40. Акт злуки унр і зунр від 22 січня 1919 р., його історичне значення

Кульмінацією національно-визвольних змагань українців стало 22 січня 1919 р. — День злуки УНР і ЗУНР. Уже практично з першого дня утворення Західноукраїнської Народної Республіки між урядами УНР і ЗУНР проводились переговори про втілення ідеї соборності.1 грудня 1918 р. у Фастові було укладено попередній договір між Радою державних секретарів ЗУНР та Директорією УНР про "злуку обох українських держав в одну державну одиницю". На засіданні З січня 1919 р. УНРада в Станіславі, куди переїхав весь апарат уряду, одностайно прийняла ухвалу про об'єднання ЗУНР та УНР, в якій, зокрема, зазначалося: "Українська Національна Рада, виконуючи право самовизначення українського народу, проголошує торжественно з'єднання ЗУНР і УНР в одну одноцільну суверенну Народну Республіку".

Невдовзі 36 галицьких делегатів виїхали до Києва на урочистий Акт злуки, приурочений до першої річниці проголошення самостійності Наддніпрянської України. Погожого морозного дня 22 січня 1919 р. святково прибраний Софіївський майдан у Києві заповнили десятки тисяч жителів столиці, численні гості, військо. О 12 год. над колонами пролунало "Слава", прозвучав національний гімн. Міністр закордонних справ ЗУНР Л. Цегельський оголосив грамоту — ухвалу УНРади і передав її голові Директорії В. Винниченку.День 22 січня 1919 р. був одним із найпрекрасніших моментів нашої непростої, нерідко трагічної історії, назавжди залишившись у пам'яті українського народу як свято Соборності України. Але до справжнього об'єднання справа так і не дійшла. Вже через кілька днів після проголошення злуки Директорія під тиском більшовицьких орд змушена була покинути Київ. Тому західним українцям годі було ! чекати якоїсь реальної допомоги з Наддніпрянщини. Справа боротьби з польськими агресорами цілком лягала на їхні плечі.

