- •Передмова
- •Глава 1
- •Глава 2
- •1. Основні ознаки держави
- •3. Виникнення держави
- •4. Історичні типи держави
- •5. Загальна характеристика та основні ознаки правової держави
- •Література
- •Глава з
- •Література
- •Глава 4
- •1. Поняття народовладдя
- •2 Там само.
- •2. Організація народовладдя та його основні інститути
- •Глава 5 держава, право та громадянин
- •1 Спиноза б. Избранньїе произведения. — м., 1957. — т. 2. — с. 261.
- •Глава 6 функції держави
- •2. Види функцій держави
- •Глава 7 форми держави
- •4. Державний режим
- •Глава 8 механізм держави
- •Література
- •Глава 9 основні сучасні концепції держави
- •1. Теорія правової держави
- •3. Теорія еліт
- •Глава 10
- •1. Основні ознаки права
- •2. Походження права
- •3. Принципи права
- •4. Функції права
- •5. Право і суспільство
- •7. Право і демократія
- •Глава 11
- •Глава 12 правосвідомість і правова культура
- •1. Правосвідомість
- •2. Правова культура
- •Глава 13 норми права та інші соціальні норми
- •3. Структура норми права
- •Глава 14
- •1. Поняття правоутворення
- •2. Правотворчість
- •Глава 15 система права і система законодавства
- •1. Система права
- •2. Система законодавства
- •Глава 16 реалізація норм права
- •3. Основні стадії процесу застосування норм права
- •Глава 17 правові відносини
- •2. Суб'єкти права
- •4. Юридичні факти
- •Глава 18
- •1. Правова поведінка
- •2. Правомірна поведінка
- •Глава 19
- •1. Поняття законності
- •2. Поняття правопорядку
- •3. Державна дисципліна
- •Глава 20 правове регулювання та його механізм
- •3. Місце і роль держави
- •Глава 21
- •Глава 22 основні сучасні концепції права
- •Глава 23 порівняльне правознавство
- •1 Див.: Максимейко н. Сравнительное изучение истории права, Всту-пительная лекция / Записки Харьковского университета. — Харьков, 1899. - Вьіп. 1.-с. 1—14.
- •Література
- •Глава 24 романо-германська правова сім'я
- •Глава 25 англосаксонська правова сім'я
- •3. Право інших країн англосаксонської правової сім'ї
- •Глава 26 мусульманське право
- •1 Сюкияйнен л.Р. Мусульманское право. — м., 1986. — с. 86. ІЛі ,ю 289
- •4. Судове право
- •5. Міжнародне право
- •Глава 27 сім'я традиційного права
- •1. Загальна характеристика сім'ї традиційного права
- •2. Звичаєве право Африки
- •3. Далекосхідне право
- •Замість післямови
- •Глава 1
- •Глава 2
- •Навчальне видання
Глава 16 реалізація норм права
1. Поняття та основні форми реалізації норм права
Втілення у життя правил поведінки, що становлять зміст права, здійснюється у процесі реалізації норм права, тобто поведінки суб'єктів права відповідно до вимог (заборони, дозволу, зобов'язання) норм права. Отже, реалізація норм права — це втілення положень правових норм у фактичній поведінці (діяльності) суб'єктів права. Інакше кажучи, реалізація норм права — це втілення виключно правомірної поведінки, різноманітний процес практичного здійснення правових вимог у діяльності тих або інших суб'єктів. Саме через реалізацію норм права досягається результат, зміст якого був закладений законодавцем при виданні норми права. Тому своєчасна і точна реалізація правових норм — це найважливіша передумова додержання та зміцнення правопорядку.
Реалізацію норм права як особливий процес можна розглядати з об'єктивного і суб'єктивного боку. Об'єктивний бік реалізації норм права являє собою виконання правомірних діянь у місцях і в терміни, передбачені нормами права. Суб'єктивний — виявляє ставлення суб'єкта до правових вимог і стан його волі у момент здійснення дій, що вимагаються правом. Адже при зникненні бажання щодо забезпечення відповідності своєї поведінки до правових вимог припиняється процес реалізації права.
Норми права можуть бути реалізовані у різних формах: у правовідносинах і поза ними, з участю державних органів та без останніх. Форма реалізації права залежить від особливостей гіпотез і диспозицій правових норм, специфіки суспільних відносин, які ними регулюються, характеру поведінки суб'єктів, які реалізують правові норми. Відповідно до цього розрізняють такі форми реалізації норм права: додержання, виконання, використання та застосування правових норм.
Додержання норм права — це форма реалізації норм права, яка знаходить свій вираз в узгодженні суб'єктами своєї поведінки з нормами-заборонами. Інакше кажучи, сутність додержання норм права полягає у тому, що суб'єкт утримується від порушення заборон, які містяться У тих чи інших правових нормах. Характерна риса даної
177
форми — пасивна поведінка суб'єктів: вони не чинять дій, що заборонені нормами права, і таким чином виконують правові заборони. Як приклад додержання норм права — утримання громадянина від спроб вивезти за межі країни предмети, заборонені для вивозу. Саме в цьому виявляється соціальна користь даної форми реалізації права.
