що регламентують порядок, форми і методи реалізації прав і обов'язків, встановлених в нормах права.
За функціональним призначенням норми права поділяються на:
I. Відправні, що мають найбільш загальний характер, достатньо високу форму абстрагування і містять у собі відправні начала, основи правового регулювання суспіль них відносин. Відправні норми досить неоднорідні за своїм характером, змістом і цільовим призначенням і, в свою чергу, поділяються на:
а) норми-начала — містять у собі положення, що закріплюють основні підвалини суспільного та державного устрою;
б) норми-принципи — закріплюють вихідні принципи права;
в) визначально-установчі норми — містять положення, що визначають цілі, завдання окремих галузей права, пра вових інститутів, предмет, форми і засоби правового регу лювання;
г) норми-дефініції — містять повні або неповні визнає чення певних правових категорій та понять. »
II. Норми-правила поведінки. На відміну від відправ них — це норми, що безпосередньо регулюють поведінку людей, суспільні відносини.
150
З точки зору характеру приписів, що включають норми права, вони поділяються на: а) зобов'язуючі — які закріплюють обов'язки певних суб'єктів; б) забороняючі — що містять у собі заборону щодо здійснення тих або інших діянь; в) уповноважуючі — котрі наділяють суб'єктів певними правами.
За формою закріплення бажаної поведінки суб'єктів норми права поділяються на:
а) категоричні (імперативні) — що приписують чітко визначені дії, однозначно закріплюють вичерпний перелік прав і обов'язків суб'єктів і не допускають від них ніяких збочень;
б) диспозитивні — які встановлюють певні правила і обов'язки суб'єктів, але за згодою суб'єктів допускають їх доповнення;
в) рекомендаційні — що встановлюють варіанти бажа ної, але необов'язкової поведінки;
г) заохочувальні — які встановлюють засоби заохочу вання за здійснення бажаних або корисних для держави і суспільства діянь.