41. Падіння ЗУНР,Паризька конференціяВійна ЗУНР з Польщеюпродовжувалась, набуваючи усе більшого масштабу. Польщу як розвинутішу державу зі значно більшим економічним і військовим потенціалом, людськими резервами та сильнішою і дієвішою дипломатичною службою підтримували, передусім, США і Франція, за сприяння яких у Польщу була перекинута з Франції сформована і озброєна понад 70-тисячна армія генерала Ю.Галлера, яку польський уряд відразу ж зіслав проти ЗУНР. Дипломатичні місії Антанти, які надсилались у Галичину, здебільшого підтримували позицію Польщі. Проблема Східної Галичини неодноразово розглядалась на засіданнях Ради десятьох і Верховної воєнної ради Антанти, притому на них запрошували польських делегатів або зачитували їх меморандуми, натомість українську делегацію не запросили жодного разу – цьому категорично протистояли головуючий Ради десятьох прем`єр-міністр Франції Жорж Клемансо  і головуючий Верховної воєнної ради французький маршал Фердинанд Фош; а делегаціїЗУНР на час засіданняПаризькоїмирноїконференціїфранцузька влада не видала візи для приїзду у Францію,і протримала її у Відні. Польська влада постійно надсилала до усіх держав Антанти меморандуми і заяви, в яких вказувала на Східну Галичину як історично польську територію, а українців як русинів – етнографічну групу польського народу, і наголошувала на їхній надмірній відсталості для творення власної держави та великій схильності до пробільшовицьких тенденцій.Коли у лютому 1919 р. реорганізована українська армія перейшла у контрнаступ і змусила поляків відступити, зПарижа командувачу УГА і урядові ЗУНР відразу ж була надіслана телеграма з вимогою-ультиматумом негайно припинити військові дії і чекати нову комісію Антанти, яка, прибувши, дійшла висновків знову на користь польської сторони;а у той час польські збройні сили отримали змогу перегрупуватись і поповнитись, відтак, зупинили український наступ. У травніРумунія, підтримана Францією, почала окупацію Покуття, під загрозою опинився Станиславів.У червні 1919 р. Є.Петрушевич Українською національною радою був призначений диктатором, і призначив командувачем УГА генерала УНР О.Грекова, і українці почали контрнаступ проти польських військ по усьому фронту. Однак, 25 червня Верховна воєнна рада Антанти з метою “забезпечити мирне населення і майно Східної Галичини від більшовицьких банд” прийняла рішення уповноважити збройні сили Польської республіки зайняти усю Галичину. Державний секретар США Р.Лансінг мотивував це тим, що українське населення краю на 60%неписемне, тож не здатне до державотворення, а тому спершу повинне “дозріти до автономії” у складі Польщі. Хвиля протестаційних зборів і віч по усій Східній Галичині та протести делегацій ЗУНР і УНР у Парижі не вплинули на позицію Антанти.Під тиском польської армії 16-18 липня 1919 р. основна частина УГА, державні органи, установи і організації ЗУНР і тисячі біженців перейшли через р.Збруч на територію УНР, а менша частина військ УГА перейшла на територію Чехословаччини, де була інтернована.У листопаді 1920 р. представники Є.Петрушевича на сесії Ліги Націй у Женеві передали ноту з обсяжним меморандумом про переслідування українського населення, що перебувало під польською окупацією в Галичині. Улютому 1921 р. Рада Союзу народів ще раз розглядала справу Галичини у Парижі і вирішила, що Галичина не належить до Польщі, а тому польський уряд не має формального мандату на створення там своєї цивільної адміністрації, оскільки Галичина перебуває лише під його тимчасовою окупацією, відтак сувереном Галичини буливизнані держави Антанти, тож справа була передана на вирішення Раді послів. У вересні 1921 р. Рада Союзу народів знову звернула увагу на невирішеність справи Галичини, відтак під впливом світової спільноти польський Сейм ухвалив 26 жовтня 1922 р. Воєводську Конституцію для Галичини, що, насправді, було лише декларативною заявкою. Паризька мирна конференція 1919-1920 - міжнародна конференція, скликана державами-переможницями для вироблення і підписання мирних договорів з державами, переможеними в 1-й світовій війні. Проходила з перервами з 18 січня 1919 по 21 січня 1920. У ній брало участь 27 держав та 5 домініонівВеликобританії ( Ньюфаундленд, Канада, Південно-Африканський Союз, Австралія і Нова Зеландія). Конференція підготувала договори з Німеччиною (Версальський мирний договір 1919), Австрією ( Сен-Жерменський мирний договір (1919)), Болгарією ( Нейіскій мирний договір 1919), Угорщиною (Тріанонський мирний договір (1920)) і Османською Імперією ( Севрський мирний договір (1920)). Позиції інших учасників конференції були слабкими, тому на ній основні проблеми післявоєнного устрою світу дозволяла "Велика трійка" Вільсон, Ллойд-Джордж і Клемансо. Жоден з урядів, претендували в той момент на статус законної Всеросійської влади, не були запрошені на конференцію. Німеччина і її колишні союзники були допущені на конференцію тільки після того, як були вироблені проекти мирних договорів з ними. На конференції було схвалено статут Ліги Націй.

Завдання.

Юридично оформити закінчення Першої світової війни, для чого передбачалося розробити і підписати мирні договори з Німеччиною та її союзниками.

У роки війни звалилися імперії, у тому числі: Російська, Австро-Угорська, Османська і Німецька. На руїнах імперій виникли молоді, незалежні держави. Серед них: Україна, Азербайджан, Вірменія, Грузія, Фінляндія, Польща, Латвія, Литва, Естонія, Австрія, Угорщина, Чехословаччина і королівство Сербо-Хорвато-Словенців. Кожна з нових країн прагнула самовизначитися в максимальному територіальному обсязі. А це могло призвести до нових воєн. Тому завданням мирної конференції було тверде встановлення меж нових держав і недопущення воєн між ними.

У роки війни широке ходіння отримала ідея про те, що та війна повинна стати останньою в історії людства, тому передбачалося на конференції створити всеосяжну міжнародну організацію, яка стала б на захист миру в усьому світі. Першим таку ідею запропонував Сметс - прем'єр-міністр Південно-Африканського Союзу. Потім цю ідею підтримали в багатьох державах.

 Відхилені проекти конференції

Чеський коридор

4. Підсумки конференції

Були підготовлені мирні договори:

Версальський мирний договір (1919)

Сен-Жерменський мирний договір (1919)

Нейіскій мирний договір (1919)

Тріанонський мирний договір (1920)

Севрський мирний договір (1920)

Підготовлені конференцією мирні договори заклали разом з угодами, прийнятими на Вашингтонській конференції 1921-1922, основи Версальсько-Вашингтонської системи міжнародних відносин.