- •Передмова
- •Глава 1
- •Глава 2
- •1. Основні ознаки держави
- •3. Виникнення держави
- •4. Історичні типи держави
- •5. Загальна характеристика та основні ознаки правової держави
- •Література
- •Глава з
- •Література
- •Глава 4
- •1. Поняття народовладдя
- •2 Там само.
- •2. Організація народовладдя та його основні інститути
- •Глава 5 держава, право та громадянин
- •1 Спиноза б. Избранньїе произведения. — м., 1957. — т. 2. — с. 261.
- •Глава 6 функції держави
- •2. Види функцій держави
- •Глава 7 форми держави
- •4. Державний режим
- •Глава 8 механізм держави
- •Література
- •Глава 9 основні сучасні концепції держави
- •1. Теорія правової держави
- •3. Теорія еліт
- •Глава 10
- •1. Основні ознаки права
- •2. Походження права
- •3. Принципи права
- •4. Функції права
- •5. Право і суспільство
- •7. Право і демократія
- •Глава 11
- •Глава 12 правосвідомість і правова культура
- •1. Правосвідомість
- •2. Правова культура
- •Глава 13 норми права та інші соціальні норми
- •3. Структура норми права
- •Глава 14
- •1. Поняття правоутворення
- •2. Правотворчість
- •Глава 15 система права і система законодавства
- •1. Система права
- •2. Система законодавства
- •Глава 16 реалізація норм права
- •3. Основні стадії процесу застосування норм права
- •Глава 17 правові відносини
- •2. Суб'єкти права
- •4. Юридичні факти
- •Глава 18
- •1. Правова поведінка
- •2. Правомірна поведінка
- •Глава 19
- •1. Поняття законності
- •2. Поняття правопорядку
- •3. Державна дисципліна
- •Глава 20 правове регулювання та його механізм
- •3. Місце і роль держави
- •Глава 21
- •Глава 22 основні сучасні концепції права
- •Глава 23 порівняльне правознавство
- •1 Див.: Максимейко н. Сравнительное изучение истории права, Всту-пительная лекция / Записки Харьковского университета. — Харьков, 1899. - Вьіп. 1.-с. 1—14.
- •Література
- •Глава 24 романо-германська правова сім'я
- •Глава 25 англосаксонська правова сім'я
- •3. Право інших країн англосаксонської правової сім'ї
- •Глава 26 мусульманське право
- •1 Сюкияйнен л.Р. Мусульманское право. — м., 1986. — с. 86. ІЛі ,ю 289
- •4. Судове право
- •5. Міжнародне право
- •Глава 27 сім'я традиційного права
- •1. Загальна характеристика сім'ї традиційного права
- •2. Звичаєве право Африки
- •3. Далекосхідне право
- •Замість післямови
- •Глава 1
- •Глава 2
- •Навчальне видання
1 Див.: Максимейко н. Сравнительное изучение истории права, Всту-пительная лекция / Записки Харьковского университета. — Харьков, 1899. - Вьіп. 1.-с. 1—14.
245
розвитку, розширення з набуттям Україною незалежності міжнародних контактів — все це є незаперечним фактом необхідності максимальної активізації роботи у галузі порівняльного правознавства. Але, незважаючи на це, на жаль, слід констатувати майже повну відсутність у нашій країні спеціальних науково-дослідних закладів, кафедр і відповідних навчальних курсів у вузах, і як наслідок цього — відсутність глибоких порівняльно-правових досліджень. Саме ці обставини багато в чому обумовлюють недостатню ефективність багатьох норм нового законодавства.
У сучасному порівняльному правознавстві досить чітко вимальовуються дві основні тенденції. З одного боку, підкреслюється спільність, схожість законодавства різних держав, а з другого, — більше уваги приділяється відшуканню та висвітленню відмінностей між ними. В межах цих тенденцій у ході історичного розвитку порівняльного правознавства вбачається декілька його шкіл або напрямів1.
Історично першим виникло порівняльно-історичне правознавство, яке було дуже впливовим у Німеччині та Росії. Цей напрям сформувався під впливом історичної школи права, і тому в ньому під порівняльним правознавством розумілась загальна порівняльна історія права. Зіставляючи різні правові системи в різних історичних умовах, представники цього напряму обґрунтовували ідею виникнення і розвитку права в кожній державі безпосередньо із "народного духу", незалежно від будь-яких зовнішніх чинників. На основі цього посилання робився висновок, що правовий розвиток у кожного народу, у кожній державі відбувається своїм, не схожим і не залежним від інших народів і держав шляхом. Отже, право так тісно пов'язане з особливостями розвитку конкретного народу, що не може бути запозичене іншим народом, що суперечитиме його "духу". Отже, історичний напрям від порівняння правових систем фактично перейшов до їх протиставлення, а тому не сприяв взаєморозумінню і зближенню різних народів.