Виконання норм права — це форма їх реалізації, що знаходить свій вираз у діях суб'єктів щодо здійснення зобов'язуючого припису права. Якщо норма права містить обов'язок, то простого утримання суб'єкта від вчинення певних дій вже недостатньо. Більше того, в деяких випадках воно може кваліфікуватись як протиправна поведінка. Особливою рисою виконання норм права є активна поведінка суб'єктів: вони чинять дії, відповідні до юридичних норм, тобто виконують покладені на них активні обов'язки. Як приклад може бути норма, що зобов'язує батьків утримувати неповнолітніх дітей і забезпечити їм певний рівень освіти.
Використання норм права — ця форма реалізації норм права полягає у здійсненні тими або іншими суб'єктами повноважень, наданих їм нормами права. Для використання норм права характерна поведінка суб'єктів, яка стосується використання юридичних можливостей, втілених у суб'єктивних правах. Здійснюючи, наприклад, продаж чи дарування якої-небудь речі, власник здійснює своє право володіння, користування і розпорядження майном шляхом використання прав, наданих йому відповідною нормою права. Особливістю використання норм права є те, що суб'єкт сам вирішує, використовувати чи утриматися від використання суб'єктивного права, що йому належить. На відміну від додержання і виконання норм права, які можуть бути як добровільними, так і примусовими, його використання може бути лише добровільним.
2. Застосування норм права як особлива форма його реалізації
Четвертою формою реалізації норм права є його застосування, що характеризується низкою ознак, які суттєво відрізняють цю форму від додержання, виконання і використання норм права. По-перше, застосування норм права — це діяльність, яка здійснюється лише відповідними державними органами чи за їх делегуванням громадськими структурами. Громадяни не можуть бути суб'єктами засто-
178
сування норм права. У випадках, коли державні органи передають частину своїх повноважень окремим особам, у процесі застосування норм права ці особи виступають як представники відповідних державних органів, а не як громадяни. Правозастосовчу діяльність здійснюють державні органи, посадові особи і, у деяких випадках, громадські організації. В дійсності застосування норм права здійснюється декількома правозастосовчими органами. Так, по кримінальній справі дії по застосуванню норм права здійснюють: органи розслідування — суд — виправні установи.
По-друге, застосуванню норм права притаманний державно-владний характер. Застосування — один із видів державної діяльності і здійснюється від імені держави або уповноважених нею суб'єктів і тому є обов'язковим для всіх адресатів.
По-третє, застосування норм права завжди має активний творчий характер, про що свідчить багатостадійність цього процесу.
По-четверте, правозастосування здійснюється у певних процесуальних формах. В одних випадках норми щодо порядку розгляду справ дуже деталізовані і утворюють самостійні процесуальні галузі права (наприклад, кримінально-процесуальне право), в інших — лише встановлюється певна процедура вирішення окремих справ (прийом на роботу, призначення пенсії і т. ін.).
По-п'яте, процес застосування норм права завершується виданням правозастосовчого акта, в якому фіксуються індивідуально-конкретні правові приписи.
Виходячи з викладеного слід визначити, що застосування норм права — це спрямована на реалізацію норм права і здійснювана в спеціально встановлених формах державно-владна, творчо-організуюча діяльність державних органів і уповноважених державою громадських органів щодо прийняття індивідуально-конкретних правових приписів з метою вирішення конкретної справи.
Необхідність застосування норм права зумовлена випадками: а) коли правові відносини можуть виникнути або змінитися лише за рішенням державного органу (наприклад, зарахування на навчання до навчального закладу, призов на службу до Збройних Сил); б) коли правовідносини, що виникають між сторонами, настільки важливі Для суспільства, що в кожному випадку їх слід контролювати з точки зору законності та закріплювати спеціальним рішенням компетентного органу (рішення відповідного ор-
179
гану про дозвіл приватизації громадянином житла, реєстрація нотаріальним органом заповіту тощо); в) коли для виникнення певних правовідносин потрібне офіційне потвердження наявності або відсутності конкретних фактів (визнання батьківства, визнання померлим тощо); г) коли виникає суперечка, яка має юридичне значення, з приводу певних фактів або відносин і сторони самі не можуть дійти узгодженого рішення (поділ майна); д) у випадках, коли слід вдаватися до мір державного примусу (наприклад, конфіскація майна, стягнення штрафу). Адже державний примус у правовій сфері набирає чинності не автоматично. Норми права лише передбачають можливість державного примусу, а реально він застосовується відповідними державними органами.
Отже, в процесі застосування норм права уповноважений орган за допомогою індивідуальних актів вирішує два завдання: а) організації виконання приписів норм права, їх позитивного виконання; б) забезпечення відповідної реакції на порушення або неналежне виконання норм права.
Застосування норм права буде вірним лише тоді, коли цей процес відповідає таким умовам: а) він повинен бути законним. Тобто, коли весь процес застосування конкретної норми права відбувається саме в межах, визначених відповідними правовими нормами; б) він повинен бути обгрунтованим, тобто має застосовуватися норма права, передбачена для даного конкретного випадку. Обгрунтованість правозастосування передбачає точне і своєчасне виконання вимог правових норм, виключення випадків свавілля правозастосовувачів, немотивованість правозастосов-чих рішень.