1.Предмет, метод, періодизація і завдання курсу «Історія держави і права України».

Предметом теорії держави і права є найбільш загальні закономірності виникнення, розвитку, функціонування держави і права, а також безпосередньо пов'язаних з ними суспільних відносин і форм свідомості. Структурно теорія держави і права складається з теорії держави і теорії права. Теорія держави вивчає закономірності виникнення і розвитку держави. Теорія права вивчає закономірності виникнення, розвитку і функціонування права. Метод - це сукупність принципів, правил, засобів наукової діяльності, які застосовуються для отримання знань, які об'єктивно відображають дійсність. Юридична наука використовує сукупність методів. Усі методи можна розділити на три групи: • філософсько-світоглядні; • загальнонаукові; • спеціальні. Теорія держави і права займає особливе місце в системі суспільних і юридичних наук. Оскільки теорія держави і права з одного боку суспільна наука, а з іншого - юридична наука, то по відношенню до суспільних наук теорія держави і права вивчає закономірності, які стосуються тільки держави і права. Тому по відношенню до суспільних наук ТГП деталізує та розвиває загальні філософські положення у відповідності зі своїм предметом дослідження. По відношенню до спеціальних галузевих наук, ТГП виступає як вступна дисципліна. Метою курсу «Загальна теорія держави і права» є вивчення загальних закономірностей, які поширюються на систему державно-правових відносин, а також специфічних закономірностей, які діють в певних часових і просторових межах (наприклад, стосовно до одного типу держав або правової системи). Загальна теорія держави і права за своїм змістом характеризується широтою проблематики, багатоаспектністю розглянутих питань. У курсі даються визначення основних понять, термінів, якими оперують науки про державу і право, розглядається місце загальної теорії держави і права в системі соціальних та юридичних наук, методологія загальної теорії держави і права, розкриваються соціальні, політичні, юридичні аспекти теорії поділу влади, принципи панування права і верховенства закону, проводиться аналіз правових систем сучасного світу.

2. Піднесення та розвиток укр. Нац.-дж. Ідеї у хіх- початок хх

3. Утворення і діяльність Української Центральної Ради

У кінці лютого 1917 р. в Петрограді в результаті збройного повстання робітників і солдатів царизм було повалено. Проте боротьба за владу не закінчилася. Паралельно існували дві політичні структури, які представляли інтереси різних соціальних верств: Тимчасовий уряд, сформований в основному з ліберально-буржуазних депутатів IV Державної думи, і Рада робітничих і солдатських депутатів. В Україні ситуація виявилася ще складнішою. Поряд з органами Тимчасового уряду та робітничими і солдатськими Радами (лише у березні 1917 р. їх було вже понад 170) виник ще один орган, який згуртував українські національно-демократичні сили, — Центральна Рада. Це громадське об'єднання спочатку було створене 7 березня 1917 р. у Києві з ініціативи ряду політичних, громадських, наукових організацій. Головою Ради обрали визначного історика і громадського діяча М. С. Грушевського. Серед партій провідну роль у Центральній Раді відігравали Українська партія соціалістів-федералістів (УПСФ), Українська соціал-демократична робітнича партія (УСДРП) і Українська партія есерів (УПСР). У більшості Рад робітничих і солдатських депутатів переважали меншовики таесери.

Склад

При кінці липня 1917 УЦР нараховувала формально 822 депутатів (за інформацією П.Христюка; за даними мандатної комісії VI Загальних зборів УЦР — 798, І.Нагаєвський називає цифру 848).

Члени УЦР належали до таких груп: Всеукраїнська Рада сільських депутатів — 212, Всеукраїнська Рада військових депутатів — 158 (лист), Всеукраїнська Рада робітничих депутатів — 100, представники неукраїнських рад робітничих і солдатських депутатів — 50, Української соціалістичної партії — 20, Російської соціалістичної партії — 40, Єврейської соціалістичної партії — 35, Польської соціалістичної партії — 15, представники від міст і губерній — 84, представники професійних, просвітніх, економічних і громадських організацій та інших меншостей (молдаван, німців, татар, білорусів) — 108. З цих 822 чоловік обрано Малу Раду в числі 58 чоловік, в якій національні меншості здобули 18 місць.

Діяльність Центральної Ради (ЦР) була зосереджена в основному на вирішенні національного питання, досягненні автономії України. Партії, що входили до Ради, якийсь час цілком свідомо ухилялися від обговорення гострих соціально-економічних питань, підхід до яких у них значно відрізнявся. Це з часом послабляло вплив ЦР на працюючі верстви українського населення, що, підтримуючи гасла національного визволення, очікувало від революції також поліпшення матеріального становища, аграрної реформи, вирішення соціально-економічних проблем. У ЦР не було єдиної думки про майбутній статус України. «самостійники» на чолі з М. Міхновським виступали за негайне проголошення незалежності. Автономісти (М. Грушевський, В. Винниченко) бачили Україну автономною республікою у федеративному союзі з Росією. Повноваження Центральної Ради (ЦР) були підтверджені на Українському національному конгресі (7-8 квітня 1917 р.). ЦР висунула вимогу перед Тимчасовим урядом про автономію України в складі Росії. 10 червня 1917 р. ЦР проти волі Тимчасового уряду видала І Універсал, в якому проголошувалась автономія України в складі Росії. 15 червня 1917 р. Комітет (Мала рада) ЦР утворив перший український уряд – Генеральний секретаріат, до складу якого ввійшли представники УСДРП, ТУП та есери. Головою Генерального секретаріату обрали В. Винниченка – відомого українського письменника, члена ЦК УСДРП. 3 липня 1917 р. Центральна Рада (ЦР) проголосила ІІ Універсал, в якому заявила про свою згоду очікувати законодавчого утвердження автономії України Всеросійськими зборами, вибори до яких мали відбутися наприкінці 1917 р.

Жовтневий переворот 1917 р. різко змінив ситуацію. Центральна Рада (ЦР) засудила повстання в Петрограді й визнала неприпустимим перехід влади до рук Рад. 7 листопада 1917 р. був опублікований ІІІ Універсал, в якому Україна в межах 9 українських губерній проголошувалася Народною Республікою (УНР) у складі «Федерації рівних і вільних народів».

11 (24) січня 1918 р. опублікувала свій IV Універсал про повну незалежність Української Народної Республіки та розрив усіх зв’язків з більшовицькою Росією.