Історично-філософська школа у порівняльному правознавстві відстоювала подальший його розвиток. У рамках цього напряму зарубіжне законодавство розглядалось не тільки як об'єкт вивчення і пізнання, а й як дієвий інструмент вдосконалення національного законодавства. По-
1 Детальніше про це див.: Саидов А.Х. Сравнительное правоведение и юридическая география мира. — М., 1993. — С. 17—44.
246
над усе, історичне дослідження права розглядається як шлях до глибокого пізнання загальнотеоретичних проблем правознавства. Представники цього напряму вважали, що будь-яке історичне дослідження, яке не наводить формулювання понять, по суті є поверхне заняття для розваг. Історія — не тільки знання минулого, це й вивчення сучасного. Але сучасне не підпорядковане минулому. Навпаки, минуле повинно допомагати розкрити процеси послідовного розвитку поняття права і пов'язаних з ним явищ.
Історія права у кожної нації розглядається як певна стадія, елемент загального, універсального для всіх народів процесу розвитку права, яке визначається як чинник і результат цивілізації та яке може ефективно здійснювати свої функції лише тоді, коли відповідає вимогам культури даного часу. Отже, ця школа в порівняльному правознавстві була зорієнтована на ідею загальності у розвитку права різних народів, а тому підтримувала процеси щодо їх зближення.
Школа порівняльного законодавства, виходячи з позитивістського праворозуміння, була зорієнтована не на розгляд права взагалі, а на вивчення конкретних правових норм та інститутів. Відповідно і мета їх розгляду полягала не у визначенні загальнотеоретичних понять, а у формулюванні конкретних висновків і рекомендацій, спрямованих на удосконалення національного законодавства.
"Вільне право" як школа порівняльного правознавства виходило із спільності еволюції правових систем, які належали до однієї і тієї самої цивілізації, із аналогів у вирішенні конкретних юридичних проблем, спорідненості певних правових інститутів. На цій основі передбачалось спочатку розробити ідеальні типи, зразки певних правових інститутів, а потім створити в деяких сферах приватного права загальне право цивілізованого людства. Такі зусилля прибічників ідеї створення "світового права XX століття" підтримувались низкою міжнародних організацій аж до Ліги Націй. Вони підготували низку проектів "загальних законів", з-поміж яких найвідомішим є франко-італійський проект "Кодексу зобов'язального права" (1929 р.), що був результатом співробітництва провідних юристів цих країн і за мету мав зближення правових систем Франції та Італії.
Нині у центрі уваги юристів-компаративістів знаходяться три основні комплекси проблем: 1) загальнотеоретичні питання порівняльного правознавства: його предмет, цілі,
247
функції і т. ін.; 2) порівняльні дослідження основних правових систем сучасності;
3) порівняльні дослідження у межах галузевих юридичних наук.
Якщо раніше в центрі порівняльного правознавства знаходились майже виключно проблеми цивільного права, то тепер значна увага приділяється публічному праву і, особливо, конституційному. Поряд із вивченням суто юридичних проблем починають проводитись соціологічні порівняльно-правові дослідження, метою яких є розгляд функціональних характеристик та умов створення і реалізації правових приписів. Отже, порівняльне правознавство з простого методу дослідження конкретних норм права переростає у складне явище правової думки.
2. Порівняльне правознавство як напрям сучасної юридичної думки
Науково-теоретичне, прикладне та навчально-педагогічне значення порівняльного правознавства не викликає будь-яких заперечень. Але, незважаючи на це, до цього часу в науковій літературі ще не сформувався єдиний погляд щодо порівняльного правознавства. Що ж це: метод пізнання правової матерії чи самостійна наука?1
Розглядаючи цю проблему, слід зважити на те, що в різних мовах порівняльне правознавство як наукова та прикладна дисципліна має різні назви. Але найуживанішим є термін "порівняльне право". Виходячи з цього, частина дослідників зазначає, що такого (порівняльного) права як системи норм не існує. А тому цей термін означає метод вивчення права і пов'язаних з ним явищ, а не галузь чи спеціальний розділ права. їх опоненти заперечують, що йдеться не про науку, яка вивчає сукупність норм, що утворюють певну галузь. Адже порівняльний аналіз правової дійсності — це не тільки і не стільки засіб, за допомогою якого одержують певні результати, які потім узагальнюють відповідно до предмета тієї чи іншої науки. За результатами цього аналізу встановлюють певні спільні чи відмінні риси, властивості, зв'язки правових явищ, що можуть самі по собі виступати як самостійна мета до-
1 Див., наприклад; Зминеску И. К вопросу о сравнимости различньїх правових систем. Сравнительное правоведение. — М., 1978. — С. 117.
248
слідження. Такі результати широко використовуються багатьма юридичними науками, зокрема, історією держави і права та галузевими дисциплінами. Як відомо, наявність предмета дослідження є необхідною ознакою існування будь-якої науки, а тому і порівняльне правознавство є самостійною юридичною наукою.
На думку авторів, викладений вище погляд щодо порівняльного правознавства містить у собі певне раціональне зерно, все ж більш обгрунтовано його слід розглядати, як один з наукових напрямів у межах загальної теорії держави і права. Такий висновок обумовлюється місцем, яке відведено праву в сучасному суспільстві, та його складністю як об'єкта дослідження.
Найбільш загальні закономірності виникнення, функціонування і розвитку права та пов'язаних з ним явищ встановлює загальна теорія держави і права. Складність права як предмета дослідження, особливості його вияву в різних часових і географічних координатах, об'єктивно потребують різних підходів до його вивчення. Вирішення цього завдання забезпечується існуванням різних напрямів дослідження правової матерії, які різняться тим, що розглядають різні аспекти її прояву. При цьому всі ці напрями об'єднує один предмет дослідження — загальні закономірності права , що і уможливлює твердження того, що зазначені напрями за своєю сутністю є певними складовими єдиної фундаментальної наукової дисципліни — загальної теорії держави і права.
У сучасній науковій літературі визначається кілька напрямів, які входять до складу загальної теорії права як її невід'ємні частини. З-поміж них найбільш визнаними є такі: 1) філософія права, яка, передусім, системно розглядає питання, пов'язані з проблемами методів правових досліджень (методологія права); 2) соціологія права — напрям досліджень, спрямованих на встановлення взаємозв'язків права з іншими соціальними явищами; 3) теорія позитивного права, спрямована на встановлення властивостей і закономірностей позитивного права шляхом дослідження чинного нормативного матеріалу і формулювання відповідних понять. До цього ряду включають і порівняльне правознавство як напрям досліджень, який визначає характеристику основних правових систем, межі їх поширення і взаємовпливу, спільного й відмінного у вирішенні різних соціальних проблем.
249
Треба зауважити, що об'єкти порівняльних досліджень можуть бути різними: від окремих норм права — до основних правових систем сучасності. При дослідженні конкретних правових проблем у межах окремих галузей права (мікрорівень), як правило, встановлюються спільні і відмінні риси в процесі врегулювання певних суспільних відносин. Ці риси визначаються як з погляду різних історичних умов (в межах однієї галузі права), так і з позицій різних методів регулювання (у межах різних галузей права). В інших випадках може проводитись вивчення зарубіжного права на рівнях правових систем у цілому, окремих галузей або їх основних інститутів (макродослід-ження), аби бути обізнаними з розвитком правових систем сучасності, із змінюваністю і взаємовпливом національних правових систем тощо.
Порівняння може відбуватись як в історичному (розгляд особливостей певних правових явищ на різних етапах розвитку суспільства і держави), так і в географічному (розгляд одних і тих самих явищ в умовах різних країн, але в межах одного часу) вимірах.
Варто звернути увагу на взаємозв'язок між порівняльним правознавством і вивченням зарубіжного права. Історично порівняльне правознавство виникло з потреби вивчення права інших держав. І в наш час вивчення зарубіжного права є необхідним компонентом і основою порівняльно-правового дослідження. Але не кожне дослідження зарубіжного права може розглядатись як порівняльне правознавство. Є чисто країнознавчі дослідження, які не мають порівняльної мети. У той же час такі дослідження дають певний емпіричний матеріал, який потім можна використати для порівняльних досліджень. Отже, неможливо ефективно займатися порівняльним правознавством, не маючи достатніх знань про зарубіжне право.
Відтак, порівняльне правознавство можна визначити як один, у межах загальної теорії держави і права, з напрямів досліджень, метою якого є встановлення співвідношення і взаємовпливу спільного і відмінного у правових явищах як в історичному, так і географічному вимірах.
3. Особливості предмета порівняльного правознавства та його значення для юридичної теорії і практики
Залежно від завдань, які стоять перед конкретним порівняльним дослідженням права і пов'язаних з ним явищ,
250
предметом його можуть бути, по-перше, правові системи та їх складові, які існували в далекому чи близькому минулому. По-друге, порівнюватись можуть реально чинні правові системи та їх складові. І, по-третє, порівнюватись можуть правові системи, які існували в минулому, з реально існуючими та їх окремими складовими. При цьому можуть порівнюватись як однотипові правові системи (внутріш-ньотипове порівняння), так і правові системи різних типів (міжтипове порівняння).
Для порівняльно-правового дослідження не має значення, скільки систем воно охоплює. Вивченню можуть підлягати як всього дві системи чи їх окремі складові, так і світова правова система в цілому. Все залежить від мети, поставленої перед конкретним дослідженням. Єдиною умовою є співвідносність об'єктів, які порівнюються.
У теорії і практиці склалося два підходи до здійснення конкретних порівняльно-правових досліджень: нормативний та функціональний. При нормативному (формально-юридичному) порівнянні вихідною точкою є подібні, як правило, в межах відповідних галузей права, норми, правові інститути, конкретні нормативно-правові акти. Метою дослідження є встановлення їх змісту, як і які конкретні суспільні відносини вони регулюють. Порівняння відбувається від норми права до відповідних суспільних відносин. У ході функціонального порівняння спочатку визначається певна соціальна проблема, а потім відшукується комплекс правових норм або інститутів, які їх вирішують. При цьому, на відміну від нормативного підходу, досліджується не стільки зміст конкретних норм права, як умови та ефективність застосування правил поведінки, встановлених відповідними нормами та інститутами. В цьому разі порівняння відбувається від певного соціального факту до засобів і умов його правового врегулювання.
Отже, при нормативному підході встановленню і порівнянню підлягають особливості змісту подібних норм та інститутів, а при функціональному — особливості процесу правового регулювання конкретних суспільних відносин.
Найбільш продуктивним у порівняльно-правових дослідженнях є поєднання нормативного і функціонального порівнянь. При цьому, залежно від мети дослідження, рівнів та видів порівняння, у ньому будуть переважати елементи нормативного чи функціонального порівняння.
У сучасних умовах розширюються контакти між різними народами і державами, а право, правова держава визнані
251
невід ємними складовими демократичного громадянського суспільства. Зважаючи на це, значення порівняльного правознавства для розвитку юридичної науки та вирішення актуальних проблем суспільного розвитку вбачається у тому, що воно: 1) сприяє глибокому вивченню вітчизняного й зарубіжного права, філософському усвідомленню його зміста та шляхів розвитку; 2) сприяє взаєморозумінню між народами і створенню найефективніших правових форм відносин у міжнародному спілкуванні; 3) вивчення явищ правової дійсності дає можливість вийти за межі національної правової системи і встановити, як конкретна правова проблема вирішується в інших країнах і на різних етапах їх розвитку, що уможливлює врахування як позитивного, так і негативного правового досвіду; 4) забезпечує галузеві юридичні науки матеріалами, які сприяють формулюванню узагальнень та висновків з більш широких позицій, ніж це можна зробити, спираючись лише на національну правову систему.
Набуття незалежності та взятий Україною курс на проведення радикальних реформ у політичній, економічній та правовій сферах обумовлюють зростання значення порівняльно-правових досліджень для забезпечення подальшого розвитку нашого суспільства. Насамперед це стосується практичних, прикладних завдань, які постають перед порівняльним правознавством, — вивчення та узагальнення історичного й міжнародного досвіду правового будівництва з метою полегшення створення оптимальної системи правового забезпечення реформ в Україні.
Отже, порівняльне правознавство слід розглядати як ефективний засіб забезпечення удосконалення національного права. Адже глибоке розуміння всіх переваг і недоліків власної системи права можливе лише за умови знання того, чим вона відрізняється і що є спільного з правом інших країн. Саме тому вивчення і порівняння досвіду правотворчої, правозастосовчої та правоохоронної діяльності інших держав дає багатий матеріал для полегшення розуміння сутності і пошуку шляхів вирішення правових проблем своєї країни.
Слід мати на увазі, що при використанні у процесі правотворчості даних порівняльно-правових досліджень трапляються труднощі такого характеру:
1) формально-організаційні — труднощі, пов'язані з пошуком і збиранням відповідних матеріалів, у тому числі мовні труднощі;
252
2) психологічні — полягають у необхідності переборення певних стереотипів, що сформувались як у суспільстві в цілому, так і в окремих осіб на основі знання і реалізації переважно національного права та відповідного теоретично го забезпечення;
-
прагматичні — труднощі в процесі формулювання готових висновків та моделей;
-
освітні — недостатня юридична підготовка осіб, що приймають участь у правотворчому процесі;
-
труднощі, пов'язані з браком часу. Тобто ситуації, за яких новий нормативний акт слід прийняти у максимально стислі строки, а на глибоке вивчення і узагальнення відпо відного зарубіжного досвіду бракує часу.
Але, незважаючи на це, велике теоретичне і прикладне значення правопорівняльних досліджень з необхідністю веде до їх суттєвої активізації в Україні.
Питання для засвоєння матеріалу:
-
За яких чинників виникло порівняльне правознавство?
-
Які школи порівняльного правознавства Вам відомі?
-
Які проблеми є найголовнішими у сучасному порів няльному правознавстві?
-
Що є об'єктом порівняльного правознавства?
-
У чому полягає сутність історичного та географічного підходів у правопорівняльних дослідженнях?
-
У чому полягає теоретичне і практичне значення порівняльного правознавства?